Моя мама так само мала відмінно збудоване тіло: вона вигодувала всіх своїх десятеро дітей. Я ніколи не бачив, щоб мої батько чи мати чимось хворіли, крім, власне, тих хвороб, від яких вони померли: він у віці 89 років, а вона у 85. Вони лежать, поховані разом у Бостоні, де я кілька років після їх смерті поставив над їх могилою мармуровий пам’ятник[19] із таким написом:
Йосія Франклін і його жінка Абая,
лежать поховані тут.
Вони жили разом в любові у своєму шлюбі
п’ятдесят п’ять років.
Без маєтку чи будь-якого іншого великого достатку,
Постійним трудом та працьовитістю,
із Божим благословенням,
Вони утримували велику родину
без нужди
і виростили тринадцять дітей
та семеро онуків
у благочесті.
На цьому прикладі, читачу,
Будь старанним у своєму покликанні,
І довіряй Провидцю.
Він був побожним та розважливим чоловіком;
Вона – скромною та доброчесною жінкою.
Їх наймолодший син,
У пам’ять про них
Поставив цей камінь.
Й.Ф., народився 1655, помер 1744, у 89 років
Через мої безладні відступи я відчуваю, що постарів. Колись я писав більш методично. Проте людина не одягається для приватної компанії й для публічного балу однаково. Це, мабуть, лише недбалість.
Тож повернімось. Я продовжив працю в бізнесі мого батька протягом наступних двох років, тобто доки мені не виповнилося дванадцять. А мій брат Джон, який був навчений цієї справи, залишивши батька, одружився та оселився на Род Айленді. Мені судилося забезпечувати батьків бізнес і стати самому свічкарем. Проте моя нелюбов до торгівлі не полишала мене. Мій батько побоювався, що якщо він не знайде мені справи до душі, я втечу й подамся в море, як, на його превелику досаду, зробив його син Йосія. Через те він іноді брав мене пройтися з ним і відвідати столярів, каменярів, гончарів, мідників та інших за їхньою роботою, таким чином він міг спостерігати мої схильності й намагатися спрямувати їх на якесь ремесло на суші. Мені завжди було приємно бачити, як робітники працювали зі своїми інструментами, до того ж мені було корисно навчитися трохи цього, щоб самому вміти робити невеличкі роботи в хаті у разі, якщо не зможу покликати спеціаліста, а ще щоб конструювати невеличкі механізми для моїх експериментів: тоді намір експериментувати був жвавим і гарячим у мені. Нарешті мій батько переорієнтувався на торгівлю різаками, а Самюель, син мого дядька Бенжаміна, якого навчили в Лондоні цій справі, облаштувався саме тоді в Бостоні. За цих обставин мене відправили на деякий час до нього. Проте батько засмутився й забрав мене додому, коли виявилось, що Самюель не збирався залишати мене в себе безкоштовно.
ІІ. Починаючи життя друкаря
[▪]
З дитинства я був закоханий у читання, і всі ті невеликі гроші, що потрапляли мені до рук, я завжди витрачав на книжки. Захоплений «Мандрівкою Пілігрима», я зібрав свою першу колекцію з окремих маленьких томів Джона Баньяна. (Йдеться про книгу The Pilgrim’s Progress from This World to That Which Is to Come («Мандрівка Пілігрима з цього світу в прийдешній» – Прим. перекладача). Потім я продав їх, щоб мати змогу придбати історичні колекції Р. Бертона. Це були невеликі та дешеві книги мандрівних торговців[20], я заплатив лише 40 або 50 монет за всі. Маленька бібліотека мого батька складалася головним чином із богословських книг, більшість з яких я прочитав, а потім часто відтоді жалів, що тоді, коли я відчував таку жагу до знань, мені не потрапили до рук більш підхожі книги, адже тепер було вирішено, що мені не обов’язково ставати священником. Одною з таких книг, які я багато разів читав, було Життя Плутарха. Я й дотепер думаю, що цей час був використаний із великою користю. Там також була книга Дефо, під назвою «Досвід про проєкти», й інша – др. Матера «Спроби творити добро», які певно дали мені поштовх, який вплинув на деякі важливі події мого майбутнього життя.
Ця схильність до книг підказала моєму батькові ідею зробити з мене друкаря, хоча він уже мав одного сина (Джеймса) у цій професії. 1717 року мій брат Джейс повернувся з Англії з пресом та літерами, маючи на меті розпочати свій бізнес у Бостоні. Ця справа подобалась мені набагато більше ніж батькова, та все-таки моя тяга до моря була сильнішою. Щоб запобігти передбачуваному наслідку від цієї тяги, моєму батьку не терпілося прив’язати мене до брата. Якийсь час я противився, але врешті мене переконали, і я підписав угоду, коли мені було лише дванадцять років. Тепер я мав служити учнем доки мені не виповниться двадцять один рік. Мені мали дати заробітну плату підмайстра лише на останній рік служби. За короткий час я став дуже здібним у цій справі та став правою рукою мого брата. Тепер у мене був доступ до найкращих книжок. Знайомство з учнями книжкових торговців дало мені можливість інколи позичати невеликі книги, які я повертав неодмінно вчасно і в доброму стані. Часто, коли позичав книжку ввечері напередодні і мав повернути її вранці наступного дня, я проводив більшу частину ночі у своїй кімнаті за читанням, щоб встигнути її прочитати.
