Нільс проходить справжню школу життя, вчиться вірити і дружити, набуває вміння не здаватися у будь-якій складній ситуації, бути самим собою, не зраджувати своєму серцю. Саме це зближує Нільса з вороном Фумле-Друмле. Як у справжній казці, є персонаж, що заважає, загрожує життю, переслідує героїв – це лис Смірре. Саме він умовив ворон вкрасти Нільса. І якщо б не допомога ворона Фумле-Друмле, Нільс не зміг би подолати небезпеку. «Старий Фумле-Друмле ніколи не кидає слів на вітер. Ти допоміг мені вберегти від Смірре срібло, а я допоможу тобі вберегти від нього голову».
Нільс допомагає не тільки птахам і тваринам, а й людям, наприклад студенту Щасливцю з міста, хоча це обурює ворона.
«Він схопив рукопис і, незважаючи на пізню годину, побіг до Невдахи. Нехай і щасливий Невдаха порадіє своїй удачі!
Фумле-Друмле і Нільс лишилися самі на даху.
– Ну що ж, треба повертатися додому, – сказав ворон Нільсу. – Проґавив своє щастя, на себе й нарікай.
– Та ти не сердься, Фумле-Друмле, – сказав Нільс. – Дуже вже мені стало шкода і Щасливчика і Невдаху».
Випробування тільки загартовують душу Нільса, він, крім усього, стає ще надзвичайно вдячним, цінує людську доброзичливість і щирість.
Під час польоту зі звичайного хлопчика Нільс перетворюється на справжнього героя: відмовляється підпалити рудник, рятує від мисливців ведмедя, що хотів його вбити.
Знання про природний світ у казці-підручнику Лаґерлеф подаються цікаво, ненав’язливо, вони є потребою і необхідністю для хлопчика.
На жаль, немає такої людини, яка не змогла б розповісти про сумний досвід нудних і нецікавих уроків, які тягнуться довго і, здається, ніколи не закінчаться. А от як розповісти про складне цікаво і просто, подати знання, використовуючи фантазію і гру?
І цікаво, і повчально, радісно і болісно читати цю книгу, але через почуття і переживання ми навчаємося добру, дружбі і любові не тільки до людей, а й до тварин. У птахів, навчає Лаґерлеф, добре і ніжне серце, вони так само страждають за своїми пташенятами, як люди за своїми дітьми, вони поважають одне одного. Письменниця закликає берегти і охороняти природу, а саме озера і ліси. Незадовго до смерті в одному з листів вона визнає: «Природа завжди була найкращим джерелом мого натхнення».
Життя складається з різних моментів – радісних і сумних, метушливих і спокійних, піднесених і наповнених розчаруванням, і завдяки Сельмі Лаґерлеф ми навчаємося сприймати їх відповідно, бо ж попереду – життя! Ось і Нільсу не хочеться прощатися зі своїми друзями, як і нам з ним: «Дикі гуси закричали над ним, і Нільсу здалося, що вони кличуть Акку, кваплять її в дорогу.
Акка ще раз лагідно поплескала Нільса крилом по плечу…
І от вона знову в небі, знову попереду зграї.
– На південь! На південь! – дзвенять в повітрі пташині голоси. Нільс довго дивився услід своїм недавнім друзям. Потім зітхнув й повільно побрів додому».
У листі від 15 травня 1905 року Сельма Лаґерлеф висловлювала надію, що цей твір буде «оригінальним і веселим, художнім і натомість навчальним». Її надія справдилася. Коли книга «полетіла» до слухачів, вона була сприйнята як високохудожня, весела й оригінальна казка. Багато хто забув, що створювалася ця книга для читання і навчання як підручник з географії.
Весною 1906 року Сельмою написані перші 100 сторінок казкової повісті про Нільса, а восени було завершено перший том книги. Видавці пропонували назвати її «На спині птаха по Швеції» або «Країна дитячих мрій», але письменниця, переконавши їх, відстояла власну назву – «Чудесна мандрівка Нільса Хольгерсона з дикими гусьми по Швеції». Другий том був закінчений у грудні 1907 року. І книга розпочала свою власну мандрівку, витримавши сотню видань і перекладів майже сорока мовами світу!
