Жінка вклякла і знову витріщилася на кров поряд із трупом та на людей, що обступили вбитого. Кожна зморщечка, тремтіння довгих чорних вій, бліде обличчя і наповнені сльозами очі Ілони Вітторіно говорили слідчому, що її горе справжнє.
– Не дивіться туди, – урешті-решт, промовив Скляр.
Ілона перевела на нього свій погляд, покірно опустила голову. Так, хоч Скляр і звик давно до процедури вивчення місця вбивства, однак розумів, що в ній мало приємного, особливо для того, хто все це бачить уперше. Жінка намагалася виглядати спокійною, проте хвилювання чітко відбивалося на її обличчі. Хвилювання та… страшенний смуток. Нічого спільного з виразом обличчя Віталіни. «Невже вона його і досі кохає? Навіщо тоді розлучалися? Навіщо заборона опікуватися дитиною?»
На вигляд – близько сорока, коротко підстрижене волосся каштанового кольору. Сіре пальтечко. Доволі симпатична пані, знає собі ціну.
– Ви прийшли забрати дівчинку, – слідчий порухом руки показав іти за ним. Ілона Вітторіно послухалася. На тіло намагалася більше не дивитися. – Але нам потрібно з вами спершу поспілкуватися.
– Так, я розумію.
– Ви приїхали самі? – Єгор уже знав відповідь, та хотів почути її від Ілони.
Вони пройшли до вітальні, де так само працювали спеціалісти. Єгор прекрасно розумів, що не повинен пускати на місце злочину сторонніх осіб, проте його поведінка пояснювалася бажанням спостерігати за підозрюваним при допиті на місці вбивства. У такому разі злочинці більше нервують і можуть себе виказати. У Луцьку до цієї манери проводити розслідування звикли. «Звикнуть і тут», – вирішив слідак. Знову кинув прихований погляд на Ілону. «Гм… Жоден нерв не видає її». Лише вираз обличчя людини, яка вперше бачить місце злочину і те, як там працює поліція. А ще – блідість і сум.
– Ви когось шукаєте? – здивувався Єгор, коли помітив, що Ілона почала схвильовано роззиратися в різні боки.
– А де Крістіна?
Повз них пройшов експерт. Ілона простежила за ним здивовано.
– Вони вимірюють відстані, – пояснив Скляр. – Ми робимо детальний опис того, що і де знаходиться на місці вбивства. Навіть проїзні квитки, ключі чи будь-які інші дрібнички… – Він кивнув у бік одного з експертів, який зосереджено щось малював на папері. – Складає схему всього, що тут бачить і що знайшли. Детальний план до сантиметрів, навіть міліметрів – що і де знаходиться. Ось так це відбувається, якщо стисло, – резюмував.
Слідчий неспроста це все розповідав. Може, вона вбивця? Якщо так, має перейматися, чи, бува, нічого тут не залишилося такого, що могло б її виказати. Проте жінка ніби «зависла», спостерігаючи за процесом.
– То де Крістіна? – насилу отямилася вона і поглянула прямо на Єгора. В очах – цілеспрямованість. Так, її єдина мета тут – забрати дитину.
– Вона у своїй кімнаті, – заспокоїв Скляр, – із нею зараз працює наш психолог.
– Пси…холог? – насторожилася Ілона.
– Із дівчинкою все добре, проте вона пережила шок, тож ми вирішили, що непогано було б їм поспілкуватися. Ну і на майбутнє відразу вам пораджу пройти кілька зустрічей із психологом, можна нашим, можна і вашим. Просто щоб максимально заспокоїти дитину. Наскільки це взагалі можливо на даний момент, – розвів руками Скляр. – Присядьте, – указав на диван у вітальні.
Ілона послухалася. Та перш ніж вона це зробила, жінці довелося пропустити повз себе невідомого їй чоловіка, якому чомусь захотілося саме зараз пройти перед нею. Невідомий (звісно працівник поліції, бо хто ж тут іще може знаходитися?) перепросив.
– Це оперуповноважений Тарас Нагай, – представив того Скляр.
– Ілона Вітторіно. Приємно познайомитися, – усміхнулася жінка. Ця усмішка далася їй важко: не мала жодного бажання з кимось спілкуватися і, тим паче, усміхатися. Аби якось відволікти себе від важких думок, зосередилася на нових обличчях. Так завжди робила. Незвична зовнішність Скляра привернула її увагу, і цей прийом справді допоміг їй переключитися із щойно побаченої неприємної картини. Мимоволі роззирнулася: не була в цьому будинку бозна скільки часу. Здається, нічого не змінилося.
