Окрім розробки шифрів іноземних держав одним з актуальних завдань дешифрувального відділення Спецвідділу у цей період була розробка так званого внутрішнього шифрованого листування, тобто нелегального листування білогвардійських та інших контрреволюційних організацій, ворожих радянському ладу політичних угрупувань. Архівні документи свідчать, що фахівці 4-го відділення Спецвідділу змогли розкрити сотні різних шифрів, ключів і умовностей. Ними були прочитані тисячі всіляких листів, донесень і інших конспіративних документів, зокрема виконаних тайнописом.
На початку 1920-х років Спецвідділом досліджено багато шифроматеріалів царського Департаменту поліції і жандармерії. Було прочитано 90 документів, за якими складено 10 основних ключів. За дешифрованими матеріалами встановлено багато таємних агентів поліції і жандармерії, що працювали тепер на фабриках і заводах різних міст.
Однією з контрреволюційних організацій, шифролистування якої було вперше дешифроване у 1921 році, був «Народний союз захисту Батьківщини та свободи» Бориса Савінкова. Аналізом ряду шифрованих документів встановлено, що члени цієї організації використовували шифри пропорційної заміни. Незабаром вони були розкриті.
Шифри організації Савінкова будувалися в квадраті 10х10 або були шифрами за словом на довжину алфавіту, рядки ключа чергувалися. Фактично виходили ключі до шифру або в прямокутнику 10х30, або виявлялася 10-значна пере-шифрувальна гама. Було розкрито 26 ключів до шифру та дешифровано більше 30 документів, що містили паролі та конспіративні явки.
У 1922—1924 роках головним чином «розкривалися» матеріали меншовицьких організацій. За ці роки було дешифровано 38 документів і розкрито 17 ключів до шифру. За цими матеріалами було встановлено 65 адрес із паролями та явками.
Перехоплювалося та доставлялося у Спецвідділ листування кримінального розшуку Китайської військової залізниці. Було дешифровано 355 телеграм, розкрито 33 ключі до шифру та один код на 900 величин.
6 лютого 1922 року на базі ВНК було утворене Державне політичне управління (далі – ДПУ) при НКВС. 1 грудня 1922 року був уведений новий штат центрального апарата ДПУ кількістю 2213 осіб, у складі якого залишився Спеціальний відділ з керівництва шифрувальною справою в країні, контролю за діяльністю шифрувальних органів і веденню радіоконтррозвідки (начальник Спецвідділу – Бокій, помічник начальника – Олександр Георгійович Гусєв, начальники відділень – Григорій Карлович Крамфус, Микола Якович Кліменков, Володимир Дмитрович Цибізов).
З того часу органи ДПУ почали приймати суворі заходи з дотримання вимог організації шифрувального зв'язку та забезпечення його безпеки. Спецвідділ ДПУ проводив розслідування фактів порушень порядку зберігання й використання шифрів і надавав рекомендації щодо покарання винних чиновників.
Так, у червні 1922 року Спецвідділ ДПУ розіслав по всіх губерніях повідомлення про недбале зберігання шифродокументів співробітником Володимирського губернського комітету компартії Щолоковим. Спецвідділ рекомендував покарати порушника 15-добовим арештом, причому виконання дисциплінарного стягнення покласти на Володимирський губернський відділ ДПУ.
Організаційний відділ ЦК РКП (б), розглянувши на засіданні 12 червня 1922 року це питання, висловив повну згоду із пропозицією Спецвідділу. Секретар ЦК Йосиф Сталін у супровідному листі, прикладеному до пакета документів про «володимирський інцидент», підтвердив, що й надалі «за всяке порушення інструкції з ведення шифролистування та зберігання шифродокументів, як і за порушення елементарних правил конспірації – винні будуть притягнуті до найсуворішої відповідальності».
