Насамперед необхідно пізнати людину. Що таке людина? Які її складові? Дух та матерія, чи ще щось? Чи має людина лише ті можливості, якими ми її зазвичай наділяємо, чи й інші, які ми сьогодні вважаємо неймовірними і які, проте, не викликають сумнівів у тих людей, котрі мають мужність подивитися в обличчя цій реальності? Чи й сам Космос – це лише велика система запалених свічок, які можуть у будь-який момент згаснути? Чи стоїть за цим усім щось таке, що можна назвати Богом, чи якось інакше, але щось всюдисуще?
Нам слід переглянути і поняття часу. Що таке час? Що це таке, від чого жовкне кореспонденція, яку ми зберігаємо? Що це таке, що загинає краєчки давніх поштових листівок? Що це таке, що вкриває зморшками наші обличчя і сріблить наші скроні, що змусило нас вирости з дітей в чоловіків та жінок, що змушує нас плакати і всміхатися? Чому ми іноді щасливі, а іноді сумні? Таких питань багато.
Ми повинні змінити і соціальний порядок у світі. Немає людей чорношкірих, жовтошкірих чи білих; є люди. Треба бачити їхню сутність, а не судити про них лише за зовнішніми виявами. Людина може мати чорне, біле чи жовте обличчя, але ми повинні бачити поза цим обличчям.
Слід бачити те, що криється поза всіма релігійними формами, але бачити безсторонньо. Хай кожен сповідує свою релігію, хай кожен молиться так, як йому до вподоби, але хай поважає інших людей і розуміє, що вони теж можуть мати глибоке чуття божественного, хоча й не стають навколішки перед вівтарем, а обертаються обличчям до Мекки. Розуміння того, що різні форми віри мають право на існування, що різні форми сприймання духової реальності мають право на існування, теж є глибокою зміною, що її пропонує Новий Акрополь.
Акрополь також пропонує певні обмеження щодо права на власність. Власність існує для того, щоб нею користуватися, а не надуживати. Власність для того, щоб її мати і тішитися нею, а не для того, щоб її марнувати чи пускати за вітром. Адже власність, як і вода, належить усім. Відкрутіть кран, пийте собі, мийтеся – річ природна. Але не від'їжджайте у відпустку, залишивши відкритий кран, – це звичайний здоровий глузд і відповідальність перед іншими.
Ми не маємо віри політичним партіям. Акрополь не вірить, що багато чорного кольору може утворити білий колір. Акрополь вважає, що політичне управління має здійснюватись у спосіб, подібний до управління будь-якою наукою. Якщо медиками керує найкращий з медиків; якщо той, хто здобув кращий вишкіл як літун, має в Іспанії вищу посаду, то чом би й людині з кращою політичною освітою, одержаною в університеті політичних наук, не керувати й не управляти всіма іншими?
Не можна бути вільним, нехтуючи право інших людей на життя. Людина повинна жити внутрішньо вільною і поважати свободу інших. Акрополь має деякі застереження щодо книжок, кінофільмів тощо. Існує безліч фільмів про мафію, про Аль Капоне, інших злочинців… А скільки фільмів ви бачили про Сократа, про Августа, про святу Терезу з Авіли? Жодного. Чому, власне, це не цікавить людей? Сьогодні люди втратили будь-які орієнтири і не здатні вибирати. Яким темам віддається перевага в кіно, газетах – скрізь? Може, на першій шпальті з'являється повідомлення про наукове відкриття, текст поеми, що здобула поважну літературну премію, чи відзначений на конкурсі фотознімок? Ні, добродії! Зазвичай ми бачимо фото якогось небіжчика, кримінальника, людину в калюжі крові або кулемет.
Акрополь має на меті і боротьбу з насильством, яке мусить зникнути назавжди, бо всі ми маємо право на життя. Думати треба не про ті концтабори, які були сорок років тому, а про ті, що, можливо, з'являться в році 2000-му Перейматися треба тим, що нас очікує, а не тим, що було і що ми не можемо змінити. У минулому було чимало помилок, але ми не робимо відповідних висновків. Остерігаймося майбутніх помилок, думаймо про наших дітей і наших онуків; думаймо про любих нам людей, про молодь, про наших учнів! Дбаймо про те, щоб у 2000-му році вони мали не тільки електричні дроти, ядерні боєголовки та забруднені ріки, а й знали лебедя не тільки з фотографій і не мусили вдаватися до лазера, щоб побачити зорі на небі. Ми прагнемо світу очищеного, світу чистого в усіх розуміннях: фізичному, психічному і духовому.
