– Що хочете, пане. Вона робитиме все, що їй бажатиметься. Ми вже подбаємо тут загладити неприємності, яких завдали їй… – І до мене пошепки: – Так ти дуже намучилась, дитино моя? Та як тим льоншанським страховиськам достало сміливості збиткуватися над тобою? Твою настоятельку я знала, ми разом були пансіонерками в Пор-Роялі[30] – то був серед нас недолюдок. Ми ще побачимось, ти про все розкажеш мені…
І на цьому слові взяла мене за руку й злегка поляскала своєю рукою. Молоді церковники теж мене привітали. Було пізно. Пан Манурі поїхав, архідиякон із своїми супутниками рушили до арпажонського пана, куди їх запрошено, і я лишилась наодинці з настоятелькою. Та недовго було це: юрбою збіглися всі черниці, послушниці й пансіонерки, і за мить мене обступило душ сто. Я не знала ні кого слухати, ні кому відповідати. Навколо себе бачила різні обличчя і чула найрізноманітніші запитання. Проте завважила, що ні мої відповіді, ні моя особа ні в кого не викликала невдоволення.
Якийсь час проминув у цій докучній розмові, і, коли першу цікавість було вдоволено, юрба зменшилася, решту черниць вирядила настоятелька й сама повела мене до моєї келії. За звичаєм похвалила її, показала мені налой і мовила:
– Отут моя подруженька Богу молитиметься, та треба ж подушку покласти на приступку, щоб її колінця не натрудилися. А в кропильниці свяченої води й немає, ота сестра Доротея завжди забуде щось. А ось гляньте на крісло, спробуйте, чи зручно в ньому сидіти?
І, говорячи так, посадовила мене, відхилила мені голову на спинку й поцілувала в чоло. Тоді підійшла до вікна, пересвідчилась, чи легко воно відчиняється й зачиняється; потім до ліжка – тут відіпнула й запнула заслону, щоб побачити, чи добре вона закривається. Оглянула ковдри – вони нові. Взяла подушку, перебила її, сказала:
– Любій голівоньці дуже добре буде на ній спати; простирадла не тонкі, та такі вже у всьому монастирі; матраци хороші…
По тому підійшла до мене, обняла й вийшла. Під час цієї сцени я гадала сама собі: «От безумне створіння». І сподівалася для себе гарних і лихих днів.
Я влаштувалася в келії, ходила ввечері до церкви, була на вечері, а потім відпочивала. Деякі черниці підійшли до мене, а деякі відсторонилися; одні сподівалися від мене заступництва перед настоятелькою, а других уже тривожила прихильність, яку вона до мене виявляла. Перші хвилини минули у взаємних похвалах, розпитуванні про монастир, що я покинула, вивідуванні моєї вдачі, нахилів, смаків, розуму – вас звідусюди мацають та все мережі на вас ставлять і з усього висновки роблять якнайвірніші. Наприклад, закинуть якесь обмовницьке слово й дивляться на вас; уривають раптом якусь розповідь і чекають, чи спитаєте ви, що далі сталося, а чи так обминете; ви щось звичайнісіньке скажете, а вони його чарівним називають, хоч і знають добре, що то абищиця; силкуються довідатись ваших найпотаємніших думок, розпитують, що ви читаєте, пропонують вам книги священні й світські, помічають, які ж ви вибрали; підохочують вас порушувати в дрібницях статут, звіряються вам, закидають про настоятельчині дивацтва, все це докупи збирають, переказують, облишають вас, знову до вас беруться, вивідують ваші думки про звичаї, благочестя, світ, релігію, монастирське життя, про все.
Примітки
1
Pascal В. Pensees. – P., 1972, p. 514.
2
Pascal В. Pensees. – P., 1972, p. 587.
3
Цит за книгою: Diderot. Oeuvres romanesques. – Р: Garnier, 1959. – P. VIII.
4
Історія Маргарити Деламар розказана в монографії: George May. Diderot et «La religieuse». – New-Haven-Paris, 1954.
