На якусь мить зашморг послаблює свій тиск. КАТЕРИНА кидається за кущ. Їй вдається заплутати аркан в колючих гілках. Вершник повертається. Слухняний кінь долає останні кроки до КАТЕРИНИ.
Вершник бачить дівчину крізь листя і лише тоді помічає, що це не дівчина, а хлопець.
Але пізно – у місячному сяйві блимає лезо коси, прошивши вершника наскрізь…
Гупає в траву мертвечина, і знову тихо в степу…
ВАСИЛЬ
Не вірить КАТЕРИНА, але відгукається шепотом на шепіт:
КАТЕРИНА
ВАСИЛЬ
КАТЕРИНА
Нарешті знаходять один одного в темряві, кидаються в обійми.
На світанку КАЙСАК-БАБАЙ допомагає мертвому рушити в далеку подорож.
КАЙСАК-БАБАЙ сидить поруч із мертвим край могили. Покійник обгорнутий саваном.
Поруч КАЙСАК-БАБАЯ ШАМАН, перед яким зі землі стирчить коса.
По той бік ями рухається череда дівчат, якою керують двоє вершників та кілька охоронців. На одній з дівчат у вишиванці КАЙСАК-БАБАЙ зупиняє чергу, вказує ятаганом на дівчину.
Охоронці тягнуть дівчину до ШАМАНА, який безжалісно перевіряє, чи не була вона вже чиєюсь? Чи буде покійник першим у неї?
«Наречений» може не хвилюватися: незаймана – кивком підтверджує ШАМАН.
Дві пари рук приймають «наречену» в ямі. ШАМАН передає в яму ніж. КАЙСАК-БАБАЙ дивиться, чи все в ямі відбувається як слід, мовчки скеровує дії скупими жестами.
ШАМАН приймає з ями скривавлений ніж і вишитий хрестом, відірваний від вишиванки з «м’ясом», комір.
ШАМАН прив’язує до держака коси скривавлений комір.
Тепер черга «нареченого» – лягти в холодне ліжко. Дві пари рук приймають його мертве тіло. Земля ховає «молодих» від зайвих поглядів.
Купа землі на могилі росте. Купу землі прикрашає зашморг аркану.
ШАМАН поливає водою зашморг аркану, …з центру якого росте держак коси.
Держак прикрашений коміром з вишивкою.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Коса, що з’являється як знаряддя вбивства, перетворюється на магічний інструмент кревної помсти. Коса встановлює між жертвою і вбивцею містичний зв’язок. Ритуальне вбивство дівчини закінчується Знаком (скривавленим коміром від вишиванки), що закріплює магічну силу коси.
ШАМАН поливає зашморг водою з чаші.
КАЙСАК-БАБАЙ підводить погляд на лезо коси.
ШАМАН залишається з КАЙСАК-БАБАЄМ біля могили.
З ними залишаються ще двоє. Вони починають співати на схід сонця.
Коса, пов’язана скривавленою шматиною, нерухомо височіє над могилою.
А ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ вже одне ціле. Кінь летить степом.
Навіть злива не може зупинити втікачів. Хіба що втомлений кінь сам переходить на крок.
Але двох вершників скоро знову несе берегом ріки.
…несе лісом…
… і знову берегом. І вночі несе…
…і вдень не зупиняється.
Лише одного разу трапляється їм на березі озера людина – РИБАЛКА з вудкою. ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ не помічають його за стіною очерету. Ледь чутно дзвенить глиняний дзвоник, що чатує на рибку.
Стара ХАТА. Ніч.
Сплять миски в миснику. Спить вода у відрі. Спить ухват поруч з віником. Вкривши квітами ікону, заснув рушник. Не спить вогник лампадки на підвіконні.
У печі потріскують жаринки та ще чути тихі голоси. Один голос знайомий – КАТЕРИНА. Інший – голос її ХАТИ.
