Себ зиркнув на годинник. Більшість богобоязливих людей у Вашинґтоні все ще спали, тому він усвідомлював, що не може зателефонувати доктору Вульф, директорці школи своєї доньки Джессіки, щоб з’ясувати, чому вона так терміново хоче переговорити з ним. Це може бути…
Таксі зупинилося біля Королівського суду на Стренді.
– З вас чотири шилінґи і шість пенсів, шефе, – сказав таксист, перебиваючи його думки.
Себ вручив йому дві пів крони.
Коли вийшов із таксі, камери одразу замерехтіли спалахами. Перші слова, які він міг розрізнити серед галасу репортерів, були:
– Ви прочитали листа майора Фішера?
* * *
Коли суддя Лейн увійшла до судової зали номер чотирнадцять і зайняла своє місце у кріслі з високою спинкою на узвишші, то була вкрай не задоволена. Адже не сумнівалася, що хоча й твердо звеліла присяжним не читати жодних газет, поки проходив цей процес, єдиною темою, яку вони обговорюватимуть у кімнаті для присяжних цього ранку, буде перша шпальта «Дейлі мейл». Її честь навіть не уявляла, хто ж злив у пресу зміст листа майора Фішера, але це не завадило їй, як і всім іншим у цій залі суду, мати свою думку.
Хоча лист і був надісланий пану Трелфорду, суддя була певна, що це не він. Адже він ніколи не застосовував таку невизначену тактику. Вона знала багатьох адвокатів, які заплющували очі, навіть потурали такій поведінці, але не Дональд Трелфорд. Він швидше програє справу, ніж плаватиме у таких каламутних водах. Її честь також була впевнена, що це не могла бути й леді Вірджинія Фенвік, адже це лише нашкодило б її справі. Якби витік змісту листа міг би їй допомогти, вона була б першою підозрюваною в списку.
Суддя Лейн поглянула на пані Кліфтон, котра сиділа похнюплена. Упродовж минулого тижня вона прониклася прихильністю до підсудної і відчула, що хотіла б познайомитися з нею ближче після закінчення судового розгляду. Але це було неможливо. Насправді вона більше ніколи не спілкуватиметься із цією жінкою. Якби вона це зробила, це, безперечно, стало б підставою для повторного розгляду справи.
Якби судді загадали припустити, хто відповідальний за витік інформації, вона зробила б невеличку ставку на сера Джайлза Беррінґтона. Але суддя Лейн зроду не складала прогнозів і ніколи не грала в азартні ігри. Її честь розглядала лише докази. Однак той факт, що сер Джайлз не був у суді того ранку, можна було б розглядати як доказ, навіть якщо це було б побічним свідченням.
Суддя зосередила свою увагу на Едварді Мейкпісі, котрий ніколи не виказував своїх думок. Цей видатний королівський адвокат завжди виступав блискуче, і його промовиста адвокатська діяльність, без сумніву, була на користь леді Вірджинії. Однак це було до того, як пан Трелфорд звернув увагу суду на лист майора Фішера. Її честь тямила, чому ні Емма Кліфтон, ні леді Вірджинія не хотіли, щоб це послання оприлюднили у суді, хоча й була впевнена, що пан Трелфорд радив своїй клієнтці, щоб та дозволила йому внести цей доказ. Зрештою, він представляв пані Кліфтон, а не її брата. Суддя Лейн припустила, що незабаром присяжні повернуться й оголосять свій вердикт.
* * *
Коли вранці Джайлз того дня зателефонував до штабу округу в Бристолі, йому не довелося довго гомоніти зі своїм агентом Ґріффом Гаскінсом. Прочитавши першу шпальту «Мейл», Ґріфф неохоче визнав, що Джайлзу доведеться зняти свою кандидатуру від лейбористів на майбутніх довиборах у Бристольських доках.
– Це так типово для Фішера, – визнав Джайлз. – Повно напівправди, перебільшень і натяків.
– Мене це не дивує, – зауважив Ґріфф. – Але чи ти зможеш довести це до дня голосування? Позаяк лише одне можна сказати напевно: напередодні опитування торі засунуть лист Фішера в кожну поштову скриньку округу.
– Ми зробили б те саме, отримавши навіть менший шанс, – зізнався Джайлз.
– Але якби ми могли довести, що це була злива брехні… – Ґріфф відмовлявся так легко здаватися.
