Дух змін - Грейтлак Алан

Алан Грейтлак

ДУХ ЗМІН

роман

Присвячення

Кожен рядок, написаний на білих аркушах цієї книги, присвячується пам'яті всіх загиблих патріотів української нації, що поклали свої життя на вівтар світанку нової України, що як фенікс відродиться з тліючого попелу.

Люди, загиблі від сталевих наконечників снайперських куль, що намагались відібрати у народу волю, віддали свої життя і натомість отримали вічну пам'ять і вдячність своєї нації. Їх кров, пролита на українську землю, стала монументом для країни, що згадала свою історію і відродиться в канонах благородства і нелюдської мужності.

Ніщо не зможе замінити втрату цих патріотів, безстрашні душі яких зараз дивляться з небес вниз на землю, яку вони любили більше власних життів. Український народ пам'ятатиме цю гірку втрату і ніколи не забуде здійсненний ними подвиг в ім'я свободи.

Скорбота пробирає наскрізь моє серце, але зароджує надію в моїй душі на світле майбутнє вітчизни. Коли людина гине в ім'я ідеї, що вогняним полум'ям спопеляє її серце, вона стає безсмертною і дарує вічний вогонь нації, що її створила.

Від автора

Що визначає нашу долю, сковуючи таємні бажання ланцюгом законів і суспільними упередженнями? Думки інших людей, залізні правила і узаконені норми, статус в суспільстві і матеріальне становище, або ж неприхильна доля? Для кожного індивідуума причини будуть настільки ж різні, як неоднаковий цвіт божественних квітів, які тішать наше око навесні, після зимової холоднечі. Але є один фактор, який несе свій величезний вплив через тлінне життя кожного з нас, багато в чому формуючи мислення і механізм прийняття рішень. І це, як це не дивно, – держава, в якій ми несемо своє існування крізь вічну субстанцію часу.

Нажаль, нашим світом правлять далеко не духовні ідеали, а лише одна матеріальна вигода: брудні гроші змушують державних мужів цинічно брехати своєму народу. Але коли влада не чує голос майже жебручих людей і продовжує їх грабувати, відбираючи все до останнього, відбуваються соціальні зрушення, котрі можна назвати історичною справедливістю. Заганяючи свій народ у вигрібну яму бідності і рабства, потрібно бути готовим до того, що він немов вогняний борвій змиє бруд примарної удаваності зі скелястих берегів державного апарату. Життя соціуму проходить по траєкторії невидимої спіралі, маючи свої власні, як у фізиці, закони і непохитні тренди. Людський дух не можна закувати в окови убогості і рабства. Він, ніби струмочок води, знайде вихід і прорве навіть найміцніший заслін тиранії і безмірного всевладдя.

До чого я веду? Все дуже просто: історія людства завжди вчить нас одному цікавому і величному факту: найменший промінь свободи здатен розвіяти найщільнішу темноту рабства. Досить згадати Греко-перські війни, коли розрізнені зародки людської демократії протистояли сильній руці імперії. Адже, саме свобода і відрізняє людей від інших земних істот. Ми єдині, хто не може існувати без неї. Ми вільні думати, мріяти і жити так, як це нам диктують наші думки. З незапам’ятних часів люди боролись і гинули за свободу і рівність, та ця боротьба продовжуються й досі.

Знаєте, починаючи писати цей твір, я не повністю розумів значення цього слова: свобода. Що під ним приховано? Матеріальний достаток? Вільне висловлювання думок? Можливість пересуватися територією країни без яких-небудь обмежень? І от, закінчивши свою книгу, я прийшов до висновку, що свобода – це можливість жити так, як тобі самому того хочеться, не заважаючи іншим людям. Можливо це визначення неповне, чи навіть неправильне, але воно справедливе для мене. Сподіваюся, що ви зможете віднайти значення своєї свободи, прочитавши мій скромний твір.