Оголошення про книгу у газеті «Свенска Фолькет» вийшло під заголовком «Революція в нашій педагогіці». Перші рецензії були дуже гарними, автори в них відзначали те, що письменниця розповіла про «землю, рослин і тварин» Швеції, разом із тим їй вдалося стерти межі між географією і казкою, наповнивши книгу мужністю, оптимізмом і любов’ю до життя. Критики відзначали, що під чудесним пером письменниці усі шкільні предмети – географія і геологія, історія, ботаніка і зоологія – перетворюються на казку, прекрасну і патріотичну водночас. Фредерик Бьок писав: «Сельма Лаґерлеф відмовилася від призначення вчителя, щоб здійснити поетичний подвиг, вернула себе Нільсом Хольгерсоном школі. Але її школа важливіша від звичайної. До неї у школу шведські діти будуть ходити багато років, і покоління за поколінням у майбутньому будуть прагнути до простої і глибокої мудрості казки. Тому що вона об’єднала задачу поета і задачу вчителя…»
Але не всі в Швеції одностайно прийняли книжку Сельми Лаґерлеф. Деякі церковники вважали її «шкідливою і згубною», і попереджали, що її популярність можна розцінювати як деградацію педагогів. Хтось був роздратований розмовною мовою книги і перебільшеною казковістю і фантастичністю. Критик Й. Л. Саксон говорив, що «взагалі бездітна жінка ніколи на зможе осягнути глибини дитячої душі» і що Лаґерлеф хоче тримати дітей народу на низькому культурному рівні. Багато шкіл відмовилося купувати книгу, адже там розповідалося про зачарованого хлопчика і гномів, а також у ній багато брехні, що будить страх і фантазію. Багато було нападів з боку географів, зоологів і орнітологів, мовляв, у письменниці немає університетських знань. Лаґерлеф спокійно відповідала на критику, визнаючи справедливість деяких зауважень. Гнів до книги був викликаний не стільки помилками, скільки спробою фантастично і весело писати для дітей.
Але книга перемогла, саме її популярність, доброта, яскравість і цікавість породили шведську «нільсіаду» – численні наслідування визначної письменниці. Одним із найвідоміших було жартівливе оповідання шведського письменника Рейхольда Еріксона «Залізничник Лабан» – про зустріч Нільса зі знаменитою лялькою-залізничником Лабаном, який на початку ХХ століття їздив на поїзді усіма дорогами Швеції. Деякий вплив здійснив «гусенавт» Сельми Лаґерлеф і на створення образу Карлсона, що живе на даху.
Після першого видання книгу Сельми Лаґерлеф стали перекладати іншими мовами, і незабаром її прочитали в Фінляндії, Англії, США, Німеччині, Франції, Греції, Естонії, Голландії, Італії, Японії…
Українською мовою окремі твори письменниці перекладали Іван Франко, Зінаїда Левицька, Наталя Романович, Ольга Сенюк.
Після пригод Нільса казкова світова спадщина поповнилася «героями, що літають», – це і Пітер Пен (Джеймс Баррі) і Мері Поппінс (Памела Треверс). Шведський дослідник Гуннар Альстрем справедливо зауважив: «Нільс надзвичайно і абсолютно природно став маленьким посланцем своєї країни. Для багатьох зарубіжних читачів його описи вражаючих місць на півночі стали натхненним джерелом знань про Швецію… Сельма Лаґерлеф, певно, і не передбачала, що в майбутньому стане виконувати подібну місію. Це міжнародне визнання – значущий подарунок для свого народу».
«Нільс Хольгерсон став представником Швеції по всьому світу… – писала шведська письменниця і літературознавець Елін Вегнер. – Його переможна мандрівка всією земною кулею допомогла розповсюдити відомості про Швецію і завоювати нам друзів. Навіть наші генеральні консули, що намагалися розширити наш експортний ринок, вважали, що дорогу їм проклав Нільс…»
Багато інших дослідників вважали, що Швеція дійсно має унікальний скарб – твір, що люблять діти всього світу. Коли після виходу книги розпочалися суперечки, письменницю більш за все цікавила думка тих, для кого була призначена книга, її цікавило саме дитяче сприйняття. З великою радістю сприймала вона докази того, що школярам книга сподобалась, що у дітей, завдяки її впливові, збільшився інтерес до вітчизняної географії і до читання. «…Саме вони стануть нашими найкращими захисниками, – писала письменниця керівникові Спілки вчителів народних шкіл Швеції Альфреду Даліну. – Поки дітям весело буде читати цю книгу, вона буде перемагати».