– Навзаєм, – промовив Тарас і швидко пішов до експертів, які якраз перебиралися на другий поверх. Відтак звернувся до них із якимось питанням – Ілона звідси вже не змогла розчути.
* * *
Понеділок, 21 січня 2019 року. 11:38
– То ви самі приїхали? – перепитав Скляр, коли вони, нарешті, присіли.
– Із двоюрідним братом. Він у машині з Богданком. Дитина спить, тож він…
– Дякую, – Єгор тільки на хвильку глянув на патрульного, який приніс йому кави. Молодий чоловік кивнув і мовчки пішов до колег на вулиці.
Скляр із задоволенням обхопив руками гарячий паперовий стаканчик. Слідчий мав велику надію на те, що кава його збадьорить. За сьогоднішній ранок це вже була третя. Він зняв кришечку, відсьорбнув і поставив напій на журнальний столик, що знаходився поряд. У приміщенні відразу запахло смачним гарячим «допіо».
– Він теж повинен підійти. Нам потрібно поспілкуватися, – якомога спокійніше пояснив Єгор, відчуваючи, як мозок, отримавши заряд енергії, починає працювати краще. «Якого дідька він не прийшов із вами, пані? Ви ж маєте розуміти, що поліція хоче спілкуватися з усіма». Насправді Валентин уже давно доповів Скляру, що разом з Ілоною їде і її кузен.
– Не знаю, що він зможе вам розповісти, – розвела руками Ілона. – Він тільки вранці повернувся з Мінська. Та й мене не було в місті. Мала деякі справи в Києві. Теж лише сьогодні приїхала, – тільки зараз вона відчула, як холодно в будинку. «Опалення не ввімкнене?» – здивувалася.
– Нам із ним усе одно доведеться поспілкуватися, – ввічливо усміхнувся слідчий. – Пропоную зробити так: ми з вами поговоримо, потім ви підете за Крістіною, але попередньо скажете своєму братові, щоб він підійшов до мене сюди. Добре?
– Гаразд, – змучено відповіла Ілона, усе ще продовжуючи роздивлятися слідчого. Помітила, що кожного разу, коли той примружувався, на лобі в нього з’являлися поздовжні зморшки. «Цього поліцейського можна легко запам’ятати. Не здивуюся, якщо чимало злочинців чули про нього саме завдяки його зовнішності».
– Навіщо ви їздили до Києва? – поставив перше запитання слідчий, приготувавшись занотовувати відповідь до свого ґаджету.
Здається, Ілона зовсім не здивувалася сучасному «нотатнику» Скляра. Хоч, як правило, люди із цікавістю сприймали цей незвичний в Україні спосіб занотовувати інформацію.
– Робота, – знизала плечима. – Я стоматолог. У Києві проходила конференція лікарів.
– Дитину ви із собою брали? – рука потяглася до кави. Цього разу він зробив кілька ковтків. Знову повернув стаканчик на місце.
– Ні, що ви. Як би я за малим там доглядала? Йому лише за два місяці рік.
Скляр трішки довше, ніж вартувало б, затримав на ній свій погляд. «Ця жінка здатна причаровувати», – подумав. Вона не була аж такою гарною, однак надзвичайно мила. Із такими часто буває набагато приємніше, ніж із красунями. І пам’ятаєш їх довше.
– Лишили на брата? – повернувся до реальності слідчий.
– Ні, я ж кажу, він літав у справах до Мінська. Теж тільки сьогодні повернувся.
Єгор звузив очі: обох не було в місті на момент скоєння злочину. Збіг?
– Із ким же ви залишали дитину? – поцікавився поліцейський.
– Із нянею, – просто пояснила Ілона.
– Часто користуєтеся її послугами? Де ви, до речі, її знайшли?
– Та не треба було довго шукати. Це дівчина-студентка, наша сусідка. Вчиться на медсестру в медколеджі. Дуже серйозна й надійна. Уже не раз я користувалася її послугами. Коли одна виховуєш дитину і при цьому змушена працювати, няня – просто необхідність.
Скляр подивився кудись за спину Ілони Вітторіно. Жінка автоматично озирнулася. Виявляється, їхню розмову слухав той самий коп, який щойно так неочікувано кинувся поперед неї.
– Усе гаразд? – поцікавився Єгор, помітивши зніяковіння жінки.
– Так, – усміхнулася.
