І що ж тоді робити державі в економіці? Адам Сміт відповідає на це так:
«…Государеві слід виконувати тільки три обов’язки; вони дійсно мають дуже важливе значення, але є ясними і доступними для звичайного розуміння: по-перше, обов’язок захищати суспільство від насильства і вторгнення інших незалежних суспільств; по-друге, обов’язок захищати в міру можливості кожного члена суспільства від несправедливості і гноблення з боку інших його членів, або обов’язок встановити суворе виконання правосуддя, і по-третє, обов’язок створювати й утримувати певні громадські споруди і установи, створення і зміст яких не може бути в інтересах окремих осіб або невеликих груп, оскільки прибуток від них не зможе ніколи відшкодувати витрати окремій особі або невеликій групі, хоча і зможе, часто з надлишком, оплатити їх загальному суспільству…»
Проаналізуймо це положення Адама Сміта. По суті, ми бачимо тут усього три функції:
– оборона;
– судова система;
– деякі громадські функції, надто дорогі для організації невеликою кількістю осіб (наприклад, дороги, музеї).
Звернімо увагу, що ми не бачимо тут за державою (государем) жодної виробничої діяльності, більш того, ми не знаходимо тут освіти, медицини, пенсійної системи і так далі. Це капіталізм практично в чистому вигляді, коли розвиток економіки відбувається на підставі механізмів саморегуляції, коли виживає найбільш ефективний, а надприбуток не може існувати довго, адже в галузі, де він з’являється, посилюється конкуренція, новий капітал і нові підприємці прагнуть підвищеної рентабельності, а потім в умовах конкуренції знижують ціни до прийнятного рівня.
Саморегулююча система часто має дивовижні властивості самоорганізації. Але за рахунок чого ж проявляється економічне зростання? Те, що капітал без «регулювання зверху» вільно перетікає між галузями, – це добре, але чи достатньо цього?
Адам Сміт основним джерелом зростання бачив поділ праці, що підвищує продуктивність:
«Для прикладу візьмемо… виробництво шпильок. Один працівник тягне дріт, інший випрямляє його, третій обрізає, четвертий загострює кінець, п’ятий обточує один кінець для насаджування головки; виготовлення самої головки вимагає двох або трьох самостійних операцій; насаджування становить особливу операцію, полірування шпильки – іншу; самостійною операцією є навіть загортання готових шпильок в пакетики».
Знав би він, якого рівня цей поділ сягне в XXI столітті! Що з’являться люди, які оптимізують сайти шляхом підбору певних слів, з’являться люди, які відповідають на телефонні дзвінки, люди, які пишуть статті про те, що робить організація, і багато-багато інших професій, про які ніхто й подумати не міг. Дослідники і прогнозисти майбутнього говорять про те, що через 10 років 70 % професій, які будуть існувати, – це ті, яких ми сьогодні не знаємо. Одна з причин появи нових професій – постійно поглиблюється поділ праці.
Ідеї Адама Сміта настільки революційні, що навіть зараз їх не так просто прийняти. Чого ми чекаємо, коли бачимо проблему в тій чи іншій галузі? Що обов’язково уряд, центральний банк або хтось іще повинні негайно кинутися вирішувати її. Це ж бо проблема! І як складно прийняти тезу великого шотландця про саморегуляції, про те, що варто дати «невидимій руці», ринковим силам, самим вирішити проблему.
«Вирішення проблеми урядом може бути гіршим за саму проблему». Якщо вам здається, що для вирішення економічної проблеми обов’язково потрібно когось «розстріляти», «посадити» і «покарати», і «куди дивляться уряд і правоохоронні органи», то вам особливо важко буде прийняти альтернативну точку зору. Але ви все ж спробуйте.