– У мене немає на це часу, і навіть якби я це зробив, не впевнений, що мені хтось повірив би. Слова мерців – набагато потужніші, ніж живих.
– Тоді нам залишається тільки одне, – зітхнув Ґріфф. – Нажлуктаємося і втопимо в чарці свої печалі.
– Саме це я і зробив учора ввечері, – зізнався Джайлз. – І бозна-що іще.
– Після того як ми оберемо нового кандидата, – сказав Ґріфф, швидко повертаючись до виборчого процесу, – я хотів би, щоб ти проінструктував його чи її, адже той, кого ми оберемо, потребуватиме твоєї підтримки і, що іще важливіше, твого досвіду.
– За теперішніх обставин це не може виявитися перевагою, – припустив Джайлз.
– Перестань бути таким жалюгідним, – дорікнув Ґріфф. – Маю відчуття, що тебе не так просто спекатися. Лейбористська партія у тебе в крові. І чи не Гарольд Вілсон казав, що тиждень – дуже довгий час у політиці?
* * *
Коли непомітні двері відчинилися, усі в залі судового засідання припинили гомоніти й обернулися, щоб спостерігати, як судовий пристав відступає убік, аби дозволити семи чоловікам і п’ятьом жінкам увійти до приміщення й зайняти свої місця на лаві присяжних.
Суддя зачекала, поки вони всядуться, тоді нахилилася вперед і запитала старшину присяжних:
– Вам вдалося винести вирок?
Той повільно підвівся зі свого місця, поправив окуляри, підвів погляд на суддю і сказав:
– Атож, вдалося.
– Ваше рішення одностайне?
– Авжеж, ваша честь.
– Ви прийняли рішення на користь позивача, леді Вірджинії Фенвік, чи відповідача, пані Емми Кліфтон?
– Ми схилилися на користь відповідача, – сказав старшина і, виконавши своє завдання, сів на місце.
Себастьян схопився на ноги й уже намірився зааплодувати, коли помітив, що і мати, й суддя дивляться на нього. Він хутко повернувся на своє місце та поглянув на батька, але той лише йому підморгнув.
По той бік суду сиділа жінка, люто зиркаючи на присяжних, не в змозі приховати своє невдоволення, тоді як її адвокат сидів, безтурботно склавши руки. Щойно цього ранку сер Едвард прочитав першу сторінку «Дейлі мейл», як второпав, що його клієнтка не має жодного шансу виграти цю справу. Він міг би вимагати повторного розгляду справи, але насправді сер Едвард не радив би своїй підзахисній пройти повторний судовий розгляд із такими шансами на успіх.
* * *
Джайлз сидів сам-один за столом в їдальні свого будинку на Сміт-сквер, зрадивши свої щоденні звички. Не було перед ним миски з кукурудзяними пластівцями, не було й апельсинового соку, вареного яйця, примірника «Таймс» чи «Ґардіан», лише свіжа «Дейлі мейл» лежала на столі перед ним.
«Палата громад
Лондон SW1A 0AA
12 листопада 1970 року
Шановний пане Трелфорде!
Вам буде цікаво дізнатися, чому я вирішив писати Вам, а не серу Едварду Мейкпісу. Відповідь проста: не сумніваюся, що Ви обоє діятимете в інтересах своїх клієнтів.
Дозвольте мені розпочати з клієнтки сера Едварда, леді Вірджинії Фенвік, та її нахабного твердження, що я був ніким іншим, як її професійним радником, котрий завжди працював на власну руку. Ніщо не може бути далі від істини. Я ніколи не знав клієнта, котрий був би практичнішим, а коли справа доходила до купівлі-продажу акцій Беррінґтонів, вона мала на меті лише одне – знищити компанію, незалежно від кошту, а також репутацію її голови, пані Кліфтон.
За кілька днів до того, як мав розпочатися суд, леді Вірджинія запропонувала мені значну суму грошей і заявила, що дає мені карт-бланш, щоб діяти від її імені для того, щоб справити на присяжних враження, ніби вона справді не розуміла, як працює фондовий ринок. Дозвольте Вас запевнити, що хоча леді Вірджинія й питала у пані Кліфтон на зборах акціонерів: «Чи правда те, що один із ваших директорів продав свій великий пакет акцій у вихідні, намагаючись привести компанію до збанкрутіння?», сама вона робила це не менше, ніж тричі, й їй ледь не вдалося завалити Беррінґтонів. Я не можу лягти до могили з такою несправедливістю на совісті.