ГОЛОС КАТЕРИНИ
Тікали з Василем без дороги, дні й ночі не рахували, аж поки не натрапили на якийсь хутір. Двічі скликали з Василем толоку, двічі підіймали ХАТУ, третя піднялася вже без Василя і без маленької Ганусі. Не пам’ятаю, як воно було…
ГОЛОС ХАТИ
Як було? Я тобі нагадаю: як завжди – зібралася люди, обплели лозою сусідське горе, обмазали глиною – перезимувати можна. Толока.
ГОЛОС КАТЕРИНИ
То була моя… четверта ХАТА?
ГОЛОС ХАТИ
Для тебе, Катерино, четверта, а для мене… Забувати стала… останній раз, коли рахувала, було мені… сім тисяч років.
ГОЛОС КАТЕРИНИ
Ну… виглядаєш ти, як на твій вік, непогано. Трошки кривенька, а так – на Трійцю тебе побілю, стріху поправлю, долівку підмажу – будемо жити!
ГОЛОС ХАТИ
Будемо, але… вік української ХАТИ короткий – від війни до війни.
Не забувай про це.
Хутір. Вечір. Сонце хилиться до обрію. ВАСИЛЬ зупиняє коня. КАТЕРИНА бачить: за горбочком довга шия колодязя-журавля. Під тополями – стріха. ВАСИЛЬ дивиться в бік хутору.
Співає жайворон. Перед соняшниками вже зібралося душ дванадцять мешканців, один кінь, дві кози, корова. ВАСИЛЬ, не заважаючи співу жайворона, чемно вітається до незнайомців словами, гідними в цей лихий час визначити – чужий ти чи свій?
ВАСИЛЬ
Відгукається – дитячий голос.
ГОЛОС
ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ підхоплюють пісню голосніше.
ВАСИЛЬ, КАТЕРИНА
Степ. Вечір. Коса нерухомо височіє над степом.
КАЙСАК-БАБАЙ не квапиться полишити місце своєї скорботи та пісню. Пісня звертається не до того, хто під землею, і не до того, хто над хмарами. Пісня звертається до коси. На землі навколо держака коси – зашморг аркану. ШАМАН поливає зашморг водою.
Коса починає обертатися. КАЙСАК-БАБАЙ бачить: коса робить майже повний оберт і зупиняється, наче вказівник – підказує дорогу.
Не перепитує КАЙСАК-БАБАЙ – кидається наздогін верхи, куди вказала коса. Помста.
Перша ХАТА Катерини
Ранок. Пісня ВАСИЛЯ і КАТЕРИНИ вплітається у спільне дійство.
ПІСНЯ
ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА дивляться, як чоловіки встановлюють кривенькі опори для стін.
ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА бачать, як дві сусідні опори жінки обв’язують вінками з лугових квітів і різнокольорових стрічок. Скрипка з бубоном береться до своєї роботи. Пісня продовжується.
До чоловіків, які встановлюють опори одну за одною, приєднуються жінки. Вони заплітають стіни лозою, починають закидати лозу глиною. Лозу в’яжуть між опорами, наче плетуть величезний кошик з вікнами та дверима.
У долині між двома пагорбами підіймається перша хата Катерини і Василя.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Два пагорби, що неодноразово з’являються протягом фільму, символізують жіночі груди, жіночу силу середовища, частиною якого є толока.
Пісня задає спільний темп і ритм роботи. Щойно дівчата попідтикали спідниці, а тут вже й парубки на допомогу. Хто з водою – ближче до дівчат. Черга передає глиняні ковалки. Жінки обмазують лозу глиною. Чоловіки підносять снопи очерету. Передають очерет ушивальникам, що в’яжуть стріху.
Дві сусідні опори, прикрашені вінками, вже готові бути одвірком.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Два вінки, що позначають майбутній одвірок – вигаданий ритуал. Символізує захист хатніх дверей (входу) від проникнення непроханих гостей.
