Захисники:
Владімір Дурковіч 06.11.1937 «Црвєна звєзда» (Белград).
Фахрудин Юсуфі 08.12.1939 «Партизан» (Белград).
Пекуче Ніколіч 16.10.1936 «Войводина» (Новини Сад).
Антові Жанетич 18.11.1936 «Хайдук» (Сплит).
Півзахисники:
Йован Міладінович 30.01.1939 «Црвєна звєзда» (Белград).
Бранко Зебец 17.05.1929 «Црвєна звєзда» (Белград).
Желько Перушич 23.03.1936 «Динамо» (Загреб).
Доброслав Крстич 05.02.1932 «Войводина» (Новини Сад).
Томіслав Кнез 05.06.1935 «Борац» (Лазня Лука).
Драгослав Шекуларац 30.11.1937 «Црвєна звєзда» (Белград).
Нападники:
Боривоє Костіч 14.06.1930 «Црвєна звєзда» (Белград).
Мілан Галіч 08.03.1938 «Партизан» (Белград).
Дражен Єркович 06.08.1936 «Динамо» (Загреб).
Желько Матуш 09.08.1935 «Динамо» (Загреб).
Мухамед Муйіч 25.04.1933 «Вележ» (Мостар).
Андрія Анкович 16.07.1938 «Хайдук» (Сплит).
Звездан Чебинац 08.12.1939 «Партизан» (Белград).
Томислав Црнкович 17.06.1929 «Динамо» (Загреб).
Тренерська комісія:
Любомир Ловріч 28.05.1920.
Драгомир Ніколіч 1921.
Олександр Тирнанич 15.07.1911.
Збірна Чехословаччини
Воротарі:
Віліам Шройф 02.08.1931 «Слован» (Братислава).
Юстин Яворек 14.09.1936 «Червена гвєзда» (Братислава).
Захисники:
Франтішек Шафранек 02.01.1931 «Дукла» (Прага).
Ладіслав Новак 05.12.1931 «Дукла» (Прага).
Іржи Тихі 06.12.1933 «Червена гвєзда» (Братислава).
Ян Поплухар 12.09.1935 «Слован» (Братислава).
Півзахисники:
Тітус Бубернік 12.10.1933 «Червена гвєзда» (Братислава).
Сватоплук Плускал 28.10.1930 «Дукла» (Прага).
Йозеф Масопуст 09.12.1931 «Дукла» (Прага).
Антон Моравчик 03.06.1931 «Слован» (Братислава).
Нападники:
Ладіслав Павлович 08.04.1926 «Татран» (Прешов).
Йозеф Войта 19.04.1935 «Спартак-Соколово» (Прага).
Йозеф Ваценовскі 09.07.1937 «Дукла» (Прага).
Андрій Квашняк 19.05.1936 «Спартак-Соколово» (Прага).
Властиміл Бубнік 18.03.1931 «Руда Гвєзда» (Брно).
Павол Мольнар 13.02.1936 «Слован» (Братислава).
Мілан Долинський 14.07.1935 «Червена гвєзда» (Братислава).
Тренер:
Рудольф Витлачил 09.02.1912.
Збірна Франції
Воротарі:
Жорж Ламія 14.03.1933 «Олімпік Г. К.» (Ніцца).
Франсуа Реметтер 08.08.1928 «ФК Лімож» (Лімож).
Жан Тайандьє 22.01.1938 «Расінг» (Лан).
Захисники:
Бруно Родзік 29.05.1935 «Черід» (Реймс).
Андре Шорда 27.02.1938 «Олімпік Г. К.» (Ніцца).
Жан Вендлінг 29.04.1934 «Черід» (Реймс).
Раймон Кельбель 31.01.1932 «ФК Лімож» (Лімож).
Робер Ербен 30.03.1939 «АС Сент-Етьєн» (Сент-Етьєн).
Рене Феррьє 07.12.1936 «АС Сент-Етьєн» (Сент-Етьєн).
Півзахисники:
Жан-Жак Марсель 13.06.1931 «Спортінг» (Тулон).
Робер Сіатка 20.06.1934 «Черід» (Реймс).
Робер Жонке 03.05.1935 «Черід» (Реймс).
Люсьєн Мюллер 03.09.1934 «Черід» (Реймс).
Пьєр Грийє 21.03.1932 «Расинг» (Лан).
Мішель Стівенар 21.09.1937 «Расинг» (Лан).
Нападаючі:
Раймон Копа (Копашевскі). 13.10.1931 «Черід» (Реймс).
Жан Венсан 29.11.1930 «Черід» (Реймс).
Івон Дуї 16.05.1935 «Атлетик» (Гавр).
Роже Пьянтоні 26.12.1931 «Черід» (Реймс).