Однак є ще одна несправедливість, не менш неприємна, яку я також не можу ігнорувати. Моя смерть спричинить довибори в окрузі Бристольські доки, і я знаю, що Лейбористська партія розгляне можливість переобрання своїм кандидатом колишнього депутата парламенту сера Джайлза Беррінґтона. Але, як і леді Вірджинія, сер Джайлз приховує таємницю, якою не бажає ділитися навіть зі своєю родиною.
Коли сер Джайлз нещодавно відвідував Східний Берлін як представник уряду Її величності, він провів те, що згодом описав у заяві для преси, як одну ніч із панною Карін Пенґеллі, його офіційною перекладачкою. Пізніше він назвав це причиною того, що дружина його покинула. Хоча це вже було друге розлучення сера Джайлза через перелюб, я не вважаю, що саме це має бути достатньою причиною для того, щоб чоловік відмовився від суспільного життя. Але в цьому випадку його бездушна поведінка з леді унеможливлює мовчання.
Поспілкувавшись із батьком панни Пенґеллі, я знаю достеменно, що його донька не раз писала серу Джайлзу, щоб повідомити, що вона не лише втратила роботу внаслідок їхнього зв’язку, але й вагітна від нього. Незважаючи на це, сер Джайлз навіть не захотів ввічливо відповісти панні Пенґеллі на її листи або продемонструвати хоча б занепокоєння з приводу її скрутного становища. Вона не скаржиться. Однак я роблю це від її імені й обов’язково запитаю, чи така людина має представляти своїх виборців у Палаті громад? Без сумніву, громадяни Бристоля висловлять свою думку на виборах.
Даруйте, сер, що поклав такий тягар відповідальності на Ваші плечі, але я відчув, що мені не залишили вибору.
Щиро Ваш,
Александр Фішер, майор (на пенсії)»
Джайлз задивився на свій політичний некролог.
3
– З поверненням, пані голово, – сказав Джим Ноулс, коли Емма увійшла до зали засідань. – Я ні на мить не сумнівався, що ви повернетесь із тріумфом.
– Слухайте, почуйте! – мовив Клайв Енскотт, підсуваючи крісло Еммі, щоб вона могла зайняти своє місце на чолі столу.
– Спасибі, – подякувала Емма сідаючи.
Вона окинула поглядом стіл у залі засідань і посміхнулася своїм директорам. Усі вони всміхнулися у відповідь.
– Пункт номер один, – Емма поглянула на порядок денний, ніби нічого й не відбулося за останній місяць. – Оскільки пан Ноулс скликав це засідання у такий стислий термін, секретар компанії не встиг розповсюдити протокол останнього засідання правління, тому попрошу прочитати його нам зараз.
– Чи є в цьому потреба, враховуючи обставини? – поцікавився Ноулс.
– Не впевнена, що до кінця знаю ці обставини, пане Ноулс, – відрубала Емма. – Але підозрюю, що ми незабаром усе дізнаємося.
Філіп Вебстер, секретар компанії, підвівся зі свого місця й нервово закашлявся. «Деякі речі ніколи не змінюються», – подумала Емма. Він почав зачитувати протокол, ніби оголошував, який потяг прибуває на четверту платформу:
– «У вівторок, 10 листопада 1970 року, відбулося засідання правління у Беррінґтон-хаусі. Присутніми були всі директори, за винятком пані Емми Кліфтон та пана Себастьяна Кліфтона, котрі обоє надіслали свої вибачення, пояснивши, що залучені до інших справ. Після відставки заступника голови, пана Десмонда Меллора, та за відсутності пані Кліфтон за спільною згодою домовилися, щоб посаду голови тимчасово посів пан Джим Ноулс. Потім відбулася довга дискусія щодо майбутнього компанії та того, до яких дій необхідно вдатися, якщо леді Вірджинія Фенвік виграє справу про наклеп проти пані Кліфтон. Адмірал Саммерс заявив, що вважає, що нічого не треба робити, доки не буде відомий результат судового розгляду, позаяк він упевнений, що пані голову виправдають».
Емма всміхнулася старому морському вовку. Якби корабель тонув, він би останнім покинув облавок.
