— І звичайно, перевагу ти віддаєш собі.
— Звичайно.
— Тоді ми розуміємо один одного. А отже, на цьому етапі можемо працювати разом.
— Я теж так думаю, — погодився я, інакше з якого дива я добровільно віддався тобі в руки?
Він посміхнувся крізь густу бороду.
— Тобі була потрібна хоч якась допомога, а я був найменшим злом з всіх інших.
— Це вірно.
— Як би я хотів, щоб тут був Бенедикт. І щоб Жерар не переметнувся.
— Бажання, бажання. Бажай одного, роби інше, і подивися, що з цього вийде. тоді ти в будь-якому випадку не програєш.
— Добре сказано, — відповів він.
Деякий час ми мовчки курили.
— Наскільки я можу довіряти тобі? запитав він.
— Рівно настільки, наскільки я тобі.
— Тоді давай укладемо договір. Чесно кажучи, я вже багато років вважав тебе мертвим. Я не міг передбачити, що ти з'явишся в найкритичніший момент і заявиш про свої права. Але ти тут, так що тепер говорити немає про що. Будемо союзниками — об'єднаємо наші сили і обложимо Амбер. Той з нас, хто виживе, займе місце нагорі. Якщо ми вживаємо обидва — то якого біса! — врешті-решт ми можемо битися на дуелі.
Я обміркував його слова. Вони звучали, як найпорядніший договір, який мені коли-небудь пропонували.
Тому я відповів:
— Ну добре, ранок вечора мудріший. Я дам відповідь завтра вранці. Годиться?
— Іде.
Ми допили наш віскі і вдарилися в спогади. Плече трохи гуло, але віскі допомогло, легше було і від мазі, яку наклав на рану Блейз. Через деякий час ми зовсім розм'якли.
Це здається досить дивним, я думаю, мати стільки рідних і ніяких родинних почуттів, тому що життя обумовило кожному з нас свій шлях. Боже! Ніч скінчилася перш, ніж ми наговорилися до втомилися. Тоді, грюкнувши мене по здоровому плечу, він сказав, що трохи втомився, і що сніданок слуга подасть мені в ліжко. Я кивнув, ми обнялися і він пішов до себе.
Потім я підійшов до вікна, і з тієї величезної висоти, на якій ми знаходилися, подивився вниз, в прірву.
Багаття табору, розташованого внизу, блищали як зірки. Їх були тисячі. Я бачив, що Блейз зібрав велике військо, могутню силу, і я позаздрив йому. Але з іншого боку, це було добре. Якщо хто-небудь і міг перемогти Еріка, то швидше за все це був Блейз. Також він не був би таким вже й поганим монархом, просто я волів бачити на цьому місці себе.
Я все продовжував стояти біля вікна, і побачив рух дивних тіней між багаттями табору. Тоді я задумався, що ж це насправді була за армія.
Якою б вона не була, у мене і цього не було.
Я повернувся до столу і налив собі останню чарку.
Однак перш ніж випити, я запалив світильник. При його світлі я витягнув колоду вкрадених мною карт.
Я розклав їх перед собою і зупинився на тій, де був зображений Ерік. Я поклав її на центр столу і прибрав колоду.
Через деякий час картинка ожила, я побачив Еріка в нічний сорочці і почув сонний голос:
— Хто це?
Рука його була перев'язана.
— Я, Корвін. Як поживаєш?
Тоді він вилаявся, а я засміявся. Це була небезпечна гра, і, можливо, не випий я стільки віскі, я не затіяв би її, але справа була зроблена.
— Мені просто захотілося тобі сказати, що у мене все в порядку. Хотілося ще нагадати тобі нашу сімейну приказку про перекладання з хворої голови на здорову. Хоча твою голову тобі довго не носити. Так що привіт, братику! Той день, коли я знову увійду у Амбер, буде днем твоєї смерті! Просто мені захотілося зараз тобі про це сказати — адже цей день не за горами.
— Приходь, — відповів він. — Тільки на цей раз я тебе не пошкодую.
Очі його були прямо переді мною.
Я зробив йому ніс і закрив карту долонею. Це створило такий же ефект, як і повішена телефонна трубка, і я засунув Еріка до інших карт.
