— Не піде, — сказав я. — Або ми домовилися, або ні.
— Домовилися.
Жерара я залишу на наступний день. Каїн мене остаточно вимотав.
Я повалився на ліжко і заснув.
Жерар, дізнавшись, як йдуть справи, погодився нас не чіпати. Можливо тому, що попросив його про це саме я, так як досі він вважав Еріка меншим з існуючих зол.
Я швидко домовився з ним, пообіцявши все, що він просив, благо нічиїх голів йому не було потрібно.
Потім я знову провів огляд військам і розповів їм про Амбер. Дивним чином вони швидко здружилися — червоношкірі здоровані й волохаті чоловічки з кігтями і іклами.
Це було сумно, і це було правдою.
Ми були їх богами, і більше тут не було про що говорити.
Я бачив велику флотилію, що пливла по хвилях великого океану кольору крові. Я задумався. У тих Відображеннях, через які нам належало проплисти, багато з них загинуть.
Я подумав про військо з Авернуса і моїх рекрутів з Відображення, яке вони називали Парником. Їм належало пройти до теперішнього світу і в Амбер.
З перемішаної колоди я взяв карту Бенедикта. Довго намагався розшукати його, але не відчув нічого, крім холоду.
Потім я взяв Бранда. І знову довгий могильний холод.
Раптом пролунав крик. Навіть скоріше не крик, а зойк, що роздирав душу.
— Допоможи мені! — Кричав голос.
— Як?
— Хто це? — Запитав він, і я побачив, як тіло його забилося в судомах.
— Корвін.
— Забери мене звідси, брат Корвін! Все, що не попросиш! Я тобі віддам натомість все!
— Але де ти?
— Я…
І в моєму мозку виникли якісь дивні туманні картини, які він відмовився прийняти, і ще один крик, як в передсмертній агонії, а потім настала тиша.
Поверхня карти знову похолола.
Я весь тремтів. Не знаю, від чого.
Я закурив і підійшов до вікна, дивлячись у ніч, залишивши карти розкиданими по столу в тій кімнаті замку, яку мені відвели.
Туманна імла затягла далекі зірки. Жодного знайомого сузір'я. швидко зійшов маленький блакитний місяць. Ніч принесла несподіваний мерзлякуватий холод, і я щільніше загорнувся в плащ. Згадалася страшна зима невдалої російської кампанії. Боги! Я тоді мало не замерз до смерті! І до чого все це призвело?
Ну звичайно, до трону Амбера.
Тому що тільки це було достатньою платою за всі минулі прикрощі та нещастя.
Але що з Брандом? Де він? І хто придумав для нього такі тортури?
Відповідей у мене не було.
Я напружено думав, дивлячись на швидке переміщення блакитного небесного диска. Невже я чогось не врахував, пустившись в цю авантюру, невже переглянув якусь важливу деталь?
Немає відповіді.
Я знову сів за стіл поряд з невеликою чаркою віскі. Перебравши всю колоду, знайшов карту Батька.
Оберон, Правитель Амбера, стояв переді мною в зелено-золотих шатах. Високий, широкоплечий, з густою чорною бородою і волоссям, в якому вже проглядалися срібні нитки. З зеленими кільцями в золотих оправах і таким же зеленуватим мечем. Колись мені здавалося що ніщо не може змістити безсмертного короля з трону Амбера. Що сталося? Я все ще не знав цього? Він зник. Як батько зустрів свій кінець?
Я втупився на карту і сконцентрувався.
Нічого… Ні… Нічого…
Що це?
Так, щось є…
Я відчув відповідь, навіть швидше зустрічний рух, майже непомітний, фігура на карті трохи змінила позу і зіщулилася до тіні тієї людини, яка колись була моїм батьком.
— Батьку?!
Тиша.
— Батьку!
— Так…
Голос слабкий і далекий, як шум у морській раковині, ледь чутний шелест.
— Де ти? Що трапилося?
— Я…
Довге мовчання.
— Це Корвін, твій син. Що такого сталося в Амбері, що ти пішов?
— Скінчилося мій час. — Голос зазвучав ще далі, ще більш приглушено.