– «Однак пан Ноулс не поділяв довіру адмірала та повідомив присутнім, що він уважно стежив за справою і неохоче дійшов висновку, що шанси пані Кліфтон – як у сніжної кулі в пеклі, і леді Вірджинія не лише виграє, а й присяжні присудять їй значну суму відшкодування. Тоді пан Ноулс нагадав правлінню, що пані Кліфтон чітко дала зрозуміти, що піде у відставку з посади голови, якщо таким буде результат. Далі він сказав, що вважає, що в такому випадку рада директорів зобов’язана розглянути майбутнє компанії, і зокрема, хто саме має замінити пані Кліфтон на посаді голови правління. Пан Клайв Енскотт погодився з виконувачем обов’язків голови та запропонував кандидатуру пана Десмонда Меллора, який нещодавно написав йому пояснення, чому вважає, що той має вийти зі складу правління. Зокрема, заявив, що не міг би розглядати можливість залишатися у правлінні, доки там є «ця жінка». Потім відбулася тривала дискусія, в ході якої стало зрозуміло, що директори розділилися порівно щодо питання, як залагодити цю проблему. Підбиваючи підсумки, пан Ноулс дійшов висновку, що необхідно підготувати дві заяви. І щойно стане відомий результат судового розгляду, оприлюднити для преси відповідну. Адмірал Саммерс заявив, що в заяві для преси не буде потреби, оскільки щойно пані Кліфтон очистить своє ім’я, все буде, як і раніше. Пан Ноулс натиснув на адмірала Саммерса запитанням, що він робитиме, якщо справу виграє леді Вірджинія. Адмірал відповів, що подасть у відставку з посади члена правління, позаяк не існує обставин, за яких він готовий служити під орудою пана Меллора. Пан Ноулс попросив записати слова адмірала у протокол. Потім він виклав свою стратегію майбутнього компанії, якщо станеться найгірше».
– А якою була ваша стратегія, пане Ноулс? – невинно запитала Емма.
Пан Вебстер перейшов до наступної сторінки протоколу.
– Це вже неактуально, – сказав Ноулс, тепло усміхнувшись голові. – Зрештою, адмірал довів свою рацію. Але я вважав своїм обов’язком підготувати правління до будь-яких перипетій.
– Єдиною можливістю, до якої ви хотіли підготуватися, – прохрипів адмірал Саммерс, – було оголошення вашої відставки іще до того, як відбулася ця зустріч.
– Чи не здається вам, що це дещо брутально? – озвався Енді Доббс. – Зрештою, Джима поставили в незавидні умови.
– Лояльність ніколи не буває завидною, – заперечив адмірал, – якщо, звісно, ти не негідник.
Себастьян придушив посмішку. Він не міг повірити, що хтось усе ще вживав слово «негідник» у другій половині ХХ століття. Він особисто вважав «бісів лицемір» доречнішим, хоча насправді це не могло б справити більшого ефекту.
– Можливо, секретар компанії має прочитати заяву пана Ноулса, – зауважила Емма. – Ту, яку б опублікувала преса, якби я програла справу.
Пан Вебстер витягнув зі своєї теки аркуш паперу, але перш ніж отримав нагоду промовити хоч слово, Ноулс підвівся, зібрав свої папери й заявив:
– У цьому немає потреби, пані голово, бо я подаю у відставку.
Без жодного слова він повернувся, щоб піти, але не раніше, ніж адмірал Саммерс буркнув:
– І на мить не зарано.
Потім він втупився у двох інших директорів, котрі підтримували Ноулса.
Хвилину повагавшись, Клайв Енскотт та Енді Доббс також підвелися і тихо вийшли із зали засідань.
Емма зачекала, поки двері за ними зачиняться, перш ніж знову заговорити.
– Час від часу, можливо, я здавалася занадто нетерплячою щодо педантичного стилю ведення протоколів секретарем компанії. Зараз визнаю, що це було доречно, пан Вебстер довів, що я помилялася, тому беззастережно вибачаюся перед ним.
– Ви хочете, щоб я записав ваші слова у протокол, пані голово? – поцікавився Вебстер без жодного натяку на іронію.
Цього разу Себастьян нарешті дозволив собі посміхнутися.
4
Коли Гаррі вчетверте відредагував незвичайні мемуари Анатолія Бабакова про сталінську Росію, він забажав потрапити на перший же доступний рейс до Нью-Йорка, щоб передати рукопис «Дядька Джо» Гарольду Гінзбурґу, своєму видавцю. Але було щось важливіше, що завадило йому летіти. Подія, яку він не мав наміру пропустити за жодних обставин. Сімдесятиріччя своєї неньки.