Пер Ґінт: Підеш до чорта?
Коваль: Що ж, роби як хочеш.
Здоров! А дівку привітать від тебе?
(Ідуть геть, сміються і шепчуть поміж собою)
Пер Ґінт:
(Якийсь час дивиться їм услід; робить байдужий жест і відвертається)
Про мене, може Інгрид спать лягати
З ким тільки воля! Що мені до того?
(Оглядає себе)
Штани подерті, пірвані, брудні,
Коби так можна, де нових дістати!
(Стукає ногою)
Ножем різницьким вирізать би їм
Оте презирство, що мене ним мучать.
(Раптом роззирається)
Що ж знову? Наче хтось в кущах сміється,
До мами хочу…
(Іде, але раптово спиняється й прислухається до весільного гамору внизу)
Там уже гуляють.
(Стоїть і наслухує. Крок за кроком відступає, очі в нього блищать)
Ціле море дівчат – десять їх на одного,
Чорт бери, як кортить, але що мені з того?
Бідна мама десь там ще сидить на млині…
(Знову дивиться вниз, підстрибує і сміється)
Хлопці ідуть аркана,
Парубок, старець – шалів,
Гуртом смика не жаліє!
Що за солодка мана…
Раз ми родились на світ –
Раз доведеться вмирати!
Грають, то як не гуляти?
Нумо скачім через пліт!
(Одним стрибком перескакує тин і біжить дорогою вниз)
III. Картина
Обійстя в Гегштадті. На задньому плані хата, багато гостей. На толоці завзято гуляють. Музика сидить на столі. Кухар стоїть на порозі. По двору метушаться куховарки. Тут і там сидять старші люди й балакають.
Жінка: (сідає на ослін до гурт)
Що ж – дівка? Боже! Похимерить трохи
А далі кине. Суджені усі так.
Кухар: (підходить до другого гурту)
Свіженьке пиво! Пийте, гості любі!
Чоловік: Ти дуже щедрий!
Парубок: (до музики, переводить дівчину за руку)
Жаль скрипок чи смика?!
Дівчина: Заграй, най гори сколихне музика!
Дівчата: (довкруги парубка, що тануює)
Ну й скочив бісом! Ноги, мов пружина!
Парубок: (танцюючи)
До стін далеко, дальше ще до стелі.
Жених: (скривлений підходить до батька, що розмовляє з іншими й тягне його за полу)
Вона не хоче. Вперлася й не хоче…
Батько: Не хоче?
Жених: Двері від нутра заперла…
Батько: То треба ключ знайти і отворити!
Жених: А де ж я найду ключ?
Батько: Балакай з дурнем!
(повертається до інших, жених біжить через двір)
Парубок: (вибігає з двору)
Агей, дівчата! Чимраз веселійте –
Іде Пер Ґінт!
Коваль: (що саме надійшов) А хто ж його просив?
Кухар: Ніхто (іде в хату).
Коваль: (до дівчат) Як прийде, то ви ні чичирк!
Дівчина: (до другої)
Прикиньмось, наче ми його й не знаєм!
Пер Ґінт: (входить розпалений, повен життя, стає серед двору і плеще в долоні)
Котра з вас краще всіх дівчат гуляє?
Дівчина: (до якої Пер підходить)
Я – ні.
Друга дівчина: (так само)
Я теж ні.
Третя: Я? Нізащо у світі.
Пер Ґінт: (до четвертої)
Ходи хоч ти, нім краща навинеться.
Дівчина: (відвертається)
Часу не маю.
Пер Ґінт: (до п’ятої) То хоч ти ходи!
Дівчина: (збирається йти)
Додому мушу…
Пер Ґінт: Як? Тепер до дому?
Коваль: (пів голосом до Пера)
А глянь, гуляв зі старим…
Пер Ґінт: (повертається до одного зі старших)
Гей, бадю!
Котра з дівчат свобідна ще?
Мужчина: Шукай!
Пер Ґінт раптом тихне; загуканий, стривожений дивиться на людей довкруж. Усі дивляться на нього, але ніхто не обзивається. Він наближується до другого гурту. Але, куди він не підійде, там розмова тихне, як тільки відвернеться – усі сміються йому вслід.
Пер Ґінт: (до себе)
Думки мов стріли, а слова мов змії
Печуть мене; очі палить це презирство!
Пригинцем іде повз тин. Сольвейга з малою Гельгою входять на подвір’я разом зі своїми батьками
Один мужчина: (до другого, поблизу Пер Ґінта)
Сторонські люди.
Другий: Ті, що там?
