«Я грітиму вас…»
«О, я згодна! – Вона нахилилася через столик до Северина й прошепотіла: – У нас любов вільніша, ніж у європейців: те, що у вас називається зрадою, ми вважаємо свободою. Первіснообщинна мораль, і я не думаю, що це погано… Ескімос, наприклад, за люльку може позичити сусідові свою дружину…»
«А потім?»
«А потім – як було й дотоді… Ви знаєте, напевне, що Рокуел Кент жив із Саламіною, а коли до нього приїхала з Америки дружина, коханка вернулася до свого чоловіка…»
«Усе так просто, – проказав Северин. – І жодних тобі моральних кодексів».
«Ми надто близькі до природи, Северине. В цьому наша перевага над вами і наше щастя».
«Я хотів би хоч трохи пожити в Ґренландії. Відпочити від європейських умовностей, фальшу, штучности, шаблону…»
«Приїжджайте, я зустріну вас… І не полишу, поки не повернетеся додому».
«А чи конче треба повертатися? Я ж самотній».
«Усі чужинці вертаються від нас до своїх предківських вогнищ».
«Але чому?»
«Найпотужнішою силою людини є її приналежність до чогось більшого за неї саму. Й через те… Я сподобала собі вас з першого погляду, але в Європі не залишилася б нізащо».
«Чому ви так легко признаєтеся в коханні?»
«Бо воно сильніше за бонтон».
«Люба ви моя… Ви в дитинстві бавилися м’ячиком?»
«Не розумію, яке це може мати для вас значення… Ні, не бавилася, для таких розваг ескімоси не мають часу. Зате в нас діти забавляються прикрашанням моржових бивнів…»
По короткій мовчанці Северин похопився:
«А чи не пора нам на теплохід?»
«Я чула, що нині не будемо відчалювати: десь там у морях заштормило. Однак “Арґо” вже на нас чекає… Пора, адже Язон уже зустрів Медею, правда?» – всміхнулася.
«Зустрів… Але Язон невірний, а Медея мстива».
«Не бійтеся, наші жінки не вміють мстити. Люблять, поки любиться… Й дозволяють чоловікам кохати їх і покидати».
«Вільний ваш край, і я заздрю вам».
«Тішуся вашим визнанням. Але ходімо, бо таки пора».
Йшли до причалу мовчки.
«Ви мене поцілуєте?» – запитала Йоганна, коли ступали на трап.
«Я тебе зацілую, Саламіно…»
«Коли сама прийду до вас?»
«Я буду ждати…»
VI
На морях штормило справді, метеорологічні зведення були невтішні, проте циклон шаленів далеко – десь над Егейським морем, а на Чорному панував штиль, і «Ренесанс» вночі полишив Констанцу.
Другого дня перед обідом прибули до Варни – лише на кілька годин, щоб оглянути унікальний печерний Аладжа-монастир; Майстер Северин тут уже бував – дуже давно, тоді він уперше зміг вирватися за межі імперії. Мав тоді ще чорне до блиску волосся і – жодної зморшки на чолі; а чи впізнала б його нині, сивого й статечного, болгарка Софія, чи він упізнав би її – напевне, дуже поважну жінку? Та чи потрібно впізнавати? То тільки у співжитті подружжя не помічають старості, а як лише відірвуться одне від одного на час – і прокладається між колишніми коханцями нездоланна межа.
А якою була б сьогодні дівчинка з м’ячиком? Може, то й добре, що не зустрів її у зрілому віці, і являється вона йому молодою, ніби час для неї нічого не важить, й Северин, вічно закоханий у її переміни, сам не спостерігає за своїм віком; а певне, старості й немає, поки її відганяє присутність вічно живої жіночої молодості…
Куди ж поділася Саламіна? Вже другий день Северинові не вдається її зустріти; що могло трапитися: дійняло її розчарування після побачення в Констанці, або ж це банальна жіноча гра – відтягувати жадану мить, щоб вона була потім солодшою? Майстра проймало втішне відчуття: та невже він ще раз закохався – може, й востаннє?