Однак, засинаючи, я подумав про військо Блейза там, внизу, і про те, як буде захищатися Ерік.
Йому буде нелегко.
6
Це місце називалося Авернус, і набране військо складалося не зовсім з людей. Я уважно оглянув їх на наступний ранок, йдучи слідом за Блейзом, який здійснював обхід.
Кожен з воїнів був семи футів зросту, з дуже червоною безволосою шкірою, котячими очима і Шестипалими руками і ногами. Їх сіро-блакитна форма була настільки легкою, що нагадувала шовк, хоча була виткана явно з іншого матеріалу. На поясі у кожного висіли дві короткі шаблі. Вуха у них були загострені, а пальці закінчувалися кігтями.
Клімат тут був теплий, кольори приємні для очей, і всі тут думали що ми — боги.
Блейз знайшов таке місце, де релігія говорила про братів-богів, схожих на нас, які воюють один з одним. Неминуче в їх міфології злий брат захоплював владу і намагався пригнічувати хороших молодших. І звичайно серед них побутувала легенда про Апокаліпсис, згідно якої самі вони будуть покликані битися на стороні добрих братів.
Моя рука була на чорній перев'язі, я оглядав військо і розмірковував про те, що скоро вони загинуть.
Перед одним воїном я зупинився і окинув його поглядом.
— Чи знаєш ти, хто такий Ерік?
— Князь Тьми.
Я заохочувально кивнув:
— Молодець!
Потім пішов далі.
Прогримів гарматний салют на честь мене і Блейза.
— Яка чисельність твоєї армії? запитав я.
— Приблизно п'ятдесят тисяч.
— Вітаю тебе, що йде на смерть, — перефразував я. — Ти не тільки не зможеш завоювати Амбер зі своїми п'ятдесятьма тисячами, тобі не вдасться довести їх навіть до підніжжя Колвіра. Смішно навіть думати виставити цих нещасних з їх іграшковими шаблями й гарматами проти безсмертного міста.
— Знаю. Але це ще не все, що у мене є.
— Та скоріше можна вважати, що цього в тебе просто немає.
— А що ти скажеш про три флотилії, приблизно в половину сил Каїна і Жерара, разом узятих?
Це було вже серйозно.
— Все ще недостатньо, — сказав я. Можна сказати, що це тільки початок.
— Знаю. Я набираю сили.
— І чим швидше ти це зробиш, тим краще. Ерік буде відсиджуватися в Амбері і знищувати наші війська, коли ми будемо йти по Відображеннях. Коли залишки армій дійдуть до підніжжя Колвіра, там теж загине безліч людей. Потім треба буде піднятися до самого Амбера. Як ти думаєш, скільки сотень наших воїнів залишиться в живих, коли ми досягнемо міста? Залишки наших сил можна буде знищити в п'ять хвилин, причому без усяких зусиль з боку Еріка. Якщо це все, що в тебе є, брат Блейз, то мені поступово перестає подобатися твій задум.
— Ерік оголосив свою коронацію через три місяці, сказав він. — До цього часу я зможу щонайменше потроїти свої сили. Напевно, мені вдасться зібрати чверть мільйона воїнів з Відображень, щоб кинути їх у бій проти Амбера. Існують інші світи, схожі на цей, і я наберу такі сили святих хрестоносців, які ще ніколи не облягали Амбер.
— А у Еріка буде рівно стільки ж часу, щоб посилити свій захист. Не знаю, Блейз, не знаю… Це майже самогубство. Я не знав справжнього стану речей, коли прийшов сюди…
— А що є в тебе? — Запитав він. Нічого! Ходили чутки, що колись ти командував чудовим військом. Де воно?
Я відвернувся.
— Їх більше немає в живих, — сказав я. — Я впевнений.
— Може, тобі вдасться знайти Відображення того Відображення?
— Не хочу навіть намагатися. Пробач.
— Тоді яку ж ти можеш принести мені користь?
— Я піду, — сказав я, — якщо гарматне м'ясо — все, що ти від мене хотів.
— Почекай! — Вигукнув він. — Я сказав не подумавши. Навіть якщо у тебе нічого немає, мені не обійтися без твоїх порад. Будь ласка, залишся зі мною. Я навіть вибачусь, якщо хочеш.
