Георгій Касьянов
Розрита могила
Голод 1932—1933 років у політиці, пам’яті та історії (1980-ті—2000-ні)
Передмова до другого видання
Ця книга – друге видання монографії, яка побачила світ у 2010 році. З огляду на важливість і резонансність теми реакція наукового співтовариства на ту книжку була досить млявою: декілька рецензій (компліментарних і більш критичних), декілька висловлювань ad hominem, здебільшого формальні згадки в оглядах літератури. Більш виразною реакцією можна вважати відмову однієї поважної українознавчої західної інституції друкувати текст моєї доповіді у збірці за матеріалами конференції, в основі якої були головні ідеї цієї книжки.
Ще виразнішою можна вважати реакцію деяких анонімних дописувачів на сайті «Історична правда» на публікацію фрагментів цієї монографії. Частина відгуків, які я не можу відтворити на сторінках наукового видання, засвідчила не лише гостроту проблеми, а й певний рівень суспільної культури. Подібний рівень обговорень зараз є майже нормою не лише серед абонентів наливайок, а й в соціальних мережах.
У будь-якому разі книжка стала фрагментом історіографії голоду 1932— 1933 років та історичної політики, її можна зустріти в списках рекомендованої літератури в навчальних курсах, в історіографічних оглядах.
Чому я повернувся до цієї теми?
Є дві основних причини. Перша – радикалізація історичної політики в Україні (причини і перебіг цього процесу я зараз не обговорюю). Інструменталізація минулого для реалізації поточних політичних інтересів знову сягнула безпрецедентного з радянських часів рівня. За таких умов критичний погляд на саме явище історичної політики на конкретному прикладі не буде зайвим. Друга – я хотів бодай частково зафіксувати зміни, які відбулися у сфері досліджень голоду 1932—1933 років.
Що змінилося?
Змінено назву. Підставою для цього рішення стало те, що перша частина старої назви іноді заважала сприймати зміст навіть тим, хто ставився до моїх міркувань адекватно, як до науково-аналітичної розвідки. Сподіваюся, слова з твору Т. Шевченка не викликатимуть таких емоцій, як попередня літературно-художньо-музична метафора.
Додано матеріал, пов’язаний з дослідженням, переосмисленням та політичними реінкарнаціями образу голоду 1932—1933 років в «колективній пам’яті» та історіографії після 2009 року.
У політичних репрезентаціях голоду, і в суспільних реакціях на ці репрезентації, і в дослідженнях теми відбулися зміни. В одних випадках йдеться в основному про нюанси і акценти (коли йдеться про політику). Мені здається, що стереотипний спосіб репрезентації голоду 1932—1933 років, освячений законом, якщо і зминився, то здебільшого в бік подальшої радикалізації, аж до нових спроб запровадження санкцій за «неправильне» тлумачення події.
В інших, коли йдеться про дослідження, з’явилися обнадійливі тенденції, які у разі їхнього подальшого розвитку обіцяють перетворити Holodomor studies на щось відмінне від обслуговування ідеологічного, політичного чи «суспільного» запиту.
Що не змінилося?
Досвід інтелектуальних і не зовсім дискусій щодо першого видання цієї книги засвідчив: те, що написано, і те, що прочитано, може відрізнятися, іноді досить радикально.
В одних випадках це пояснюється відмінностями соціального, культурного, політичного, освітнього та інших видів досвіду.
В інших – категоричною нездатністю і небажанням певної категорії читачів, по-перше, прочитати, по-друге – зрозуміти.
На одному з публічних обговорень народний депутат «зі стажем» і випестуваними шевченковими вусами сказав, що він «полистав цю книжечку». На підставі такого фундаментального підходу він заперечив її основні ідеї. Справді, навіщо читати, коли можна «полистати»…
До цього додається сучасний рівень дискусії, який, на жаль, має тенденцію до подальшого зниження. Найвідомішим проявом цього явища є той спосіб обговорення, за якого авторові приписуються наміри, яких він не має, і те, чого він не говорив і не писав. На жаль, цього не уникають і деякі представники «інтересів суспільства», які оздобилися науковими ступенями і посадами, і колеги, які виконують місію «публічних інтелектуалів», і брати-історики (сестри-історикині). Формула, відома «широкому загалові» з американських поліцейських фільмів, розширюється: проти вас може бути використане не лише те, що ви сказали, а й те, чого ви не говорили.
Отже.
Чого я не сказав і не написав?
1. Ця книга – не про голод 1932—1933 років в Українській СРР. Вона – про Голодомор (див. відповідне місце у Вступі, де дається визначення цього поняття).
2. Я не заперечую факту голоду 1932—1933 років в Українській СРР та його особливості порівняно з іншими регіонами СРСР.
3. Я не заперечую інтерпретацію голоду 1932—1933 років як геноциду українців і розумію важливість такої інтерпретації для політичного просування проблеми, зокрема в донесенні інформації про трагедію «світовій спільноті».