Хлопчик Петер Хіршфельд з Німеччини 11 квітня 1910 року писав, що твір Сельми Лаґерлеф прекрасніший за всі, що йому доводилося читати. «Коли я виросту, – закінчував він свого листа, – мені теж, мабуть, захочеться написати таку книгу про Німеччину».
Друг Лаґерлеф – педагог і письменниця Янна Отердаль – розповіла один цікавий епізод. У середині 1910-х років у Морбацці жив хлопчик років п’ятнадцяти. Сельма піклувалася про нього, тому що хлопчик мав таке саме ім’я, як і її улюблений герой – Нільс Хольгерсон. Коли він поїхав зі Швеції, Лаґерлеф писала йому листи. На все життя він запам’ятав її прощальні слова: «Коли поїдеш, пам’ятай, куди б не закинула тебе доля і які б важкі часи ти не переживав, тут – у Морбацці – твій дім».
До Росії Нільс прилетів, коли там вже був свій літаючий герой – «Жаба-мандрівниця» Всеволода Гаршина. У 1912 році в Росії побувала і сама Лаґерлеф. Вона добре знала твори Льва Толстого, Федора Достоєвського, Івана Тургенєва і у 1909 році під час вручення Нобелівської премії назвала своїми вчителями цих видатних російських письменників.
У 1956 році був створений кольоровий мультфільм «Заколдованный мальчик». А 1982 року вийшов друком перший повний переклад книги російською, який з оригіналу шведською мовою здійснила Людмила Брауде.
У 1907 році Сельма Лаґерлеф була удостоєна ступеня доктора Упсальського університету, а у 1909 році «як данину високому ідеалізму, яскравій уяві та духовному проникненню, що відзначають всі її твори» отримала Нобелівську премію, щиро зізнаючись: «Не знаю, чи заслуговую на цю премію. Писати завжди було для мене найбільшою насолодою, метою всього мого життя». Свою нобелівську промову Сельма побудувала оригінально – як розповідь померлому батькові про честь, якої вона удостоєна.
Саме для дітей, крім «Чудесної мандрівки Нільса з дикими гусьми», Лаґерлеф написала ще збірку новел «Тролі та люди» і вірші.
У 1958 році за закликом Всесвітньої Ради Миру відзначалося сторіччя з дня народження Сельми Лаґерлеф.
Шведський дослідник Нільс Афцеліус вважав, що найголовнішим у світогляді письменниці було неприйняття насилля і прагнення до милосердя. Не випадково з початком Першої світової війни Лаґерлеф виступала ярою її противницею: «Допоки слова будуть злітати з мого язика, поки у серці моєму буде битися кров, буду я захищати справу миру». Антифашистську позицію займала вона і у 1930-х роках.
Письменниця не належала до жодної партії, захищала права жінок, виступала за свободу і незалежність і, оцінюючи свою творчість, визнавала: «…я сиджу тут, у Морбацці, і згадую все, що мною створено, у чому я абсолютно переконана. Я не створила жодного твору, який би приніс шкоду людству». Відомі її виступи проти війни, на захист культури, гуманного ставлення до людей. Павло Загребельний із захопленням писав: «Першу світову війну письменниця засудила в своєму творі «Від смерті до життя», і до голосу цієї немічної жінки прислухалася вся Швеція».
Видання, що ви тримаєте в руках, – лише частинка двотомної казкової епопеї, яка дає можливість відчути унікальність задуму шведської письменниці, яка не намагалася замінити підручник географії, а, за висловом Нільса Афцеліуса, «вона подарувала дітям стимул до пізнання». Сельмі Лаґерлеф хотілося, щоб казки викликали зацікавленість і спрямовували дітей до вивчення наукових праць з історії, географії, біології своєї країни. Шведський поет і критик Оскар Левертин справедливо відзначав ніжність письменниці, її натхненну любов до людей, тварин, квітів.
Ніколи не можна передбачити, яка книга і який герой стане цікавим для читача, увійде до його серця і поселиться там назавжди. Нільсу це вдалося… З 1950 року встановлено премію за кращу книгу для дітей – премію імені Нільса Хольгерсона, якою однією з перших було нагороджено Астрід Ліндгрен. Хольгерсон став символом і емблемою Швеції, адже у вестибюлях готелів, на рекламах туристичних фірм, обкладинках книг, поштових марках, сірникових коробках, з вітрин сувенірних крамниць посміхається до вас Нільс – маленький «гусенавт», як називають його співвітчизники. Нільс літає, захоплюючи і заохочуючи до польоту всіх бажаючих…
Ю. М. ХолоднаКниги, які ви можете прочитати додатково
1. Брауде Л. Ю. Полет Нильса. Судьба книги Сельмы Лаґерлёф. – М.: Книга, 1975.