5
Сатира (від лат. повний, рясний) – літературний жанр римського походження, де повчальна тема поєднується з полемічно-критичними тенденціями.
У «Небожі Рамо» Дідро бере собі за взірець «Сатири» Горація (або «Бесіди», такий переклад латинської назви цього твору – «Sermones» – здається більш правильним) – твір, в якому Горацій у формі довільної бесіди без гострих політичних випадів, але достатньо критично та самокритично висвітлює соціальні та філософські проблеми, показує людські слабості та перипетії долі, виявляє себе спостережливим автором, який надає дотепні характеристики типовим людським проявам та, зображуючи різні ситуації, намагається об'єктивно виразити правду життя.
6
Бахтин М. М. Проблемы поэтики Достоевского. – М., «Художественная литература». – 1972, с. 245.
7
Diderot. Paradoxe sur le comedien. – Paris, 2001. – P. 78.
8
Дидро Д. Мысли об объяснении природы. – Собрание сочинений. В 10-ти т. – М., 1935. – Т. 1. – С. 338.
9
Овідій. Метаморфози. Кн. І, вірш. 85. «Юпітер дав людині високе лице, сказав їй дивитись на небо й підводити чоло до зірок».
10
Монастир св. Марії ймовірно колись насправді існував.
11
Відомий паризький учитель танців.
12
Тобто коли вона брала постриг.
13
Сен-роський вікарій – вікарій церкви св. Роха в Парижі.
14
Фейянський монастир знаходиться неподалік від палацу Тюільрі в Парижі.
15
Льоншан – монастир ордену Сен-Клер (кларис), одного з найбільш суворих орденів, заснованого у XII ст. Монастир був розташований на місці нинішнього паризького іподрому між Булонським лісом та Сеною. Він був зруйнований під час Великої французької революції.
16
Сумне лаштування, бліді свічки, і світло страшніше від темряви… – арія з опери «Кастор та Поллукс» композитора Рамо (1734).
17
«Помилуй» (лат.) – 56-й псалом Давіда.
18
Сульпіціанці – католицький чернечий орден, заснований у XVII ст., мав власні навчальні заклади.
19
Янсеніст – послідовник янсенізму (XVII–XVIII ст.), реформаторського руху в католицькій церкві, заснованого католицьким богословом Янсенієм (1585–1638). Доктрина янсенізму стверджує божественне визначення долі й заперечує свободу волі.
20
Молініст – прибічник вчення іспанського ієзуїта Луїза Моліни (1535–1600), на відміну від янсеністів, моліністи вважали, що божественна благодать також залежить від вчинків самої людини.
21
…чи визнаю буллу… – Мається на увазі булла папи Клімента XI «Unigentius» (1713), видана на вимогу ордену єзуїтів. Булла засуджувала янсеністів як єретиків і прокламувала верховенство церкви над державою. Вона розколола Францію на два ворожих табори.
22
Жорстока двозначність: слово «мир» (лат. pax, фр. раіх) означає також в'язницю в католицьких монастирях.
23
Ви знаєте, пане, що в четвер святі дари з дарохранительниці переносять на окремий олтар… Йдеться про перенесення так званої євхаристії (св. причастя) з дарохранительниці до тимчасового вівтаря, так званої могили.
24
Пані де Субіз – йдеться про дружину маршала Субіза, фаворитку маркізи Помпадур.
25
«Червоними закаблуками» називали придворних.
26
Пан Манурі – відомий адвокат тих часів.
27
«Гряди, Создателю!» (лат.) – гімн Творцеві.
28
Моли Бога за неї (лат.).
29
Хай спочине у мирі (лат.).
30
…пансіонерками в Пор-Роялі… – вихованками в монастирі Пор-Рояль. Пор-Рояль – жіночий монастир, заснований у 1204 р. неподалік від Парижа. Його було перенесено до Парижа у 1625 р. і розпущено у 1709 р. У 1636 р. Пор-Рояль був духовним центром янсенізму.