Ще й сонце не сіло – нова ХАТА, у два віконця, готова. ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА, а тепер вже господар і господиня, вітаються до своєї ХАТИ. Вони цілують її поріг.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Поцілувати поріг нової хати – вигаданий ритуал. Встановлює родинний зв’язок між людиною і хатою.
Поруч зі справжньою ХАТОЮ на гілках вишні – маленькі, іграшкові ХАТИНКИ – їдальні для птахів. Діти насипають всередину зерно. ГОЛОСИ КАЗКАРІВ-ВЕРТЕПНИКІВ:
ГОЛОДАНЬ
ГОЛОТА
Вертеп-вистава. Казкарі-вертепники запрошують селян до вертепу.
ГОЛОДАНЬ
ГОЛОТА
Молодь та старі з дітьми гуртуються біля вертепу, де починається казка. Дерев’яні ляльки підкорюються Голосу з вертепу.
ГОЛОДАНЬ
У тієї Катерини ХАТА на помості, Із славного Запорожжя наїхали гості…
Глядачі збігаються до вертепу. Зсередини дерев’яного механізму лунає голос.
ГОЛОТА
У віконці вертепу – іграшкова ХАТИНКА, іграшкова Катерина та троє іграшкових козаків.
ГОЛОДАНЬ
Перед віконцем вертепу – зачаровані селяни.
ГОЛОТА
Позаду вертепу – двоє артистів: ГОЛОДАНЬ та ГОЛОТА – латка на латці. На двох – сім зубів, одна посмішка.
ГОЛОДАНЬ
Дивуються селяни.
ГОЛОТА
На цьому вистава зупиняється.
ГОЛОСИУ НАТОВПІ
Тікаємо! Ховайся!Не ворушаться ГОЛОТА і ГОЛОДАНЬ. Погляди не відриваються від вершників…
Казка зупиняється. Не зупиняється життя. Коні перетворюють ХАТУ на уламки (макет ХАТИ – іграшкова ХАТА має три фази руйнації: друга фаза – ХАТА без даху, третя фаза – купа уламків).
Крізь вікно вертепу ми бачимо: до решток ХАТИ підходить ВАСИЛЬ і КАТЕРИНА. КАТЕРИНА схиляється над купою сміття, підіймає глечик.
ВАСИЛЬ розгрібає уламки, знаходить стіл. Стіл на долоні ВАСИЛЯ.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Порушення масштабів, – в цьому випадку співвідношення розмірів людини й хати, людини та коня – один з основних способів встановити «правила гри», що будуть надалі керувати у фільмі силами природи та історичних законів, будуть рухати сюжет, інколи зменшуючи значення звичних величин, інколи збільшуючи їх.
Василь і Катерина навіть налякатися не встигають. Вони здивовані.
В руках у КАТЕРИНИ глечик, на долоні у ВАСИЛЯ – стіл.
Стоять ВАСИЛЬ з КАТЕРИНОЮ де стояли, а ХАТИ вже немає.
Друга ХАТА
День. Прокидається пісня – жіночим голосом.
ЖІНОЧИЙ ГОЛОС
Заюрбилася толока вдруге.
ГОЛОСИ
Великий плетений кошик підсувається під хвіст теляті. Чекають не довго. Теля ляпає в кошик з-під хвоста. Двоє чоловіків додають наляпане до замісу толоки.
ЧОЛОВІК
Підходьте на толоку!
Двічі запрошувати не доводиться. Дорослі й молодь починають свій звичний танець у глині.
Діти починають свою власну толоку: придивляючись до того, як робиться «доросла» ХАТА, вони невміло беруться і до своєї – «дитячої» ХАТИНКИ: хтось ставить кутові опори з гілочок, хтось заплітає стіни лозою, хтось підіймає крокви, перев’язує їх жердинами…
Дитяча ХАТКА виходить кривенька, незграбна. Діти продовжують, поспішаючи за дорослими. Хтось в’яже солому для стріхи, хтось закидає стіни глиною – добре, що поруч, як зразок, товчеться справжня толока… Ось вже видно і кінець «дитячої» толоки – кривенька ХАТИНКА для собаки ЛАТКИ.
