Дороті ввічливо і співчутливо звернулася до незнайомки:
– У тебе щось трапилося, крихітко?
– Так! – вигукнула дівчинка. – Я загубилася!
– Це ж треба, ми теж, – з усмішкою відповіла Дороті. – Але ми не плачемо.
– Не плачете? А чому?
– Бо я вже губилася багато разів, але мене завжди знаходили.
– А я ніколи не губилася, – прошепотіла дівчинка. – Тому мені страшно.
– Але ж ти танцювала, – завважила спантеличена Дороті.
– О, я танцювала тільки для того, щоб не замерзнути, – швидко відповіла дівчинка. – Запевняю тебе, мені зовсім не весело.
Дороті уважно розглядала незнайомку. Її тонка повітряна сукня справді не гріла. Втім, мандрівники не відчували холоду, повітря було м’яким і ласкавим.
– Хто ти, люба? – ласкаво запитала Дороті.
– Я Поліхромія, – відповіла дівчинка.
– Поллі… що?
– Поліхромія, тобто «багатокольорова». Я дочка Веселки.
– О! – здивовано протягнула Дороті. – А я й не знала, що у Веселки є діти. Втім, мені слід було здогадатися: ти не можеш бути ніким іншим.
– А чому? – з цікавістю запитала Поліхромія.
– Тому що ти така прекрасна й мила.
Дівчинка усміхнулася крізь сльози, підійшла до Дороті та вклала свої тендітні пальчики в її міцну руку.
– Хочеш бути моєю подругою? – несміливо запитала Поліхромія.
– Звичайно.
– А як тебе звати?
– Дороті. А це мій друг – Косматий чоловічок, у нього є Магніт Любові. А ось Ґудзик-Розумник, але тільки ти не можеш побачити його справжнього обличчя, тому що Король-Лис необережно замінив його голову на лисячу. У Ґудзика-Розумника дуже приємна зовнішність, і, сподіваюся, з часом мені вдасться повернути йому колишній вигляд.
Маленька дочка Веселки весело кивала, із задоволенням роздивляючись нових знайомих.
– А це хто? – запитала вона, вказуючи на Тото, що із захопленням поглядав на гарненьку дівчинку і вельми доброзичливо виляв хвостом. – Його теж зачарували?
– О ні, Поллі. Можна я буду тебе так називати? Твоє повне ім’я дуже важко вимовити.
– Будь ласка, Дороті, якщо хочеш, зви мене Поллі.
– Так ось, Поллі, Тото – звичайний песик, але, мушу зізнатися, він розумніший за Ґудзика-Розумника, і я його дуже люблю.
– Мені він теж подобається, – сказала Поліхромія, витончено нахилившись, щоб погладити Тото по голові.
– Але як дочка Веселки потрапила на цю пустельну дорогу й заблукала? – запитав Косматий чоловічок, котрий із подивом прислухався до бесіди дівчаток.
– Сьогодні вранці мама розкинула веселку над цією дорогою, і один кінець її торкнувся землі, а я, як зазвичай, танцювала на ній. Ніхто не помітив, що я стою занадто далеко від вигину дуги. Раптом я почала ковзати вниз, швидше і швидше, поки не опинилася на землі. І тут якраз мама підняла веселку, не помітивши, що я впала. Я спробувала схопитися за промінь і утриматися, але веселка зникла, і я опинилася одна на холодній твердій землі.
– По-моєму, зараз не холодно, Поллі, – завважила Дороті. – Радше ти просто легко вдягнена.
– Я ж звикла жити близько до сонця, – сказала дочка Веселки. – Спочатку мені здавалося, що я тут перетворюся на крижинку. Але танець зігрів мене, і тепер я думаю, як повернутися додому.
– Напевно, твоя мама побачить, що ти загубилася, почне тебе шукати й опустить на землю іншу веселку?
– Може бути. Але зараз вона дуже зайнята: в багатьох частинах світу в цьому сезоні йдуть сильні дощі, тож їй доводиться опускати веселку в різних-різних місцях. Дороті, що б ти мені порадила?
– Підемо з нами, – відповіла Дороті. – Я хочу спробувати знайти дорогу в Смарагдове місто, яке знаходиться в чарівній Країні Оз. Принцеса Озма, правителька Смарагдового міста, – моя подруга. Якщо нам вдасться потрапити до чарівної країни, я впевнена, що Озма зуміє відправити тебе додому до мами.
– Ти впевнена в цьому? – схвильовано запитала Поліхромія.
– Так.
– Тоді я піду з вами. До речі, прогулянка пішки допоможе мені зігрітися, а мама знайде мене в будь-якій частині світу, якщо, звичайно, в неї буде час шукати.
– От і добре, підемо далі, – весело сказав Косматий чоловічок.
І вони вирушили в дорогу – вже вп’ятьох. Поліхромія крокувала поруч з Дороті, міцно тримаючи її за руку, наче боялася, що та зникне. Її характер виявився таким же легким, як її повітряна сукня, тому час від часу вона бігла вперед і кружляла в танці. Потім поверталася, усміхнена, з сяючими очима. Вона забула всі свої страхи, забула, що загубилася. До неї повернувся звичний гарний настрій.
Друзі раділи, що Поліхромія приєдналася до них. Її танець і сміх – а треба сказати, що її сміх нагадував дзвін срібного дзвіночка, додавали подорожі привабливості і підтримували гарний настрій.
VI. Звірине місто
Настав полудень, і друзі дістали пакет із їжею, яку їм дав Король-Лис. Там вони знайшли підсмажену індичку з журавлинним соусом і хліб з маслом. Зручно вмостившись на траві, Косматий чоловічок розрізав індичку ножем, котрий носив у кишені, та дав кожному по шматку.
– А у вас не знайдеться кілька крапель роси, або печива з туману, або булочки з хмар? – запитала Поліхромія.
– Ну що ти! Звідки? – здивувалася Дороті. – Ми тут, на землі, їмо тверду їжу. Втім, у нас є холодний чай. Хочеш спробувати?
Поліхромія подивилася на Ґудзика-Розумника, який з апетитом гриз індичу ніжку.
– Смачно? – запитала вона.
Малюк кивнув.
– Ти думаєш, я зможу це з’їсти?
– Ні, це моє, – відповів Ґудзик-Розумник.
– Я маю на увазі інший шматочок?
– Не знаю.
– Гаразд, спробую, я страшенно хочу їсти, – рішуче сказала Поліхромія, взявши в руки маленький шматочок білого м’яса, який Косматий чоловічок вибрав спеціально для неї, і шматочок хліба з маслом. Вона поїла й вирішила, що індичка дуже смачна, набагато смачніша, ніж печиво з туману. Дівчинці знадобилося зовсім небагато їжі, щоб насититися. Вона запила обід маленьким ковтком холодного чаю.
– Ти їси, як муха, – сказала Дороті, яка щойно розправилася з досить великим шматком індички. – Втім, я знаю декого в Країні Оз, хто не їсть зовсім.
– Хто ж це? – зацікавився Косматий чоловічок.
– Там кілька таких. Перший – Опудало, солом’яне опудало, а другий – Залізний Лісоруб. У них зовсім немає апетиту, тому вони ніколи нічого не їдять.
– А вони живі? – запитав Ґудзик-Розумник.
– Звичайно. До того ж вони дуже розумні й симпатичні. Якщо ми доберемося до Країни Оз, я вас обов’язково познайомлю.
– Ти справді сподіваєшся потрапити в Країну Оз? – запитав Косматий чоловічок і сьорбнув холодного чаю.