Як працюють ринкові сили? Уявіть собі таку картину. У 20-ті роки XX століття для пересування в повітрі активно використовувалися дирижаблі. Припустімо, в якійсь країні розвилося виробництво дирижаблів. А потім трапилось так, що переміщення на дирижаблях стало нерентабельним. І ось виробники дирижаблів вимагають неодмінно вирішити їхню проблему, перешкодити прильоту літаків в їхню країну, вказують на те, скільки людей залишаться без роботи, скільки з них не заплатять за кредитами. Що робити з цією проблемою? Уряд, як правило, почне рятувати «галузь дирижаблебудування». Вам подобається це рішення? «Добре, – скаже хтось, знаючи, чим закінчиться історія з дирижаблями. – Нехай не рятує, але нехай дасть їм усім роботу». Але яку роботу? Що ми знаємо про здібності цих людей? Можливо, серед них є прекрасні конструктори, співаки, художники, вчителі і так далі. На кого саме переучувати конкретну людину? Хіба це не її власне рішення?
Як би це не лякало, але весь економічний світ, що оточує нас, неодмінно буде зруйнований. Такий рідний, близький, знайомий і дорогий, він буде з часом зметений еволюцією і прогресом. Адам Сміт вважав, що, перешкоджаючи цьому процесу, ми лише призводимо до відставання своєї громади. Дирижаблі все одно «померли б» як засіб пересування. Пізніше це сталося б там, де уряд намагався якомога довше зберегти їх. Адам Сміт – батько ринкової економіки, вільної реалізації сил взаємодії вільних людей, хаосу, в якому він геніально побачив сили саморегуляції.
Теорія порівняльних переваг і задача Давида Рікардо
Давид Рікардо – і послідовник, і критик Адама Сміта одночасно. Будучи прихильником економічного лібералізму, він, тим не менш, оскаржував деякі ідеї Сміта і розширював їх. Однією з вражаючих ідей Рікардо була та, що доводила переваги вільної торгівлі. Демонстрацією її є задача про сукно та вино.
Спробуймо розібратися з цією задачкою й ми.
Припустімо, є дві сусідні країни – Прація і Ледащия, де виробляють тільки два продукти – вино і сукно. У кожній країні живе по 1000 людей. Продуктивність праці у Прації набагато вища, ніж у Ледащиї, в обох продуктах. Поточну ситуацію в економіці можна відобразити в таблиці.
Виходячи з наведених даних, можемо розрахувати продуктивність країн у кожній галузі (скільки може виробити в середньому мешканець кожної країни).
І ось мешканці Ледащиї прийшли до мешканців Прації й кажуть: «А давайте домовлятися, давайте торгувати». Мешканці Прації глянули на цифри й засміялися: «Ми працюємо краще і в одній галузі, і в інший. Який сенс?»
Дійсно, це нібито випливає з наведених даних. А тепер, увага, питання до вас:
Чи можуть країни виграти від торгівлі? Якщо так, то як саме, сформуйте приклад.
Перш ніж прочитати відповідь, спробуйте знайти рішення самостійно.
Рішення.
Обидві країни дійсно можуть виграти від спеціалізації за умови концентрації на відносних перевагах. Одиниця вина для Прації рівноцінна 10/6 = 1,66 одиницям сукна, а для Ледащиї – 6/5 = 1,25.
Уявімо собі, що Прація зосередилася виключно на вині, а Ледащия – тільки на сукні. 1000 мешканців Прації вироблять 10 000 одиниць вина, а 1000 мешканців Ледащиї – 5000 одиниць сукна.
Встановивши показник обміну вина на сукно на рівні між 1,25 та 1,66 (наприклад, 1,5), країни можуть здійснювати обмін 1500 одиниць вина на 1000 одиниць сукна. Припустімо, що Ледащия поставила 3000 одиниць сукна, а отримала взамін 3000 × 1,5 = 4500 одиниць вина. Тепер те, що отримають країни, буде описано в таблиці:
З подивом можемо виявити, що обидві країни виграли від такої спеціалізації, отримавши результат краще, ніж без обміну, хоча спочатку могло здатися, що торгівля не має сенсу. Концентрація на відносних перевагах може давати саме такий результат. Часто може здаватися, що країна стає більш вразливою, втрачаючи цілі галузі. Мабуть, це правда, але в той самий час абсолютно неефективно намагатися бути сильним у всьому. Сьогоднішня глобальна економіка – це світ загальної економічної взаємозалежності. Прагнення захистити свій ринок призводить у результаті до далеко не кращого використання можливостей.
