На жаль, уже незабаром настає якась криза, що повністю вибиває компанію з ритму, і вона втрачає згуртованість – вона реагує імпульсивно. Кожен повертається до своїх старих звичок.
Одне-єдине, чого вдалося досягти, – згаяти купу часу та витратити багато грошей. Зрештою, найціннішим є час. Гроші завжди можна заробити, але неможливо повернути час, який усі ці начальники провели за шкільними партами.
Що ж сталося? Чому результатом витівки став тільки втрачений час?
Дуже просто: ніхто насправді не взяв справу у свої руки.
Коли ніяких проблем немає, непотрібні й ніякі рішення
Насамперед на самому початку ніхто не наважився з’ясувати, навіщо організації взагалі потрібні начальники? Питання, що повинен поставити собі виконавчий директор (якщо така назва посади муляє вам очі, замініть її на будь-яку іншу, що позначає керівника на найвищому рівні), має бути таким: «Чому я маю керівників проміжної/середньої ланки?»
Яка насправді від них користь? Чому начальник усіх начальників просто не користується пультом дистанційного керування, щоб керувати колегами зі свого безпечного місця за робочим столом?
Проблема полягає в тому, що ми часто не знаємо, чому саме цей начальник чи ця начальниця влаштувалися на цю роботу, і з чого їхня робота має складатися. Нам потрібен той, хто візьме на себе відповідальність, якщо геть усе піде шкереберть і закінчиться повним фіаско. Але що ще?
Чим насправді мотивоване саме існування начальників? Чому вони існують? Якою є їхня роль? Якщо брати глобально, то якою є їхня мета взагалі? Коли ми дізнаємося відповіді на ці запитання, то зможемо навчити їх того, чого їм бракує для досягнення цієї мети.
Поміркуйте самі: якщо ви не знаєте, куди прямуєте, то як можете знати, що саме вам слід робити, щоб туди потрапити?
Коли керівник робить абсолютне не те
Ви, напевно, інколи думаєте собі: «Якою складною загалом може бути ця робота? Я міг би впоратися сам із нею – без проблем». Саме так. Можливо, бути начальником мало б бути простою справою, а також без проблем можна було б второпати, чого саме потребують підлеглі для ефективного виконання своїх завдань. Проте, як часто ті з вас, хто не є керівниками, замислювалися над тим, що насправді означає бути начальником?
Які насправді вимоги, що їх висувають до начальників? Як ці вимоги впливають на показники ефективності керівників? Що насправді ви знаєте про їхню щоденну роботу?
Подивіться на рисунок нижче:
Роль начальника здебільшого складається щонайменше з двох частин. З одного боку, він повинен бути лідером і забезпечувати своїх колег тим, що їм потрібно. Під цим я маю на увазі надавати їм вказівки, навчати їх, пояснювати й показувати, як слід виконувати ту чи іншу роботу. З іншого – це також означає підтримувати їх, наснажувати й заохочувати, планувати групову роботу, надавати зворотний зв’язок, мотивувати, проводити зустрічі та робити купу всього іншого, що може допомогти працівникам.
Роль фахівця – це все інше, що заповнює день. Це коли начальник сам розв’язує проблеми, піклується про клієнтів, планує різну діяльність, що не передбачає керування своїми працівниками, і до того ж самостійно виконує свою роботу.
Крім того, начальники часто беруть участь у різних проєктах і засідають на численних робочих нарадах і зустрічах, але все це – тільки незначна частина їхніх завдань, які по-справжньому впливають на досягнення підлеглими своїх високих цілей.
Головний виклик – правильне використання часу та, відповідно, вміння розставляти пріоритети. Багато керівників неправильно розставляють свої пріоритети: вони намагаються зробити все самотужки, а це не виходить. Тобто працюють більше як фахівці, ніж як керівники.
