2
Русь, руси, рос, роді – власна назва племені і території його заселення. Вперше згадується у писемних джерелах під назвою «росомони» («розомани») у праці готського історика VI ст. Йордана. Плем’я жило на території сучасного Середнього Придніпров’я ще у 3-й чверті першого тисячоліття нашої ери. Отже, «Русь» є старою назвою України. Київський літопис застосовує її до варягів, а далі вживає назву «Русь» для означення території полян – трикутника Київщини, обмеженого Дніпром, Ірпенем і Россю.
Походження назви «Русь» – об’єкт численних гіпотез, монографічних досліджень як історичного, так і лінгвістичного напрямків. Головні з них:
варязька (норманська) – висунута на поч. XVІІI ст. Баєром, далі розвинута у працях Міллера (1749), Куніна (1844), Томсена (1877). Ця теорія грунтується, окрім свідчень «Повісті временних літ», на варязькому, а не слов’янському характері терміну, що, на думку авторів, засвідчують західноєвропейські, арабські і грецькі джерела. Костянтин Багрянородний у своєму трактаті (949 р.) подає назви дніпровських порогів окремо «руською», «слов’янською» мовами. Але жодного шведського племені, яке б мало таку назву, історія не засвідчує, а виведення її з фінської мови від давньошведського слова «горег» – стерно дуже сумнівне. Ця теорія не з’ясовує також вживання назви «Рос» у грецьких джерелах VІІI ст. Не може дати відповіді і варязька теорія, згідно з якою ця назва зустрічається ще у V ст. у зв’язку з нападом гуннів 434—437 pp.;
автохтонна – висунута М. Максимовичем в 1837 р. Але її початки ведуться ще від Густинського літопису 1670 р. Вишукується етимологічний зв’язок між назвою Русь і такими гідронімами, як річки Рось, Росава, Русна, Роставиця (О. Потебня). Варягів ця теорія трактує як військові і торгові дружини не із самих шведів, а як різнонаціональні, куди входили також і слов’яни. Але відомі імена варягів (князів, дружинників) є, одначе, шведського походження;
іранська – виводить назву «Русь» від назви племен іранського походження, типу роксолан (іранське слово «rokhs» означає «світло»). Ця теорія добре пояснює найраніші назви, але дуже слабо в’яжеться з історичними і географічними реаліями – роксолани жили на Дону, а назва «Русь» уперше вжита для означення території коло Києва. Вважати, що ця назва була перенесена з Дону до Києва, сумнівно, це, по суті, пошук компромісу з варязько-норманською теорією.
Слід відзначити, що Володимиро-Суздальські літописи (Лаврентіївський, Троїцький та інші) вже на початку ХІІI ст. чітко зазначають, що Русь – це теперішня Україна, розміщена на захід від Валів половецьких, а князі руські (русстії) – це князі Київські і Чернігівські. Як приклад можна навести запис під роком 6731 (1223) – див. «Полное собрание русских летописей», СПб., 1846, с. 189. На думку українських істориків (Я. Дашкевич, Я. Ісаєвич та ін.), термін «Малоросія» міг виникнути на означення метрополії по відношенню до всіх завойованих чи колонізованих територій, що називалися «Великоросією» (аналогічно як Мала Греція означала власне Грецію, а Велика Греція – всі території, які греки включили до своєї держави).
Назва «Росія» була прийнята у візантійській термінології як відповідник до «Русі». Цей термін (латинізована форма «Russia») застосовувався інколи для означення Великого князівства Московського, пізніше – Московського царства у тогочасних московських документах, починаючи з XV ст., а також – рідко – і на заході. Як політичний термін Росія (або Російська імперія) була усталена 1721 року з прийняття Петром титулу імператора для всіх земель Московського царства та завойованих або інкорпорованих територій і народів. Відтоді, на вимогу царського уряду, назву «Росія» замість «Московія» почали вживати на Заході.
3
Автор помиляється. Західні межі розселення українського народу на початку XX ст. сягали ріки Попрад у Словаччині і майже досягали р. Вісли в Польщі, Етнографічні території включали Пряшівщину (Словаччина), Лемківщину, Надсяння, Холмщину і Підляшшя. Окрім того, автор нічого не каже про сучасне Закарпаття – південний захід українських етнографічних територій з другого боку Карпат.
