42
Гіппократ (бл. 460 – бл. 370 до н. е.) – давньогрецький лікар, реформатор античної медицини. Вів життя мандрівного лікаря, побував у Єгипті, Малій Азії, Лівії, у скіфів, ознайомився з медициною цих країн і народів. Розробив вчення про темпераменти людей, про етіологію хвороб, про діагностику й симптоматику захворювань. Його система лікування ґрунтувалася на етичних принципах, які зберегли свою значущість і досі: не нашкодити; дотримуватися обережності й щадити сили хворого; зберігати лікарську таємницю тощо.
43
«Філософський камінь» – фантастична речовина, яка за уявленнями середньовічних алхіміків володіє чудодійними властивостями: перетворенням неблагородних металів на золото й срібло, лікуванням усіх хвороб, продовженням людського життя, поверненням молодості. У різні часи філософський камінь називали по-різному: «червоний камінь», «панацея», «великий еліксир», тощо.
44
Алессандро Каліостро (спр. ім’я Джузеппе Бальзамо; 1743–1795) – знаменитий міжнародний авантюрист, який видавав себе за медика й алхіміка, мага й заклинателя духів. Заснував таємну секту франкмасонства. Користувався великою популярністю в придворних колах Західної Європи й Росії. Викритий у брехні, не раз рятувався втечею з різних країн. Як масон й авантюрист був засуджений в Римі на довічне ув’язнення.
45
Геркулес – римське ім’я Геракла – героя грецької міфології, сина бога Зевса й дружини фіванського царя Алкмени. Наділений величезною фізичною силою, він зробив безліч подвигів. Найбільш відомий цикл оповідань про 12 подвигів Геракла на службі у царя Евріефея. Згідно з переказами, за порадою кентавра Несса дружина Геракла просочила отруйною кров’ю сорочку чоловіка, і той, не витримавши страждань, спалив себе на багатті. Культ Геракла був одним із найпопулярніших в античному світі.
46
Дені Папен (1647–1714) – французький фізик і винахідник, одним із перших зробив спробу побудувати судно з паровим двигуном. За освітою лікар, працював асистентом у лабораторії Паризької академії наук. Виклав ідею пароатмосферної машини, описав машину з паровим котлом.
47
«Венеціанський купець» – комедія англійського поета й драматурга Вільяма Шекспіра (1564–1616), написана ним у 1597 р. і видана в 1600 р.
48
Магічна пентаграма. Пентаграма – правильний п’ятикутник, знак п’ятикутної зірки, якому в середні століття приписували магічні властивості.
49
Йоганн Йозеф Гаснер (1727–1779) – католицький священник, який прославився «чудовими зціленнями», яких він домагався, виганяючи бісів. Його «метод» бурхливо обговорювався як у церковних, так і в медичних колах.
50
Антон Ван-Гаен (1704–1776) – нідерландський лікар, з 1754 р. займався медичною практикою у Відні, де створив клінічну школу, яка здобула широку популярність.
51
Масонство – братство «вільних каменярів» – релігійно-філософська й етична течія, що виникла на початку XVIII ст. в Англії. Організаційні форми й обрядовість запозичені в середньовічних цехових об’єднань мулярів, які передбачали підпорядкування статуту, суворе дотримання професійної таємниці, зберігання інструментів у спеціальних приміщеннях (ложах).
52
Вольтер (спр. ім’я Франсуа Марі Друе; 1694–1778) – французький філософ-просвітитель, письменник і публіцист. У своїх роботах піддав критиці клерикалізм, християнський песимізм, деспотичну форму правління. Листи закінчував словами «роздавіть гадину!» («Esraser l’infame!»), маючи на увазі церкву.
53
Розенкрейцери – члени одного з таємних релігійно-містичних масонських товариств XVII–XVIII ст., поширених у різних країнах світу, включаючи Німеччину, Нідерланди, Росію, нерідко видавали себе за магів й алхіміків. Їхня емблема – роза й хрест.
