Латочка з Країни Оз - Баум Лаймен Фрэнк 3 стр.

Скляний Кіт теж підійшов ближче, щоб подивитися на небачене видовище.

– Усі готові? – запитав доктор Піпт.

– Усі готові, – відгукнулася його дружина.

Тоді Кривий Чаклун нахилився до Латочки й перехилив баночку. З неї висипалося кілька крупинок чудодійного засобу, що впали на голову і руки ляльки.

V. Жахлива подія

– Щоб чари спрацювали, потрібно кілька хвилин, – пояснив Чаклун, акуратно посипаючи ляльку Порошком.

Аж раптом Латочка підняла руку й вибила баночку з руки Кривого Чаклуна. Марголотта й дядько Нанкі так злякалися, що відскочили назад і, зіткнувшись одне з одним, зачепили полицю, з якої на них упала банка з Каменеформом.

Побачивши це, Кривий Чаклун закричав так, що Оджо відскочив убік, а слідом за ним, заломивши від жаху свої ганчіркові руки, і Латочка. Скляний Кіт своєю чергою сховався під столом. Тож Каменеформ потрапив тільки на Марголотту й дядька Нанкі. Чари спрацювала миттєво: живі істоти перетворилися на мармурові статуї.

Оджо відштовхнув Латочку і підбіг до дядька Нанкі – свого єдиного друга й захисника. Та, схопивши його за руку, відчув тільки холод і твердість. На мармур перетворилася і його довга борода. Кривий Чаклун у розпачі бігав по кімнаті. Він благав дружину пробачити його, відповісти йому, знову повернутися до життя.

Латочка швидко отямилася від переляку і з цікавістю почала роздивлятися все, що її оточувало. Помітивши дзеркало, вона з подивом втупилась у нього, вивчаючи свою незвичайну зовнішність – очі-гудзики, зуби-намистинки, кирпатий ніс. Потім, звертаючись до свого зображення, продекламувала:

Вона вклонилася, і її зображення теж вклонилося. Потім весело розсміялася, після чого Скляний Кіт виповз з-під столу і сказав:

– Мене не дивує твій сміх над собою. Ти згодна, що маєш жахливий вигляд?

– Жахливий? – здивувалася Латочка. – Та я просто чарівність! Я – дивина, а отже, єдина серед свого роду! У світі багато загадкових, безглуздих, смішних унікальних істот, але я, мабуть, найцікавіша з них усіх! Тільки бідоласі Марголотті могло спасти на думку створити таку дивну істоту. Але я тішуся, дуже тішуся, що я – це я і ні на кого не схожа.

– Помовч! – крикнув Чаклун. – Помовч і дай мені зібратися з думками. Інакше я просто збожеволію.

– Тьху, я втомився грати цей марш, – заговорив Грамофон через трубу різким, скрипливим голосом. – Якщо ти не заперечуєш, друже Піпт, я трохи перепочину!

Кривий Чаклун похмуро втупився на музичний ящик.

– Яке невезіння! – гірко вигукнув він. – Живильний Порошок потрапив на Грамофон.

Він підійшов до нього й побачив, що золота баночка з заповітним Порошком перекинулася над Грамофоном, просипавши увесь свій дорогоцінний уміст на нього. Тепер Грамофон ожив і почав пританцьовувати, тупаючи ніжками столика, до якого був прикріплений. Це дриґання так розлютило доктора, що він пхнув занадто веселу машину в куток і притиснув її лавкою.

– Від тебе й раніше не було спокою, – гірко промовив Кривий Чаклун. – Але живий Грамофон здатний звести з розуму всіх нормальних людей у Країні Оз.

– Попрошу без образ! – озвався Грамофон. – Ти ж сам мене оживив, старий! Я тут ні до чого.

– Так, наробили ви справ, докторе Піпте, – презирливо завважив Кіт.

– Я не скаржуся, – сказала Латочка і стала весело кружляти по кімнаті.

– Це все я винен, – сказав мало не плачучи Оджо, вражений долею дядька Нанкі. – Мене недарма кличуть Невдахою.

– Що за нісенітниця, хлопче! – весело вигукнула Латочка. – Якщо в тебе є розум, щоб ухвалювати рішення, тебе не можна вважати невдахою. Невдахи – це ті, хто діє навмання, як доктор Піпт. А в чому, власне, проблема, пане Чарівних Справ Майстре?

– На мою дорогу дружину і дядечка Нанкі випадково потрапив Каменеформ і перетворив їх на мармурові статуї, – сумно відгукнувся Чаклун.

