Прокинулась вона вже в камері. Над дверима сиротливо мерехтів світильник, висвітлюючи сірі, покриті крапельками вологи стіни. Схоже, десь просочувалася вода, проклавши собі шлях крізь стіни. Тишу розбивав ритмічний дзвін падаючих в кутку крапель.
– Чому я не можу, як вода, витекти з цього місця, влитися в який-небудь струмок, а потім відплисти в море, – дурна думка ліниво крутилася в голові. Дівчина сіла на грубо збитий дерев'яний лежак, обхопила руками коліна і тихенько розгойдувалася з боку в бік. В голові було порожньо. Сон не йшов, та й шкода було провести останні години свого життя даремно. На тому світі відіспиться.
Під зводами камери пролунав неголосний звук. Хтось намагався співати. Спочатку тихо, потім все голосніше і впевненіше в камері смертників зазвучали прості слова дитячої колискової.
Риль співала, а по щоках текли солоні сльози. Краще вона виплачеться зараз, зате завтра ніхто не побачить жодної сльозинки в її очах.
Раптово за дверима почувся якийсь шум. Гучні злі голоси, звуки ударів, а потім двері в її камеру злетіли з петель і з сухим гучним стуком впали на підлогу. Всередину ввірвався яскравий магічний світлячок, і Риль поспішила сховати обличчя в коліна, щоб не осліпнути.
– Риль! – знайомий голос пролунав поряд з дівчиною.
– Вона жива, але нам варто поквапитися, – додав хтось.
Риль закутали в теплий плащ і підняли на ноги. І все одно вона не змогла стримати стогін від болю. Її рятівник завмер на місці і винувато прошепотів: «Доведеться потерпіти. Тут ми не зможемо вас вилікувати, але як тільки опинимося під відкритим небом, Кестірон відразу почне лікування».
Дракони! Усвідомлення, у кого вона лежить на руках, неприємно дряпнуло душу. Але хіба так важливо, хто саме витягнув її з камери? Ні, зараз це абсолютно не важливо, а ось завтра… Ось тільки це буде завтра, а не зараз.
Риль прикрила очі, цілком зосередившись на теплі, що охопило її руки. Це тепло допомагало забути про тіло, яке роздирало від болю.
– Що тут відбувається? – голос короля, роздратованого другою безсонною ніччю, рознісся тюремними коридорами. – Хто вам дозволив вриватися в тюрму і забирати наших злочинців?
– Злочинців? – голос Ластірана небезпечно завібрував, а очі почервоніли від гніву. – Ця дівчина наша гостя, і якщо вона помре – лише кров твого Роду змиє цю ганьбу. Клянуся Небом, так і буде!
У коридорі серед делегації перших осіб королівства повисла спантеличена тиша. Про подібну зацікавленість драконів справами людей ніколи не чули. Подумаєш, темна дівчина, навіть не красуня.
Риль кашлянула, привертаючи до себе увагу.
– Опустіть мене на підлогу, – тихо попросила вона.
– Ви впевнені? – поцікавився дракон.
– Так.
Риль поставили поруч і, притримавши за лікоть, не дали впасти.
– Ваша Величносте, – голос дівчини звучав сухо і рівно, – викрадення принцеси не проста справа. До неї ж не допускали випадкових осіб?
– Ні, – з подивом відгукнувся король, – тільки перше коло довірених мені людей.
– І в нього входив ваш брат? – скоріше ствердно, ніж питаючи, вимовила Риль.
– На що ти натякаєш, темна? – пролунав з-за королівської спини дзвінкий від сказу голос Харзера.
– Вона – не темна, – несподівано промовив незнайомець, який стояв поруч з королем. Його обличчя майже повністю було приховано під капюшоном, тому голос звучав трохи глухо.
– Що? – видихнули в натовпі.
Чоловік в плащі перестав перебирати намистинки на вервиці і скинув капюшон з голови. Брат Нііль виявився молодим чоловіком із суворим, трохи витягнутим обличчям, і такими ж суворими світлими очима. Він уважно подивився на дівчину, що стояла перед ним, і в його очах з'явився радісний смуток.
– Я відчуваю, корабель темних залишив слід в твоїй душі, але його змило перенесене страждання. Ти чиста, дитя. Я знімаю з тебе всі звинувачення.
Король розгублено покліпав очима:
– Радий, що все так вийшло, але нам потрібно розібратися з обвинуваченням проти мого брата. Або ти його знімаєш?
– Ні, я прошу вислухати мене.
За спиною мовчазною підтримкою стояли три дракона. Радник нахилився до короля і щось коротко прошепотів, той кивнув – нехай говорить. Війни з драконами допустити ніяк не можна. Ці крилаті тварини і каменю не залишать від його улюбленого міста.
– Говори, – кивнув він.
– Брате, – з благанням завив Харзер.
– Нехай скаже, адже вам нема чого турбуватися, чи не так? – підвів риску Радник, затикаючи рот Його Високості.
– Ваша Величносте, що б сталося, якби принцесу не змогли звільнити? – почала Риль з непростого питання. Величність тут же невдоволено надувся.
– Я відповім, це не секрет, – ситуацію врятував Радник, – мій повелитель планував піти від земних справ, передавши правління брату. Дочка – єдине, що тримає його на троні після смерті ніжно коханої дружини.
– Тоді ваш брат – найбільш зацікавлена у викраденні особа.
– Та як ти смієш, тварюко! – обурення Харзера, нарешті, вихлюпнулося назовні. – Я люблю свою племінницю і ніколи не заподію їй шкоди.
– Брехня, – спокійно констатував Ластіран.
– Дракони вміють відчувати неправду, я чув про це, – зауважив Радник.
– У мене немає доказів, але вони зовсім поруч. Я впевнена, Харзер не боїться, що його можуть розкрити, тому обшук в його покоях добуде вам потрібні докази.
– А ми наполягаємо, щоб цей обшук пройшов зараз же, поки цей двоногий черв'як не встиг заховати докази, – голос дракона був сповнений відчутної загрози, – і якщо ви не покараєте його по справедливості за скоєний ним злочин, право покарання перейде до нас.
Король тяжко зітхнув.
– Погоджуйтеся, Ваша Величносте, – знову прошепотів йому Радник, – ці крилаті його все одно вб'ють, куди не заховай, а так, може, викрутимось.
– Добре, нехай буде обшук.
– А щоб він пройшов швидше і ефективніше, – хижо посміхнувся дракон, – я відправлю з вами свого брата Фестіграна. Його допомога не буде зайвою.
На цьому обидві групи розійшлися – кожна у своїх справах.
Глава 5
Незворушність дракони зберігали лише до екіпажу, що стояв за воротами палацу. На очах ошелешеної від такого нахабства охорони вони неспішною, повною гідності ходою перетнули двір. Всюдисущий Радник, що виник за їх спинами, махнув рукою – нехай йдуть…
– Жени, – крикнув Ластіран візникові, акуратно поклавши на сидіння стогнучу від болю дівчину.