На обід прийшов зарання, сподіваючись, що й Саламіна зайде до ресторану, й він попросить її сісти поруч. Сталих місць за столиками учасники круїзу не мали й у такий спосіб швидше зазнайомлювалися; теплохід заходив у лійку Босфору, вже проступили крізь імлу щогли мінаретів над сірими банями стамбульських мечетей – мандрівники швидко всідалися за столиками, щоб встигнути вийти на палубу ще до того, як корабель пришвартується в Золотому Розі; Саламіни не було, й до Северина підсіли Анатолій і норвежка Гелена, одне вільне місце залишилося, і його зайняв чоловік зі шпакуватим, стриженим під щіточку волоссям – він поглянув на сусідів проникливим, аж гейби викличним поглядом і назвався:
«Баріс із Маскви-матушкі… С госпожой Гелєной ми давно знакоми, а ви, как мне кажется, мілиє хохли із нєзалєжной Украіни. Угадал?»
«Не зовсім, – спокійно відказав Анатолій. – Ми все-таки українці й воліли б, аби ви так визначали нашу національність, якщо вже вирішили з нами познайомитись».
Борис був розв’язний, надміру безтурботний, він заливався кондовою поволзькою говіркою:
«Але ж бо ви амбітні, дорогі земляки!.. Та певно, певно, щирі українці! А от я зовсім безболісно реаґую, коли мене хтось та й обізве кацапом. Самоіронія властива лише справді незалежним людям… До речі, я не зовсім добре розумію вашу мову, чи не могли б ви перейти на престижнішу?»
«Вперше чую, що мови є престижні й непрестижні, – теж спокійно мовив Северин. – Але якщо ви так вважаєте, то можемо скористатися англійською…»
«М-да-а… Ну ладно, говоріть по-своєму… А мене останнім часом вельми цікавить ось яке питання: що вам дала незалежність, адже вашому народові зараз важче живеться, ніж при совєтах».
«Незалежність нам дала незалежність, ви здатні це зрозуміти?» – вже почав кипіти Северин.
Анатолій торкнувся долонею плеча колеґи й заговорив тихим безбарвним голосом:
«Пані Гелена вважає мене націоналістом, пригадуєте, пані Краґ, нашу дискусію в “Таверні під Акрополем”? То скажіть тепер, що дала норвежцям незалежність від шведів?»
«Я поки що послухаю, – відказала Гелена. – Хочу з’ясувати для себе самої свої власні переконання. Можливо, нині вони зазнають змін…»
Кельнер приніс перші страви, Борис швидко вимітав тарілку – йому хотілося розмовляти.
«Про норвежців поки що помовчимо, – сказав, витираючи серветкою уста. – У них сама лише література й музика засвідчили про готовність нації до незалежності: Кнут Гамсун, Тар’єй Весос, Едвард Ґріґ… Яко критик, я цікавився вашим красним письменством – і кого надибав серед українських літературних героїв: бандита Чіпку, розбійника Довбуша, деґенерата варнака, п’яного хама козака Голоту!»
«Ми могли б поговорити і про найвищий рівень нашого мистецтва, – відклав ложку Северин. – Але якщо ви вже приземлились до наших негативних персонажів, то подумайте: хіба кращі за них мордерця невинних жінок Раскольніков чи батьковбивця Смердяков? Будьте ж об’єктивні!»
Примечания
1
І коли ми опиняємося в таверні, то не знаємо, де є земля… (Лат.)
2
Називаюся я Еліта Пре, еротична письменниця, і затямте, українці: я не допущу, аби ми ще раз товклися (пол.).
3
«Хочеш мене? Нема проблем, можемо й тут!» (Пол.)
4
До найвищої слави Бога! (Лат.)
5
Починаю! Починаємо! (Лат.)
6
Дивись завжди на зорі! (Лат.)