– Та я що? Я нічого, – кліпав він очима. – Лишень повечеряти хотів. Хіба коти не мають право на їжу?
– Мають право. Мають! – заверещали коти. – Їжу! Їжу! Вимагаємо право на їжу!
– Та він її вкрасти хотів! – закричала у відповідь Неола. – Грабіжник, крадій!
– Крадій! Крадій! – підхопила людська юрба. – Коти-крадії! Коти-крадії!
– Та ви що! – обурився Джерманкет. – Ми вам мишей ловимо, створюємо вам затишок, прикрашаємо цей світ собою. А ви, невдячні, таке собі дозволяєте.
– Гей, хлопче, – промовив голова селища Карчун. – Говори, та не заговорюйся. Ми, люди, вас, котів, утримуємо. Даємо житло, годуємо, гріємо, терпимо. Але зараз важкий рік. Неврожай. Люди голодують. Тож і вам треба трохи потерпіти, їсти менше.