Ми закликаємо до загального відродження всіх елементів, до нового спіткання людини з людиною, людини з суспільством і людини з Богом. Це і є Акрополь – вишнє місто, до якого ми всіх вас запрошуємо. Не для того, щоб ви підтримували його як ті колони, а для того, щоб ви відчули живодайний вітер, що гуляє у цій духовій високості, щоб ви могли зреалізувати свої глибинні прагнення. Це світ краси, мармуру і гідності! Хай кожен втілить у життя свої мрії тут і тепер!
Лекція, прочитана 23 червня 1979 року в осередку Нового Акрополя, Гран Вга 22, Мадрид, Іспанія.
Мистецтво завжди бути філософом
Це мистецтво сьогодні майже забуте. Ми виросли в метушні і марноті постійних змін, вічного руху, до якого нас схиляє або нудьга, або фантазії нашої психіки.
«Старий світ», у якому всі ми живемо, все ще міцно тримає нас – своїми порожніми звичками, «маленькими радощами», отупляючим матеріалізмом і строкатістю позбавлених суті релігійних форм.
Нам дуже не вистачає здатності зупинитися й уважно подивитися навколо – адже це один із способів побачити самого себе. Ми йдемо, зневажаючи все, що бачимо, без роздумів, без реальної участі в житті природи, яка є проявом Божественного.
Ми забули, що є речі дорогі, близькі серцю, нехай навіть маленькі і незначні, але зате наші, рідні, які дають тепло серцю і зміцнюють дух. Іноді навіть здається, що ми втратили любов до них.
Гадаю, прийшов час повернути це забуте мистецтво.
У нас є Платон, у нашому розпорядженні «Таємна доктрина», гарна бібліотека… але чи достатньо цього?
Що означає бути філософом? Учитися, проводити заняття, читати лекції, дізнаватися про то, про що раніше не знали? Так… але не тільки. Необхідно відчувати потаємну реальність усіх речей і вміти жити нею. А для цього недостатньо лише робити ті чи інші вправи, сідати у певні пози, виснажувати тіло постом та утриманням, чи впадати в інші крайнощі. Я знаю, що нам не вистачає чогось іншого, більш величного. Нам не вистачає розуміння того, що є речі на перший погляд незначні, але насправді великі і дуже важливі.
Я знаю також, що сам дуже далекий від досконалості і мало підходжу для того, щоб бути ідеальним прикладом філософа. Але, якщо я вже опинився у полі вашого зору і відчуваю потребу розділити з вами маленьку частку свого життєвого досвіду, я спробую перебороти незручність і розповім одну історію з власного життя. Не все можна висловити, але я хочу передати вам свій досвід, сподіваючись, що він опинився корисним для вас.
Кілька місяців я жив на острові Майорка, куди приїхав, щоб писати свою нову книгу і знову відчути зачарування стародавньою магією моря.
Одного разу мої супутники вирушили за покупками, а щоб не шукати стоянку, залишили мене в машині. Вечоріло. Переді мною головною вулицею рухався нескінченний потік туристів: невелике рибацьке містечко влітку перетворюється на центр відпочинку. З бічної вулиці, вже зануреної у темряву, я міг бачити все що відбувається, ніким не помічений, начебто з іншого виміру.
Я бачив людей, які поспішали в різні сторони. Машини, мотоцикли, велосипеди насилу прокладали собі шлях крізь людський потік. Я бачив пари закоханих, які були повністю поглинуті одне одним, і літніх людей, яких ріднила неквапливість і, певною мірою, спільні спогади. Якісь діти бігали, захоплені своїми іграми, що для дорослих залишаються загадкою.