Перший: Із заходу.
Пер Ґінт: (заступає дорогу тим, що прийшли, показує на Сольвейгу й питається її батька)
Чи можна брати дочку твою гуляти?
Мужчина: (лагідним голосом)
Охоче, тільки мушу привітати,
Як звичай каже, господарів хати.
(Ідуть у хату)
Кухар: (подає Пер Ґінтові чарку)
Коли прийшов, то випий на здоров’я.
Пер Ґінт: (не перестаючи дивитися за новими гістьми)
Спасибіг, пити не прийшов. Спасибіг.
Кухар: (відходить. Пер Ґінт дивиться на хату й усміхається)
Така невинна, чиста, наче ангел!
А як вона спустила погляд вниз,
За плахту мами держучись, в руках
У неї бачу молитовник. Нуко,
Погляну зблизька!
(Хоче йти в хату)
Парубок: (виходить із кількома іншими з хати)
Гей, Пер! Додому йдеш і не гулявши?
Пер Ґінт: Не йду додому.
Парубок: Так чого ж тікаєш?
(Бере його за плечі, щоб повернути кругом)
Пер Ґінт: Іди до чорта!
Парубок: О, Коваля боїшся?
Пер Ґінт: Його боятись?
Парубок: А – забава в Люнді?
(Парубки сміються і йдуть туди, де танцюють)
Сольвейга: (на порозі)
То ти просив піти гулять з тобою?
Пер Ґінт: А що! Ти й досі не рішила справи?
(Бере її за руку)
Ходи!
Сольвейга: Не довго тільки, бо матуся
Казали хвильку погулять, тай годі.
Пер Ґінт: Матуся, справді? Ти хіба торішня?
Сольвейга: Смієшся з мене?
Пер Ґінт: Як же не сміятись?
Сольвейга: В маю я вперше приняла причастя.
Пер Ґінт: А як же ж звешся?
Сольвейга: Сольвейґа звусь, а ти?
Пер Ґінт: Пер Ґінт.
Сольвейга: (висовує руку) О, Боже!
Пер Ґінт: Що таке – злякалась?
Сольвейга: Зовсім ні, тільки підв’язка стиснула.
(Відходить від нього)
Жених: (тягне свою маму за спідницю)
Вона не хоче, мамо…
Мати: Що не хоче?
Жених: Не хоче!
Мати: Що ж бо?
Жених: Отворить комори.
Батько: (роздратований, шпиком)
Тебе би в стайню затворить! Ти, осле!
Мати: Покинь, це вже унадиться якось.
Усі йдуть вглибину.
Парубок:
(що вертається з майдану із цілою юрбою товаришів)
Позволь горілки чарку, Пер!
Пер Ґінт: Спасибіг.
Парубок: Один ковток.
Пер Ґінт: (дивиться на нього з-під лоба)
Давай, нехай стрібую!
Другий: Моя ж хіба горілка гірша тої?
Пер Ґінт: Спасибіг, годі!
Той сам: З двох чарок не впадеш.
Стрібуй, що добра.
Пер Ґінт: Що ж, давай краплинку!
(П’є знову)
Дівчина: (пів голосом) Ходімо відсіля.
Пер Ґінт: Що, боїшся Пера?
Третій: А хто тебе би, Пере, не боявся?
Четвертий: Того! На Люнді бачили, що вмієш!
Пер Ґінт: Коли озлюся, то зумію краще!
Перший: (нишком) Тепер він в сосі.
Інші парубки: (навкруж Пера) Вичисли – що вмієш!
Пер Ґінт: Лишім на завтра!
Другі: Не завадить нині.
Дівчина: Ти знаєш чари?
Пер Ґінт: Вмію визвать чорта!
Мужчина: Зайняття знала це моя бабуня.
Пер Ґінт: Брехня! Відкіля? Рад би я почути!
Замкнув я чорта раз в лушпі горіха,
Яку червак продовбав.
Дехто: (сміючись) Це вже чули.
Пер Ґінт: А як він там вищав, скиглів,
За волю царства всі мені давав.
Парубок: Та мусів лізти хоч-не-хоч в горіх!
Пер Ґінт: А так, що мусів. Я заткав діру,
А він, як вискне, як заплаче з люти!
Дівчина: Ну, прошу, прошу – чи то може бути?
Пер Ґінт: Скиглів, немов нашпилена оса.
Дівчина: Ну й де ж він дівся? Чи іще в орісі?
Пер Ґінт: Та де там! Вже пігнав світами.
Той чорт і винен, що від того часу.
Мене Аслак на очі не терпить.