А через деякий час геніальний торговець містер Метью Адамс, який мав велику колекцію книжок і часто заходив до нашої друкарні, запримітив мене й запросив до своєї бібліотеки, щоб люб’язно запропонувати мені для читання книжки, які я виберу. Тепер я захопився поезією й написав кілька невеличких творів; мій брат, думаючи, що з цього може бути вигода, заохочував мене та садив час від часу за написання балад. Одна з них називалась «Трагедія Маяка». То була розповідь про утоплення капітана Вартілака разом із двома його дочками. Інша була моряцькою піснею про взяття пірата Тича (або Чорної Бороди). Вони були убогими творами, написаними в стилі Граб-стрит-балад[21]. І коли вони були надруковані, брат відправив мене до міста продавати їх. Перша, зважаючи на подію, продавалась дуже добре й наробила при тому багато шуму. Це роздуло моє марнославство. Проте батько відохотив мене, висміявши мої твори та сказавши, що всі віршомази зазвичай жебраки. Отже, я припинив віршування. Імовірніше, я був поганим поетом. Проте, зважаючи на те, що написання прози було завше в моєму житті корисною навичкою, ставши головним засобом мого прогресу, я розповім вам, як у такій ситуації я надбав свій невеликий талант.
У місті був ще один книжковий хлопець на ім’я Джон Коллінз, з яким я був добре знайомий. Інколи ми дискутували й дуже полюбляли посперечатися, прагнули переконати один одного. Така схильність до суперечок, між іншим, здатна перетворюватись на погану звичку, часто роблячи людей абсолютно нестерпними в компанії інших через обставини, в яких її застосовують в життєвих ситуаціях. Тобто, крім того, що вона підкислює та псує розмову, вона розпалює протистояння та ворожість там, де могла би виникнути дружба. Я посягнув це, читаючи дискусійні книги про релігію мого батька. Відтоді я спостерігав, що люди зі здоровим глуздом рідко мають цю звичку, окрім юристів, працівників університетів і різноманітних людей, які виросли в Единбурзі.
Примечания
1
Переклад О. Заремби – Прим. перекладача.
2
Альманах Бідного Ричарда – щорічний альманах, який друкувався Бенджаміном Франкліном, під псевдонімом «Бідний Ричард» або «Ричард Сондерс» – Прим. перекладача.
3
Тут Ф. В. Пайн звертається до американців – Прим. перекладача.
4
Багатогранний Франклiн. Пол Л. Форд.
5
Колекція сатиричних робiт Франклiна The Bagatelles – Прим. перекладача.
6
Проте подiл на глави та заголовки зробленi теперiшнiм редактором (Френком Вудвортом Пайном – Прим. перекладача).
7
Френк Вудворт Пайн – Прим. перекладача.
8
Маленьке село неподалiк Вiнчестера в Хемпширi, що в пiвденнiй Англiї. Тут була замiська садиба єпископа Санкт Асафу, доктора Джонатана Шиплi, «доброго єпископа», як любив про нього казати доктор Франклiн. Їхні стосунки були близькими та довiрливими. За своєю кафедрою та в Палатi лордiв, а також у суспiльствi єпископ завжди виступав проти суворих заходiв Корони щодо Колонiй. Бiгелоу.
9
З цього приводу Вудро Вiльсон сказав: «I несподiвана та чарiвна особливiсть цiєї книги «Автобiографiї» в тому, що (просто збагнiть це) в нiй немає ницого тону чванства, але є лише твереза та щира оцiнка доблесного чоловiка власного кар’єрного шляху». Гiббон та Хьюм – найвидатнiшi британськi iсторики, якi були сучасниками Франклiна, висловлюють у своїх автобiографiях тi ж самi почуття щодо доречностi самовихваляння.
10
Див. вступ.
11
Дрiбний землевласник.
12
17 сiчня за новим стилем. Цю змiну календаря 1582 року зробив Папа Григорiй ХIII, в Англiї вона була впроваджена 1752 року. Кожен рiк вiд Рiздва Христова, число якого не дiлиться на 4, а також роки, чиє число дiлиться на 100, але не дiлиться на 400, має 365 днiв, усi iншi роки мають 366 днiв (вiсокоснi роки – Прим. ред.). У XVIII сторiччi рiзниця мiж старим та новим стилем лiточислення становила одинадцять днiв, Англiйський Парламент змiнив це, зробивши третє вересня 1752 року чотирнадцятим вересня. Григорiанський календар, або «новий стиль», у деяких країнах було запроваджено значно пiзнiше, зокрема в Українi це сталося 1918 року – Прим. перекладача.
13
Цей зразок вiдсутнiй у рукописi «Автобiографiї».
14
Секретнi зiбрання iнакодумцiв новоствореної церкви.
15
Франклiн народився в недiлю, 6 сiчня (за старим стилем) 1706 року, у будинку на Мiлк Стрит, напроти Олд Сауз Мiтинг Хауз, де його хрестили в день його народження пiд час снiгової бурi. Будинок, в якому вiн народився, згорiв 1810 року. Гриффiн.
16
Коттон Матер (1663–1728) – священнослужитель, автор та науковець. Пастор у Норз Чарч, що в Бостонi. Вiн брав активну участь у переслiдуваннях «чародiїв».
17
Десятий.
18
Система скоропису.
19
Пiсля того, як цей мармуровий камiнь розвалився, жителi Бостона 1827 року звели на його мiсцi гранiтний обелiск висотою в двадцять один фут з оригiнальним текстом, процитованим в «Автобiографiї», та текстом, що розповiдає про спорудження монумента.
20
Невеликi книжки, якi продавали вуличнi торговцi.
21
Груб-стрит – вулиця, вiдома в англiйськiй лiтературi як дiм бiдних письменникiв.