54
Алхіміки – «фахівці», які в різний час намагалися за допомогою «філософського каменю» перетворити неблагородні метали (мідь і свинець) на благородні (золото й срібло). У середні віки лабораторії алхіміків існували в палацах королів і князів, єпископів і багатих купців. Багато західноєвропейських алхіміків було канонізовано католицькою церквою.
55
Філалети – «друзі істини», члени масонської ложі, яка була створена в 1773 р., послідовники знаменитого англійського алхіміка Іренея Філалета (XVII ст.).
56
Мадам де Помпадур (Жанна-Антуанетта Пуассон; 1721–1764) – впливова фаворитка французького короля Людовіка XV.
57
Дерево Діани – амальгама срібла й ртуті, яка кристалізується у формі дерева, їй приписували чудодійні властивості. Діана у стародавніх римлян – богиня місяця, ототожнювалася з грецької Артемідою – богинею полювання, покровителькою породіль, зображувалася з луком і стрілами, іноді з півмісяцем на голові. Центром її культу був храм у гаю Немі біля м. Аріцин. Згідно з міфом, «царем лісу» ставав той, хто, вбивши колишнього «царя», відламував гілку від священного дерева.
58
Джованні Джакомо Казанова (1725–1798) – італійський письменник, мандрівник, автор «Спогадів» у 12 томах, що оповідають про закулісне життя придворного суспільства різних держав Західної Європи другої половини XVIII ст., а також про численні любовні й авантюрні пригоди автора.
59
Люцифер – у християнській міфології сатана, занепалий ангел, повелитель пекла, диявол.
60
Граф Сен-Жермен (пом. 1795 р.) – міжнародний авантюрист, алхімік, видавав себе за безсмертного мага й чародія, володаря «еліксиру життя», а також «філософського каменю», здатного перетворювати метали на золото. Як і Каліостро, об’їздив багато країн Європи.
61
Граф д’Артуа (1757–1836) – брат французького короля Людовіка XVI, після реставрації монархії правив під ім’ям Карла X (1824–1830).
62
Мадам Ламбаль, Марія-Тереза-Луїза (1749–1792) – придворна дама й подруга королеви Марії Антуанетти, яка була страчена під час Французької революції.
63
Принц Конде, Луї Анрі Жозеф (1756–1830) – один із принців крові, відігравав помітну роль при дворі французького короля Людовіка XVI.
64
Герцог Бурбон (Луї Жозеф) (1736–1818) – батько принца Конде Луї Анрі, генерал в армії Людовіка XV, згодом воював проти революційних військ.
65
Барон Монтеск’є (пом. 1822 р.) – онук відомого французького філософа Шарля Луї Монтеск’є (1689–1755), учасник війни за незалежність у Північній Америці (1775–1783).
66
Маркіз Лафайєт Марі-Жозеф Поль (1757–1834) – французький політичний діяч, брав участь у Північній Америці у війні американських колоній за свою незалежність, отримав звання генерала американської армії. У 1780 р. повернувся до Франції, його зустріли, як героя. Після взяття народом Бастилії в 1789 р. був призначений начальником національної гвардії. Після повалення монархії (1792) втік до Голландії, потрапив до рук австрійців і був ув’язнений. За часів Наполеона I повернувся до Франції.
67
Зороастр – пророк (від іранського – Заратуштра), жив у першій половині VI ст. до н. е., засновник зороастризму – релігії древніх народів Середньої Азії, Азербайджану і Персії (Ірану). Основний принцип зороастризму – торжество справедливості у світовій боротьбі добра і зла. За переказами боровся з демонами й перемагав їх словом і чудесами.
68
Жан-Жак Руссо (1712–1778) – французький філософ-просвітитель, письменник. Засуджував офіційну церкву й релігійну нетерпимість, відстоював ідеї справедливості, свободи й рівності.
69
Давньогрецький комедіограф Арістофан (бл. 445 – бл. 385 до н. е.), сатира якого часто мала форму утопії комічного характеру, у комедії «Хмари» висміяв знаменитого філософа Сократа. Сократ (470–469—399 до н. е.) – давньогрецький філософ жив в Афінах. Свої погляди викладав усно в ході вільних бесід зі своїми учнями. Про їхній зміст і форму викладу можна судити з опублікованих діалогів Платона.