— Це необов'язково, — відповів я, знаючи, що значить для принца Амбера просити вибачення. — Я залишуся. Я думаю, мені вдасться допомогти тобі.
— Чудово!
І він дружньо плеснув мене по здоровому плечу.
— І я дістану тобі військо — можеш не турбуватися.
Військо я йому дав.
Серед багатьох Відображень, які я пройшов, виявилася раса волохатих істот, з кігтями і іклами, які були більш-менш схожі на людей, але з інтелектом тупоголового вчителя початкових класів — прошу вибачення, хлопчики — я хочу сказати, що вони були віддані, чесні, і їх дуже легко було обдурити таким негідникам, якими були ми з Блейзом. Відчував я себе при цьому щонайменше незатишно.
Приблизно сто тисяч цих створінь буквально молилися на нас, аж до того, що цілували наші руки.
На Блейза це справило враження, і він заткнувся. Приблизно через тиждень моє плече відновилося. Через два місяці у нас було більше чверті мільйона солдатів.
— Корвін, Корвін! Ти все ще колишній Корвін! — Сказав він, і ми випили з цього приводу.
Але відчував я себе трохи дивно. Майже всім нашим солдатам була уготована смерть. І відповідальний за неї буду я. Я відчував деяке каяття, хоча чудово розумів різницю між відображенням і дійсністю. Проте кожна смерть тут буде справжньою смертю — це я теж знав.
Багато ночей я розкладав карти. Тут були і ті, яких не було у Флори: на одній з них був малюнок самого Амбера, і я знав, що з його допомогою я можу в будь-який момент проникнути в місто. На інших були наші загиблі брати. А на одній з них був Батько, і я швидко прибрав її назад у колоду. Він пропав без вісті.
Я довгий час вдивлявся в кожне обличчя, намагаючись збагнути, чого можна домогтися від них. Кілька разів я гадав на картах, і кожен раз випадало одне і те ж.
Його ім'я було Каїн.
Він одягнений у все зелене і чорне, У темному трикутному капелюсі з зеленим плюмажем з пір'ям, що звисало назад. За пояс заткнутий кинджал зі смарагдом в рукояті. Брюнет.
— Каїн, — покликав я.
— Хто? — Запитав він.
— Корвін.
— Корвін?! Це що, жарт?
— Ні.
— Чого ти хочеш?
— А що ти можеш запропонувати?
— Ти знаєш.
В очах його щось промайнуло, коли він подивився на мене, але я дивився на його руку поруч з кинджалом.
— Де ти?
— З Блейзом.
— Ходили чутки, що ти недавно побував у Амбері, і я багато думав, дивлячись на перев'язану руку Еріка.
— Ти хочеш знати, навіщо я тебе викликав, — сказав я. — Відповідь проста. Назви свою ціну.
— Що ти маєш на увазі?
— Послухай, давай говорити відверто, принаймні зараз. Як ти думаєш, ми з Блейзом зможемо перемогти Еріка?
— Ні. Саме тому я з ним. І я не продам свою армаду, якщо ти зв'язався зі мною через це — адже вірно?
Я посміхнувся.
— Хитромудрий брат, — відповів я. — Ну що ж, мені було дуже приємно поговорити з тобою. Може, побачимось у Амбері.
Я став піднімати руку, і він квапливо вигукнув:
— Почекай!
— Навіщо?
— Я ж навіть не знаю, що ти можеш запропонувати.
— Ні, знаєш, — відповів я. — Ти здогадався і дав мені зрозуміти, що тебе це не цікавить.
— Я цього не казав. Просто я знаю, хто зараз сильніший.
— Ти хочеш сказати — при владі.
— Нехай так. Що ти можеш запропонувати натомість?
Ми розмовляли приблизно годину, після чого північні морські шляхи були відкриті для мене і флотів Блейза, які отримають підкріплення, увійшовши туди.
— Якщо ти програєш, троє в Амбері позбудуться голів, — сказав він.
— Але ж ти так не думаєш, правда?
— Ні. Я думаю, що скоро на троні опинишся або ти, або Блейз. Мене влаштує служба переможцю. Регентство мені теж не завадить. Хоча мені все ще хочеться виторгувати у тебе голову Рендома, як частину нашого договору.