Тимчасом як інші країни виграють від вільної торгівлі, ви прогаєте можливості отримання кращого економічного результату.
Ставлення до економіки як метафора
Подивіться на малюнок.
Уявіть собі, що прийшли до озера й вирішили скупатися. Ви зняли з себе одяг і залишили в точці A. Потім зайшли в воду і з насолодою попливли. Перебуваючи в точці B, ви обернулись і побачили, що хтось порпається у ваших речах. Природно, ви хочете якомога швидше дістатися точки A. Як зробити це максимально швидко? Перше, що спадає на думку, – рухатися по прямій. Адже ми точно знаємо, що найкоротша відстань між точками – це пряма лінія. І більшість саме так і стане діяти в більшості випадків – йти по прямій, вибирати рішення, яке здається таким очевидним і наочним.
Але ситуація така, що швидкість вашого пересування у воді і по землі неоднакова. І це суттєво впливає на оптимальне рішення. Найкращий вибір виявляється зовсім не в тому, щоб рухатися по прямій. Якщо у воді ви пересуваєтесь повільніше, то оптимум буде досягнутий, коли дещо скоротити довжину шляху по воді і збільшити – по землі. Загальну більшу відстань буде пройдено швидше, ніж найкоротшу.
Цю оптимальну траєкторію дивним чином знаходить промінь світла, що переломлюється. Не існує можливості швидше пройти відстань, обмежену швидкістю в різних середовищах, ніж це зробить промінь світла.
Іноді те ж саме інтуїтивно, без точних розрахунків, робить звичайний автолюбитель, обираючи шлях між точками. Інтуїція і природа часто містять дивовижні вбудовані оптимуми.
А ось в економіці люди часто схильні припускатися помилок. Буває, вони бачать найкоротшу відстань між А і В, обирають, здавалося б, той самий оптимум, але він виявляється дуже далеким від справжнього рішення. Роблячи це весь час, країна починає відставати – спочатку на роки, потім на десятиліття, іноді ризикуючи застрягти і в минулому столітті.
Невеликі відмінності і переваги обумовлюють абсолютно різні результати. Уявімо собі, що є дві країни, які перебувають приблизно на одному рівні розвитку і забезпечують схожий рівень добробуту своїх громадян. Завдяки більш ефективній організації економіка однієї країни зростає на 3 % на рік, а іншої – на 2 %. Здавалося б, різниця в 1 % мінімальна і не так уже й багато важить. Але історія оперує довгими періодами. Як сильно відстане країна з більш низькими темпами зростання, скажімо, через сто років?
Перша країна виросте за сто років як (1 + 3 %)
100
100
Невеликі відхилення від оптимального шляху накопичуються у вигляді втрат і врешті-решт призводять до глобального відставання.
Найбільш очевидний прямий шлях, на жаль, часто буває дуже далеким від оптимуму. Не варто сприймати економіку надто тривіально, вона має свої неочевидності й парадокси. Багато з них відкриються для вас у цій книзі.
Маркс і привид комунізму, що бродить по Європі
Ідеї Адама Сміта передбачили буржуазні революції, що дали величезний поштовх розвитку продуктивних сил. Зміна суспільних відносин, в яких найбільш активні і діяльні особистості користувалися перевагами промислової революції, дала величезний поштовх як економічному розвитку, так і глобальній несправедливості.
Власники капіталу цілком і повністю використовували переваги й можливості, що відкривалися перед ними. Але при значному економічному зростанні з’явилася вкрай велика відмінність в добробуті і рівні життя.
Несправедливість. Про неї Адам Сміт не особливо замислювався, він говорив про сумарне зростання добробуту. У той самий час тотальна нерівність представляла собою величезну проблему, яка не могла не породити альтернативні ідеї.