70
Франсуа Рабле (1483 або близько 1494–1553) – французький письменник-гуманіст. Скептично ставився до церковних догм. Написав фантастичний роман «Гаргантюа і Пантагрюель», у якому, відкидаючи святенництво й забобони, через гротескні образи своїх героїв дав сатиричне зображення життя сучасного йому суспільства.
71
Жозеф-Іньяс Гійотен (1738–1814) – французький лікар, який запропонував у 1789 р. застосовувати в якості знаряддя страти спеціальну машину для обезголовлювання, яка отримала назву «гільйотина». Вперше вона була застосована у квітні 1792 р. і широко використовувалася урядом якобінської диктатури в 1793–1794 рр.
72
Жан Сільвен Байло (1736–1793) – французький вчений, фахівець з історії астрономії. Наступного дня після взяття Бастилії 15 липня 1789 року був проголошений мером Парижа.
73
Антуан Лоран Лавуазьє (1743–1794) – французький хімік, один із основоположників сучасної хімії. Досліджував склад повітря, роль кисню в процесі дихання, окислення, бродіння. Був генеральним відкупником, звинувачений у змові й посадових злочинах, гільйотинований.
74
Антуан Лоран Жуссьє (1748–1836) – французький вчений-ботанік, директор Ботанічного саду в Парижі. Опублікував велику працю щодо класифікацій рослин.
75
Едвард Дженнер (1749–1823) – англійський лікар, основоположник щеплення від віспи. У травні 1796 р. прищепив коров’ячу віспу дитині. У тому ж році вакцинація проти віспи почала використовуватися в англійській армії й на флоті. У 1803 р. в Лондоні заснував Королівське Дженнеріанське товариство, став його довічним головою.
76
Жан-Мартен Шарко (1825–1893) – французький лікар, один із основоположників невропатології й психотерапії. Зробив внесок у дослідження явищ гіпнозу, таких захворювань нервової системи, як істерія й неврози.
77
Рубікон – річка на Апеннінському півострові, яка служила кордоном між власне Італією й римською провінцією Цизальпійською Галлією до 42 р. до н.е. Порушивши законодавчі приписи, у 49 р. до н.е. Юлій Цезар із військом перейшов Рубікон, поклавши тим самим початок громадянській війні. Звідси вираз «перейти Рубікон», що означає прийняти безповоротне рішення.
78
Аполлоній Тіанський (I ст. до н. е.) – давньогрецький філософ, глава неопіфагорійської релігійно-містичної школи, мандрівний проповідник, мав славу пророка, здатного творити чудеса.
79
Медуза Горгона – відповідно до грецької міфології, крилате чудовисько з головою жінки й зміями замість волосся. Під її поглядом все живе перетворювалося на камінь. За переказами, Персей відтяв голову сплячій Медузі, вдавшись до хитрощів: щоб уникнути її погляду, дивився в мідний щит на її відображення.
80
Амеріго Веспуччі (1451–1512) – мореплавець флорентійського походження. Учасник іспанських і португальських експедицій до берегів Нового Світу (Америки). У 1507 р. Лотаринзький картограф Мартін Вальдземюллер запропонував назвати землі, відкриті мореплавцем, країною Амеріго. З того часу відкрита Колумбом у 1492 р., невідома в Західній Європі, територія стала називатися Америкою.
81
П’єр Жане (1859–1947) – французький лікар і філософ, фахівець із експериментальної психології. Використовував гіпнотичні методи лікування, створив вчення про психастенію. Автор книг з історії психологічної науки.
82
Монгольф’є – брати Жозеф (1740–1810) й Етьєн (1745–1799) – французькі винахідники, які побудували паперову кулю, наповнену гарячим димом (аеростат). Перший політ такої кулі без людей був здійснений у червні 1783 р. в м. Анноне, з людьми – у листопаді того ж року в Парижі.