Мені подумалося, що якби раптом усі довідалися, що істина знаходиться там-то і там-то, і її можна побачити на власні очі, то усі кинулися б до неї. І тому щоразу, коли я бачу людей, які йдуть поодинці і кожний у свій бік, серце підказує мені, що шукають вони зовсім не істину. Кожен намагається наблизитися до своєї власної істини, яка віддзеркалює, як правило, його бажання, прагнення, та й взагалі все, що завгодно.
Я побачив перші зірки, які також здійснювали свій рух по небу, і старий вітрильник, що в нерухомості очікував на верфі нового плавання. Мною опанувало дивне почуття. Я зрозумів, що можу бути філософом, не згадуючи ні Геракліта, ні Канта. Звідкись прийшло усвідомлення, що постійний рух речей і живих істот, які шукають чогось, нехай навіть несвідомо, є природним і гідним поваги. Бог є в усьому і в усіх, у кожнім шляху, у кожній надії, у кожній ностальгії. Втратити можливість побачити цю божественну присутність в усьому – це велика помилка. Але ще більша помилка – перестати через це бути філософом. Тому що саме розуміння цієї істини привело мене до тих маленьких прозрінь душі, про які я вам розповідаю, і до багатьох інших усвідомлень, про які мовчу, не знаходячи слів, щоб виразити невимовне.
Раптом я відчув, що з усіма людьми мене зв'язують якісь таємничі узи. Згадуючи про те, що писав великий поет Амадо Нерво, я відчув, що якимось дивним чином усі люди стали моїми братами… Бог… Я сам… Життя… Час… Простір… Все переплелося й об'єдналося в мені.
Я був дитиною, бігав і грався; я був закоханим і йшов, не помічаючи нічого, крім своєї любові; я був літнім чоловіком і сунув, важко пересуваючи ноги, вулицями, якими проходив тисячі разів; я розмовляв німецькою, англійською, французькою, іспанською, італійською, шведською мовами. Я був зіркою, що пливла по небу, і старим кораблем, що застиг на верфі. Ці кілька хвилин я жив великою істиною, непохитною впевненістю, спокоєм і хвилюванням одночасно.
І я зрозумів, що в цей момент був філософом – філософом, яким не можуть зробити ані титули, ні звання, ні книги. Так, просто філософом… І це було так прекрасно! Тому я вам про це і розповідаю.
І якщо багато хто усе ще не розуміє, про що я кажу, нехай це вас не бентежить. Я теж до кінця не розумію. Я просто розповідаю вам про одне невелике відкриття душі, внутрішнє, тонке, але інтуїція підказує мені, що воно є надзвичайно важливим.
Чи не відкрилася в цей момент частка цього забутого мистецтва – великого мистецтва бути філософом завжди і скрізь? Я щиро вірю, що це так. Спробуйте коли-небудь і ви не пошкодуєте.
Філософія, мистецтво та наука від Нового Акрополя
Сьогодні наша мова про філософію, науку та мистецтво з погляду Акрополя – некомерційної інституції. Акрополь – це не просто зібрання друзів, а дещо більше. Акрополь, що існує в чотирнадцятьох країнах світу як ідеологічний рух, прагне відродити в кожному з нас трансцендентальні, одвічні вартості.
Поза всяким сумнівом, сучасний світ відстає, мов той старенький заржавілий годинник, і помалу-малу ми постерігаємо певну спаралізованість, особливо стосовно загальнолюдських вартостей. Людина виказує щораз більшу агресивність, більшу напруженість, більше суперечностей. Цю кризу доконче треба подолати тією самою силою, якою було подолано всі історичні кризи, – силою душі, силою духа, силою розсуду, силою волі, силою любові.
Різні царини діяльності людини мають бути поєднані неперервністю та доконечністю. Вам відомо, що від часів філософа Декарта і донині релігія, наука, мистецтво і політика роз'єднані, роздрібнені, розокремлені; іншими словами, відбулася певна спеціалізація діяльності людини. Корисність такої спеціалізації полягає в поглибленні кожного з цих русел, але вони настільки зглибилися, що перетворилися, радше, на нездоланні прірви, тож ми несамохіть повернулися на доісторичний етап розвитку, де існують табу, де існують тотеми, де існують клани. Власне кажучи, у нас утворилися клани музик, клани літераторів, клани філософів… Новий Акрополь прагне подолати цей етап і досягнути єдності понад усі відмінності.
