Руслана : Ось таку штуку дали. —(Ставить тії нас столик золотого дяпана з м'ячиком в руках. Я його вам зразу фоткаю) . — Ще його отримали Ашер, Селін Діон(мамма. Скільки можна страждати?!) , Авріл Лавін, Алісія Кейс… Хто ж іще? Боже, не пам'ятаю навіть, з ким язажигала.
Карочє, всі самі модні і жирні.
Руслана : Ну, такі — жирнуваті.
Пам'ятаю, багато твоїх, гм, посилань було наШакіру…
Руслана : Ми шукали, де брама Шакіри. Хотіли повісити їй на ту браму мій плакат.
Типу, прибити щит на ворота Константинополя?
Руслана : Типу да. Наступного разу знайдемо її обов'язково це зробимо. По приколу. В неї весною має виходити новий альбом — а тут на брамі таке-во.
Добриє ви.
Руслана : Да, добриє…
(Руслана гигоче при цьому так, що в її стовідсотковій ОФІГЕННОСТІ в мене немає вже жодного сумніву).
Руслана: До чого я це говорила? Ми ж пері живали, що нас Штати можуть простібать з таким текстом, а нічого подібного. Ми наAwards так всіх класно довбанули драйвом, потужним саундом та енергетикою, що…
(що, думаю, в пари-трійки америкосів пропала схильність до патологічного ожиріння. Хоча є в Америці й дещо добре):
Руслана : ми там робимо всю музику своїй
А наша? В вас у Львові така студія кльова… Це. реальна потреба чи просто хороший понт?
Руслана : студію ми вже перевезли сюди. Ми тут робимо матеріал, а технічні всі параметри доробляємо в Америці. Я перепробувала дуже багато студій — поки що Штати реально вставляють. А ще там є така традиція — коли виходить зірка першого ешелону — всі в партері підіймаються і починають плескати. Ну, ясно там, на Вітні Хьюстон всі обридалися, на Селін Діон всі обридалися, на Майкла Дуґласа всі встали, на Ашера всі попідскакували…, На Памелу Андерсон всі так «сдєржанно», на Роббі Вільямса взагалі ніяк не відреагували…
Серйозно?!
Руслана : Угу. Спокойняк повний. А ми коли вийшли, то Віталій (Клічко), що страшенно переживав за нас, побачивши реакцію, вибіг на сцену ще до того, як його оголосили. Він мав мені вручати нагороду. А він же в цьому залі знімався в «12 Друзів Оушена» — коротше, каже: все так символічно, все в житті переплітається і все таке. І що сталося — коли ми тільки почали співати, півпартера зразу встало. Стоячи нас зустрічали. Спасіба, Амєріканци. Дуже потішили. Так що текст себе виправдав. А критики на нього було купа — і до Євробачення, і після. Казали, що Шекспір у гробу перевертається…
А що з Шевченком робиться!…
Руслана : Точно. Тільки критика — це завжди добре. Знаєш, найбільш саркастичними є німецькі журналісти: хоч-не-хоч, а десь та й підколупнуть. І навіть німці при всьому своєму форматі журналістики сказали: «Так що ми, типу, тут пишемо про Руслану? — була така хвиля, коли мені аналізували всьо, аж до ДНК, — Якою ми хочемо бачити Європу — інтелігентною й імпотентною чи дикою і сексуальною?»
По— моєму, геніально і просто. Риторичне питання, хоча й альтернативне:.
Руслана : Ми внесли щось природне і справжнє.
На цьому ставлю жирну крапку.АМІНЬ.РУСЛАНА РУЛИТЬ. Вона реальна Супер-Пупер-Зірка. Сумнівів немає жодних.
На Різдво, брати і сестри, Маленька Принцеса
побажала вам ВІРИТИ У СЕБЕ,
і ВСЕ тоді здійсниться.
Дикості Вам.
ФАКТЮКИ:
Капці Руслани:
Помаранчеві черевики Stееl, середньої висоти.
Читка Руслани:
спеціалізована етнографічна література.
Музика Руслани:
етніка, класика, інколи старий-добрий рок штибу LЕD ZЕРРЕLIN
Хатка Руслами:
на Хрещатику з панорамою бульвару Хм ницького. Зйомна хатка. Є своя на Подолі, ремонту не доходять руки.
Спортзал Руслами:
ех, вам би такі концертні танці!
Політична позиція Руслани:
до останнього лишалася аполітичною, та врешті її глибинно дістало знущання з народу.