Єгор із Тарасом непомітно перезирнулися. Від них не приховалася ніяковість жінки, коли вона зрозуміла, що слухає її не лише Скляр. З іншого боку, певно, кожен би в подібній ситуації так почувався.
– Але сьогодні ви без няні? – уточнив Єгор.
– Прошу?
Єгор уже хотів повторити запитання, проте Ілона випередила його:
– О, так. Спершу не зовсім зрозуміла, що ви маєте на увазі. Сьогодні Маша, так звати цю дівчину, не змогла прийти. А оскільки ми вже з Русланом у місті, то без проблем можемо бути з Богданком.
– Дайте мені, будь ласка, її контакти.
Ілона підняла здивовано ліву брову, але нічого не сказала, лише схилила голову на знак згоди.
– Скиньте, якщо можливо, на вайбер. Ось на цей номер, – простягнув свою візитівку. – Надалі, якщо матимете якусь корисну інформацію, у вас буде мій контакт.
– Добре, звичайно, – погодилася Ілона, а Єгор зазначив подумки, що прохання надати інформацію про няню Ілона не очікувала.
– А ваші пацієнти? – продовжив розпитувати слідчий.
– Маєте на увазі, що я тут зараз?
– Так.
– Довелося скасувати. Термінових перенесла на після обіду, решту – на інші дні. Добре, ніхто не заперечував. Хоч як тут заперечити? Я всім пояснила, що сталося, тож…
Єгор із розумінням помовчав. Знову звузив очі, роздивляючись жінку. Чи то пак – скануючи. Він не любив у собі цю звичку. Навіщо звужувати очі, намагаючись проаналізувати, чи людина щира? «Певно, цей рух закладений природою. Так само, як і дивитися вгору, коли, скажімо, рахуєш щось. Це все інстинктивно. Проте уважному спостерігачеві видасть мене з головою…»
– Які стосунки ви мали з померлим?
Ілона чомусь зніяковіла, зрештою відповіла:
– Він був моїм чоловіком.
– Я це знаю, – відірвався Скляр від занотовування. – Проте ви вже майже розлучені. Я правильно розумію?
Ілона кивнула.
– Яка причина вашого розриву?
– Мені обов’язково відповідати на це запитання? Як на мене, воно доволі особи…
– Обов’язково. На жаль. Нам необхідно добре бачити ситуацію, у якій жив убитий.
Із другого поверху долинали голоси експертів. На першому вони вже завершили, тепер працювали нагорі. Лише час від часу чулися їхні перегукування та кроки. Ілона повернула голову на шум, що долинув із коридору. Там стояло двоє патрульних, чоловік та жінка. Вони уважно слухали розмову.
– Мене в чомусь підозрюють? – ображено спитала Ілона.
– Ні, чому ви так вирішили? – удавано здивувався Єгор. «Ну звісно, ми тебе теж підозрюємо. Ми всіх підозрюємо, якщо не зрозуміло».
Ілона не відповіла, натомість дала відповідь на попереднє запитання копа:
– У нас були не дуже гарні взаємини. Гадаю, ви самі вже це знаєте. Тим паче, тут була… тут був адвокат Мáрко. Упевнена, вона вам розповіла.
– Вона сказала, що ви з убитим сварилися, – утрутився несподівано в розмову Тарас. – Навіть намагалися позбавити прав на сина. Розповісте, чому вирішили вдатися до таких радикальних дій?
Власта і Валентин мовчки перезирнулися. Зовсім недавно слідчий повідомив, що йому знадобиться їхня допомога. Тож намагалися якомога краще вникнути у справу.
Ілона зітхнула. Їй зовсім не хотілося, щоб хтось копирсався в її особистому житті.
– Мáрко зраджував мені, і коли я про це дізналася, подала на розлучення, – відповіла після паузи.
– Із ким зраджував? Ви знаєте? – зацікавився Єгор.
– Поняття не маю.
– Звідки ж тоді така впевненість? – Тарас підійшов ближче, так, що жінці вже не довелося сидіти впівоберта, аби бачити обох поліцейських. Тарас сів поряд зі старшим колегою.
– Не знаю. Я просто це запідозрила. Ну, знаєте, дивні дзвінки, недомовки з його боку, знервованість, відсутність, яку він доволі недолуго пояснював. Потім упевненість тільки зростала… Визнаю, у мене була думка простежити за Мáрко та дізнатися. Ну або ж найняти приватного детектива. Здається, такі вже з’явилися в Рівному. Але… я не захотіла опускатися до цього. Одного разу терпець увірвався і я, кінець кінцем, спромоглася заговорити про це з ним. А він – знаєте що?