Парубок: Яким же ж чином?
Пер Ґінт: Я пішов до нього
Й кажу: розбий мені того горіха;
Я зараз – каже, та звичайно – в нього
Немає діла без кливця й клепала…
Голос: (з гурту) Убив чортяку?
Пер Ґінт: Ні, не вбив, а тільки
Потяг оріх на клепало й розбив.
Та заки молот вспів вгору підняти,
То чорт, мов вихор огняний, зірвався,
Пробив стіну і кришу та й пропав.
Дехто: А що ж коваль?
Пер Ґінт: Стояв, рознявши рота,
Немов святий в іконі. З того часу
Мене на очі не терпить! Їй богу!
(Усі сміються)
Дехто: Це добре було.
Другі: Краща з небилиць.
Пер Ґінт: А, може, я це видумав?
Мужчина: Ти – ні!
Усе те чули ми не раз уже, Пере.
Пер Ґінт: Брехня! Це справді трапилось мені!
Мужчина: Як все.
Пер Ґінт: А хто з вас їздить по повітрі,
Й стремен не згубить? Вмію не одно!
(Усі сміються)
Один з гурту: Пер – їдь по небі!
Інші: Зразу все повірим!
Пер Ґінт: З огнем не грайтесь, а то в мить зірвуся,
Неначе вихор, й полечу над хмари,
Цілий округ до ніг моїх припаде!
Старший чоловік: Зійшов вже з глуздів.
Другий: От дурний баран.
Третій: Хвалько.
Четвертий: Брехун!.
Пер Ґінт: Ну-ну! Пождіть!
Чоловік: (п’яний) Підломим крильця! Не буяй високо!
Інші: Згарбуєм шкуру й підіб’єм око.
(Гурт розходиться. Старші йдуть, глибоко обурені, молодші жартують і сміються)
Жених: (підходить близько до Пера)
Ти вмієш, Пере, їздити по небі?
Пер Ґінт: А що ж! Як хочеш – прожогом чи в трап?
Жених: І маєш плащ, що робить невидимим?
Пер Ґінт: Шапку-невидку, кажеш, певне, маю.
(Відвертається від нього. Сольвейга іде крізь подвір’я й веде Гельгу за руку)
То ти, Сольвейго? Гарно, що прийшла.
(Бере її за руку)
Тепер підемо погулять, не правда?
Сольвейґа: Пусти!
Пер Ґінт: Чому ж бо?
Сольвейґа: Дикий ти, мов кінь.
Пер Ґінт: Хіба ж то рен не дикий перед літом?
Не будь же горда і ходи зі мною.
Сольвейга: (бере руку назад)
Не можу.
Пер Ґінт: Справді?
Сольвейґа: Ти зовсім підпитий.
(Іде з Гельгою геть)
Пер Ґінт: Узяв би ніж і різав до одного!
Жених: (торкає його ліктем)
А, може б, ти один мені поміг?
Пер Ґінт: До Інгрид хочеш? Де ж вона?
Жених: В коморі,
Пер Ґінт: Так-так… Мені б ти небо отворив…
Жених: Не міг би ти піти собі до чорта?
Пер Ґінт:
(раптом його осяйнула думка, говорить тихо, сильно)
Вона в коморі!
(Наближується до Сольвейги)
Ах, ті очі вені!
(Сольвейга хоче йти, але Пер заступає їй дорогу)
Боїшся, може, що я мов бурлака?
Сольвейга: (швидко) Ні, ні, ти справді так не виглядаєш.
Пер Ґінт: Я, правда, трохи вийшов з рівноваги,
Та це було з досади тим, що ти
Мене пошила в дурні. Ну – ходім!
Сольвейга: Не можу, Пере, може, й проти волі…
Пер Ґінт: Кого ж боїшся?
Сольвейга: Батька.
Пер Ґінт: Чистий сміх!
Твій батько певне з-поміж тих,
Що уха вниз спускають раз у раз.
Сольвейга: Не знаю, що сказать тобі на це…
Пер Ґінт: Бо ви сектанти всі, молитвотреби,
Твій батько, мати, може, навіть ти.
Чого ж ти вмовкла?
Сольвейга: Дай мені спокій!
Пер Ґінт: О, ні!
(Приглушеним, але сильним і грізним голосом)
Я в троля замінюсь страшного
І прийду в опівніч до ліжка твойого.
Як вчуєш, що драпає щось, то не думай,
Що кітка, а знай, що це я –
Кров вип’ю, ввійшовши, мов змора, у дім,
А Гельгу з кістками і косами з’їм!
