А потім, навесні 1945 року події прискорилися. Фріци панікували, англо-американці наближалися, і ми знали, що для нас це може означати переведення до іншого табору однією з тих відомих ’’доріг смерті’’. Але одного ранку виходимо, а в таборі нікого, ні есесівців, ні капо! Ми були настільки отупілі, що пішли на роботу. Я вирішив рухатися на захід, назустріч американцям. Я йшов кілька годин, натрапив на броньовик, у якому було повно есесівців, які могли б убити мене за те, що я втік, потім на окоп із задрипаним піхотинцем, який тримав останній бастіон німецької оборони перед навалою союзників (він боявся так само як я, і йому було, мабуть, стільки, скільки й мені). Потім я помітив патруль польової жандармерії. Я сховався, бо ці жандарми були найгірші, вбивали на місці дезертирів і полонених утікачів. А ще за кілька кілометрів нарешті білі зірки на машинах! У цих солдатів не було нічого схожого на хамство й грубість росіян чи німців: ні тобі підкованих чобіт, ні тобі крику, ні тобі агресивності. Вони були в зеленій формі з кишенями, в безшумних берцях на гумовій підошві, йшли спокійно, жували гумку й курили! Але мені вони показали рукою, щоб я повертався звідки прийшов. Тож я повернувся до свого бараку.
Примечания
1
Див.: Raphael Lemkin, Qu’est-ce qu’un génocide? Préface Jean-Louis Panné, Paris, Éditions du Rocher, 2008, [текст Конвенції, с. 259].
2
Див.: Raphael Lemkin, «Soviet Genocide in Ukraine», in Roman Serbyn, «Holodomor: the Politics and the History of the Ukrainian Genocide», повідомлення на колоквіумі «В пам’ять про Рафала Лемкіна, в 60-ту річницю прийняття Конвенції про запобігання і покарання за злочини геноциду», Польський Інститут міжнародних справ, Варшава 18–19 вересня 2008 р. Опубліковано в Agnieszka Bieńczyk-Missala and Sławomir Dębski (dir.), Rafal Lemkin, A Hero of Humankind, Varsovie, Polish Institute of International Affairs, 2010, 320 p.
3
Щодо поняття класового геноциду див.: Stéphane Courtois, «Le génocide de classe: définition, description, comparaison», Les Cahiers de la Shoah, № 6, 2002, pp. 88—122.
4
Lénine, Œuvres, Paris/Moscou, Éditions sociales/Éditions en langues étrangères, t. 26, pp. 379–380.
5
Див.: William Taubmann, Khrushschev. e man and his era, New York/Londres, Norton & Cie, 2003, 876 p.
6
Див.: Victor Zaslavski, Le Massacre de Katyn. Crime et mensonge, Paris, Éditions du Rocher, 2003, p. 41 et pp. 120–128.
7
Див.: Stéphane Courtois, «Le “Rapport secret” de Khrouchtchev: la fracture du système communiste», Communisme, № 88–89, 2006, pp. 47–60, ici p. 50.
8
Мені не подобається цей вислів з християнського лексикону, надто часто заяложуваний медіазасобами, але тут він зберігає свій початковий смисл.
9
Натяк на однойменний район Франції, відомий своїм вівчарством і сирами, де в 1970-ті рр. група екологів антимілітаристів марксистського спрямування протестувала проти розширення військової бази.
10
Розкуркулення торкалося селян, які відмовлялися від «добровільної» колективізації, і означало, найчастіше, виселення всієї сім’ї або ж розстріл.
11
Origins of Totalitarianism, 3 volumes, New York, 1951.
12
Ті скупі розповіді мого батька, що наводяться далі, були почуті мною здебільшого, коли він став удівцем і жив разом зі мною. Але це завжди були прості спогади, які він ніколи не оповідав, а які раптом виринали з застиглої пам’яті під час звичайної бесіди або під впливом якоїсь описаної в пресі події, що несвідомо наводило його на ту чи іншу подробицю. Дещо інше також спантеличувало мене в його поведінці. Я часто бачив, як батько, до речі, викладач і інженер, підбирав з землі загублені ґудзики, а, поївши, ретельно, методично, повільно витирав хлібом тарілку.
13
Vassili Grossman, Œuvres, Paris, Robert Laffont, 2006, p. 987.
14
Під час поїздки до Києва у 1981 р. ми зустрічалися з людиною, яка підтвердила, що була врятована від смерті моєю бабусею.
15
Свідчення, опубліковані в українській пресі 1990-х рр. підтверджують, що випадки канібалізму траплялися й у Соболівці.
16
У 2008 р., під час поїздки до батьківського села, один селянин розповідав, що дуже багато селян тоді жебрачили біля заводу, і так само багато їх там же й помирало. Тіла потім скидали в довгу яму, вириту вздовж стіни заводу.
17
Немає певності, що вони були росіяни. Мій батько у своєму загальному розумінні як біженець, можливо, помилково вважав їх росіянами.