У той час, коли іспанці все ще з’ясовували стосунки з угорцями, в Барселоні на полі «Ноу Камп» вийшли команди СРСР і Данії. Напруженої гри не вийшло – данці виглядали важко, за прудкими Понєдєльником, Численком і Хусаїновим не встигали, а кращий бомбардир відбіркового турніру Мадсен відрізнявся хіба що капітанською пов’язкою. Наприкінці першої 20-хвилинки Воронін після подачі кутового забив ударом в падінні «ножицями», після чого питання про переможця півфіналу було зняте.
До кінця тайму радянська збірна несамовито атакувала ворота суперників – в атаку встигали навіть центральні захисники Шестерньов і Шустіков, – але відзначитися змогла лише одного разу. Це прорив Численка фірмовим ударом в дотик замкнув Понєдєльнік. Після перерви гра не мала особливого малюнку і інтриги, хоча під завісу матчу радянські футболісти і довели рахунок до розгромного. Зробив цей Валентин Іванов з меж штрафного.
Іспанська преса подала перемогу збірної СРСР не надто захоплено – за чотири роки після зірваної Франко зустрічі в Москві відносини Хрущова і Радянського Союзу в цілому з іспанським диктатором особливо не налагодилися. І якщо оглядачі з Італії, Франції чи Англії вказували на високий рівень гри радянської команди, іспанські журналісти підкреслювали саме невисокий рівень гри данців. Як написав тоді тижневик «Футбол», «вони визнавали, що Москва більше Копенгагена, але пояснювали це не тим, що Москва велика, а тим, що Копенгаген маленький».
Щоб зняти питання, команди 21 червня зійшлися на полі «Сантьяго Бернабеу» на очах 120 тисяч уболівальників. Іспанці кинулися в атаку, і, здавалося, їм вдасться тактичний план на гру – відірватися у рахунку і контролювати хід поєдинку. Вже на 6-й хвилині Суарес не став обігрувати один-в-один Шестерньова, а перекинув м’яча тому за спину, а Переда, який увірвався в штрафний, сильно пробив під поперечину. Але вже за мить атакувальний порив іспанців осадив Галімзян Хусаїнов – крайній нападник збірної СРСР зробив ривок метрів на 40, отримав м’яча на хід від Валерія Вороніна, обіграв по ходу одного захисника, а з-під другого пробив у кут воріт Ірібара.
Рахунок 1: 1 до восьмої хвилини гри обіцяв не менш бурхливе продовження. Але не всі очікування справджуються. Так і в цій грі швидкий темп з обміном результативними уколами змінився напруженою боротьбою в центрі поля з сумнівною перевагою однієї з сторін, яка не переходила, втім, в небезпечні удари по воротах.
Костянтин Бєсков відрядив в оборону небачену для того часу кількість гравців – п’ять (Шустіков, Шестерньов, Мудрик, Анічкін і Корнєєв), а іспанці, вражені грою у відбірковому турнірі ростовського армійця Понєдєльніка, нещадно штовхали і косили його по всьому полю. Один раз матч навіть був зупинений для надання допомоги нашому форварду (нагадаємо, заміни ще не були передбачені правилами, а грубість на полі вважалася чимось незвичайним).
Гра плавно котилася до додаткового часу, але тут знову, як і у півфіналі, удача посміхнулася господарям. Переда втік з м’ячем по флангу і, вже вибігаючи за лицьову лінію, сильно прострілив у центр штрафного. Ніхто із захисників не вийшов на перехоплення, а Марселіно Мартінес забив м’яч у ворота головою в красивому польоті. Лев Яшин в цей момент також не зміг допомогти команді. «Такоє», як каже один відомий український футбольний фахівець.
А за день до фіналу в Барселоні відбувся матч за третє місце. Здавалося, він проходить при порожніх трибунах – на 120-тисячному «Ноу Камп» зібралося якихось 3870 глядачів! Виснажені півфіналом угорці відкрили рахунок вже на 12-й хвилині зусиллями Бене і мирно тягнули час. Данці з таким приниженням миритися не захотіли і в одній з небагатьох затяжних атак їхній півзахисник Карл Бертельсен добив м’яч у ворота Сентміхаі після того, як воротар невдало відбив простріл з флангу. Угорцям знову довелося грати додатковий час, однак цього разу вони були сильнішими. Характерно, що героєм зустрічі став захисник – гравець будапештського «Ференцвароша» Деже Новак, який до цього в рамках розіграшу другого Кубка Європи не зіграв жодного матчу!