Поль Соваж 17.03.1939 «ФК Лімож» (Лімож).
Франсуа Етт 21.02.1938 «Расинг» (Лан).
Мар’ян Вісньєскі 01.02.1937 «Расинг» (Лан)
Тренер:
Альбер Батте 02.07.1919.
У відбірному турнірі
Проведено – 24 матчі.
Забито 91 гол (у середньому – 3,79 за матч).
Усього глядачів – 1 018 192 (у середньому – 42 425).
Кращі бомбардири турніру: Т. Бубернік (Чехословаччина), Ж. Фонтен (Франція) – по 5 голів.
Автоголи – 1
Пенальті – 6.
«Хет-Трики» – 1. Ж. Фонтен (Франція).
Вилучення – 2.
У фінальному турнірі
Проведено – 4 матчі.
Забито 17 голів (у середньому – 4,25 за матч).
Усього глядачів – 78 958 (у середньому – 19 739).
Кращі бомбардири фінального турніру – В. Іванов, В. Понєдєльнік (обоє – СРСР), М. Галіч, Д. Єркович (обоє – Югославія), Ф. Етт (Франція) – по 2 гола.
Пенальті – 1.
Самий віковий гравець фінального турніру – Л. Павлович (Чехословаччина, нападник) – 34 роки 92 дня.
Наймолодший гравець фінального турніру – Ф. Юсуфі (Югославія, захисник) – 20 років 211 днів.
Символічна збірна фінального турніру (версія УЄФА)
Л. Яшин (СРСР), В, Дуркович (Югославія), Й. Масопуст (ЧССР), Л. Новак (ЧССР), І. Нетто (СРСР), Д. Шекуларац (Югославія), С. Метревелі (СРСР), М. Галіч (Югославія), Б. Костіч (Югославія), В. Понєдєльнік (СРСР), В. Іванов (СРСР).
Розділ 2. ЄВРО-1964. За півкроку до повторення успіху
Перший раунд. Цей жорстокий жереб!
До другої першості Європи, порівняно з першою, інтерес був уже набагато більшим. Ключову роль в «визнанні» турніру зіграли британці – родоначальники футболу вирішили-таки «опуститися» до змагання з іншими європейськими збірними у міжсезонний літній період. Не сказати, щоб всі британські асоціації так і кинулися за медалями та Кубком Анрі Делоне, але найбільш вагоме слово сказали в цьому відношенні англійці. Ех, знали б поважні члени Англійської футбольної асоціації, чим це закінчиться для їхньої збірної… але не будемо випереджати події.
Другим фактором, що сприяв розвитку Кубка Європи, стала маркетингова стратегія УЄФА. За деякими підрахунками ігри фінального турніру Кубка Європи 1960 року побачили близько 200 мільйонів телеглядачів – навіть для сучасних змагань аудиторія божевільна. А що вже казати про середину ХХ століття! Європейський футбольний чемпіонат обіцяв чималі рекламні прибутки, тому його проведенню сприяли спонсори – спочатку це були спортивні бренди, а потім і транснаціональні корпорації.
Не обійшлося і без питання престижу. Якщо зі світовою футбольною першістю було більш-менш ясно – як і в наші дні, чемпіоном світу ставала команда Бразилії або ж команда, яка обіграла Бразилію, – то вважати себе найсильнішими в Європі могли і хотіли з десяток команд. Це і Франція з нестримною атакою, і найстаріша футбольна збірна Англії, і країни з найсильнішими чемпіонатами, представники яких ділили між собою європейські клубні трофеї – Іспанія з Італією. Не бажали їм поступатися і східноєвропейські збірні Югославії, Чехословаччини, Угорщини, які стабільно досягали півфіналів і фіналів на головних футбольних форумах. Ну і, звичайно, ж не варто забувати про головного фаворита – на той момент чемпіона Європи – збірну СРСР.
Радянська команда підійшла до турніру в неоднозначному стані – з одного боку, командою, яка виграла перший Кубок Європи чотири роки тому, з іншого – збірної країни, де керівництво спортом, як і будь-якою іншою сферою діяльності, зводилося партійними босами до питань престижу і «чільної ролі комуністичного ладу у вихованні світових чемпіонів». До чого це я? Та до відомої невдачі збірної СРСР на Чемпіонаті світу 1962 року в Чилі.
