За два тижні до смерті Леонід Биков поїхав у Ленінград, щоб провідати у лікарні Олексія Смирнова. Ніби передчував, що більше вони не побачаться. Кілька годин друзі жваво спілкувались у лікарні, а попрощався Маестро фразою з фільму: «Будемо жити, Макаричу! Будемо жити!»
А напередодні виписки, 7 травня 1979 року, Смирнов купив кілька пляшок коньяку, щоб вдячно пригостити лікарів перед випискою.
– Піду оце зараз дзвонити у Київ до Льоні, – бадьоро мовив Макарич. – Привітаю зі святом, повідомлю, що виписуюсь…
– Немає більше вашого друга…
Олексій Смирнов помер, дізнавшись про загибель свого друга.
Вони не змогли жити один без одного…
Дисонанс до ідилічної картини «В оточенні друзів».
Друзі друзями, але хтось же і чому причепив до родини Бикових клеймо – «божевільні»?..
І була жінка, співробітниця, якій він, лежачи в лікарні, довірив передати друзям свій «Заповіт» і яку він за півтора року до загибелі перестав помічати?..
Душевно відкрита людина, Леонід Биков зумів лишатись аполітичним у часи, коли це слово звучало як присуд. Його ролі та фільми ніколи не створювалися за політично-кон’юнктурних мотивувань. «Будемо жити!» — повторював він на екрані та в житті. Вільний художник, вільний від усілякої заангажованості, він підтримував у людях у зовсім неоптимістичні часи віру в краще майбутнє, абсолютно не пов’язуючи це із державною політикою «Вперед! До перемоги комунізму!» У сталінські часи це було присудом для митця. У хрущовську «відлигу» й у подальші часи за це могли б відлучити від творчості. Або ж поставити «під підозру», контролюючи та корегуючи кожен крок митця. Останнє безпосередньо стосується Леоніда Бикова. І в цьому плані визначення Леоніда Бикова як аполітичної людини буде неточним. Він своєю кіноакторською та кінорежисерською творчістю підривав офіціоз ізсередини, не декларуючи цього.
Для кінорежисера Леоніда Бикова: «Головне – за монтажем, ракурсом і панорамою не розхлюпати б душу! Мені здається, душа нашого народу ледь-ледь усміхається. Навіть коли болить, усміхається».
Його немає з ким порівнювати – ні поставити поруч нарівні, ні відразу за кимось. То в чому ж виявлялася «незвичайність і глибока значущість» героїв Леоніда Бикова? Неповторність його мистецької особистості?..
* * *
В архівах Музею Національної кіностудії імені Довженка, Київського державного музею театру, музики і кіно, Музею Харківського академічного українського драматичного театру імені Шевченка, Музею історії Краматорська накопичилося багато документальних свідчень про діяльність Леоніда Бикова.
Існують численні спогади про Леоніда Бикова як людину, актора, режисера: його сестри Луїзи, доньки Мар’яни, друзів і колег майстра. Їх неважко віднайти у відкритому Інтернеті. Та й до мене особисто дійшли, окрім надрукованих, і ненадруковані спогади режисера Миколи Мащенка, який усе життя підтримував дружні стосунки з Леонідом Биковим, а також акторів, яким пощастило працювати з ним, зокрема, мого однокурсника по театральному інституту Віталія Дорошенка, який зіграв у двох його фільмах…
Кінознавець Лариса Брюховецька написала ґрунтовну монографію під промовистою назвою «Своєрідне кіно Леоніда Бикова», в якій окремі влучні спостереження розчиняються у потоці загальних фраз і визначень. Ніби на протилежність цьому створена Наталією Тендорою монографія «Леонід Биков. “Ати-бати…”» побудована на проникливо-емоційному ставленні до особистості й творчості майстра, хоча автор, захоплений його образом, дає розгулятися своїй фантазії…
От і виходить, що Леонід Биков:
• протистояв радянській системі, коли стає відомо по прізвищах, із ким саме він боровся, – і залишається невідомим, за що, власне, він боровся;
• був радянським митцем – а чи був він українським митцем? Останнє звучить якось нерозбірливо;
• був блискучим актором-коміком, який змушував глядачів сміятись і плакати (а в чому полягає природа його неповторного комізму?);
• був кінорежисером-новатором (а що, власне, нового він вніс у мистецтво кіно?);
• начебто жив у сім’ї божевільних, дружина і син страждали на шизофренію (а чи так воно було?).
І так далі. А далі ще багато чого нез’ясованого, неуточненого, неспростованого.
Тобто на часі некон’юнктурний, неупереджений погляд на Леоніда Бикова:
• не виключно з точки зору тих, хто знав його зблизька і за малим не завжди міг угледіти велике,
• не виключно з орбіти Малої планети, коли історія набувала рис політичності,
• не з позицій наукоподібного жонглювання термінами, коли митцеві приписували приналежність до різних течій «постреалізму»…
Примечания
1
Актор. Знімався з Леонідом Биковим у кінофільмі «На семи вітрах».