Угорці заслужили свою бронзу, а справжнє визнання до команди Лайоша Баротті прийшло двома місяцями пізніше – збірна Угорщини виграла олімпійський турнір з футболу в Токіо.
Всі матчі фінального турніру
17 червня 1964. Мадрид: 34 713 глядачів. Півфінал. Іспанія – Угорщина 2: 1 (д. ч.) (Переда 35ʹ, Амансіо 115ʹ – Бене 84ʹ).
Арбітр – Артур Блаве (Бельгія).
Іспанія: Ірібар, Рівілья, Олівелья (к), Соко, Кальєха, Фусте, Переда, Амансіо, Марселіно Мартінес, Суарес, Лапетра.
Угорщина: Сентміхаі, Матрай, К. Месей, Шароші, І. Надь, Шіпош, Комора, Бене, Альберт, Тічи (к), Феньвеші.
17 червня 1964. Барселона: 38 558 глядачів. Півфінал. СРСР – Данія 3: 0 (Воронін 19ʹ, Понєдєльнік 40ʹ, Вал. Іванов 88ʹ).
Арбітр – Кончетто Ло Белло (Італія).
СРСР: Яшин, Мудрик, Шустіков, Шестерньов, Воронін, Анічкін, Численко, Вал. Іванов (к), Понєдєльнік, Гусаров, Хусаїнов.
Данія: Л. Нільсен, Й.-Й. Хансен, К. Хансен, Б. Хансен, Біргер Ларсен, Торстен, Ерлінг Нільсен, К. Бертельсен, У. Мадсен (к), У. Серенсен, Д. Даніельсен.
20 червня 1964. Барселона: 3 869 глядачів. Матч за 3 місце. Угорщина – Данія 3: 1 (д. ч.) (Бене 12ʹ, Новак 107ʹ – пен., Новак 111ʹ – Бертельсен 82ʹ).
Арбітр – Даніель Мелле (Швейцарія).
Угорщина: Сентміхаі, Новак, К. Месей, Іхас, Шіпош (к), Шоймоші, Я. Фаркаш, З. Варга, Альберт, Бене, Феньвеші.
Данія: Л. Нільсен, Вольмар, Біргер Ларсен, К. Хансен, Б. Хансен, Ерлінг Нільсен, К. Бертельсен, Торстен, У. Серенсен, У. Мадсен-I (к), Д. Даніельсен.
21 червня 1964. Мадрид: 79 115 глядачів. Фінал. Іспанія – СРСР 2: 1 (Переда 7ʹ, Марселіно 84ʹ – Хусаїнов 8ʹ).
Арбітр – Артур Холланд (Англія).
Іспанія: Ірібар, Рівілья, Олівелья (к), Соко, Кальєха, Фусте, Суарес, Переда, Амансіо, Марселіно Мартінес, Лапетра.
СРСР: Яшин, Мудрик, Шустиков, Шестерньов, Анічкін, А. Корнеев, Воронін, Численко, Вал. Іванов (к), Понєдєльнік, Хусаїнов.
Заявка команд-призерів фінального турніру
Збірна Іспанії
Воротарі:
Хосе Ірібар 01.03.1943 «Атлетик» (Більбао).
Сальвадор Садурін 03.04.1941 «Барселона» (Барселона).
Захисники:
Фелісіано Рівілья 21.08.1935 «Атлетіко» (Мадрид).
Фернандо Олівелья 22.06.1936 «Барселона» (Барселона).
Ісасіо Кальєха 08.04.1932 «Атлетіко» (Мадрид).
Северіно Рейха 25.11.1938 «Реал» (Сарагоса).
Ігнасіо Соко 31.07.1939 «Реал» (Мадрид).