Тарас та Єгор мовчки із цікавістю чекали на відповідь.
– Навіть не став заперечувати. І найбільше мене розлютило, що для нього виявилося це нормальним. Мати коханку і дружину одночасно. Я навіть підозрюю, що мав не одну жінку.
Збоку почувся шум. Це на якусь мить відволікло всіх від розмови, але вони відразу ж продовжили. То Власта чомусь вирішила покинути приміщення. Тільки Валентин зрозумів причину: патрульна подумала про колишнього чоловіка. Ні, він їй не зраджував, однак спогади про розлучення і досі дошкуляли їй.
«Ну, і куди вона пішла? – подумки спитав себе Єгор. – Така важлива справа, а вона дозволяє собі бродити туди-сюди».
– Після цього я відразу подала на розлучення, – резюмувала тим часом Ілона.
– А чому вирішили позбавити його права бачитися з дитиною? – Єгор нахилився вперед, погладжуючи задумливо свою руду бороду.
Ілона відповіла з обуренням:
– Він мене надто принизив, аби я хоч щось йому лишила. Тим паче – найдорожче, що в мене є, – мого сина. Звісно, коли трішки прийшла до тями, подумала, що таки свавільно з ним повелася. Урешті-решт, Крістіну він шалено любить… любив, – виправила себе. – Для нього позбавлення права на дитину було б жорстоким покаранням.
У кімнату повернулася Власта. Скляр кинув на неї суворий погляд, одначе та проігнорувала його. Натомість знову стала біля напарника і продовжила слухати розмову. Валентин щось прошепотів їй на вухо, вона сумно всміхнулася. «Він питає у неї, що сталося, – здогадався Єгор. – Ну, усміхається – отже, усе добре», – резюмував для себе. Відтак повернувся до бесіди.
– Але ж ви не передумали у своїй меті?
– Чому ж? – якусь мить Ілона сумнівалася, чи продовжувати, нарешті, наважилася. – Не так давно ми зустрілися з ним… Розумієте, до цього часу спілкувалися тільки наші адвокати. Я не мала жодного бажання бачити його. І, тим паче, іти на поступки. Та Руслан…
– Руслан – ваш двоюрідний брат? – уточнив Тарас.
– Так. Він від самого початку намагався переконати мене, що я надміру сувора в цьому питанні. Я ще спершу і на нього сердилася, – сумно всміхнулася. – Знаєте, ця їхня чортова чоловіча солідарність… Перепрошую, – промовила, помітивши, як відреагували на її слова слідчі: чоловіки відразу нашорошилися. – А хіба ні? Жінки завжди солідарні з жінками. Чоловіки – між собою теж.
Єгор і Тарас мусили погодитися.
– А потім я подумала, що він правий. Тож коли Мáрко вкотре зателефонував мені недавно, я вирішила не уникати зустрічі. Ми, на диво, непогано поспілкувалися. Він пропонував відновити наші стосунки, але… Хіба можна після всього того, що було?
– Зачекайте. Ваш чоловік хотів поновити взаємини? Дружні, я так розумію?
– Ні, він хотів, аби ми припинили процес розлучення. Він неодноразово просив мене про це. Звичайно, через свого адвоката. Але про це і мови не могло бути, – з гідністю відповіла жінка.
– Я правильно вас зрозумів: Мáрко Вітторіно намагався врятувати шлюб?
– Ну, виходить, що так, – погодилася Ілона.
– А Віталіна Волошко знала про це? – запитав Тарас.
– Вона не могла не знати, адже була його адвокатом. Більше того, я чула, що через це в них почалися проблеми. Ну, саме після нашої з ним недавньої зустрічі.
– Що ви маєте на увазі?
– Ну, а вам би сподобалося, якби ваша дівчина стала пропонувати колишньому хлопцеві поновити стосунки?
– Вони сварилися? І взагалі, звідки у вас ця вся інформація? – напосідав Єгор.
– Мені Артем сказав.
– Той, що приятель вашого чоловіка?
– Не тільки його, а й мій теж. І з Артемовою дружиною ми теж товаришуємо.
Тарас і Єгор зрозуміли, що тільки-но розкрили обман. Якщо, звичайно, сама Ілона Вітторіно зараз не бреше.
Віталіна Волошко приховала інформацію про те, що мала кепські взаємини зі своїм коханцем.
– Чи могло бути так, що саме з Віталіною Волошко вам зраджував у свій час ваш чоловік? – несподівано для всіх запитала Власта.