Хіба наука – це не певні знання та методологія, що дозволяє нам виснувати загальні закони природи? Втім, якщо наука скерована винятково на ірраціональну експлуатацію природи, то тим самим вона породжує ірраціональну експлуатацію людей, природа має бути для науки не тільки об'єктом пізнання її загальних законів, природу треба інтерпретувати, адже це не просто якась символічна сутність «чогось» поза нашим сприйняттям. Скажімо, дерева, що ростуть довкола нас, ботанік може вивчати, класифікувати, може давати їм назви латиною, англійською, іспанською чи німецькою мовами, але головне – навчитися мудрості дерев, позаяк ці непорушні, живі й зелені істоти являють нам мудрість Бога та гармонію Космосу. Завважте, що листя дерев росте так, щоб уможливити йому дихання: зверху – захисний покрив, а знизу – своєрідні легені. Це ознака розуму. Розум є і в корінні, що сягає углиб землі, підтримуючи стовбур та крону. Ми повинні опанувати нову науку, здатну не тільки класифікувати речі, давати назви й матеріальні описи речей, а й передавати їхнє значення та зміст. Чого ми можемо навчитись у дерева? Ми повинні не тільки користати з його плодів, а й повчитися у наших непорушних і спокійних друзів, які вміють укорінюватися в землю, щоб вистояти під час буревіїв, а тінь дають радше для інших, ніж для себе.
Ціла природа – це гімн доброті і щедрості, розуму і волі до перетривання. Багатьом з нас не завадило б повчитись у дерев; повчитись уміння сягати корінням в себе самого, уміння сягати корінням углиб історії, власного народу, аби нас не гнули додолу буревії, що здіймаються в світі; багатьом з нас слід повчитися давати тінь і прихисток будь-кому і будь-коли; багатьом з нас слід повчитися також цієї вертикальної скерованості стовбура дерева. Ще з пуп'янка, тільки наливаючись соками, дерева знають, де знаходиться Небо, а де – Земля, тим часом людям з усім нашим високим інтелектом, з нашими університетами і нашими здобутками іноді бракує цього первісного знання, де знаходиться небо, де земля, де добро, де зло, де життя, де смерть.
Відтак, Акрополь пропонує науку, яка не тільки вивчає, не тільки анатомує, робить розтин природи, а й здатна інтерпретувати природу і допомагати нам самим у природний спосіб прилучитися до неї. На Сході кажуть, що розшматованого кота годі скласти докупи, бо він мертвий. Піддавши довколишню природу холодному і формальному аналізу, дуже складно зробити потім якийсь синтез. Формальний синтез зробити можна, але до життя ми її не повернемо. Поділивши знання на різні складники, переділки та монополії, неможливо буде, попри всі наші намагання, відновити це знання. Ми живемо у перелатаному світі, у світі позицій, у світі домовленостей. Натомість ми пропонуємо концептуалізацію науки, щоб вона була не звичайним нагромадженням різних фактів, а новою наукою для нової людини, новою інтерпретацією природи.
Мистецтво є прадавнім виявом духа. Перша людина була митцем; перша людина залишила своє послання, свій знак, карбовання, мальовання, скульптури, що засвідчило її чутливість до краси та гармонії. Мистецтво, яке не відпо відає канонам краси та гармонії, мистецтво, яке не є до певної міри метаісторичним, мистецтво, яке не зможуть зрозуміти прийдешні генерації, – не мистецтво, а хіба що вправне ремесло. Мистецтво – це Парфенон, що не потребує інтерпретації. Якби ми й не розумілися на античному мистецтві і не вивчали давньогрецьку архітектуру, не знали назв ордерів і фронтонів, все одно ми здатні зачаровуватися красою та гармонією і розуміти зміст цього кам'яного лісу. Завдання мистецтва не тільки являти наше буденне життя, завдання мистецтва – відображати безперервність нашого життя. До нас були люди, і після нас будуть люди. Мистецтво має бути золотим ланцюгом, який єднає минуле з майбутнім і розкриває те найкраще, що ми маємо.