Як наслідок, вони занурюються в проблеми, пов’язані із завданнями фахівця – це те, з чим колеги можуть впоратися значною мірою самостійно. Замість того, щоб дати їм розв’язати проблему, начальник втручається і додає свої три копійки. Цілком припустимо, що результат буде гіршим, але що поробиш? Начальник – це ж начальник.
За свої роки роботи консультантом я побачив чимало жахливих прикладів, коли начальники майже 99 % свого часу поводяться як фахівці – сидять за робочими столами, заваленими обов’язками та завданнями, які не мають анічогісінько спільного з керуванням. Унаслідок цього вони абсолютно не мають часу когось кудись скеровувати. І це при тому, що можуть мати штат працівників щонайменше в пів сотні.
У вас був такий начальник? Який не мав часу, був постійно заклопотаний, увесь час у стресі? Часто буває так, що начальник вашого начальника висуває до нього такі вимоги. Замість того, щоб запитувати, як він керує командою, він запитує про результати проєкту А.
Як і всі ми, наш начальник також хоче насамперед надати те, про що його весь час запитають. Зрештою, попри все начальники – це такі самі люди, як і ми з вами.
Це звучить жахливо! На момент написання книжки на дворі 2018 рік!
Оскільки керівництво компанії зазвичай більше турбується про ведення бізнесу, ніж про своїх працівників, ефективне керування не є для них пріоритетним завданням. Поміркуйте, чи зможете ви отримати мотивацію й нові навички десь інде. Можливо, вам пощастить, і ви не залежатимете від свого начальника? Можливо, ви змогли б задовольнити свою потребу в порадах і дорадництві у якийсь інший спосіб? Звісно, завжди мати рішення під рукою – це справжнє звільнення від турбот!
Чому вам варто прочитати цю книжку
Сам факт, що ви тримаєте цю книжку в руках, вказує на те, що вас цікавить знання, ви здогадуєтесь, що перед начальником постає багато проблем, але ви, мабуть, хочете бути більш обізнаним про різні типи поведінки в ширшому контексті. Або читаєте книжки про керування командою, тому що маєте амбіції колись стати начальником.
Відкритий розум піде вам на користь. Під цим я маю на увазі, що для розуміння інших потрібен певний рівень уяви і фантазії. Якщо ви завжди сприймаєте себе як вихідну точку й уважаєте, що ось це – правильне, а ось те – хибне, то ви жахливо помиляєтесь.
Однак, якщо ви хочете знайти швидкі рішення, раджу негайно поставити книжку на полицю. Не витрачайте ваших грошей марно. Коли мова йде про людей, мало коли можна знайти прості й швидкі рішення.
«Але ж я не начальник. Можливо, мені й не треба нічого вчити про керування?»
Якщо ви – один із численних працівників компанії й маєте свою думку про керування колективом, ця книжка може відкрити вам очі на запитання, про які ви, мабуть, досі не знали, ба навіть і не здогадувалися.
Я жодним чином навіть не наважуюся виправдовувати погану поведінку начальства, але розуміння деяких проблем, пов’язаних із керуванням командою, може щодня підіймати вашу планку толерантності до деяких помилок із боку начальства. А може, прочитавши цю книжку, ви зможете показати начальнику, якого керування з боку безпосередньо вашого начальника потребуєте саме ви. Моя реальна амбіція з цією книжкою така, щоб ви могли підійти до свого керівництва й пояснити, чого саме потребуєте, щоб краще виконувати свою роботу.
Тут насправді йдеться про ваше щоденне життя.
«Подумайте про те, якби ми – і я розумію, що це прозвучить дивно – спілкувалися з нашими працівниками?»
Розділ 3. Керування – це процес комунікації
Для начальника найважливішим є вміння спілкуватися зі своїми підлеглими. Вміти донести до них будь-яке повідомлення незалежно від того, що це за повідомлення. Якщо говорити чесно, деякі начальники цього майже не вміють. Похвала, критика, вказівки та підтримка – якщо нічого з цього не спрацьовує, то ніщо інше не спрацює.