Розбивши всіх наголову у своїй групі, радянські футболісти у чвертьфіналі потрапили на господарів турніру – чилійців. Воротар і головна зірка збірної Лев Яшин пропустив в тому матчі два зовсім необов’язкові голи після дальніх ударів гравців господарів. Одного м’яча, забитого у відповідь Ігорем Численком, виявилося недостатньо для проходження у півфінал. Повертаючись на півстоліття назад, слід визнати, що провина володаря «Золотого м’яча» в тих пропущених голах очевидна. Саме гра з чилійцями стала темою для знаменитої пісні Володимира Висоцького про «совісного» воротаря і докучливого спортивного фоторепортера, який роками чекав помилки голкіпера і таки дочекався.
Заради справедливості варто згадати, що на той матч Яшин вийшов після струсу мозку, отриманого в попередній зустрічі. Також не варто забувати, що обидва м’ячі були забиті хоч і далекими, але досить сильними і точними ударами. І зовсім вже не зайве нагадати, що перший тайм збірна СРСР грала проти призахідного сонця.
Та й чи варто звинувачувати голкіпера в тому, що його команда, програючи з 27-ї хвилини 1: 2, так і не змогла до кінця матчу вразити ворота пересічної, за великим рахунком, збірної Чилі? Хоч як би там було, після Чемпіонату світу збірна виявилася обезголовлена (адже тренер за все відповідає) і переполовинена (голкіпер, як відомо, половина команди). Гавриїл Качалін був відправлений у відставку, а звільненому з команди Яшину влаштували обструкцію в пресі.
Але повернемося до Європи. Ще не встигли відлунати овації чемпіонам чилійського Мундіалю, Європейський футбольний союз вже почав підготовку до Кубка Європи-1964. З 32 країн, що входили до 1962-го в УЄФА, тільки три відмовилися від участі в другому Кубку Європи. Фіни і шотландці пояснили своє рішення банальними накладками термінів проведення внутрішньої першості із запропонованим міжнародним календарем. А Німецький футбольний союз не міг гарантувати повноцінної підготовки збірної напередодні старту грандіозного проекту – чемпіонату країни серед команд елітної групи (те, що зараз нам знайоме під назвою «Бундесліга»).
Сказати, хто від цього програв, зараз досить складно. А ось виграли збірні СРСР, Австрії та Люксембургу, що потрапили одразу до 1/8 фіналу. При цьому радянські футболісти з формулюванням «теперішні володарі Кубка Європи», а австрійці та люксембуржці – сліпим жеребом.
Саме цей сліпий жереб геть не сподобався грекам. Збірній Греції в суперники дісталася збірна Албанії. У тому, що греки переграють албанців у футбол, сумнівів ніяких не було, та ось, як і у відбіркових матчах попереднього Кубку, в футбол втрутилася політика. Річ у тім, що географічні сусіди вели безпереривні територіальні суперечки, навіть припинили між собою дипломатичні відносини. Грецька федерація, якій УЄФА був поставлений крайній термін проведення матчу – січень 1963 року – так і не дочекалася від керівництва своєї країни дозволу на візит до Албанії, а албанці й самі не дуже прагнули грати з Грецією. Таким чином, одна з найслабших європейських збірних опинилася в 1/8 фіналу, навіть не виходячи на поле.
Решта матчів попереднього раунду принесли не менше емоцій і ще більше сюрпризів.
Той самий жереб, завдяки якому в 1/8 фіналу опинилися Албанія з Люксембургом, звів в очному протистоянні двох одвічних суперників – Англію і Францію. Багато в чому завдяки саме йому старт англійців у європейських змаганнях став таким же провальним, як дебют на чемпіонатах світу (нагадаємо, в 1950 році англійці в груповому раунді двічі з однаковим рахунком 0: 1 поступилися збірним США та Іспанії і з групи не вийшли).
Перший матч проти французів родоначальники футболу проводили в Шеффілді, і вже тоді стало зрозуміло, що пройти в наступне коло британцям буде непросто. «Трибарвні» перевершували суперника у швидкості й техніці. Особливо непогано грав Раймон Копа, що роздавав партнерам одну за одною шикарні передачі. Шкода, що поруч з ним вже не було Жуста Фонтена: перед стартом відбірного циклу до ЄВРО-1964 бомбардир отримав страшну травму – подвійний перелом ноги, і вже в 27 років змушений був завершити кар’єру. Але і без нього французи відвезли з Шеффілда нічию, подаровану англійцям арбітром, який призначив у середині другого тайму сумнівний пенальті.
Ця гра стала останньою для наставника англійської збірної Уолтера Уінтерботтома, що керував командою 15 років. У Париж англійців повіз новий тренер – 43-річний Альф Рамсей, якому Англійська футбольна асоціація доручила готувати збірну до домашнього чемпіонату світу 1966 року, на який покладалися особливі надії. Цікаво, що під час пошуку «коуча» керівництво асоціації переглянуло 140 кандидатів. На користь Рамсея був факт роботи з «Іпсвіч Таун», який за три роки перетворився з середняка другого дивізіону в чемпіона Англії.