4. Припускаю, що «геноцидна версія» має право на існування і в науковому просторі. Як одна з інтерпретацій. Але я гадаю, що некритичне уживання в наукових студіях терміна «геноцид», визначене політичним інтересом, блокує якісний розвиток наукових досліджень голоду 1932—1933 років в Україні. Політичний дискурс обмежує можливості наукового. Окрім того, у багатьох випадках така інтерпретація в її етноцентричному варіанті провокує ксенофобію та нездорові пристрасті в публічному просторі, припускає цинічне маніпулювання пам’яттю жертв, сприяє поширенню і зміцненню комплексу жертви та комплексу меншовартості.
5. Я не претендую на об’єктивність, на «істину в останній інстанції», на те, що ця книжка є вичерпним звітом із зазначеної на обкладинці теми, що я ставлюся нейтрально до того, про що у ній йдеться.
Що я справді заперечую:
– право прибічників інтерпретації голоду 1932—1933 років як геноциду, спрямованого винятково проти українців, репрезентувати її єдино вірною і нав’язувати її дослідникам і суспільству;
– право політиків, держави і «громадської думки» регулювати наукову інтерпретацію історичних подій та минулого і встановлювати «історичну істину» законами, розпорядженнями, постановами, резолюціями і голосуванням;
– право цих груп запроваджувати санкції проти тих, хто виходить за межі офіційно встановлених норм у трактуванні минулого.
Закінчую порадою: читати лише з початку і до кінця. За це авансом висловлюю подяку інтелігентному, уважному, вдумливому читачеві. Утім, на інших я не розраховую.
Чапел-Гілл, США,квітень 2018 рокуВступ
Предметом дослідження в цій книзі є не сам голод 1932—1933 років (тобто події і факти цієї трагедії), а уявлення про нього, оформлені в наукові й публіцистичні наративи, дискусії (наукові, політичні, міжнародні) та ідеологічні форми і суспільні практики, визначені цими уявленнями.
Інакше кажучи, йтиметься не про події минулого, а про їхні сучасні репрезентації та інтерпретації.
У цьому нарисі1 йдеться про «інструменталізацію» історії та історичної пам’яті як чинників формування «колективної самосвідомості» нації;
про роль історії (під якою розуміємо упорядкований набір знань і відомостей про минуле) та істориків у конструюванні історичної пам’яті та панівного історичного наративу, у творенні стереотипних уявлень про події та явища, які до недавнього часу були у цій пам’яті відсутні або існували у вигляді «пригніченої пам’яті»; про взаємодію та взаємовпливи політики (ідеології), історичної науки та масової свідомості.
Зазначені проблеми розглянуто на прикладі конструювання в політико-ідеологічному (публічному) та науковому дискурсах2 кінця 1980-x – початку 2000-x образу голоду3 1932—1933 років в Україні, і Голодомору як одного з ключових символів у переосмисленні і переоцінці радянського періоду в Україні, у формуванні нового варіанту «колективної пам’яті», у «націоналізації історії» та її використанні в «проекті» побудови нації.
Вибір теми зумовлений унікальністю ситуації: попри колосальні масштаби і наслідки лиха, воно, на відміну від інших подібних гуманітарних катастроф ХХ століття, впродовж майже півстоліття залишалося «білою плямою» на карті української і світової історії, було об’єктом навмисного замовчування та ідеологічного табу – і раптом, впродовж менше ніж десятиліття сталo предметом гострих політичних і наукових дискусій, міжнародних суперечок, об’єктом уваги мільйонів людей, які не мали до нього жодного безпосереднього відношення.
Історія забуття і повернення в суспільну свідомість голоду 1932— 1933 років в образі Голодомору є показовим, в чомусь досить типовим, в чомусь унікальним прикладом для науковців, які цікавляться проблемами взаємодії «колективної пам’яті» та історії, історіографії та ідеології, історії та політики.
Обговорюючи історичну подію – голод 1932—1933 років в УСРР, я вживатиму таку термінологію:
1) Голодомор (саме так, курсивом) – це відповідник усталеного комплексу стереотипних уявлень, комеморативних практик, офіційної версії події. Це не сама подія, а її реконструйований (чи сконструйований?) образ, її репрезентації, уявна реальність, симулякр. В такому варіанті Голодомор – це різновид «культурної» чи «соціальної» пам’яті, яка заслоняє індивідуальну та «комунікативну» пам’ять, навіть більше, витісняє, заступає їх.
2) Голодомор – усталений термін, зафіксований в законодавстві, історичній політиці та тій частині історіографії, яка обстоює тезу про голод 1932—1933 років як геноцид українців.
3) І нарешті «голод 1932—1933 років» – найбільш нейтральний відповідник самої події.