Якби ви знали, скільки кліше на тему лідерства й керування можна було просто викинути на сміття… проте все ж зосередьмося на суттєвому та важливому.
Бути начальником доволі просто. Це – функція, своєрідне звання, посада в ієрархії організації, якщо дуже спростити. Когось призначили начальником. Вітаю. Ця посада передбачає різні обов’язки, переваги, сфери відповідальності й конкретні завдання. Призначений на таку посаду ухвалює рішення, відповідає за бюджет і навіть за наймання працівників. Ця людина відповідає за встановлення цілей і досягнення результатів.
Це – роль, завдання, робота, але ніяк не поведінка.
Бути лідером набагато складніше. Це вимагає, щоб людина, яка радо погодилася на таку роботу, змогла ефективно керувати людьми. Лідерство й керування – це не що інше, як процес комунікації. Потрібно знати, як спілкуватися, щоб достукатися до одержувача повідомлення. Як вести людей уперед. Як формувати в них мотивацію й ініціативність. Лідерство та керування – це те, що людина робить, а не те, ким вона є. Вона має діяти так, щоб наснажувати людей на ініціативність, створювати довіру та відданість роботі. Нічого з цього неможна отримати автоматично разом зі званням «начальник». Однак якщо чинити професійно, людина справді може творити дива.
Так що тоді: начальник чи лідер?
Начальник – це те, ким людина є. Лідер і керівник – це те, що людина робить.
Або, як сказала мені одна жінка багато років тому: «Начальник – це той, за яким я мушу йти, а керівник – як лідер – це той, за яким я хочу йти». Звичайно, було б найкраще, якби начальник і керівник були однією людиною. Іноді так насправді й трапляється.
У цьому контексті як там із вашим начальником? Він чи вона – просто начальник, чи в цій людині ви також вбачаєте лідерські якості керівника? Чи насправді ця людина – хороший комунікатор? Чи ваш начальник ставиться до своєї роботи абсолютно серйозно?
Я намагатимуся обмежити кількість справді заїжджених фраз та уявлень про лідерство й керування абсолютним мінімумом. Людина, яка хоче, щоб до неї ставилися як до хорошого керівника, повинна стати певною мірою експертом у царині комунікації та спілкування. На своїх працівників керівник може по-справжньому впливати тільки тоді, коли знає, як достукатися до кожного з них.
Це, своєю чергою, приводить нас до того, що кожен, хто бере на себе роль начальника, повинен розуміти інших. Щойно, в саму мить, як він переступає поріг нового офісу, він перестає оцінювати все довкола тільки крізь призму своїх поглядів. Відтепер, із цієї миті він тут більше не є найважливішою людиною.
Погані начальники, з якими ви і я стикалися протягом багатьох років, мали проблеми з комунікацією. Вони не слухали, вони занадто багато говорили про себе, багато разів погано поводилися, а часом навіть були відвертими деспотами. І здебільшого вони дивилися на все довкола тільки крізь призму себе. Їхній погляд на світ був до смішного однобоким, і це бачили всі, крім нього самого.
Щоб заслужити повагу керівника і лідера, ви мусите навчитися функціонувати належним чином. Ви повинні знати, хто ви є, і як ефективно достукатися саме до вас.
Я використовую дещо вдосконалену модель Вільяма Моултона Марстона. Існують й інші методи, але ця модель охоплює майже все, що вам потрібно знати саме тепер.
На поведінку людини впливає багато – дуже багато – речей, але в цій книжці я розгляну дві з них: рушійні сили особистості та рівень особистісного розвитку. Будь ласка, не надсилайте мені жодних гнівливих листів на електронну пошту з наріканнями, що, мовляв, я все дуже спрощую. Я це і так знаю. Однак ми повинні з чогось почати. І я вирішив, що ми почнемо з цього. Ви незабаром дещо зрозумієте, над чим, можливо, давно вже сушите собі мозок: поведінку вашого начальника.