Рамсей був, напевно, дійсно великим тренером, і не тільки завдяки успіхам його клубної команди. Саме його ім’я – єдине, яке увійшло в історію як чемпіонатів світу, так і чемпіонатів Європи. Після Рамсея збірна Англії закріпила за собою титул «одного з головних претендентів, якому обов’язково чогось не вистачить».
Дебютний же матч Альфа Рамсея виявився провальним: французи в Парижі розірвали англійців з рахунком 5: 2, і це при тому, що в складі не було Копа.
Найбільш прикрим для британських уболівальників цей конфуз став ще й тому, що трапилася вся історія з розгромом від французів у рік сторіччя англійського футболу!
Але аж ніяк не поразка англійців, що відверто зневажливо ставилися до європейської першості, стала найгучнішою сенсацією кваліфікаційного раунду. Віце-чемпіон світу, збірна Чехословаччини вилетіла від команди НДР, посіяної УЄФА в кошик слабших.
На загальний подив, східні німці, яких тренував угорський фахівець Карой Шоош, виявилися надзвичайно підготовленими як фізично, так і тактично. А ось півфіналіст першого Кубка Європи і тріумфатор чилійської світової першості виглядав спустошеним і втомленим. У Берліні господарі поля нейтралізували центральну вісь чехословацької збірної Андрєй Квашняк – Йозеф Масопуст. У підсумку гостям вдалося забити всього один гол – за кілька секунд до фінального свистка радянського арбітра Сергія Алімова зробив це Рудольф Кучера. Проте до цього часу східні німці змогли провести вже два м’ячі: відзначилися Дітер Ерлер і Курт Лібрехт.
У Празі збірна ЧССР зіграла набагато впевненіше. М’яч потрапляв то в поперечину, то в штангу німецької «рамки», але тільки не у ворота. Але і в цій ситуації східні німці знайшли вихід з положення: вони буквально повисли на ногах Йозефа Масопуста і скували практично всі його дії. До того ж Масопуст лише віддалено нагадував кращого футболіста Європи 1962 року – довго перетримував м’яч, намагаючись вирішити всі моменти самостійно. Чехословакам вдалося забити гол лише завдяки помилці самих німців. Воротар Манфред Кайзер віддавав м’яч на хід захисникам, але видав, як виявилося, ідеальну передачу на Вацлава Машека, який і відкрив рахунок. Попереду замаячила перспектива додаткового матчу (правило гостьового гола тоді ще не було введено), проте безглузді голи на цей матч ще не закінчилися. За якихось 5 хвилин до кінця матчу, здавалося, проти господарів зіграли і земля і небо. На важкому, розмоклому під проливним дощем полі в простій ситуації одночасно посковзнулися захисник Ян Поплухар і воротар Владімір Мокрохайскі. У результаті м’яч дістався німцеві Петеру Дуке, якому залишилося не промахнутися по порожніх воротах. Нічия 1:1 вивела в 1/8 фіналу збірну НДР.
Ще один сюрприз піднесли болгари, вибили з турніру сильну португальську команду на чолі з Ейсебіо. Португальці вважалися на ЄВРО-1964 фаворитами, і не тільки кваліфікаційного раунду. Не дивно, адже за них виступало сім гравців лісабонської «Бенфіки», яка в травні 1962 у фіналі Кубка європейських чемпіонів обіграла здавалося непереможний мадридський «Реал». Проте обидва матчі – в Софії і Лісабоні – завершилися перемогою господарів 3:1. Після чого збірні Болгарії та Португалії стали першими в чемпіонатах Європи, кому необхідно було провести третій додатковий матч. Героєм вирішальної зустрічі став нападник слов’ян Георгі Аспарухов. До двох голів у домашньому матчі він додав єдиний м’яч, який вирішив долю протистояння на користь болгар на 86 хвилині гри. Саме після римського перегравання про нього почали говорити у всій Європі, визнаючи нового гравця екстра-класу. У себе ж на батьківщині Георгі отримав прізвисько «цар».
Зауважимо, що протистояння португальців і болгар увійшло в історію і ще однією яскравою ілюстрацією. Справа в тому, що збірна Португалії забила всі свої 4 голи в першу годину гри, а ось збірна Болгарії всі свої п’ять, навпаки, після 60-ї хвилини. Усі три матчі проходили за схожим сценарієм: годину болгари відбиваються, а португальці атакують і б’ють по воротах, після чого команди міняються ролями. Через роки важко судити, чи була у португальців проблема з фізичною формою, або ж це була тактична задумка тренера болгар, але факт залишається фактом – болгари забивали тільки тоді, коли португальці практично припиняли грати.