- почав вiн рiшуче. Та Варя наблизилась до нього, витрiщила очi й пiдкреслено прошепотiла:
- Я ось як заверещу!
Малько-Ванько зацiпенiв. Коли Варя вищала, навiть Яквас тiкав i ховався у своєму кублi. У дитсадку зчинялася тривога, всi - малi та старi - поспiшали Варi на допомогу.
Ось i зараз вона звично наморщила носика й трохи вiдкрила рота.
А що як справдi завищить?
Дiти схопляться...
Прокинеться Олеся Василiвна!
- Нi, нi! Ти тiльки смирною будь, - хлопчик схопив Варю за руку.
- Буду смирною, якщо вiзьмеш i мене з собою, - швидко пообiцяла Варя.
Ну що ти з нею вдiєш?
Взагалi Малько-Ванько i Варя частенько гралися разом, дiлились ласощами, їх навiть мали за друзiв, якщо можна назвати друзями дiвчинку й хлопчика, у яких такi рiзнi вподобання. Коли Варя шила платтячко для своєї ляльки Катрусi, Малько-Ванько майстрував автомашину. А коли Малько-Ванько лiз на шовковицю, Варя тягла його до басейну. Та все ж вони доходили спiльної думки i тодi разом лiзли на шовковицю або хлюпалися у теплiй водi басейну.
Але одне дiло гратися у басейнi, i зовсiм iнше - розкрити Велику таємницю чарiвної кiмнати!
Малько-Ванько важко зiтхнув.
- Гаразд, - вiн щосили намагався насупити бiлi бровенята. - Тiльки ж гляди менi!
А якщо говорити щиро, то вiн був навiть радий, що не сам пiде до чарiвної кiмнати. Бо невiдомо, що там за дверима...
ОСЬ ТАК ЧУДАСIЯ!
Вони обережно зайшли до кiмнати й зупинились.
Дверi за ними повiльно зачинилися.
Клацнув зловiсно замок.
З переляку дiти здригнулись.
У кiмнатi нiчого не було. Тобто - нi стола, нi стiльцiв, нi лiжка - геть нiчого, що буває у звичайних кiмнатах. Навiть телевiзора.
Але зате тут було...
...МIСТО!
Велике iграшкове мiсто починалося бiля самих нiг Варi та Малька-Ванька й розкинулося на пiдлозi в усi кутки кiмнати. Срiблясте мiсячне сяйво заливало його з вiкон.
Будинки були маленькi-маленькi, але, як i в справжньому мiстi, одно- та багатоповерховi.
Дивне мiсто перетинали вулицi - не ширшi за стрiчечки у Вариних кiсках.
Окремо височiли корпуси заводiв з трубами завтовшки з олiвець.
Мов дротинки, виблискували трамвайнi колiї, на яких позавмирали трамваї завбiльшки з сiрникову коробку.
Вулицi були забитi нерухомими крихiтними машинами - вантажними, легковими, автобусами, тролейбусами...
I над усiм цим сяяли величезнi блакитнi лiтери. Малько-Ванько й Варя вже вмiли читати i тому без особливих труднощiв розiбрали слова:
ЧАРIВНА КРУГОВЕРТЬ
- Мабуть, так мiсто називається, - мовив Малько-Ванько.
- Яке гарне мiсто! - прошепотiла Варя i присiла, щоб краще роздивитися. - Онде стадiон, кiнотеатр, пам'ятник. Дивись, дивись, тут навiть магазини є!
Та хлопчика магазини не цiкавили. Коли вiн побачив автомобiлi, вiдразу ж потягся до них, бо дуже любив розбирати iграшки. Щоправда, пiсля того як Малько-Ванько розбирав автомашину, зiбрати її вже нiхто не мiг...
Та цi автомобiлi чимось рiзнились вiд iграшкових. Усе в них було, як у справжнiх, i навiть здавалося, що там, у темних кабiнах, сидять справжнi водiї. I хоча Мальку-Ваньку дуже кортiло взяти якусь машину в руки й розiбрати її, все-таки його щось стримувало. Нарештi вiн примостився навпочiпки бiля Варi й обережно потягся до найближчого автомобiля.
Раптом йому здалося, що вiн рушив з мiсця. Рука Малька-Ванька завмерла в повiтрi.
Та нiчого не сталося. Машина стояла на мiсцi. Тодi хлопчик доторкнувся до неї i трохи пiдштовхнув.
Десь угорi щось жалiбно забринiло, нiби лопнула струна. Дiти вп'ялися одне в одного великими очима.
- Що це?
- Не знаю... Дивись, машина!
Автомобiль легко їхав по вулицi. Вiн прискорював хiд! Малько-Ванько спробував було схопити втiкача, але той припустив швидше!
Дiти отетерiли. Iграшковий автомобiль щодуху мчав вулицями такого ж iграшкового мiста!