4
Сігізмунд-Август, Жигмонт-Август (1520—1572) – польський король (1548—1572), великий князь литовський з династії Ягеллонів.
5
Берестейська унія (1596) не була польсько-українською церковною унією, а унією з Римом. Окрім того, це було в часи королювання (1587—1632) Сігізмунда (Жигмонта) ІІІ Вази (1566—1632).
6
Мова йде про одну із найунікальніших пам’яток українського книжкового мистецтва – «Острозьку Біблію» (1581), надруковану в Острозі.
7
Слово «козак» тюркського походження, вперше зустрічається в словнику половецької мови у середині ХІІІ ст. Первісне значення його – людина, що займається війною та розбоєм. Це слово є й у візантійських джерелах, інструкціях італійських міст, які розсилалися своїм колоніям у Причорномор’ї. Козаками називалися озброєні люди, які несли охоронну службу на кордонах, боронили купецькі каравани. Наприкінці XV ст. ця назва перейшла на українське населення, що займалося промислом «на у ходах» і охороною прикордоння. Українське козацтво, на відміну від інших козацьких формацій Східної Європи, бере на себе величезну відповідальність за відродження української державності, потоптаної частково Литвою, а далі, особливо тяжко, Польщею, в захисті рідного краю від спустошення татарами і турками.
8
Баторій Стефан (1533—1586), семигородський воєвода (1571—1576), польський король (1576—1586).
9
Акад. Дм. Яворницький вважає, що порогів на Дніпрі було 9. За його означеннями, поріг – це камінна гряда, яка перегороджує річку од одного берега до другого, а забори – гряда, яка займає тільки частину річки – або з правого, або з лівого. Ці пороги називалися так: Кодацький, Сурський, Лоханський, Дзвонецький, Ненаситецький, Вовніговський, Будильський, Лишній, Вільний. Проте окремі пороги мали ще й Інші назви: Ненаситецький – Ненаситець (Ревучий), Вовніговський – Вовнизький, Будильський – Будило і т. д. За порогами починався край, який одержав назву Запоріжжя (див. кн. Яворницький Д. І. Дніпрові пороги. Дніпропетровськ: Промінь, 1989).
10
Сігізмунд (Жигмонт) І Старий (1467—1548), польський король і великий князь Литовський (1506— 1548).
11
Тут автор сам собі суперечить. Справді, приводити на Січ жінок не дозволялося, але на час перебування на Січі дружина козака могла бути просто вдома.
12
Цей чуб козаки називали оселедцем. Цікаву версію щодо значення слова «хохол» висунув мовознавець зі Львова М. Рогович. На його думку, це слово монгольського походження: «хох» означає синій, голубий, небесний, «улу» («юлу») – жовтий. Кінцева голосна редукується, і ми отримуємо теперішнє звучання. Ця гіпотеза цікава тим, що сині і жовті кольори – кольори національного прапора українського народу – могли бути кольорами племінних об’єднань давніх українців, а саме слово перейшло в мову наших сусідів, втративши своє первісне значення. Про це детальніше див. статтю Б. Якимовича «До питання про українську національну символіку» (Пам’ятки України, 1989, № 3).
13
Карл ХІІ (1682—1718), король Швеції (1697— 1718).
14
Густав II Адольф (1591—1632) – шведський полководець і король (1611 —1632), син шведського короля Карла IX.
15
Боплан (Боплян) Гійом Левасер (бл. 1600— 1673), з початку 30-х pp. XVІІ ст. аж до 1648 перебував на польській службі переважно на Україні, автор «Опису України» (1651), український переклад: К.: Наук, думка, 1990.
16
Карл IX (1550—1611), шведський король (1604—1611), син Густава Вази.
17
Прим. автора.
18
Кулага-Петражицький Іван (? —1632), гетьман реєстрових козаків (1631—1632).
19
Карл X Густав (1622—1660), шведський король > (1654—1660), з 1648— генералісимус шведської армії. Як відомо, на арену політичного життя України Б. Хмельницький вийшов в 1648 р.