– Так чому ти не посиплеш їх цим твоїм Порошком з баночки і не перетвориш знову на людей? – запитала Латочка. – Ха-ха-ха! Справ-то!

Кривий Чаклун, почувши це, аж підстрибнув.

– І справді! Мені це якось не спало на думку! – вигукнув він і, схопивши золоту баночку, підбіг до дружини.

Латочка своєю чергою промовила:

Чаклун видерся на лавку, бо був такий кривий, що інакше не зміг би дотягнутися до голови дружини, і почав трясти над нею баночку. Але з неї не висипалося ні крупинки. Чаклун зняв кришку, зазирнув усередину і з криком відчаю пожбурив її.

– Жодної крупинки! Все, все пішло на цей проклятий Грамофон. Нічим оживити мою дорогу дружину!

Кривий Чаклун обхопив голову руками і гірко заплакав.

Оджо стало шкода Чаклуна. Він підійшов до нього і м’яко нагадав:

– Ви можете зробити ще порцію Живильного Порошку, докторе Піпте.

– Так, але на це піде шість років. Довгих шість років доведеться помішувати вариво в чотирьох казанах руками і ногами, – сумно відповів бідолага. – І всі ці шість років нещасна Марголотта стоятиме тут і докірливо дивитиметься на мене.

– Невже немає іншого способу? – поцікавилась Латочка.

Спочатку Кривий Чаклун похитав головою, але потім щось пригадавши, сказав:

– Є ще один чарівний рецепт, який може зруйнувати дію Каменеформу і повернути до життя і Марголотту, і дядька Нанкі. Та для нього потрібні речі, які дуже важко дістати. Однак з ними я міг би миттєво зробити те, на що витрачено шість років.

– Дуже добре, то знайдімо те, що потрібно, – запропонувала Латочка. – Це все-таки краще, ніж гнути спину над казанами.

– Непогана ідея, Латочко, – схвально відгукнувся Скляний Кіт. – Тішуся з того, що в тебе непогані мізки. А мої – взагалі незрівнянні. Ти тільки подивися, як крутяться рожеві кульки.

– Латочка? – перепитала дівчина. – Ти назвав мене Латочкою? Це що, моє ім’я?

– Пам’ятається, моя бідна дружина збиралася назвати тебе Ангеліною, – подав голос Кривий Чаклун.

– Латочка мені подобається більше! – розсміялася дівчина. – Це ім’я більше мені підходить, я ж бо зроблена з клаптиків і латочок. Дякую, пане Коте, за те, що ви мені його придумали. А у вас теж є ім’я?

– Є, але дуже дурне. Його дала мені Марголотта, і воно аж ніяк не підходить до такої особи, як я, – відповів Кіт. – Вона назвала мене Шкідником.

– Де там… – зітхнув Кривий Чаклун. – От я шкідник! Ой, який я шкідник… Я припустився помилки, бо у світі немає більш марнославного, уїдливого та пихатого створіння.

– Щодо «уїдливого» я б заперечив, – сказав Кіт. – Я вже багато років живу на білому світі – на мені доктор Піпт і поставив свій перший експеримент із Живильним Порошком, але, як бачите, я цілий і неушкоджений, і від мене нічого не від’їлося.

– А хіба на спині в тебе не виїмка? – пожартувала Латочка.

Кіт негайно побіг до дзеркала, щоб подивитися, що з ним не так.

– Скажіть, – звернувся Оджо до Чаклуна, – що ми повинні відшукати для суміші, яка оживить дядька Нанкі?

– По-перше, шестилисник конюшини, – відповів той. – Така конюшина трапляється на луках біля Смарагдового міста, але вкрай рідко.

– Я його знайду, – пообіцяв Оджо.

– По-друге, ліве крило жовтого метелика. Такі водяться в жовтій Країні Моргунів, що розташована на заході від Смарагдового міста.

– І це я дістану, – запевнив Чаклуна Оджо. – Більше нічого не потрібно?

– Зараз я візьму Книгу Рецептів і подивлюся.

З цими словами Кривий Чаклун відімкнув шафу й витягнув звідти невеличку книжечку в блакитній шкіряній палітурці. Перегорнувши її, він відшукав потрібний рецепт і сказав:

– Ще мені потрібна фляжка води з темного колодязя.

– Що це за колодязь? – запитав хлопчина.

– Колодязь, у який ніколи не потрапляє денне світло. Воду треба налити так, щоб на неї не впало світло, й доставити мені.

