Деякі джерела повідомляють, що під час чергової зміни влади в Києві під час бурхливих подій 1917–1920 років Вільгельм Олександрович поклав собі покинути миле серцю місто і, нарешті, переїхати до свого більш-менш тихого невеликого маєтку Кальська, розташованого в Слуцькому повіті Мінської губернії. Художник зібрав кращі свої роботи й відправив їх з багажем, попереду себе. На жаль, багаж у дорозі пропав, а сам художник так і не зміг нікуди поїхати. Історія ця і сумна і показова водночас: адже навіть попри таку значну втрату відвідувачі Вільгельма Олександровича тих років згадували про велику кількість робіт, що заповнювали майстерню (вона ж і вітальня) художника.
Можливо, через таку кількість картин страждала якість? Анітрохи! Догма про те, що кількість і якість несумісні – одне з тих правил, у прикладенні до яких Вільгельм Олександрович став яскравим винятком. Досить лише подивитися його роботи – багато репродукцій є в Інтернеті, – щоб зрозуміти: перед нами геній. А тим, хто «не йме віри своїм очам», радимо переглянути список високих нагород і регалій Вільгельма Олександровича. У 1872 році юний Котарбінський був визнаний «першим рисувальником Рима» і здобув срібну медаль на конкурсі в Академії св. Луки. У 1894 році на національній виставці у Львові ім’я Котарбінського звучить особливо голосно: майстер отримує золоту медаль і безліч схвальних відгуків. Картину «Оргія», яку не раз копіювали і яка вважається вершиною олійного малярства тих років, придбав музей Імператора Олександра III. У 1905 році (за деякими відомостями в 1915-му), вже зрілим художником, Вільгельм Олександрович був вшанований званням академіка Імператорської Академії мистецтв «за славетність на художній ниві». Творіння пензля Котарбінського в розписі соборів – серед яких центральне місце посідає, звичайно, Київський Володимирський собор – досі вражають уяву і викликають прискорене серцебиття у багатьох глядачів і мистецтвознавців. За роботу над розписом Володимирського собору Котарбінського нагородили орденом Станіслава II ступеня. Отож, як бачимо, якість робіт не викликає жодних сумнівів.
У чому ж тоді річ? Можливо, винні радянські музеї, які через ідеологічну спрямованість не придбавали робіт символіста Котарбінського? Але й ця версія відмітається, адже найвідоміші приватні колекції ніхто не скасовував. Славнозвісні італійські та польські меценати регулярно виставляли картини Котарбінського раніше і виставляють нині. Інформація про пристрасть до робіт Вільгельма Олександровича відомих колекціонерів – таких як Солдатенков, Ханенко або Терещенко – теж не могла «канути в Лету». Крім того, більшість дослідників сходяться на думці, що Котарбінський був одним з улюблених художників Миколи II. До речі, сьогодні добра традиція протягується: за картини Котарбінського б’ються на аукціонах найзаможніші покупці. Про популярність робіт Вільгельма Олександровича говорить принаймні той факт, що всі ми дотепер знайомі з ними. У 1914 році київське видавництво «Рассвет» видало масштабну серію листівок В. Котарбінського. Русалки, німфи, янголи, наяди, болотні вогники, смерть в образі дівчини або прекрасного юнака, лихоманка – біла діва, що прийшла з боліт… Покажіть будь-яку з цих листівок сучасному глядачеві, і він вигукне: «Авжеж, знаю! Це ж класика модерну! Це ж основа основ – символізм у чистому вигляді. Звичайно, я знаю і люблю ці роботи. Що? Котарбінський? А хто це?»