Джигіти почали заперечувати Борану і казати, що вони перший раз злякалися, бо були сонні й не розібрались, в чому справа. Їх десять, і вони можуть встояти проти десяти.
Так вони їхали і сперечалися. І раптом помітили наближення чудовиськ. Джигіти забули про свою хоробрість і вирішили послухати порад Борана. Вони поїхали вперед, залишивши батира одного. Боран повернув коня на схід і став чекати. Джигіти під вечір добрались до високого узгір’я і дивилися з вишини. Вони плакали: «Якщо Боран загине, не бачити нам вітчизни!» Потім помітили на дорозі щось чорне. Одні говорили що це Боран, інші – чудовиська. Недарма в народі кажуть, що боягузові все двоїться.
Аж ось один з них вигукнув:
– Так це ж наш Боран!
Під’їхав Боран. Всі були дуже раді його бачити. Батир змінився в обличчі: блідий, очі позападали. Він і його кінь були в крові. Коли джигіти обступили Борана, він сказав:
– Ворогів ми спекались. Чи є тут вода? Треба переночувати, напоїти коней, відпочити і завтра – в дорогу.
Боран зліз із коня, підклав сідло під голову й заснув богатирським сном. Джигіти від хвилювання не могли заснути, і всю ніч просиділи біля вогнища, готуючи обід Борану.
Уранці вони прибули до ногайців. Свати не могли встояти перед батиром. Вони робили все, що він їм наказував. І спорядивши наречену Каскарау, вони шанобливо провели гостей.
На зворотному шляху джигіти побачили загиблих жезтирнакі, яких перебив Боран. Їх було понад шістдесят…
* * *
Донька візира
Жив собі хан. Він багато чув про жіночу зраду, тому боявся одружуватися. Кожні три дні він брав дівчину, а потім убивав її. Дійшла черга і до доньки одного візира. Цей візир прийшов додому і почав плакати. Донька запитала його:
– Чому ти плачеш?
Розповів батько, що на неї чекає смерть. Донька й говорить:
– Не плач! Бог дасть, я або помру, або захищу всіх дівчат від хана.
Візир відвів свою доньку до хана. З самого початку дівчина почала розповідати ханові всілякі цікаві історії. Хан протягом тридцяти днів все слухав і не чіпав дівчини. Народ зрадів: вбивства припинились.
Якось одного разу хан сказав доньці візира:
– Я поїду на полювання і повернусь через рік. А ти за цей час народи мені сина, схожого на мене. Кобила моя повинна принести лоша, схоже на мого чорного жеребця.
Коли хан поїхав, донька візира покликала батька й розповіла йому про все. Батько заплакав. Але дівчина заспокоїла його й сказала, що й вона змушена йти в похід. Зібрала ханша велику кількість служанок, перевдягла їх в чоловіче вбрання, а сама одягла ханське плаття. І поїхали слідом за ханом. Зустрілись вони з ним на полюванні. Її люди виявилися кращими мисливцями-стрілками, ніж у самого хана.
Хан запитав їх:
– Хто ви такі?
Вони сказали, що син їхнього хана приїхав на полювання. Хан познайомився з молодим чоловіком. Дівчина-син запросила хана в гості. Вона пригощала його, размовляла з ним. Потім вони почали грати в шахи. Дівчина-син обіграла хана: виграла в нього золото, срібло й чорного жеребця. Все це вона відправила до свого батька, наказавши, щоб він пустив чорного жеребця в табун. Сама ж залишилась на полюванні.
Одного разу вона сказала ханові:
– Ви мені дуже сподобались. У мене є сестра, яку я не хочу ні за кого віддавати заміж. Я познайомлю вас з нею.
Хан погодився. Поставили намет. Дівчина, переодягнена в жіноче плаття, прийшла до хана. Хан відразу закохався в неї. Він не хотів її відпускати, але вона не залишалась надовго. Так повторювалось декілька днів. Коли дівчина йшла від хана, переодягалась в чоловіче вбрання і йшла на полювання.
Через деякий час вона повернула ханові золото, срібло й чорного жеребця.
– Мені, – сказала вона, – нічого цього не треба!..
Тоді хан став просити ханського сина видати за нього заміж свою сестру, але той відмовив, мотивуючи тим, що він дав собі слово не видавати її заміж ні за кого.
Хан умовляв ханського сина привести з собою сестру, коли він прийде до нього в гості. Той пообіцяв.
Дівчина повернулась додому раніше хана. Пройшло кілька днів, вона народила сина, а чорна кобила принесла лоша.
Прийшла звістка, що хан повертається. Донька візира зустріла його. Хан запитав у неї, чи виконала вона його наказ.
– Так!.. – відповіла.
Вона попросила привести лоша – його було не відрізнити від чорного жеребця, на якому хан приїхав. Попросила принести свого сина – він був схожий на хана. Не повірив хан. Розгнівався, що донька візира обдурила його.
А ханша запитала:
– Коли ви були в степу на полюванні, чи не зустрічались там з сином сусіднього хана?
– Зустрічався, – сказал хан, – і разом полювали.
– Чи не вигравав він вашого чорного жеребця? – вела далі донька візира.
– Вигравав.
– А чи не знайомив він вас зі своєю сестрою? – запитала молодиця.
– Так, і це було, – сказал хан.
Тоді донька візира сказала:
– Ханський син, з яким ви познайомились, – я; його сестра теж була я.