– Я дістану води з темного колодязя, – сказав Оджо.

– Також мені знадобляться три волосини з хвоста Вузі, а ще крапля олії з тіла живої людини.

Оджо замислився.

– А хто такий Вузі? – запитав він.

– Це якась тварина, але описати її не можу, бо ніколи не бачив.

– Якщо я знайду Вузі, то дістану три волосини з його хвоста, – сказав Оджо. – А хіба в людині є олія?

Кривий Чаклун про всяк випадок ще раз глянув у книжечку.

– Так сказано в рецепті, – відгукнувся він. – Тож треба дістати все зазначене в ньому, інакше суміш не спрацює. Книга говорить не «кров», а саме «олія». Отже, потрібна олія.

– Тоді я знайду її.

Кривий Чаклун задумливо подивився на хлопчика-жвакуна й сказав:

– Це означає, що в тебе буде довга подорож. Можливо, кілька довгих подорожей, бо маєш обійти кілька країн Озу, щоб знайти потрібні речі.

– Я знаю це, пане. Але готовий на все, аби тільки врятувати мого бідного дядечка Нанкі.

– А також мою бідну дружину Марголотту. Якщо врятуєш дядечка, то врятуєш і її також. Вони стоять тут, тож у чомусь вони нерозлучні. Цей рецепт поверне їх до життя. Зроби все можливе, Оджо. Доки ти шукатимеш інгредієнти, я розпочну свою шестирічну роботу над створенням нової порції Живильного Порошку. Тоді, якщо тобі, на жаль, не вдасться знайти якийсь компонент, я матиму запасний варіант. Але якщо тобі це вдасться, ти маєш повернутися сюди якомога швидше, і це врятує мене від каторжного перемішування обома ногами та обома руками.

– Я готовий вирушати за інгредієнтами, пане.

– І я піду з тобою, – оголосила Латочка.

– Ні! Ти не маєш права залишати будинок, – вигукнув Чаклун. – Ти просто служниця і маєш займатися справами, що годяться для тебе.

Латочка, що кружляла по кімнаті, враз зупинилася й подивилася на нього.

– Що таке «служниця»? – запитала вона.

– Та, що служить. Різновид прислуги, – пояснив Чаклун.

– Дуже добре. Тоді я піду й служитиму тобі й твоїй дружині, допомагаючи Оджо. Ти знаєш, що знайти всі потрібні речі – не така вже проста справа.

– Це правда, – відповідав Чаклун. – Оджо взяв на себе серйозне завдання.

Латочка засміялася та підсумувала сказане у віршику:

Чаклун задумливо подивився на неї.

– Бідолаха Марголотта, вочевидь, помилково додала тобі в мізки «Поетичність», – сказав він. – Якщо це справді так, то або я не дуже вдало зробив цю властивість, або ти отримала недобір чи перебір цієї якості. Я вирішив відпустити тебе з Оджо, адже моя бідна дружина захоче мати служницю, тільки коли знову повернеться до життя. Крім того, раптом ти зможеш допомогти Оджо. У твоїй голові виникають думки, які я, зізнатися, не очікував почути. Але бережи себе, адже тебе зробила своїми руками моя дорога Марголотта. Не порви одяг, а то вилізе вся вата. Одне око пришите неміцно, треба прикріпити його краще. Якщо багато базікатимеш, то зіпсуєш свій плюшевий язичок, який треба було б обмітати по краях. І пам’ятай: ти належиш мені, тож коли ви з Оджо виконаєте доручення, то маєш повернутися сюди.

– Я піду з Латочкою та Оджо, – заявив Скляний Кіт.

– Не можна! – відрізав Чаклун.

– Чому?

– Ти розіб’єшся. До того ж від тебе їм не буде жодної користі.

– Не можу з вами погодитися, – бундючно промовив Кіт. – Три голови краще, ніж дві, а в моїй – чарівні рожеві мізки.

– Ну йди, – роздратовано промовив Чаклун. – Від тебе одне суцільне занепокоєння, і я тішуся, що позбудуся такої компанії.

– У такому разі я обійдуся без вираження подяк, – сухо завважив Кіт.

Чаклун вийняв із шафи маленький кошик і, щось у нього поклавши, вручив Оджо зі словами:

– Тут трохи їжі й деякі магічні амулети. Це все, що я можу дати тобі із собою. Однак упевнений, що дорогою ти знайдеш друзів, які тобі допоможуть. Бережи Латочку і достав її назад цілою і неушкодженою – вона ще стане в пригоді моїй дружині. Щодо кота на ім’я Шкідник, то, коли він занадто докучатиме, дозволяю розбити його вщент. Все одно він мене не поважає і не слухається. Даремно я вставив йому рожеві мізки!