Обдивилися діти, а доросла ХАТА вже стоїть там, де й стояла. Стоїть друга ХАТА у два віконця для Василя і Катерини на тому ж місці, де стояла перша, наче й не відлучалася.
Дитяча ХАТКА також має свого хазяїна: зсередини виглядає ЛАТКА.
Вечір. І знову вертеп! Знають артисти: де толока – там і вечеря. Або сніданок. Відкриваються ставні верхнього поверху вертепу – у двох віконцях з’являються ГОЛОТА і ГОЛОДАНЬ.
ГОЛОТА
На нижньому поверсі вертепу – дерев’яна КАТЕРИНА. Сама в ХАТІ. Геть гола – а хто ж вдягненою купається? Під кожним віконцем – нахаба козак з дерев’яними безсоромними очима. Мабуть, в артистів позичили.
ГОЛОДАНЬ
Хлопцям та дівчатам вистава до вподоби. Батькам – не дуже.
ГОЛОСИ У НАТОВПІ
Але дивиться Оксана, дивиться Надійка, Уляна, Маруся…
ГОЛОТА
А до вертепу вже суне обурений ЧЕНЕЦЬ-чорнорясник. Артисти поспіхом закривають ставні вертепу, а декорацію першого поверху прибрати не встигають. Поки ЧЕНЕЦЬ суне крізь натовп до джерала розпусти, і глядачам перепадає. Очі ЧЕНЦЯ горять вогнем – негайно припинити сороміцьке дійство!
Гуркоче грім – на небі, здається, теж гніваються.
Удар чернечим костуром в іграшкову ХАТИНКУ збігається з ударом справжньої блискавки у справжню ХАТУ. ЧЕНЕЦЬ аж присідає – лякається. Не кажучи вже про решту присутніх.
На місці нової ХАТИ – вогняний стовп. Полум’я охоплює вишню з іграшковим хутором.
Третя ХАТА
Ніч. Але знову, наче й не припинялася, товчеться толока…
Поруч – згарище. Язики полум’я ліниво облизують рештки ХАТИ, висвітлюють сусідів, що товчуть і передають один одному глину. На плечі одного з сусідів спить дитина.
ГОЛОС
Ранком поруч зі згарищем стоїть нова ХАТА. Стоїть як і стояла, під двома пагорбами.
Артисти лялькового театру лагодять свою декорацію. Діти доліплюють свою іграшкову ХАТУ для вертепу. Вони встановлюють ХАТИНКУ на сцені іграшкового театру. Артисти вкотре згадують завчений текст.
ГОЛОТА
ГОЛОДАНЬ
Обережно підтримуючи свій важкий живіт, КАТЕРИНА сідає на призьбу, стогне. Сусідки підхоплюють її під руки, ведуть до дверей. Перед ВАСИЛЕМ двері закриваються.
СУСІДКА
ВАСИЛЬ шукає собі місця, але не знаходить. Він сідає на призьбу, дослухається до голосів з ХАТИ.
Вночі ВАСИЛЬ блукає навколо ХАТИ. Падає дощ.
Василь вкриває ХАТИНКУ своєю свиткою. Він стає на коліна, заглядає у вікна, припадає вухом до зачинених дверей, та ще й з боків підтикає, аби не протягло. З хатинки лунає крик немовля.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Порушення масштабів, – у цьому разі співвідношення розмірів людини й хати, – один з основних способів встановити «правила гри», що будуть надалі керувати у фільмі силами природи, будуть рухати сюжет, інколи зменшуючи значення звичних величин, інколи збільшуючи їх.