Тому, досить моїх міркувань, прийшов час сказати декілька слів про книгу, яка відкрилася вашому погляду. Цей плід авторської фантазії та історичних фактів присвячений революційним подіям в Україні, що сколихнули більшість громадян та окреслили межу в долі держави. Вогняне протистояння полум'яної зими дві тисячі чотирнадцятого року поглинуло схвильоване суспільство, трансформуючи його таємне невдоволення в революцію, що прокотилась по всій країні і зім'яла владу недолугого диктатора. Палаючі у вогні міста і темні ряди міліції перекочували з минулих днів на білосніжні сторінки цієї книги, знову пританцьовуючи в хороводі зимового зіткнення. Тут, ланцюгом зв'язаних між собою слів, зображені долі двох різних людей, які влилися в русло народної революції з протилежних берегів річки з назвою Україна. Гарячі події зіштовхнули різні верстви суспільства, змушуючи людей кидатися у вуличні бої заради того, що кожен з них називав свободою. Хтось вважав за краще битися з ілюзорними фашистами і екстремістами, більшість же вирішило боротись з майже сформованим тоталітаризмом, зрубавши його дерево ще на корені зародження.

Одна частина цієї історії – чиста правда, завуальована лише іншими іменами і зміненою зовнішністю героїв, інша ж – плід авторської фантазії, заснованої на чутках і прикрашених фактах таємного минулого. Не можна відокремити істину від вигадки, приховану за ширмою художнього твору, але, повірте, більша частка цього роману – це похмура реальність того, що відбувалося на вулицях в той час. Море горя і океан радості, прикрий відчай і залізна віра – всі ці почуття сповнюють серця людей, крокуючих у відкрите полум'я нової епохи.

Коли я починав писати цю книгу, у мене була лише одна думка – розповісти читачеві з будь-якого куточка світу правдиву історію, що трапилась зі мною і огорнула багато громадян великої країни. Я твердо вважаю, що кожна людина створена на цій планеті з певною метою, яка полягає в переміні нашого світу. Місія ж будь-якого письменника – донести до людей цікаву історію, в яку вони повірять і візьмуть з неї щось корисне, змінивши своє життя на краще. Напевно, це найвища радість для будь-якої людини – змінювати світ за допомогою слова.

Сподіваюсь, ця історія відкриє очі людям на злам у суспільному житті, який неоднозначно висвітлюється в засобах масової інформації в усьому світі. На жаль, без розуміння нашого минулого і правильних висновків з нього, ми не зможемо побачити те майбутнє, яке малює нам наша фантазія. Одного разу всім доведеться прозріти, дізнавшись істину в сформованих реаліях і жорстоко лаяти себе за свою дурість і обмеженість поглядів. Але, без цього холодного протверезіння неможливий шлях у майбутнє, яке з кожним кроком насувається на нас невидимою лавиною. Вітер епох завжди невидимий для людського ока, але він вічно здіймає вітрила наших мрій. Іноді, він схожий на колапс, який спопеляє людські серця вогнем страху. Але саме з золи і уламків старості будується новий світ, що сповнений надіями.

Отже, друзі мої, досить красивих слів і складних речень. Зручніше сідайте в свої м'які крісла, увімкніть ніжне світло настільної лампи і приготуйтеся зануритися в розбурханий світ вуличної війни, яка, на щастя, вас не зачепить. Ви побачите протилежні світи, де два сини однієї великої країни опинились в середині роздмуханого багаття війни, палаючого і донині. Ця розповідь пронесе вас на крилах того, що висвітлювало шлях людства в найтемніші часи диктатури і феодалізму, в період нескінченної тиранії і катуванні вільнодумства. Ця книга розповість вам, що таке справжня свобода. На останок, хочу попросити вас не судити строго цю книгу, тому що на її сторінках покоїться часточка моєї душі.