Оджо підійшов до дядька Нанкі й ніжно поцілував його в мармурову щоку.

– Я спробую врятувати тебе, дядечку, – сказав він так, немов статуя могла його чути.

Потім він потиснув скарлючену руку Кривого Чаклуна, який вже лаштував над вогнищем свої чотири казани. Оджо взяв кошик і вийшов з будинку. За ним рушила Латочка, а трохи позаду крокував Скляний Кіт.

VI. Подорож

До цього Оджо ніколи не подорожував. Знав тільки що, спустившись з гори, можна опинитися в краї, де живе багато жвакунів. Латочку оживили тільки сьогодні, й вона ще нічого не знала про Країну Оз, а Скляний Кіт зізнався, що ніколи не відходив далеко від будинку Чаклуна. Інших стежок видно не було, і деякий час вони йшли лісом мовчки, розмірковуючи про важливість даного їм доручення.

Раптово Латочка розсміялася. Це було дуже комічне видовище, бо тоді її щоки вкривалися зморшками, носик підіймався, очі блищали, а куточки рота кумедно злітали вгору.

– Що тебе розвеселило? – запитав Оджо, пригнічено міркуючи про те, що трапилося з дядьком.

– Ваш світ, – відповіла дівчинка – Який він дивний! І взагалі, яка химерна штука життя. Ось мене зшила Марголотта зі старої ковдри, щоб служити їй вірою і правдою, а я стала вільною, як вітер, через випадок, який ніхто не міг передбачити. Тож гуляю білим світом й радію життю, а жінка, яка зробила мене, стоїть кам’яним ідолом. Якщо це не смішно, то я тоді не знаю, над чим сміятися.

– Ти ще не познайомилася як слід з цим світом, бідна, наївна Латочко, – сказав Кіт. – У ньому не одні тільки дерева, що зараз оточують нас з усіх боків.

– Але дерева – частина цього світу, і дуже симпатична його частина, – заперечила Латочка, похитуючи головою так, щоб її руді кучері розліталися. – А між ними я бачу папороть, зелений мох, квіти. Якщо решта світу хоча б наполовину така прекрасна, як ця, я рада, що живу!

– Я не знаю, яка вона, ця решта світу, – буркнув Кіт, – але швидко це з’ясується.

– Я все життя прожив у лісі, – зізнався Оджо, – і мені ця гущавина здається похмурою, і галявини з квітами тут незатишні. Я більше люблю відкриті простори, де можуть жити люди, багато людей.

– Цікаво, чи зможе хтось із тих людей, яких ми зустрінемо, зрівнятися зі мною? – почала Латочка. – Поки що ті, кого я бачила, сильно мені поступаються – шкіра бліда, безбарвна, одяг понуро-блакитний. А я виграю найрізноманітнішими барвами. Тому й весела, а ти, Оджо, сумний!

– Тепер я розумію, що вчинив неправильно, підсипавши тобі так багато мізків, – буркнув хлопчик. – Чаклун мав рацію, коли сказав: з мізками в тебе вийшов перебір, і це тобі не на користь.

– А яке відношення ти маєш до моїх мізків? – зацікавилася Латочка.

– Пряме. Марголотта хотіла дати їх тобі зовсім небагато, тільки для виконання домашньої роботи, але коли вона відвернулася, я додав у тарілку з мізками додаткових рис з різних банок, що стояли у шафі Кривого Чаклуна.

– Дякую тобі, друже! – вигукнула Латочка, пританцьовуючи. – Багато мізків краще, ніж мало мізків.

– Але їхні властивості повинні добре поєднуватися, а в мене не було часу, щоб дотриматися правил. Судячи з того, як ти поводишся, склад вийшов так собі.

– Хіба то в Латочки мізки! – пирхнув Кіт. – Ось у мене мізки – диво. Помилуйтеся, як крутяться рожеві кульки!

Вони довго йшли лісом, доки не підійшли до струмка, який перетинав стежку. Оджо присів відпочити й підкріпитися. Виявилося, що Чаклун поклав туди пів хлібини і шматок сиру. Оджо відламав по шматку хліба і сиру, але з подивом виявив, що продуктів не поменшало.

– Он воно що! – з розумінням похитав він головою. – Чаклун зачарував хліб і сир, і мені їх вистачить на всю подорож, скільки б я не їв.