Зима. День. Сніг тихо сіється з неба. З сусіднього яру лунають голоси вовчої зграї. ВАСИЛЬ виглядає з дверей і кричить у порожню діжку щось погрозливе. З-під його ніг виглядає і гарчить ЛАТКА.
Ніч. Взимку сніг вкриває стріху, тин, поле.
Весна. Ранком прочиняються двері. На порозі – КАТЕРИНА з немовлям на руках (маленька ГАНУСЯ). КАТЕРИНА вперше показує дитині те, на що ХАТА дивиться своїми вікнами щодня і щоночі.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Катерина з немовлям з’являється в просторі одвірку – виходить з темряви, з лона хати на Божий світ, символізуючи одну з основних тем фільму: людина ліпить хату, а хата створює людину.
Берег озера. Сонце висвітлює своїми останніми променями берег озера, висвітлює РИБАЛКУ, його вудку з глиняним дзвоником на кінці. Тінь КАЙСАК-БАБАЯ нечутно наближається до РИБАЛКИ. Мисливця веде тінь коси на піску. Не знає РИБАЛКА, що смерть поруч… Тінь КАЙСАК-БАБАЯ відпускає в політ тінь стріли з лука.
Падає РИБАЛКА зі стрілою в серці. Дзвенить глиняний дзвоник на кінці вудки.
КАЙСАК-БАБАЙ прив’язує дзвоник до держака коси.
КАЙСАК-БАБАЙ дивиться на мертвого РИБАЛКУ. Лезо коси вказує на небіжчика, який лежить на піску. КАЙСАК-БАБАЙ сидить поруч. Коса, що була весь цей час нерухомою, починає відвертатися від РИБАЛКИ – вказує протилежний напрямок.
КАЙСАК-БАБАЙ оцінює поглядом напрямок продовження свого шляху.
Його кличе помста. КАЙСАК-БАБАЙ рушає за вказівкою коси.
Хутір. День. Відпочиває ВАСИЛЬ, відпочиває його гончарний круг. У дворі поважно ходять гуси, між ними, як злодії на ярмарку, нишпорять кури. Байдужа до всіх, пасеться поруч із ХАТОЮ коза на мотузці. З хліва виглядає теля. Пригрівся хутір під двома пагорбами. Бездонний простір зоряного неба вкриває літній день. Хатинка, Василь з Катериною і Ганусею, коза та гуси летять крізь космічний простір.
СИМВОЛІКА, АРХЕТИПИ, МЕТАФОРИЧНИЙ, ОБРАЗНИЙ РЯД
Космічний простір, крізь який летить Земля, символізує стрімкий рух часу, що буде керувати подіями у фільмі, долаючи чотириста років історії.
Зранку ВАСИЛЬ бере з собою сокиру, йде до лісу по дрова.
ГАНУСЯ з КАТЕРИНОЮ бавляться саморобними іграшками на коліщатках: обертаються коліщатка, крутиться дерев’яний Домовичок, лунає його голос – наче дятел на жуків полює.
ГАНУСЯ з Домовичком жене козенят з двору на берег. КАТЕРИНА перегукується з ГАНУСЕЮ Домовичками: обертаються коліщатка, крутяться дерев’яні Домовички, лунають їхні голоси.
Собака ЛАТКА подає сигнал – насувається біда! Бігом повертається ВАСИЛЬ.
ВАСИЛЬ ховає КАТЕРИНУ в порожньому кратері гончарної печі, закриває лядою, а потім перевертає на ляду верейку з горщиками, б’є готові горщики на черепки. ВАСИЛЬ засипає ляду черепками глиняного посуду…
ВАСИЛЬ кидається в поле гукати ГАНУСЮ.
ВАСИЛЬ
Тим часом на подвір’я з двох боків вилітають вершники.
На подвір’ї починається бій польських вершників з татарськими. ЛАТКА ховається у власній домівці. Копита руйнують собаче помешкання. Гарчання ЛАТКИ захлинається.