15 березня 1923 року всім місцевим прокурорам була розіслана шифротелеграма відділу прокуратури Наркомату юстиції, де говорилося про суворе дотримання інструкцій шифрорганами. «Ніяких розмов про шифр із будь-ким без винятку не припустимо. Винні в порушенні цього будуть притягатися до відповідальності». Крім цього, співробітникам, що мали відношення до шифрорганів, заборонялося відвідувати іноземні місії, представництва та торгівельні консульства, а так само мати знайомства зі співробітниками цих органів.
26 травня того ж року був розісланий циркуляр Спецвідділу ДПУ з пропозицією максимально впорядкувати та законспірувати шифрувальну роботу, зокрема: керівникам взяти у осіб, що мають справу із шифродокументами, підписку про відсутність контактів з іноземними місіями та представництвами. У випадку наявності родичів або знайомих в іноземних місіях, співробітники шифрорганів повинні були сповістити про це шифрувальні відділення за місцем роботи.
Крім того, на початку 1923 року в країні були введені нові дипломатичні шифри, які вважались радянськими криптологами стійкими. Однак англійському криптоаналітику «Фетті» знадобилося всього лише кілька днів, щоб прочитати їхній скандальний зміст. Результатом цього став знаменитий «ультиматум Керзона» з вимогою припинити ворожі дії Москви проти Британії.
В опублікованому в травні 1923 року ультиматумі, у якому більшовики звинувачувалися в підривній діяльності, не тільки буквально цитувалися перехоплені радянські радіограми, але й відпускалися досить недипломатичні жарти на адресу росіян із приводу успішного розшифрування перехопленої англійцями їхньої кореспонденції: «У російському Комісаріаті іноземних справ напевно пригадають наступне повідомлення, датоване 21 лютого 1923 року, що було ними отримано від Ф. Раскольнікова… У Комісаріаті іноземних справ також повинні пригадати і радіограму, отриману ними з Кабула і датовану 8 листопада 1922 року… Очевидно, їм знайомо і повідомлення від 16 березня 1923 року, надіслане Ф. Раскольнікову помічником комісара іноземних справ Л. Караханом…».
Влітку 1923 року Москвою були введені нові шифри та коди, над якими Фетерлейну та його колегам знову довелося «поламати голову». Але до кінця 1924 року вони все ж таки знову змогли розшифрувати значну частину радянського дипломатичного листування.
3. Становлення криптослужб СРСР
6 липня 1923 року на території колишньої Російської імперії була утворена нова держава – Союз Радянських Соціалістичних Республік (далі – СРСР) та затверджена її Конституція. 2 листопада того ж року при РНК СРСР було утворене Об'єднане державне політичне управління (далі – ОДПУ), а 15 листопада затверджено «Положення про ОДПУ». На підставі цього Положення ДПУ республік було виведене із підпорядкування республіканських НКВС і було перепідпорядковано безпосередньо ОДПУ при РНК СРСР.
12 листопада 1923 року згідно з новим «Положенням про НКЗС СРСР» його шифрувальна частина була названа «шифрувальною та таємною частиною». Вона вийшла зі складу Управління справами і стала структурною частиною Секретаріату Колегії НКЗС. Однак у цей же період відбувалося скорочення штатів державних установ.
В одному з листів у відповідні органи 31 липня 1923 року нарком Г. Чичерін писав: «На шифрчасти чрезвычайно тяжело отражаются как колоссальные сокращения, произведенные у нас, так и ужасающе низкие ставки… Мы должны признать безграничную преданность тех партийных товарищей, которые в такой тяжелой обстановке тем не менее до изнурения работают, перенося непосильную тяжесть, лежащую на безмерно сокращенной шифрчасти».
У цьому ж листі він повідомляв, що новопризначеному члену Колегії НКЗС СРСР В. Л. Коппу доручено «працювати над всіма питаннями з організації в НКЗС шифрувальної справи». Згідно з даними про виконану в 1924 році роботу 2-го відділення таємно-шифрувальної частини НКЗС СРСР значиться, що зашифровано було 309408, а розшифровано 479299 документів.