Комунікація – ось головна штука!
Я не знаю, чи читали ви мою книжку «В оточенні ідіотів», але якщо так, то вам доведеться коротко повторити основні риси поведінки різних кольорів – типів особистості. Навіть якщо ви всупереч моїм припущенням відчуваєте себе знавцем з цієї теми, я все ж рекомендую вам переглянути наступні сторінки. На них я також опишу деякі речі, про які не писав у жодній із моїх попередніх книжок. Ми почнемо з припущення, що основний діалог відбувається між вами та вашим начальником.
Орієнтація на завдання vs орієнтація на стосунки
Гаразд, як же люди можуть відрізнятися одне від одного? Подивімось, чи зможемо ми разом із цим розібратися. Почнемо з того, що є люди, які зосереджені на завданні на противагу до тих, хто зосереджений на стосунках з оточенням. Приналежність до однієї з цих груп не є ані кращою, ані гіршою, ніж належність до іншої, це означає, що люди просто зосереджуються на різних речах.
Більша зацікавленість у завданнях, ніж у стосунках
Зосередженість на завданнях означає, що ми орієнтуємося на те, яке саме завдання нам належить виконати. Замість мізкувати над тим, хто ще повинен приєднатися до робочої групи, така людина предметно з’ясовує, що конкретно треба робити й одразу береться до справи. Необов’язково, що ця сама людина взагалі не цікавиться іншими людьми довкола себе – вона просто пріоритезує саме завдання. Звісно, можна потеревенити про футбол і відпустку, але тільки після того, коли роботу зроблено. В іншому разі – хіба щоб під час обідньої перерви.
Переваги орієнтації на завдання
Орієнтовані на завдання індивіди мають досить нейтральний підхід до вимог, які висувають на шляху до мети. Вони не зосереджуються на емоційних аспектах, розфокусувати їхню увагу не так просто, як це буває з людьми, що орієнтовані на стосунки; їм також простіше рухатися вперед.
Недоліки орієнтації на завдання
Оскільки дуже багато завдань вимагають співпраці, керівник, орієнтований на завдання, може забути врахувати думки та погляди інших членів команди. Існує ризик, що він буде рухати роботу тільки вперед незалежно від того, що кажуть чи роблять інші. Зважаючи на те, що більшість людей є орієнтованими саме на стосунки, конфлікт може легко виникнути через орієнтованих на завдання людей – їх часто сприймають як нечутливих і суворих.
Коли людина більше цікавиться стосунками ніж завданнями
Начальники, зосереджені на стосунках, більше зосереджені на людях і відносинах у колективі, ніж на самому робочому завданні. Звісно, це не означає, що їх зовсім не цікавить, чи буде виконана робота. Проте стосунки для них є важливішими. Для ефективної роботи вони повинні знати своїх колег, ким вони є, що вони за люди, і принаймні трохи розуміти їх. Тільки тоді робота буде виконана справді добре.
Переваги орієнтації на стосунки
Начальники цього типу природно й легко вислуховують ідеї та погляди членів команди. Цікавитися в інших, якої вони думки й ураховувати її – все це такі начальники роблять без будь-яких зусиль. Їм також частіше вдається переконати колег і здобути підтримку своїх ідей перед тим, як далі просуватися в роботі над виконанням поставлених завдань.
Недоліки орієнтації на стосунки
Проте ці самі начальники можуть бути прихильнішими до людей, які їм подобаються, і дослухатися саме їх, а не тих, хто справді на чомусь знається. Якщо будь-хто з команди не дуже старається, то для начальника, орієнтованого на стосунки, це є справжньою проблемою. Його зворотний зв’язок буде негативним, і зробить він це дуже неохоче. Найшвидше такий начальник намагається забезпечити приязну атмосферу в колективі й максимально уникає потенційних конфліктів. Це може зробити роботу сущою мукою.
Це – перший вимір. З цим справді досить легко впоратися. Складніше – з наступною віссю діаграми.