А хан сказав їй на це:
– Такої дурної жінки, як ти, я ще не бачив! Невже ти хочеш обдурити мене? Йди звідси!..
Донька візира вийшла, перевдягнулася в той чоловічий одяг, в якому вона була на полюванні й бачилась з ханом, а також перевдягла в чоловічий одяг людей, з якими їздила на полювання, і послала сказати ханові, що приїхав його друг. Хан вийшов назустріч і привітався. Розповів гостеві про свою пригоду:
– Уявляєш, жінка хоче обдурити мене і придумує різні небилиці.
І він розповів своєму другові про все, що з ним трапилось під час його приїзду додому. Гість на це сказав ханові:
– Так я ж і є та жінка.
Тут дочка візира зняла свій чоловічий одяг. Хан дуже здивувався, признався у своїй дурості і одружився з нею.
* * *
Золотий ніж
У давнину жив один купець. У нього був син. Якось одного разу зібрався купець їхати в місто на базар. Син попросив батька купити для нього золотий ніж. Батько пообіцяв виконати прохання сина. Приїхав купець у місто, знайшов найкращого майстра і замовив йому золотий ніж. Скоро ніж був готовий. Купець взяв його, а владнавши всі свої справи, поїхав додому. По дорозі на нього напали сорок розбійників. Вони вбили купця й забрали всі його речі. А коли почали ділити награбоване, виникла суперечка через ніж. Ніж всім сподобався, й ніхто не хотів поступитися. Довго вони сперечались і, нарешті, один з розбійників сказав:
– Чому ми будемо сперечатися через якийсь ніж, по ньому нас можуть знайти. Залишимо його в грудях убитого.
Усі з цим погодились. Увіткнули золотий ніж в груди убитого купця і розійшлись по домівках.
Сумна звістка дійшла до сина. Він відразу вирушив на пошуки батька і через деякий час знайшов його. Витяг ніж з грудей батька і поховав його.
Через два роки син купця став бідним і зайнявся землеробством. У цей час в аул приїхав намісник хана. Він колись був знайомий із купцем і вирішив провідати друга, запитати про його здоров’я. В аулі розповіли, що купця не стало два роки тому, син його живе дуже бідно, займається землеробством. Гість забажав побачити сина свого друга. Той тепло прийняв намісника, зарізав барана. Вони довго розмовляли. Вранці гість почав збиратися додому. Син купця згадав про золотий ніж і сказав гостю:
– У мене є золотий ніж. Я хочу його подарувати вам на пам’ять про батька.
І він дістав ніж. Гість уважно оглянув ніж і сказав:
– Дам тобі три поради: перша – ніколи не розповідай своїх таємниць дружині; друга – ніколи ні з ким не сперечайся; третя – нікому не показуй цього ножа.
Син купця пообіцяв пам’ятати ці поради і виконувати їх.
Гість поїхав. А син купця пішов на баштан подивитись, як ростуть кавуни. Він побачив багато кавунів. На кожному стеблі росло по два кавуни, що, за народними прикметами, вважалося дурним провіщенням. Щоб попередити біду, треба, за звичаєм, принести в жертву барана і його м’ясом пригостити сусідів.
Повернувся син купця додому, розповів про все дружині і зібрався на базар за бараном. Але жінка зупинила його:
– Не спіши на базар, встигнеш!..
Дружина давно була знайома з одним чоловіком. Вона таємно зустрічалася з ним. І про все розказала йому: і про кавуни, і про базар, і про барана.
– Коли чоловік з’явиться на базарі, – сказала вона, – ти запитай його, за чим він прийшов? І коли він розкаже про все, ти скажи йому: «Хіба у такого господаря можуть рости кавуни попарно?» Тоді він тобі відповість: якщо в нього виросли кавуни попарно, то ти віддаси йому свою дружину. А ти на це скажи: а якщо не попарно, то ти свою.
Після такої змови чоловік подався на базар. Там він зустрів сина купця і запитав його, навіщо він приїхав на базар?
– Хочу купити барана, – сказав син купця.
– Навіщо тобі баран?
– У мене виросли кавуни попарно, і я хочу принести в жертву барана і пригостити сусідів, – сказав син купця.
– Хіба в такого господаря можуть рости кавуни попарно? – ніби здивувався чоловік.
– Ходімо подивимось, – сказав син купця. – Якщо в мене кавуни вродили попарно, то ти віддаєш мені свою дружину. Якщо ні, то я тобі – свою.
Той погодився, і вони пішли на баштан. А коли прийшли, то побачили – на кожній стеблині росло тільки по одному кавуну. Й довелося сину купця віддати свою дружину. Вона, звичайно, була задоволена. Це вона, тим часом, зрізала по одному кавуну.
Ще гірше став жити син купця. Згадав він про друга свого батька і пішов до нього за порадою. Прийшов, розповів про всі вчинки дружини і про своє нещастя. Той порадив привести додому дружину силою і подати скаргу ханові.
– Хан пошле тебе до мене, а я придумаю, як зробити краще, – сказав він.
Так син купця й зробив: привів свою дружину в аул і подав скаргу ханові. Скарга потрапила до того намісника, котрий давав йому поради.
Намісник сказав:
– Я увіткну кілок, і хто перший добіжить до нього й висмикне, того й дружина.
А сину купця сказав, щоб він не поспішав, і коли його супротивник підбіжить до кілка, хай той обніме свою дружину.