83
Друїди – жерці у стародавніх кельтів Галлії, Британії та Ірландії, становили панівну верству кельтського суспільства, відігравали велику роль у політичному житті кельтів, здійснювали релігійні обряди жертвоприношення й виконували судові функції.
84
Суд Фема – таємний суд у середньовічній Німеччині.
85
Генріх фон Кляйст (Клейст) (1771–1811) – німецький письменник і драматург, у творах якого ірраціонально-романтичне перепліталося з реальним. Покінчив життя самогубством. Кляйсту присвячений один з есеїв трилогії С. Цвейга «Бій з демоном».
86
Ернст Теодор Амадей Гофман (1776–1822) – німецький письменник-романтик, композитор, художник. У своїй літературній творчості звертався до світу фантастики, таємничих явищ у людській психіці й природі. Автор чотиритомника «Серапіонові брати» (1819–1821), двотомника «Еліксир диявола», романтичної опери «Ундіна» та інших літературних і музичних творів.
87
Франц Брентано (1838–1917) – німецький філософ. У своєму вченні провів межу між фізичними й психічними феноменами, ввів поняття інтенціональності (спрямованості свідомості на щось). Ідея інтенціональності розглянута в його роботі «Психологія з емпіричної точки зору» (1874).
88
Фрідріх Вільгельм Йозеф Шеллінг (1775–1854) – німецький філософ, представник німецького класичного ідеалізму. Розглядав природу як форму несвідомого життя розуму, особливу увагу у своєму вченні приділяв проблемам становлення й розвитку свідомого «я», відносин між свідомими й несвідомими процесами, теоретичній та морально-практичній діяльності людини, інтелектуальній та естетичній інтуїції, філософським і релігійним світоглядам. Найбільш важливі з його робіт: «Система трансцендентального ідеалізму» (1800), «Філософія мистецтва» (1802–1803), «Філософія і релігія» (1804), «Філософські дослідження про сутність людської свободи» (1809).
89
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770–1831) – німецький філософ, представник німецької класичної філософії, який створив на об’єктивно-ідеалістичній основі систематичну теорію діалектики. Переосмислюючи всі сфери культури й людської цивілізації, висунув вчення, згідно з яким розвиток світу й людини відтворює різні стадії самопізнання «світового духу». Його перу належать такі роботи, як: «Феноменологія духу» (1807), «Наука логіки» (1812), «Філософія права» (1821) та ін.
90
Йоганн Готліб Фіхте (1762–1814) – німецький філософ. В основі його філософії лежать уявлення про діяльну природу людини, автономію волі як універсального початку буття, реальність як продукті діяльності «я», історію людства як процесі розвитку від несвідомого до свідомого розуму.
91
Едгар Аллан По (1809–1849) – американський письменник, поет і критик. Один із родоначальників детективної новели й теорії «мистецтва для мистецтва».
92
Готгільф Генріх Шуберт (1780–1860) – німецький філософ, психолог і лікар. Відрізнявся схильністю до містики й псевдонаукових фантазій. До його робіт, зокрема до книги «Символізм сновидінь» (1814), апелювали З. Фройд і С. Цвейг.
93
Гай Юлій Цезар (100—44 до н. е.) – римський диктатор. Підкорив більшість галльських племен і зміцнив могутність Риму. Установив диктатуру, був убитий змовниками-республіканцями.
94
Юстінус Кернер (1786–1862) – німецький письменник, за фахом лікар. Виявляв інтерес до загадкових явищ людської психіки й можливостей спілкування людей зі світом духів. Автор книг «Історія двох сомнамбул» (1824) і «Ясновидиця з Префорста» (1824), а також ліричних віршів.
95
Йозеф Еннемозер (1787–1854) – німецький психолог. Автор ряду робіт, присвячених обґрунтуванню теорії тваринного магнетизму.
96
Карл Олександрович Клюге (1782–1844) – німецький письменник і лікар. Автор книги «Досвід викладу тваринного магнетизму як лікувальний засіб».
97
Фрідріх фон Тренк (1726–1794) – прусський офіцер, який служив в Австрії й Росії. Під час Великої французької революції приєднався до повсталого Парижу, страчений в період якобінського терору.