Півзахисники:
Франсиско «Гальєго» 03.03.1944 «Севілья» (Севілья).
Луїс Суарес 02.05.1935 «Інтер» (Мілан).
Луїс Дель-Соль 15.04.1935 «Ювентус» (Турин).
Хосе Фусте 14.04.1941 «Барселона» (Барселона).
Хуан Вілья 29.09.1938 «Реал» (Сарагоса).
Франсиско «Пакіто» 14.02.1938 «Валенсія» (Валенсія).
Нападники:
Марселіно Мартінес 29.04.1940 «Реал» (Сарагоса).
Карлос Лапетра 29.11.1938 «Реал» (Сарагоса).
Хесус Переда 15.06.1938 «Барселона» (Барселона).
Амаро Амансіо 17.10.1939 «Реал» (Мадрид).
Педро Сабалья 29.07.1938 «Барселона» (Барселона).
Тренер:
Хосе Вільялонга 12.12.1919.
Збірна СРСР
Воротарі:
Лев Яшин 22.10.1929 «Динамо» (Москва).
Рамаз Урушадзе 17.08.1939 «Торпедо» (Кутаїсі).
Захисники:
Альберт Шестерньов 20.06.1941 ЦСКА (Москва).
Віктор Анічкін 08.12.1941 «Динамо» (Москва).
Едуард Мудрик 18.07.1939 «Динамо» (Москва).
Володимир Глотов 23.01.1937 «Динамо» (Москва).
Олексій Корнєєв 06.02.1939 «Спартак» (Москва).
Віктор Шустіков 28.01.1939 «Торпедо» (Москва).
Анатолій Крутіков 21.09.1933 «Спартак» (Москва).
Півзахисники:
Валерій Воронін 17.07.1939 «Торпедо» (Москва).
Юрій Шикунов 08.12.1939 СКА (Ростов).
Нападники:
Ігор Численко 04.01.1939 «Динамо» (Москва).
Валентин Іванов 19.11.1934 «Торпедо» (Москва).
Віктор Понєдєльнік 22.05.1937 СКА (Ростов-на-Дону).
Галімзян Хусаїнов 27.06.1937 «Спартак» (Москва).
Едуард Малофєєв 02.06.1942 «Динамо» (Мінськ).
Геннадій Гусаров 11.03.1937 «Динамо» (Москва).
Олег Копаєв 28.11.1937 СКА (Ростов-на-Дону).
Тренер:
Костянтин Бєсков 18.11.1920.
Збірна Угорщини
Воротарі:
Антал Сентміхаі 13.06.1939 «Вашаш» (Будапешт).
Йожеф Гелеї 29.06.1938 «Банаж» (Татабанья).
Захисники:
Шандор Матрай 20.02.1932 «Ференцварош» (Будапешт).
Кальман Месей 16.07.1941 «Вашаш» (Будапешт).
Ласло Шароші 27.02.1932 «Вашаш» (Будапешт).
Діжі Новак 03.02.1932 «Ференцварош» (Будапешт).
Кальман Іхас 06.03.1941 «Вашаш» (Будапешт).
Півзахисники:
Іштван Надь 14.04.1939 «МТК» (Будапешт).
Ференц Шіпош 13.10.1932 «Гонвед» (Будапешт).
Ерне Шоймоші 21.06.1940 «Уйпешт» (Будапешт).
Ференц Ноград 15.11.1940 «Гонвед» (Будапешт).
Нападники:
Карою Шандор 26.11.1928 «МТК» (Будапешт).
Лайош Тічи 21.03.1935 «Гонвед» (Будапешт).
Ференц Бене 17.12.1944 «Уйпешт» (Будапешт).
Флоріан Альберт 15.09.1941 «Ференцварош» (Будапешт).
Імре Комора 05.06.1940 «Гонвед» (Будапешт).
Матіас Феньвеші 10.09.1933 «Ференцварош» (Будапешт).
Янош Фаркаш 27.03.1942 «Вашаш» (Будапешт).
Золтан Варга 01.01.1945 «Ференцварош» (Будапешт).
Тренер:
Лайош Баротті 19.08.1914.