— Ти хочеш сказати, що відрікся від престолу? Братики нічого мені не говорили, я не так довіряю їм, щоб питати. Зараз Ерік захопив місто, а Джуліан сторожить Арденський ліс. Каїн і Жерар патрулюють море. Блейз оголосив війну їм усім, і я з Блейзом. Скажи, чого ти хочеш, батьку?
— Ти єдиний з усіх, хто… хто спитав, — видихнув він. — Так…
— Що «так»?
— Так, боріться проти них.
— А ти? Чим я можу допомогти тобі?
— Мені… вже не можна допомогти. Зійди на трон…
— Я? Або разом з Блейзом?
— Ти!
— Так?
— Я даю тобі своє благословення… Займи трон… І поспішай… з цим!
— Але чому, батьку!
— У мене не вистачає дихання… Займи трон!
І якось одразу він теж зник.
Значить, батько був живий. От так штука. Що ж тепер робити?
Я сьорбав віскі і думав.
Однак, головне те, що він живий. І він був Королем Амбера.
Чому він пішов, куди? Навіщо, за чим, і все таке інше.
Хто знає? Тільки не я. А значить, більше нема про що говорити.
Однак… Я ніяк не міг збагнути, що до чого.
У нас з Батьком ніколи не було особливо теплих відносин. Правда, я не ненавидів його, як Рендом або деякі інші. Але так само вірно і те, що у мене не було особливих причин любити його. Це був великий могутній король, і він сидів на троні. Ось і все. У ньому була майже вся історія Амбера, якою ми її знали, а історія Амбера простягається назад на стільки тисячоріч, що їм давно втратили лік. От і вся розповідь.
Тому я допив своє віскі і пішов спати.
На наступний ранок я був присутній на військовій раді генерального штабу Блейза. У нього було чотири адмірали, кожен командував приблизно чвертю флоту, і цілий оберемок армійських офіцерів. Всього були присутні близько тридцяти високих чинів, великих і блискучих або маленьких волохатих.
Засідання тривало близько трьох годин, потім зробили перерву, щоб перекусити. Було вирішено виступити через три дні. Так як відкрити шлях до Амбера міг тільки один із нас — людина королівської крові — то мені належало зайняти місце на флагмані, а Блейзу — провести війська крізь Відображення.
Мене це турбувало, і я запитав, що б став він робити, якби я не з'явився зовсім і не запропонував йому свою допомогу. У відповідь я почув дві речі: по-перше, йому тоді довелося б зробити все одному, тобто спочатку провести флот і залишити його на великій відстані від берега, потім повернутися на єдиному кораблі в Авернус і вивести солдатів в заздалегідь призначене місце зустрічі; а по-друге, що весь цей час він шукав серед Відображень одного зі своїх братів, який погодився б йому допомогти.
Другий його план видався мені не зовсім реальним, хоча в принципі і мігбути здійсненим. Що ж стосується першого, то у нього просто нічого б не вийшло, тому що флот знаходився б занадто далеко в морі, щоб побачити будь-які сигнали з суші, а прийти в точно встановлене місце та ще до призначеного часу — враховуючи не тільки перешкоди на шляху, але й ті непередбачені обставини, коли мова йде про таку величезну армію — було практично просто неможливо.
Але я завжди вважав Блейза блискучим стратегом, і коли він розклав переді мною карти Амбера і його передмість, які намалював сам, і пояснив мені ту тактику, якої збирався дотримуватися, я побачив справжнього принца Амбера, майже бездоганного в своєму амплуа.
Єдина неприємність полягала в тому, що виступали ми теж проти принца, та ще того, який в даний час займав куди більш вигідну позицію. Я був стривожений, але з наближенням коронації прямий напад залишався єдиним виходом, і я вирішив не роздумуючи йти по обраному шляху. Якщо ми програємо, наша пісенька закінчена, але тільки у Блейза була армія, яка могла протистояти Еріку, і у нього були хоч якісь плани, на відміну від мене.