Що стосується України, то 10 вересня 1924 року Постановою РНК УРСР на базі Шифрувального бюро ДПУ УРСР був утворений Спецвідділ. На нього покладені обов'язки з керування шифрувальною роботою у всіх наркоматах і центральних установах УРСР (крім загальносоюзних), розробки та обліку шифрів, підбору та обліку особового складу шифрувальних підрозділів, загального нагляду за додержанням конспірації у шифрувальній роботі. Постановою РНК УРСР від 24 листопада 1924 року був затверджений його штатний розклад чисельністю у 5 осіб.
28 березня 1924 року на підставі наказу Революційної Військової Ради (далі – РВР) СРСР №446/96 про реорганізацію Центрального апарату наркомату з військових і морських справ (далі – НКВМС) СРСР Центральний шифрувальний відділ Штабу РСЧА був реорганізований у Шифрувальний відділ при РВР СРСР.
У 1925 році начальник Спецвідділу ОДПУ Бокій завдяки своїм успіхам у сфері «таємної війни» зумів зайняти посаду заступника Голови ОДПУ. Він організував зразкову роботу з питань криптології та радіорозвідки. У 1926 році була введена в дію «Інструкція з ведення секретного та шифрувального діловодства».
7 січня 1925 року комісія при таємно-шифрувальній частині НКЗС заслухала доповідь про роботу секретної частини та ухвалила об'єднати секретну й шифрувальну частини та назвати знов створену частину таємно-шифрувальною частиною НКЗС. Через два місяці, 7 березня 1925 року, було ухвалено рішення про ліквідацію секретної частини, а замість неї створити у складі шифрувальної частини 3-е відділення (секретне), а 9 березня 1925 року Колегія НКЗС затвердила це рішення.
У цьому ж році Нарком закордонних справ СРСР Г. Чичерін знов порушує питання про поповнення персоналу шифрувальників. 21 квітня і 8 травня 1925 року він звертається з цього питання в секретаріат ЦК РКП (б): «Недостатність персоналу нашої шифрочастини стає вже державною небезпекою».
У кінці 1925 року секретаріат колегії НКЗС почав функціонувати на правах управління, секретно-шифрувальна частина була перейменована в секретно-шифрувальний відділ, а три відділення, що входили в його склад, перейменовані в перший, другий і третій підвідділи відповідно.
У вересні 1926 року найменування управлінь Штабу РСЧА стали номерними. Військове Розвідувальне Управління перетворилося на IV Управління Штабу РСЧА. Шифрувальне відділення було виведене з складу 2-го (агентурного) відділу та реорганізоване у 1-у (шифрувальну) частину IV Управління, начальником якої став Закіс, а його помічником – Едуард Янович Озолін. Шифрувальний відділ при РВР СРСР був реорганізований у 2-й відділ Управління справами НКВМС і РВР СРСР.
9 грудня 1927 року наказом ОДПУ №242/96 було затверджено Положення про спеціальні відділення при Повноважних представництвах (далі – ПП) ОДПУ. Ці відділення виконували такі завдання:
– організовували секретне та шифрувальне діловодство у всіх установах, розташованих на території ПП ОДПУ як місцевого, так і союзного значення;
– здійснювали контроль за порядком ведення і зберігання мобілізаційних і шифрувальних матеріалів;
– вели облік осіб, що відали секретним листуванням в радянських установах;
– виробляли шифри і забезпечували ними всі установи, розташовані на території повноважного представництва за винятком тих, які користувалися шифром, встановленим Спеціальним відділом ОГПУ.
У 1927 році шифрувальний відділ НКЗС, який складався з трьох підвідділів, був реорганізований у секретно-шифрувальний відділ у складі двох підвідділів. На базі 3-го підвідділу був утворений секретний архів НКЗС.
1 грудня 1929 року наказом ОДПУ №282 у складі ОДПУ, крім Спецвідділу, було утворене ще Центральне шифрувальне бюро (начальник – В.М.Колосов, він же – начальник 1 відділення Спецвідділу), яке відповідало за шифрований зв'язок.