Бо знать тобі треба, що я вовкулак –
Кусатиму в руки і плечі, мов рак.
(Раптом міняє голос і благає)
Гуляй зі мною, Сольвейг!
Сольвейга: (сумно глянувши на нього) Ти недобрий!
(Іде в хату)
Жених: (знову вертається)
Корову дарую за поміч…
Пер Ґінт: Гаразд!
Пропадають за хатою. Тієї самої миті з майдану виходить юрба народу, більшість п’яних. Крик і замішання. Сольвейга, Гельга та її батьки стають з іншими старшими людьми на порозі хати)
Кухар: (до коваля, що йде на чолі юрби)
Не зачіпай!
Коваль: (скидає куртан) Поміримось на клуби!
Пер Ґінт чи Аслак – хтось з обох тут ляже.
Дехто: Нехай скубуться!
Другі: Хай розчешуть чуби!
Коваль: Язик напутав, а п’ястук розв’яже!
Батько Сольвейги: Гамуйтесь, дядьку!
Гельга: (до матері) Битимуть Пер Ґінта?
Парубок: Не краще з Пером гратися, чим битись?
Другий парубок: Плювати йому в вічі!
Третій: Нагнати з подвір’я!
Четвертий: Нумо до діла!
Коваль: (відкидає куртан) Давай сюди звіря!
Мати: (до Сольвейги) А бачиш, яку він тут має шанобу?
Оза: (вбігає з патиком у руці)
Де син мій подівся? Ох дам йому бобу!
Аж руки в мене до бійки трясуться.
Коваль: (закочує рукави)
Для шкури такої – той бучок – стеблина!
Дехто: Придасть йому чосу коваль!
Другі: О, погладить!
Коваль: (попльовує в руки й дивиться на Озу) Розрадить.
Оза: Ви Пера бити хочете? Ану!
Є в мене кігті й зуби! Як затну…
Ах, де він?
(Кличе на весь майдан)
Пере!
Жених: (вбігає задиханий)
Все, усе пропало! Мамунцю, татку!
Батько: Що ж знову?
Жених: Пер Ґінт…
Оза: (кричить) Убили Пера ви, чи що? Кажіть!
Жених: Не вбили. Гляньте – ось він на горі!
Дехто: Разом із нею!
Оза: (випускає з рук патик) Пройдисвіт!
Коваль: (мов упав з неба) Дереться
Поперек кручі і не зломить шиї.
Жених: (плаче)
Несе собі дівку, мов вовк барана!
Оза: (погрожує вгору)
А впав би ти відтам!
(кричить у страху)
Ступай зосторожна!
Господар: (вибігає простоволосий, блідий від люті)
Я лоб йому зірву за цю самоволю!
Оза: Скарай мене, Боже, як я вам позволю!
Друга дія
І. Картина
Вузька доріжка на високогір’ї. Ранній ранок. Пер Ґінт біжить сердитий удовж доріжки. Інгрид у весільному вбранні, намагається його зупинити.
Пер Ґінт: Іди!
Інгрид: По тім усім, що сталось?
І куди?
Пер Ґінт: Не наша річ.
Інгрид: (ламає руки)
Чорна зрада!
Пер Ґінт: Замість плакать,
Розійдімся в три чорти.
Інгрид: Поєднав нас гріх на віки.
Пер Ґінт: Чорт побрав би вас, жінок
Всіх до матері лихої,
Всіх… Усіх вас, крім одної…
Інгрид: Так? Якої ж?
Пер Ґінт: Де не ти.
Інгрид: Отже, хто?
Пер Ґінт: Іди туди,
Відкіля прийшла!
Інгрид: Ах, Пере!
Пер Ґінт: Замовчи вже!
Інгрид: То не з серця
Ти говориш…
Пер Ґінт: Просто з його!
Інгрид: Збаламутить, потім кинуть?!
Пер Ґінт: Чим же ти мене прив’яжеш?
Інгрид: Гегштадтом і ще чимсь більше…
Пер Ґінт: Маєш ти молитвослов?
Є у тебе злоті коси,
Йдеш за маминим слідком.
Погляд соромно униз
Опустивши?
Інгрид: Я?
Пер Ґінт: Сто днів
Тому брала ти причастя?
Інгрид: Ні.
Пер Ґінт: А сором в тебе є?
Вміла б ти мені відмовить?
Інгрид: Пере, ти збожеволів?
Пер Ґінт: Чистий, хто на тебе гляне,
Ну?
Інгрид: Ні… але…
Пер Ґінт: Отже – геть!