Збірна Данії
Воротарі:
Лейф Нільсен 28.05.1942 «Фрем» (Копенгаген).
Свен Раск 14.07.1935 «БК-1909» (Оденсе).
Захисники:
Йенс Хансен 04.01.1939 «Есбьєрг» (Есбьєрг).
Кай Хансен 16.08.1940 «Фрем» (Копенгаген).
Біргер Ларсен 27.03.1942 «Фрем» (Копенгаген).
Бент Хансен 13.09.1933 «БК-1903» (Копенгаген).
Лейф Хартвиг 09.11.1942 «БК-1909» (Оденсе).
Йон Амдісен 08.07.1934 «ОГФ» (Орхус).
Півзахисники:
Ерлінг Нільсен 02.01.1935 «БК-1909» (Оденсе).
Бент Вольмар 08.08.1937 «ОГФ» (Орхус).
Карл Бертельсен 15.11.1937 «Есбьєрг» (Есбьєрг).
Кьельд Торстен 13.05.1940 «ОБ» (Ольборг).
Хельге Йергенсен 17.09.1937 «БК-1903» (Копенгаген).
Нападники:
Уле Мадсен 21.12.1934 «ХІК» (Копенгаген).
Уле Серенсен 25.11.1937 «КБ» (Копенгаген).
Йон Даніельсен 13.07.1939 «БК-1909» (Оденсе).
Том Сендергорд 02.01.1944 «БК-1903» (Копенгаген).
Йерг Расмусен 19.02.1937 «БК-1913» (Оденсе).
Тренер
Поуль Петерсен 11.04.1921.
У відбірному турнірі
Проведено – 50 матчів.
Забито 158 голів (у середньому – 3,16 за матч).
Найбільше глядачів – 1 693 303 (в середньому – 33 866).
Бомбардири фінального турніру – У. Мадсен (Данія) – 11 голів.
Автоголи – 1.
Пенальті – 10.
«Покер» – 1.
«Хет-трики» – 4.
У фінальному турнірі
Проведено – 4 матчі.
Забито 13 голів (у середньому – 3,25 за матч).
Найбільше глядачів – 156 253 (в середньому – 39 063).
Бомбардири фінального турніру – Переда (Іспанія), Ф. Бене, Д. Новак (обидва – Угорщина) – по 2 голи.
Пенальті – 1.
Найстарший гравець фінального турніру – Л. Яшин (СРСР, воротар) – 33 роки 239 днів.
Наймолодший гравець фінального турніру – З. Варга (Угорщина, нападник) – 19 років 171 день.
Символічна збірна фінального турніру (версія УЄФА):
Л. Яшин (СРСР), Рівілья (Іспанія), Олівелья (Іспанія), Соко (Іспанія), Д. Новак (Угорщина), Амансіо (Іспанія), Ф. Бене (Угорщина), Суарес (Іспанія), Ф. Альберт (Угорщина), В. Іванов (СРСР), Переда (Іспанія).
Замість післямови
Нашу розповідь про першості Європи має досить дискретний характер в силу значних часових проміжків – між сусідніми чемпіонатами інтервал по чотири роки, а це у футболі ох який термін. Історія ж безперервна і деколи ключову роль в результатах команди має не те, що відбувається на полі, а й те, що за ним. Не те, що передує грі, але і те, що буває після неї. Короткий нарис про літо 1964 допоможе зрозуміти, як беззастережно одна з найсильніших збірних Європи, фіналіст двох європейських першостей, поступово розгубила свій потенціал, а вболівальникам більше двадцяти років довелося лише згадувати колишню славу і мріяти про нові перемоги.
Це Артеміо Франкі, глава Італійської футбольної асоціації, вітав радянську дружину з «приголомшливим досягненням – виходом до фіналу ЄВРО вдруге поспіль». Це «Франс Футбол» зазначав, що на шляху до фіналу збірна СРСР не програла жодного матчу. У вищого же керівництва країни і футбольної федерації оцінка першості, що завершилася, була однозначною: «радянські футболісти осоромили честь Червоного Прапора, ганебно програвши іспанській команді в присутності генералісимуса Франко, якому дозволили зловтішатися, зганьбили честь радянської держави».