Я проходив по землях Авернуса, дивлячись на його долини, покриті ніжним туманом, на прірви і димлячі кратери вулканів, його яскраве-яскраве сонце на абсолютно божевільному небі; я думав про його холодні, від яких тіло пробирала дрож, ночі і дуже жаркі дні, про розсипи скель і темний пісок, про великі пурпурового кольору рослини, схожі на величезні кактуси; а опівдні другого дня, стоячи на скелі, що височіла над морем, під шапкою хмар кольору кіноварі, я вирішив про себе, що мені подобається це місце, і що якщо сини його загинуть в смертному бою за богів, я зроблю його безсмертним у пісні.
Намагаючись не піддаватися страхам і сумнівам, я зійшов на флагман флотилії і прийняв командування. Я ввів кораблі в шторм, і ми вийшли з нього значно ближче до місця нашого призначення. Я провів ескадру між водяних смерчів, і мені все вдалося. Потім ми перепливли кам'яну мілину, і води стали темнішими. Колір їх став наближатися до кольрору амберського моря. Так що я все ще знав, як це робиться. Я міг впливати на нашу долю в просторі і в часі. Я міг привести армію додому. Тобто до мене додому.
Я провів кораблі повз дивні острови, де каркали зелені птиці, а зелені мавпи висіли на деревах як фрукти, розгойдуючись, верещачи і кидаючи в море каменями, в нас, без усякого сумніву.
Я повів кораблі далеко в море, а потім назад до берега.
Блейз тим часом робив марш-кидок по рівнинних світах. Шостим почуттям я знав, що він проведе війська, які б перешкоди не ставив йому на шляху Ерік. Я тримав з ним зв'язок за допомогою карт і знав про всі битви, в яких він вже брав участь. Так, наприклад, він втратив близько десяти тисяч убитими на рівнинах в битві з кентаврами, п'ять тисяч при страшному землетрусі, п'ятнадцять при раптовій епідемії чуми, дев'ятнадцять тисяч загинуло або пропало без вісті в джунглях, у Відображенні, якого я не знав, коли напалм падав на них з якихось предметів, що дзижчали і проносилися над головами, шість тисяч дезертирували в тому відображенні, яке виглядало як обіцяний їм рай, доля п'ятисот солдат, які перетинали пустелю, де над ними раптово спалахнула і загорілося грибоподібна хмара, була невідома, вісім тисяч шістсот солдатів були знищені майже миттєво в долині, де абсолютно несподівано відкрили вогонь якісь військові машини, вісімсот захворілих довелося залишити, двісті погубили переправи, п'ятдесят чотири загинуло на дуелях, які вони затіяли між собою, триста отруїлися незнайомими фруктами, тисяча була вбита несподіваним нападом цілого стада тварин, схожих на бізонів, сімдесят три пропали, коли їх похідні намети загорілися, півтори тисячі були змиті повінню, дві вбиті ураганними вітрами, які несподівано подули з блакитних пагорбів.
Я був задоволений, що сам до цього часу втратив всього-навсього сто вісімдесят шість кораблів.
Спати, бачити сни… Так, є речі, які діють поступово… як повільна отрута. Ерік знищував нас поволі, не поспішаючи, порціями. Передбачувана коронація мала відбутися через кілька тижнів, і він поза всяким сумнівом знав, що ми наближаємося, тому що ми продовжували вмирати.
Є такий закон, за яким тільки принц Амбера може подорожувати по Відображеннях, хоча, звичайно, він може провести з собою стільки людей, скільки вважатиме за потрібне. Ми вели наші війська і бачили їх загибель, але я хочу сказати про Відображення наступне: є Відображення, а є Реальність, і в цьому — корінь усього життя. В Реальності один тільки Амбер, реальне місто на реальній землі, на якій є все. Відображень же існує нескінченна кількість. Будь-яка ймовірність реального існує десь у Відображеннях. Амбер самим своїм існуванням відкинув Проекції в усіх напрямках, в усі сторони життя. І хто може сказати, що знаходиться за цим? Відображення простягаються від Амбера до Хаосу і з ними можливо все. Є тільки три шляхи через них, і всі вони досить важкі.