У той час Спецвідділ складався з таких підрозділів:
– 1 відділення – спостереження за збереженням режиму секретності у всіх партійних, державних і громадських організаціях, начальник – В.М.Колосов;
– 2 відділення – створення шифрів і кодів для ОДПУ, НКВМС і НКЗС, радіоперехоплення, начальник – Федір Григорович Тіхоміров;
– 3 відділення – керівництво шифрувальною роботою в системі ОДПУ, зв'язок із закордонними резидентурами, а також керівництво таборами ОДПУ, начальник – Федір Іванович Ейхманс, він же помічник начальника Спецвідділу;
– 4 відділення – дешифрування перехоплених документів, начальник -Олександр Григорович Гусєв (з вересня 1923 по січень 1938 року), він же – помічник начальника Спецвідділу;
– 5 відділення – криптографічне обслуговування військового відомства, начальник – Володимир Дмитрович Цибізов;
– лабораторія (що у свій час іменувалася 7-м відділенням і займалася прикладною хімією і графологією, начальник – Євген Євгенович Гоппіус;
– технічне відділення, начальник – Антон Дмитрович Чурган;
– фотографічне, начальник – П. Алексєєв.
Коло питань, що вивчалися підрозділами, які працювали на лабораторію Гопіуса, було надзвичайно широким: від винаходів усіляких пристосувань, пов'язаних із радіошпіонажем до дослідження сонячної активності, земного магнетизму й проведення різних наукових експедицій. Отут вивчалося все, що мало будь-який відтінок таємничості.
Контроль технічних нововведень радянської криптослужби здійснював заступник начальника її оперативного відділу Ейхманс. Всі фахівці-криптологи та радіотехніки проходили за таємним позаштатним розкладом. Загальна кількість особового складу Спецвідділу складала 189 осіб.
Цікаво, що начальник Спецвідділу Бокій робив спроби використовувати для криптологічної діяльності фахівців з окультних та містичних наук. Так, взимку 1924 року він залучив до роботи на Спецвідділ вченого-містика Олександра Барченка. Основні наукові інтереси цього дослідника були зосереджені в сфері вивчення біоелектричних явищ в житті клітини, в роботі мозку та живому організмі в цілому. Свої лабораторні досліди Барченко суміщав з посадою експерта Спецвідділу з психології та парапсихології. Зокрема, ним розроблялася методика виявлення осіб, схильних до криптологічної роботи та розшифровування кодів.
Вчений виступав і консультантом при обстеженні всіляких знахарів, шаманів, медіумів, гіпнотизерів і інших людей, які стверджували, що вони спілкуються з примарами. З кінця 1920-х років Спецвідділ активно використовував їх у своїй роботі. Для перевірки цих «екстрасенсів» один із підрозділів служби Бокія обладнав «чорну кімнату» в будівлі ОДПУ за адресою: Фуркасівський провулок, будинок 1.
Дослідження та методика Барченка застосовувалися і в особливо складних випадках дешифрування ворожих повідомлень – в таких ситуаціях проводилися навіть групові сеанси зв'язку з духами.
Барченко привніс в життя Бокія метафізичні теорії та умовив видного чекіста вступити в таємну окультну організацію «Єдине Трудове Братерство», що вивчала стародавню науку «Дюнхор», яка нібито перевершувала сучасне знання, але принципи якої були втрачені з часом.
До складу «Єдиного Трудового Братерства» увійшли, крім Бокія, ще такі особи: член ЦК ВКП (б) Моськвін, заступник наркома закордонних справ Стомоняков, працівник Спецвідділу Гоппіус, а також давні товариші Бокія по Гірському інституту інженери Міронов і Кострікін. Крім того, відомо, що на доповідях Барченка про «Дюнхор» були присутні в різний час співробітники Спецвідділу Гусєв, Цибізов, Філіпов і Леонов.