2. Вестин Буэль. Детская литература в Швеции. – М.: Издание Шведского института и журнала «Детская литература», 1994.
3. Загребельний Павло. Неложними устами. Статті, есе, портрети. – Київ: Радянський письменник. – С. 96 – 102.
4. Костецький А. Г. Пригоди славнозвісних книг. – К.: Видавництво Початкова школа, 2005. – 224 с.
5. Лаґерлёф С. Собрание сочинений: В 4 т. Т. 2: Удивительное путешествие Нильса Хольгерсона с дикими гусями по Швеции: Сказочная эпопея. – Л.: Худож. лит., 1991. – 554 с.
6. Лаґерлеф С. Чудесна мандрівка Нільса Хольгерсона з дикими гусьми. – К.: Школа, 2009. – 224 с.
Розділ 1. Лісовий гном
1
В маленькому шведському селі Вестменхег жив колись хлопчик на ім’я Нільс. На вигляд – звичайнісінький хлопчик.
Та годі було йому ради дати.
На уроках він ловив ґав і хапав двійки, в лісі нищив пташині гнізда, гусей на дворі дражнив, курей ганяв, у корів жбурляв камінцями, а кота смикав за хвоста, ніби хвіст – це мотузка від дверного дзвоника.
Так жив він до дванадцяти років. Аж якось трапилася з ним незвичайна пригода.
А було це так.
Одного разу у неділю батько з матір’ю зібралися на ярмарок у сусіднє село. Нільс не міг дочекатися, доки вони підуть.
«Йшли б швидше! – думав Нільс, зиркаючи на батьківську рушницю, що висіла на стіні. – Хлопці луснуть від заздрощів, як побачать мене з рушницею».
Та батько ніби прочитав його думки.
– Гляди ж, з дому ані на крок! – сказав він. – Відкривай підручника й набирайся розуму. Чуєш?
– Чую, – відповів Нільс, а про себе подумав: «Як би не так, стану я гаяти недільний день на уроки».
– Вчися, синку, вчися, – сказала мати.
Вона навіть сама дістала з полиці підручник, поклала на стіл і підсунула крісло.
А батько відрахував десять сторінок і суворо наказав:
– Щоб до нашого повернення все назубок знав. Сам перевірю.
Нарешті батьки пішли.
«Добре їм, он як весело крокують! – важко зітхнув Нільс. – А я наче в мишоловку втрапив з цими уроками!».
Та що вдієш! Нільс знав, що з батьком жарти недоречні. Він знову зітхнув і всівся за стіл. Щоправда, дивився не так в книжку, як у вікно. Адже це – набагато цікавіше заняття!
За календарем був ще березень, але тут, на півдні Швеції, весна вже встигла здолати зиму. В рівчаках весело струменіла вода. На деревах набубнявіли бруньки. Буковий ліс випростав свої гілки, закляклі в зимові холоди, і тепер тягнувся вгору, ніби хотів сягнути блакитного весняного неба.
А під самісіньким вікном поважно розгулювали кури, стрибали й чубилися горобці, в каламутних калюжах плескалися гуси. Навіть корови, замкнені в хліві, відчули весну й мукали на всі голоси, ніби просили: «Ви – ипусти нас, ви-ипусти нас!»
Нільсу теж хотілося і співати, і кричати, і чалапати по калюжах, і битися з сусідськими хлопчаками. Він, похнюпившись, відвернувся від вікна і втупився в книгу. Та прочитав він не багато. Букви почали чомусь стрибати перед очима, рядки то зливалися, то розбігалися… Нільс і сам не помітив, як задрімав.
Хтозна, може, Нільс так і проспав би увесь день, якби його не розбудив якийсь шурхіт.
Нільс підняв голову й насторожився.
У дзеркалі, що висіло над столом, відображалася вся кімната. Нікого, окрім Нільса, в кімнаті немає… Все наче на своєму місці, все гаразд…
Аж раптом Нільс ледь не скрикнув. Хтось відкрив кришку скрині!
У скрині мати зберігала всі свої коштовні речі. Там лежало вбрання, котре вона носила ще замолоду, – широчезні спідниці з домотканого селянського сукна, розшиті кольоровим бісером ліфи, білосніжні накрохмалені очіпки, срібні пряжки та ланцюжки.