Та коли це буде…
А поки що Валер’ян закінчує церковно-парафіяльну школу, і дев’ятирічного хлопця віддають до Катеринославського реального училища, де викладали точні науки. Очевидно, через брак коштів батьки вимушені були відправити сина саме на цю спеціалізацію, бо класична гімназія, де викладали гуманітарні дисципліни, була значно дорожчою.
У 14 років, коли родина переселилася з Писарівки у Чаплі, у Валер’яна з’явився велосипед, єдиний на той час у селі. Його подарував батько, напевне сподіваючись, що син житиме у місті. І хлопчина залюбки їздив на ньому сам і давав покататися друзям.
Першу згадку про учнівські роки Валер’яна залишила мешканка села Чаплі Ганна Ярушевська: «Він був надзвичайно здібним хлопцем. Було, послухає уважно урок і вже вдома не повторює. А натомість набере в учителів і знайомих книг і просиджує над ними цілу ніч. Він дружив з моїм братом Степаном. Був тихий, сором’язливий. Любив ходити на сінокіс, на рибалку до Дніпра. І вже тоді мій брат хвалився, що Валер’ян пише вірші і оповідання».
Тимчасом батька не стало. І син з болем згадував: «Так мало батьківських пестощів випало на мою долю…»
* * *
Навесні 1917 року уже розгорталися революційні події. Підмогильний не піддається ейфорії революції, натомість тішиться пожвавленням українського культурного життя. За часів Голови Центральної Ради УНР Михайла Грушевського усі навчальні заклади були переведені на українську мову навчання, і російськомовне училище з семирічним терміном навчання перетворилося на першу катеринославську реальну школу, де учням ще рік викладали українську мову, літературу, історію та географію, удосконалювали знання іноземних мов і готували до вступу у вищі навчальні заклади, профілем яких були точні науки.