Предметна краса Руслани:
прапор Євроспільноти. Яко предмет. Прапор Туреччини та ін. країн яко краса.
Мій подарунок Руслані:
2 Жовті Книжки.
Подарунок Руслани мені:
1 диск із синглом і вовчиком на малюночку, 1 красива відкритка з красивою Русланою і красивим автографом.
Краса і сила, одним словом. Но пасаран».
Ґм, перечитавши це інтерв'ю, розумію, що такої кон'юнктурщини ще мій лептоп не бачив. Дуже-дуже смішно, After all[63] .
Однак, як я вже сказала, чаю мені дали. А ще дали в кінці дисків-відкриток-автографів-повітряних поцілунків і обіцянок почитати «Та, що біжить із вовками» Естес. А що може тішити більше, ніж даний тобою лінк насправжню книжку , що, диви-диви, та й прислужиться для розвитку чиєїсь жєнскої душі? Мені то Боженька врахує. Вона ж-бо теж жіночої в нас статі.
Новий рік, незбагненну для мене причину радості мільярдів hоmо sapiens, ми цинічно святкуємо в «общєм вагоне забацаного поєзда» «КИЇВ-БЕРЛІН». Ми з Майнесом. Зрештою, чого там цинічно. Просто інших квитків не було. Я завжди занадто пізно роздупляюся. Із літаком також не склалося — якісь такі дорогезні квитки, що навіть я для них не достатньо охаміла.
Куплені на потяг квитки Майнес успішно губить в Одесі. Відтак ми безуспішно намагаємося відновити їх по базі даних йобнутої укр-залізниці. Нам дико хамить адміністраторка, навіть не дає книги скарг, менти вокзальні кажуть: «а ви куда сматрєлі, кагда білети укралі? Ща, падайдітє, будете ви у нас пісать заявлєніе…», ми чекаємо ще там, поки смердючий жирний мент поколупається в зубах і таки закриє перед нами віконце, бігаємо, як в гарячці, по всіх касах — ВСЕ ДО СРАКИ. В базу даних прізвища пасажирів не заносяться. Це тобі не літак. Навіть якщо твій квиток коштував 140 баксів — це нікогісінько не гребе. Твої проблеми. А кожен другий працівник Укрзалізниці відверто й неприховано потішиться з того, ЯК ТИ ПОПАВ. Траплялися, однак, і чуйні касирки, що по своєму комп'ютеру навіть визначили наші місця (!!!) і вагон (!!!) — на новий рік же в поїзді охота їхати хіба що трьом-п'ятьом невдахам, але то нічим не помогло. Не поновлюється ніц — ну хоч ти трісни.
Стрес. Грьобаний стрес. Боже мій, як я ненавиджу цих тлустих клеркинь за віконцями, цих гівняних адміністраторок, охоронців, консьєржок, вахтерок, продавщиць у бутіках, ментів, касирок у банках, приймачів документів у посольствах, секретарок, ДАЇшників та інших нещасних, яким, за перепрошенням, так сильно ні-па-вєз-лооооо, що вони хочуть запхати якомога більше цього невезіння в дупу САМЕ ВАМ, якщо вам пощастить трапитися на їхньому «важливому» шляху. Ба! Та вони ж просто мають владу над вашою долею!!! Ааааа!!! Цікаво, чи кінчають вони щоразу в туалеті від відчуття власної гіперважливості для долі Всесвіту?…
Одним словом, ми купили квитки. Ще раз купили. Майнес відразу це пропонував. Це І настояла на тих кровопсувальних демаршах, Почувалася порожнє, їхати нікуди не хотілося. Та все ж поїхали.
Десь години за 4 до настання всезагального свята нам із Майнесом приходить повідомлення від Антті з Гельсінкі:
З Новим Роком. Трохи зарано?…
Я знаю.
Але я маю поздоровити ще тисячі
красивих.
багатих,
сексуальних
людей — моїх друзів,
тож подумав і вирішив почати з таких
старих і гидких довбойобів,
як ви!!![64]
А ще Майнес розповідав свої страшні трансрас(іональні) історії.
— Знаєш, коли китаянки приїздять на навчання у Штати, десь так на другий день вони розсилають і-мейл всім, хто з ними на потоці. «Добрий день, мене звати, там, Сунь Хунь Чай. Але я розумію, що вам не дуже зручно називати мене Сунь Хунь Чай. Тому ви можете називати мене Вlossom». Або Flower. Або Неаvеn. Чи Аррlе[65] .
— Ги-ги.
— Так от.