Взявши за основу трудову теорію вартості Адама Сміта і гегелівський філософський принцип історичного розвитку суспільства, Карл Маркс народжує великий труд, який сміливо можна зарахувати до найвпливовіших у розвитку людства.
Логіка Маркса полягає в наступному.
Що є додана вартість? Ми взяли дошки, цвяхи і зробили з них стілець. Цей стілець має додаткову вартість, яку створила людська праця. Наприклад, дошки і цвяхи коштували 10, а готовий стілець – 25. Тобто 15 створено людиною, а поділено між нею (зарплата) і капіталістом (прибуток).
Маркс вважав, що таке привласнення результатів чужої праці є несправедливим.
– Але ж робочий використовував засоби виробництва? – запитали в Маркса. – А вони належать капіталістові.
– Правильно, – відповів Маркс. – Ці засоби виробництва – упредметнена праця. Вони були створені працею робітників, а капіталіст їх привласнив. Тепер ця минула праця (виражена в засобах виробництва) приносить додану вартість.
– А як же земля? Посадили в землю зерно – отримали урожай.
– Земля робить свій внесок у створення вартості, як і праця людини. Оскільки людина землю не створювала, то і привласнити собі цю частину вартості не може.
Маркс також гадав, що крах капіталізму неминучий.
Його ідеї були настільки чіткі й логічні, настільки вписувалися в контекст нагальних проблем, що вплив Маркса складно переоцінити. У той самий час будь-які ідеї, перетворюючись на ідеологію, стають небезпечними.
Так, про французьких «марксистів» 70-х років XIX століття він сам говорив з іронією: «Я точно знаю, що я не марксист».
І все ж таки – чого Маркс не врахував? Чому побудоване на його ідеях суспільство не відбулося?
Скоріш за все, він не взяв до уваги інші фактори – підприємницьку ініціативу і людську винахідливість. Часто сама ідея, ініціатива виявляються важливішими, ніж сам продукт. Проблема марксизму – у відсутності націленості на прогрес. Ми можемо оцінити фізичну працю, але як оцінити внесок геніальної ідеї, яка потім стала продуктом? У сучасному світі це ще очевидніше. Якщо ми віримо, що той чи інший бренд символізує надійність, то готові заплатити за це додаткову ціну. Якщо втрачаємо віру, то і вартість падає. По суті, ми самі наділяємо продукт цінністю. Наша ірраціональна основа виявляється сильнішою за аналітичний підхід до визначення вартості. Маркс ніяк не міг припускати, що написи Sony або Toyota самі по собі можуть «продавати» техніку або автомобіль дорожче. Уявіть собі два абсолютно однакових автомобіля. На їхнє виробництво було витрачено однакову кількість праці. Але один в силу належності до відомого бренду коштує більше. Віддати цю додаткову вартість працівникам? Це буде несправедливо – одні за свою роботу отримають вищу оплату, ніж інші за таку саму. Чи не віддавати їм, а віддати «творцям бренду»? Це не фізична робота, де є чіткий результат. Оцінити, хто саме і як саме впливає на цінність бренду, проблематично. А як оцінити внесок підприємця, який створив і реалізував ідею?
Раніше Маркс міг посилатися на капіталіста, який захопив засоби виробництва. Тепер же людина з ноутбуком часто здатна спорудити величезне підприємство, так несхоже на те, що люди звикли вважати підприємствами раніше. Тепер важко звинувачувати капіталіста, що він монополізував право допуску до верстата. Сучасний висококваліфікований фахівець завжди має цей верстат при собі – це його розум, таланти, знання, вміння, здібності.
І все ж тема справедливості, порушена Марксом, вкрай важлива. Суспільство, де явно домінує несправедливість, не може відчувати себе в безпеці. Йому важко буде стати економічно успішним.
Кейнсіанська революція
Ідеї вільного ринку і «невидимої руки» домінували в західній економічній думці, хоча і стикалися з незрозумілими явищами жорстких затяжних спадів. Але все ж економіка знаходила важелі відновлення і зростання, тому періодичні спади вважали нормальним явищем.