20
Мова йде про статую Б. Хмельницького на Софійському майдані в Києві (скульптор М. Мікешин, 1888). На пам’ятнику до часів Центральної Ради був напис: «Богдану Хмельницкому – єдиная, неделимая Россия».
21
В оригіналі помилково Тарас Трачило. Трясило Тарас (Федорович) – гетьман нереєстрових козаків (1629), очолив антипольське повстання (1630), розбив гетьмана С. Конєцпольського, у 1635 разом з частиною запорожців пішов на Дон. Після 1636 р. доля невідома.
22
Очевидно, це легенда, яку подав Д. Яворницький у книзі «Запорожье в остатках старины и преданиях народа».
23
Войнаровський Андрій (6л. 1680—бл. 1740), небіж Мазепи, один з найближчих довірених осіб гетьмана.
24
Тут автор плутає прізвище зі значенням іменника «мазепа». У «Словарі української мови» Б. Грінченка це слово тлумачиться як «замазура», а потім воно набрало значення взагалі неохайної, грубуватої, простакуватої людини (російське – простофиля). Також наводиться тут приклад зі збірки Номиса:
«У нас у селі мазепою лаються: от як дурна людина, чого не зрозуміє, так кажуть: «Ах ти, мазепа!» За дослідженнями акад. А. Кримського, слово «мазепа» існує як прикметник у перській мові і має переносне значення – неповороткий, незграбний, вайлуватий.
25
За дослідженнями українських істориків, Іван Мазепа народився бл. 1640 р.
26
«У шанобливій любові та побожній повазі» (лат.).
27
«Моєму щастю нічого не бракує, хіба що поміркованості у ньому» (лат.).
28
Август II (1660—1733), польський король саксонської династії (1697—1733), учасник Північної війни (1700—1721) на боці Петра І.
29
За дослідженнями І. Борщака, на основі листування П. Орлика зі своїм сином Григорієм з великою вірогідністю можемо вважати, що Мазепа деякий час був в Італії та Німеччині.
30
Пасек Ян, сучасник Мазепи, його ворог. За словами І. Борщака, це був «паливода Із письменницьким хистом, фанатичний, брутальний і жорстокий». Мемуари Пасека є дуже необ’єктивним, упередженим джерелом щодо особи молодого Мазепи.
31
Ян Казимир (1609—1672), польський король (1648—1668), походив зі шведської династії Ваза, зрікся престолу у 1668 р.
32
Тетеря (Морожковський) Павло (? – 1670), гетьман Правобережної України (1663—1665).
33
Дорошенко Петро (? – 1680), прилуцький полковник (з 1657), гетьман Правобережної України (з 1665), у 1668 проголошений гетьманом всієї України, у 1676 здав гетьманат І. Самойловичу. Руїна 60—70 pp. на Україні стала трагедією цього державного діяча, який прагнув створити незалежну Українську державу в етнографічних межах, включаючи Перемишль, Львів, Галич.
34
Самойлович Іван (? – 1690), гетьман України (1672—1687), помер на засланні в Тобольську.
35
Многогрішний Дем’ян (р. н. і см. невід.), гетьман України (1669—1672), скинутий з гетьманства внаслідок інтриг Москви і засланий до Сибіру.
36
Тут ідеться про одне із найважливіших українських історичних джерел XVІІ ст. – Літопис Самовидця, можливим автором якого був генеральний підскарбій за гетьманування Брюховецького Роман Ракушка-Романовський. Цієї думки дотримувалися Д. Багалій, М. Грушевський, Д. Дорошенко, І. Крип’якевич. Натомість М. Возняк припустив, що ним міг бути полковник корсунський Федір Кандиба та ін. Вперше виданий друком у 1846 р. О. Бодянським.
37
Ця зустріч з ініціативи Петра І відбулася в слобідському полковому місті Острогожську (тепер – Воронезька обл. Російської Федерації).
38
В українській історичній літературі це місто називається також Озів, а море Азовське – Озівським.
39
Мазепа став другим (після Головіна) кавалером ордена Андрія Первозваного.