Глава 1. Натхнення

«Свобода варта того, щоб за неї боротися»

Агата Крісті

Безкраї поля, засіяні пахучими колосками пшениці. Золотисті кольори цієї злакової породи розкинулись далеко за горизонт, ніжно пестячи погляд будь-якої людини, яка відчувала єднання з природою. Легкий, зовсім ніжний вітерець розвівав ці тоненькі колоски, створюючи жовте море, що вирувало на землі. Тихесенький шум, створюваний колоссям, летів на крилах спокою через широкі поля назустріч вічності крізь легенди предків.

Десь вдалині пшеничне поле зливалось з ясно-синім, майже прозорим небом, створюючи синьо-жовте полотно, що спокійно колихалось на легесенькому вітрі. Здавалося, сама природа створила цей символ для України, вражаючи націю своєю невимовною красою, що спонукала до боротьби мільйони патріотичних сердець. Дивовижна краса заворожувала своєю простотою і одночасно глибоким змістом, що був вкладений в цей образ. Очі багатьох великих мислителів, поетів і філософів милувалися красою дикої, майже незайманої природи, зауважуючи в кожній дрібниці глибоку самобутність, яка належала її народу…

Раптовий дзвінок будильника перервав його сон, змушуючи прокинутись і витерти сонні очі. Пізня осінь пробивалася яскравими променями сонця через вікно, пестячи бліду шкіру його обличчя. Починався новий день, що не міг принести нічого, окрім буденних переживань. Сновидіння закінчились і тепер йому доведеться зіткнутися з реальністю, що впритул оточувала його. Правда, залишалася ще одна маленька деталь, яка викривляла навколишній світ – його мрія. Чи можливо вижити в потоці грубих буднів, не думаючи про щось приємне або таке бажане твоєму серцю?

Спустивши ноги з ліжка і підперши голову своїми руками, він задумався: коли ж його мрії втіляться в таку примарну реальність? Звичайно, нерозумно було надіятись на якісь звершення в такий відсталій за розвитком, країні. Досвід закордонних поїздок відкрив очі його душі, показавши ту картину, яка своєю красою полонила його уяву, але він не міг вказати дорогу до наміченої вершини. Там, за океаном, йому вдавалося заробляти кілька тисяч доларів на місяць простою фізичною працею і задовольнятися отриманими грошима, втілюючи свої прості бажання. Повернувшись назад на рідну землю, він ніяк не міг відшукати свого шляху, щоб домогтися хоча б схожого доходу. Маленьке діло, яке він почав з друзями на фінансовому ринку, дало свої плоди, залишивши йому невеликий запас грошових коштів, але воно швидко згасло у зв'язку з непередбачуваністю подій. План, збудований на фундаменті примарних ілюзій, що залежать від інших осіб – приречений на поразку. Йти на роботу, де його працю морально узурпуватиме начальство та яка не приноситиме справедливої винагороди – здавалося останнім варіантом, що межує з навіженством. Залишалася остання надія – його книга.

Ось вже майже пів року він писав свій власний художній твір – роман, що присвячений Великій Вітчизняній війні. Майже всі його думки були зайняті створенням сюжету та добіркою фактів з поширених джерел, зведенням купи слів в одну історію, наповнену сенсом і просякнутою почуттям трагедії. В його уяві з'являлися сцени великих битв, колони відступаючих солдат і проста людська драма, що розгорнулась на тлі масштабних військових дій. Він згорав в надії домогтися успіху з допомогою цієї книги, видертися на літературний Парнас і здобути лаври переможця, видавши свій роман. Але поки що це були лише мрії і він ще мав багато написати, і ще більша пережити.

Раптом двері в його кімнату відчинилися, і в проході з'явилася постать його матері, яка увійшла всередину щоб перервати його сновидіння. Йому довелося повернутися в батьківський будинок після фіаско на фінансовому ринку, залишивши орендовану квартиру новому господареві, і тепер кожен ранок в нього починався саме так. Слух в один момент вразили такі знайомі йому слова:

– А, виявляється ти вже прокинувся. Іди їсти, все на столі.