Головні дослідницькі питання виглядали так: як і чому певна історична подія стає об’єктом політичного інтересу та інструменталізації? Як політичний інтерес визначає образ історичної події та способи її репрезентації? Які основні актори беруть в цьому участь, які їхні інтереси? Як формується канонічний, стереотипний образ цієї події і як він транслюється в суспільство і функціонує там? Яка роль професійної історіографії у цих процесах? Чи можливий вихід за межі домінуючих дискурсивних практик? Яким є механізм взаємодії історичної політики і професійної історіографії?
У нарисі обстоюється теза про те, що канонічний образ голоду 1932— 1933 років в Українській СРР усталився в українському суспільстві впродовж останніх трьох десятиліть як Голодомор (див. вище пункт 1).
Він став офіційною версією події і, з одного боку, є ідеологічним конструктом, створеним впродовж 1980-х – на початку 1990-х років спільними зусиллями громадських діячів, фахових істориків та публіцистів.
З іншого – набором культурних та політичних стереотипів, які було узаконено державою і підтримано значною частиною суспільства через регулятивні акти, комеморативні практики і ритуали.
Цей конструкт у вигляді «історичної пам’яті»4, виконує пояснювальні, виховні, мобілізуючі функції в різних сферах суспільного життя – від науки до освіти, від повсякденної свідомості до політики. В його рамках досить успішно імітуються пізнавальні практики, але насправді його евристичний потенціал є мінімальним, бо дослідницькі зусилля в його рамках зосереджені майже винятково на зміцненні канонічної, «офіційної» версії події.
Ці стереотипні уявлення про голод 1932—1933 років та відповідні репрезентації події було сконструйовано і трансльовано в суспільство спочатку зусиллями громадських і політичних діячів української діаспори Північної Америки, а згодом легітимовано через наукові праці дослідників українського та неукраїнського походження, об’єднаних спільною метою та місією: йшлося про відновлення «історичної справедливості».
Канонічний образ і репрезентацію події було імпортовано в Україну в другій половині 1980-х років і вже тут легітимовано спочатку в публіцистиці часів «перебудови», а потім і через праці українських істориків.
Ці уявлення було поширено в українському суспільстві через офіційні та громадські комеморативні практики та через освітню систему (історія України в школах і вишах), через засоби масової інформації5.
Вони дістали підтримку тієї частині суспільства, для якої згадування про голод 1932—1933 років було елементом особистого чи родинного життєвого досвіду, «комунікативної пам’яті», яка зазвичай живе впродовж трьох поколінь.
Окремі складові цих масових стереотипних уявлень, пов’язані с фактографією катастрофи 1932—1933 років, знайшли документальне підтвердження в архівних документах, що значно підсилило їх суспільний резонанс і надало їм статус «історичної правди».
Упродовж 1990-х в українському суспільстві сформувався базовий комплекс стійких масових уявлень про голод 1932—1933 років, наявність якого дозволяє стверджувати, що ці уявлення стали й частиною національного історичного міфу6, надзвичайно важливого для конструювання ідейного середовища, метою якого є індоктринація і творення лояльного громадянства.
Голодомор став самодостатньою формою культурної реальності, невід’ємною частиною стійких масових уявлень про історію України ХХ ст., складовою набору повторюваних символічних колективних практик (комеморацій), елементом громадянського виховання.
Навіть більше, Голодомор набув рис сакральності, окремі публічні дії, пов’язані з ним, мають риси релігійного культу.
Отже, об’єктом дослідження цієї книги є Голодомор в декількох його вимірах: образ події, розповідь про неї (історичний наратив), канонічна форма репрезентації, фрагмент культурної пам’яті – власне, особлива форма культурної реальності, і зрештою – об’єкт і суб’єкт історичної політики.
Матеріал для цієї книги збирався впродовж 6 років, у 2003—2009. У 2017 році, коли виникла ідея перевидати цю книгу, довелося знову поринути у світ першоджерел. Початково тема голоду 1932—1933 років розглядалася як окремий сюжет в більшій праці про переписування і переосмислювання історії на пострадянському просторі.
Події 2007—2008 років і остаточне оформлення Голодомору в особливу форму культурної реальності й державної історичної політики змусили до детальнішого аналізу цього явища. Запланований фрагмент перетворився на книгу. Основний текст написано у червні 2008 – червні 2009, зміни та доповнення додано у грудні 2017 – березні 2018.
Окремі фрагменти цього тексту було оприлюднено в наукових виданнях7, виголошено на міжнародних конференціях у Празі (2006), Москві (2006), Лейпцигу і Римі (2007), Фрібурзі (Швейцарія), Бостоні та Києві (2008), Амстердамі (2009). Деякі ідеї викладено в інтерв’ю українським і зарубіжним засобам масової інформації у публічних виступах в 2007—2017 роках.
Книга складається з трьох частин: в першій йдеться про історію «забування» і реконструкції подій 1932—1933 років, про політичний, культурний та суспільний контекст конструювання уявлень про голод 1932— 1933 років, про появу Голодомору як специфічного дискурсу та особливої форми культурної реальності, про перетворення його на об’єкт і суб’єкт політики, зокрема й міжнародної.