Ось у машини засвiтились фари i, мов крихiтнi свiтлячки, попливли по мiсту.
Й там, де вони пропливали, спалахували iншi вогники, їх ставало дедалi бiльше.
Усi автомашини в мiстi зарухались!
Дiти злякано сахнулися.
- Зараз з будинкiв лiлiпути повискакують, - хрипко сказав Малько-Ванько.
- Правда? Ой, як цiкаво! - прошепотiла Варя.
Та вiкна в будинках були темними, i нiхто з квартир не вискакував.
- Сердешнi! - загримiв нелюдський металевий голос. - Ви увiмкнули без дозволу пекельний механiзм Чарiвної Круговертi! Горе вам, горе! Горе всiм мешканцям мiста!
А з будинками коїлося щось незрозумiле.
Вони росли на очах!
- Зараз стелю проб'ють! - вжахнулася Варя.
Малько-Ванько задер догори голову, але стелi не побачив!
Куди ж вона подiлася? Угорi щось невиразно синiло - нiби небо лiтнього вечора.
- Дверi! Дивись... тiкають дверi!
Дверi швидко вiддалялись. Пластмасова ручка, наче ракета, злетiла вгору. Стiн уже не видно, а там, де ранiше були вiкна, пливли по небу свiтлi хмаринки.
Варя притулилася до Малька-Ванька й злякано прошепотiла:
- Ми кудись провалюємось!
- Ось в-воно, чар-родiйство, - простукотiв зубами вiн. Спочатку хлопчик затремтiв вiд страху, та одразу похопився - йому стало соромно перед дiвчинкою.
Малько-Ванько розправив плечi й швидко роздивився довкола.
Нiкуди вони не провалювалися, а стояли на околицi великого справжнього мiста. Позаду чорнiло широке поле. А перед ними пролягла свiтла бетонна дорога.
Поруч височiв стовп, до якого була прикрiплена смугаста жердина. Коло стовпа на землi виблискували залiзничнi рейки.
- Де це ми? Де це ми? - скiмлила Варя. - Я хочу додому!
В її голосi бринiли сльози. Ще хвилина - й розрюмсається.
Що робити?
Та тут зчинився страшенний галас!
ВIДЧАЙДУШНИЙ РУКАСТИК-СМУГАСТИК
З-за рогу з ревiнням вихопились чудовиська з палаючими очима.
Вони мчали прямо на дiтей, що зацiпенiли з переляку.
- Стiй! Тр-р-имай його! Хапай! - лунали вигуки.
Попереду чудовиська бiгла маленька смугаста фiгурка, освiтлювана яскравими фарами. Миготiли тоненькi ручки, блискучий шолом збився набiк. Коротенькi нiжки дрiботiли так швидко, що їх навiть не було видно.
Переслiдувачi наздоганяли дивного втiкача. Ще мить - i шалений натовп настигне його.
Снiп свiтла впав на смугасту жердину, що тяглася вiд стовпа поперек шляху. На жердинi засвiтилось червоне...
...ОКО!
- Гальмуй! Тпр-р-ру! Гальмуй! - залунали зойки.
Пронизливий скрегiт гальм розiтнув повiтря. Хмара куряви накрила i натовп, i маленького втiкача.
Та за мить вiн уже вискочив з хмари, пiрнув пiд смугасту планку й обернувся до своїх переслiдувачiв.
- Ну що, спiймали? Облизня спiймали!- вигукував вiн тоненьким голоском, пританцьовуючи. - Злякались мого старшого братика?
Переслiдувачi з гарчанням пiдсунулись до смугастої жердини. Курява вляглася, i дiти побачили, що то нiякi не чудовиська, а...
...ЗВИЧАЙНIСIНЬКI АВТОМОБIЛI!
Вони заповнили весь шлях, їхнi фари яскраво освiтлювали смугасту планку з палаючим червоним оком та жваву смугасту фiгурку за нею. Автомобiлi сердито буркотiли. Та не просто буркотiли, а, виявляється, розмовляли мiж собою!
Варя i Малько-Ванько розумiли кожне їхнє слово!
А говорили вони ось про що.
- Цього разу тобi пощастило! - величезний Ваговоз грiзно поводив фарами. - Та ще попадешся. Все одно вiд нас не втечеш!
- Назад тобi немає вороття! - пихато заявив блискучий Лiмузин. Тепер ми самi собi господарi...
- Тiльки поткнись ще, Рукастику-Смугастику! - заверещав схожий на жучка маленький автомобiльчик. - Скiнчились вашi часи, Рукастики-Смугастики...
- Дружки-Кружки! - пiдхопив хтось.
- Трикутники-Супутники!
- Ратники-Порадники! - вигукували з усiх бокiв навперебiй.
А Рукастик-Смугастик хвацько стрибав i кричав:
- Не боюсь! Не боюсь! Ось почекайте, прийде великий Знавець-Моргунець з своєю дружиною, вiн швидко наведе порядок.