Ця звичайна фраза привела його у якийсь стан пробудження, коли людина приходить до тями після сну. Потрібно було вставати з ліжка і йти на зустріч новому дню, що не передбачав ніяких звершень.

Піднявшись на ноги, його тіло повільно пішло у ванну кімнату, де він взявся щоденну процедуру. Поки він чистив зуби і дивився на себе в дзеркало, його думки літали у вихорі творчого процесу, перероджуючись у інтригований, навіть для самого автора, сюжет.

Зі скляного дзеркала на нього дивився молодий хлопець, зовнішність якого викривала двадцятирічний вік. Його постать була стрункою, але багаторічні заняття спортом відклали на ній свій відбиток – легка рельєфність його тіла проступала через нічну футболку. Обличчя скривилось в похмурій гримасі, всім своїм виглядом викриваючи недавнє пробудження господаря від міцного сну. Глибокі зморшки невдоволення вкривали широкий лоб, сходячись жирними лініями в його центрі. Темне волосся неохайними копицями звисало біля вух, додаючи недбалості в його загальний портрет. Блакитні очі дивилися в дзеркало втомленим поглядом, що зовсім не властивий молодій натурі. У цих двох кришталиках синього скла застиг якийсь непорушний сум, що примарним диханням обдавав його застиглу душу. Очі, в яких іскрилася байдужість до майбутнього.

Тарілка з їжею стояла на дерев'яному столі, розвіваючись приємним запахом по маленькій кухні. Сівши за стіл, він присунув її до себе і став повільно поглинати її вміст, направляючи свої думки на зовсім рідкісний для них об'єкт, – політичне майбутнє країни. Адже цьому була причина, яка невидимим ореолом літала над головами народу. У цей день, 29 листопада мав відбутися саміт Євросоюзу у Вільнюсі, де президент України Віктор Янукович повинен був підписати асоціацію з ЄС. Цей день впливав на долю кожної людини, що жила у великій країні та марніла в муках минулого століття, мріючи перейти в нову епоху розвитку. Україна, маючи великий потенціал до зростання в різних галузях життєдіяльності, терпіла крах через прокляття людської душі – скупості, марнославства і лицемірства, які володіли помислами майже всіх чиновників. Країна, яка була однією з найбільших в Європі, мала більше тридцяти відсотків світового запасу чорнозему і була лідером з прокату металу, лежала у ногах мізерних людей, що роздирали її на частини своїми кривавими кігтями. Скупість, яка в минулому керувала Іудою, що продав Ісуса Христа, Гобсеком, що вмирав в холодному будинку, але мав мільйони на банківських рахунках, Рокфеллером, що постачав нафту німецькій армії під час Другої світової війни, тепер оселилася в душах цих лицемірних покидьків. Горсті жалюгідних людей, які продали свої душі за сліпучий блиск золота, не було ніякого діла до свого народу, що з кожним днем занепадав і животів в гіркій злиднях.

Але тепер їм належало зробити вибір: подарувати шанс своєму народу на гідне існування і зменшити свої апетити, або ж знищити в серцях мільйонів людей ледь жевріючу надію. Двадцять дев’яте листопада, звичайна дата, що відзначила день, який треба було пережити по-іншому. Серця людей билися в унісон, створюючи загальний резонанс віри, що продукувала ілюзію світлого майбутнього. Кожен з тих, хто з надією чекав тієї зустрічі політиків, які вершили долі цілих народів, бажали лиш дізнатися її результат. Ми завжди відчуваємо силу, коли згуртовуємося навколо однієї ідеї, чи людини, що несе в собі цю неприкрашену популізмом ідею. Нам здається, що коли багато людей збираються разом, вони непереможні, і їх колективні мрії завжди перетворяться в реальність. Мабуть, в цьому є якийсь прихований сенс, але все ж таки, в активному суспільстві людина втрачає свою особистість, перетворюючись на одну з мільйонів ниток сірого буття.