Біда була навіть не в тому, що іспанці виявилися сильнішими, а в тому, що радянська команда програла «не тим» і «в непотрібному місці».
Своєї посади позбувся головний тренер збірної СРСР Костянтин Бєсков, офіційно призначений з метою підготовки до Чемпіонату світу в Англії. Він довго намагався довести, що до Мундіалю збірна буде готова вирішувати найвищі завдання, але розмовляти з Бєсковим ніхто не став. Через своїх секретарів тодішній секретар ЦК КПРС Леонід Іллічов передав фразу в стилі сталінських «незамінних людей», яких, як відомо «не буває»: «Костянтине Івановичу! І ви без роботи не залишитесь, і збірна без старшого тренера не залишиться».
В принципі, відомий партійний ідеолог і функціонер був правий: Костянтин Іванович ще сорок років керував різними командами, з перемінним успіхом приводячи їх до перемог на внутрішній і помітним досягненням на міжнародній арені. Ось тільки збірної такого класу, яка грала у 1963–1964 роках, у Радянського Союзу більше не було.
Розділ 3. ЕВРО-1968. Чемпіонат замість КубкА і свято «катеначчо»
Розповідь про третій за рахунком Чемпіонат Європи слід розпочати не з 1968 року, коли відбувся сам фінальний турнір, і навіть не з відбіркового етапу, а набагато раніше. Власне кажучи – з попередньої першості 1964 року в Іспанії.
Як буває кожен раз на великому міжнародному спортивному форумі, матчі супроводжуються всілякими з’їздами, семінарами і конференціями. У Європейського футбольного союзу ці заходи іменуються конгресами і проходять, крім усього іншого, паралельно з чемпіонатами Європи. Але почекайте! Як ви вже знаєте, такого змагання як «Чемпіонат Європи» досі не існувало. Так от, в той час, як іспанці на домашньому Кубку ЄВРО-1964 забивали по два м’ячі усім суперникам, на конгресі УЄФА велися запеклі суперечки щодо подальшої долі турніру і можливе його реформування.
Головним питанням, рішенням якого тодішній президент УЄФА швейцарець Густав Відеркер мав намір потрапити в історію, було перетворення Кубка Європи на, власне кажучи, Чемпіонат саме для отримання якомога більшого прибутку. Прибуток повинні були отримувати національні федерації, адже при круговій системі кількість матчів, а отже, і кількість проданих квитків, зростали як мінімум удвічі. Та і сама кубкова система з її сліпим жеребом й іграми «на виліт» дуже не влаштовувала багаті федерації. Судіть самі – в тому ж розіграші ЄВРО-64 родоначальники футболу англійці в першому ж раунді Відбіркового турніру потрапили на Францію, отримали від неї п’ять м’ячів на виїзді і закінчили свою участь у змаганні.
Таким чином, Відеркер міг розраховувати на серйозну підтримку з боку футбольних функціонерів більшості законодавців футбольної моди, та ось невдача – знадобилося ж чомусь швейцарцеві виставити увесь турнір «усього лише» відбором до Чемпіонату світу! Відверто кажучи, ідея не настільки безглузда, щоб її висміювати – на світовій футбольній першості Європу логічно повинні були представляти найсильніші збірні. Проте у неї були дві суттєві вади.
По-перше, якщо два турніри зливалися в один, то фактична кількість матчів не зростала, прибуток федерацій не збільшувався, і взагалі було незрозуміло, навіщо город городили.
По-друге, на той момент перемоги в Європі зовсім не означали високих місць на світовій першості. Візьмемо, приміром, четвірку фіналістів ЄВРО-1964: Іспанія, СРСР, Угорщина і Данія. У тому ж шістдесят четвертому на Олімпіаді серед призерів – три європейські команди, але серед них лише угорці – з фіналістів ЄВРО. За два роки на Мундіалі в Англії увесь квартет півфіналістів – з Європи (ФРН, Англія, СРСР і Португалія), і знову – лише радянська команда представляє лауреатів європейської першості.