(Хоче йти)
Інгрид: (заступає йому дорогу)
Знаєш, що тобі це може
Коштувати?
Пер Ґінт: Що ж таке?
Інгрид: Гроші, поле, честь при тобі,
Як не зрадиш.
Пер Ґінт: Я не з тих.
Інгрид: Ти обманець! (плаче)
Пер Ґінт: Ти ж здалася..
Інгрид: В безнадії.
Пер Ґінт: Я в шумі.
Інгрид: (погрожує)
Ти за все це заплатиш!
Пер Ґінт: Йди повісся серед лісу.
Інгрид: Отже, ні?
Пер Ґінт: Іди до біса!
Інгрид: О, ти лють мою почуєш!
(Сходить униз)
Пер Ґінт: (мовчить хвилинку, раптом скрикує)
Хай вас чорт усіх мордує,
Всіх до матері лихої!
Інгрид: (повертає голову, кличе з презирством)
Крім одної!
Пер Ґінт: Так! Одної!
II. Картина
Біля гірського озера. Земля довкола м’яка, болотяна. Наближається буря. Оза у відчаї кличе й оглядається довкруж. Сольвейга насилу встигає за нею. Її батьки й Гельга йдуть трохи далі від них.
Оза: (махає руками і рве на собі волосся)
Усе проти мене гуртом сприсяглося:
Діброви, гори, озера і ріки,
Шляхи його губляться в мряці,
Скеля упасти на нього готова.
Люде ж, о люде, нехай би піймала,
Було би по ньому! Та я нізавіщо
Не дам його – вирву з обнять самій смерті!
(Звертається до Сольвейги)
І як же не дивно? Це справді мій син,
Що вмів лиш грозити й плести теревені,
Що вмів попід хмари гуляти на рені,
Язиком до неба сягати з долин?
Той сам… І не знаю – радіти чи плакать?…
Удвоє ми з Пером недолі зазнали –
Бо знать тобі треба, що муж був пияк,
По селах ганявся, строїв небилиці,
Котилися гроші, неначе з криниці,
Я ж радити в горю не вміла ніяк.
Удвох ми із Пером трималися хати
Й старались як-небудь журбу розганяти,
Боротись з судьбою не було в нас сил,
Поглянуть їй в вічі не було відваги,
А всякому треба потіхи, розваги,
Як рибі водиці, а пташечці крил.
Один її найде у чарці, а другий
Шукає – чим міг би себе обмануть.
І ми розважали себе казочками
Про князів, царівен, про кляті клади,
Про тролів триглавих, страшних вовкулаків,
Докіль не до краю дійшли. Хто б подумав,
Що хлопцю не зійдуть казки ці від ума?
(Знову перелякано)
Гу, що за гомін? Троль чи лісовик!
Пер! Пер! Це він – це хлопця мого
крик!
Вибігає на горбок й дивиться крізь озеро в далечінь. Батьки Сольвейги й Гельга приєднуються до неї.
Оза: Живого духа довкруги нема.
Чоловік: (вдумливо) Це зле для його.
Оза: (крізь плач) Зблукана овечка.
Чоловік: (лагідно потакує) Пропаща.
Оза: Ні! Цього ви не кажіть,
Він парень годен! Другий би радів.
Чоловік: Безглузда!
Оза: Хай безглузда я для тебе,
Та хлопця мого ображать не смій!
Чоловік: (ще більш понуро з лагідним поглядом)
Твій син пропащий. Камінь в нім, не серце.
Оза: (перелякано)
Не вірте! Бог не є такий жорстокий!
Чоловік: А вмів би він спокутувать гріхи!
Оза: (палко) Ні. Та він вмів їздити по небі.
Жінка: Бог з вами!
Чоловік: Що ви кажете?
Оза: Нехай!
Та знайте – син мій гори переборе,
Нехай лиш тільки вибесь з колодок!
Чоловік: Колись його побачиш на гіллі.
Оза: (кричить) Сохрань нас, Боже!
Чоловік: Кат його, як всилить,
То каяття його униз похилить.
Оза: (приголомшена)
Ви з горя мого смієтесь! Ходімте!
Чоловік: Ходім спасати грішну душу!
Оза: Коли в багні він – витягнем на сушу!
Як в силі тролів – вдаримо у дзвони.
Чоловік: Гм. Тут доріжка.
Оза: Хай вас Бог хоронить
За вашу ласку.
Чоловік: Діло християн.
Оза: Значиться – решта, це самі погани?
Ніхто зі мною не хотів іти.
Чоловік: Задобре знають твого сина.