— Так, усе тут, — підтвердила Герміона й на очах в ошелешених Гаррі й Рона вийняла дві пари джинсів, пуловер, бурячкового кольору шкарпетки і, нарешті, сріблястий плащ—невидимку.
— Як же ти в чорта?…
— Невиявне закляття "подовжувач", — пояснила Герміона. — Непросте, але, здається, я все зробила правильно. Принаймні зуміла запхнути все, що нам тут буде потрібно. — Вона легенько труснула делікатною на вигляд торбинкою, і там загуркотіло, неначе в трюмі вантажного корабля перекочувалися важкі контейнери. — От чорт, це, мабуть, книжки, — забідкалася вона, зазираючи в сумочку, — а я ж усі поскладала тематично… ну, нічого… Гаррі, бери плащ—невидимку. Роне, швиденько перевдягайся…
— Коли ти все встигла? — спитав Гаррі, поки Рон скидав мантію.
— Я ж вам казала ще в "Барлозі", що давно вже склала все необхідне, якби раптом довелося поспіхом тікати. Коли ти, Гаррі, вранці переодягся, я поклала сюди твій рюкзак… просто відчувала…
— Ти просто чудо, —сказав Рон, подаючи їй зв'язану у вузол мантію.
— Дякую, — ледь помітно всміхнулася Герміона, запихаючи мантію в сумочку. — Будь ласка, Гаррі, вдягни плащ!
Гаррі накинув на себе плащ—невидимку й зник. Аж тепер він почав усвідомлювати те, що сталося. —А інші… всі, хто був на весіллі…
— Нам зараз не до них, — прошепотіла Герміона. — Полюють на тебе, Гаррі, і якщо ми повернемося, то піддамо всіх ще більшій небезпеці.
— Це правильно, — підтвердив Рон, ніби наперед знаючи, що Гаррі почне сперечатися, хоч і не бачив його обличчя. — Там були майже всі члени Ордену, вони все зроблять.
Гаррі кивнув, але згадав, що вони його не бачать і сказав:
— Угу. — Проте подумав про Джіні і його зсередини обпа лило жахом, наче сірчаною кислотою.
— Ходімо, пішли, нам треба рухатись, —сказала Герміона.
Вони повернулися бічною вуличкою на головну дорогу, де на протилежному боці група чоловіків горлала пісень, непевною ходою плентаючись тротуаром.
— Цікаво — чого саме на Тотенгем—Корт—Роуд? — запитав у Герміони Рон.
— Поняття не маю, просто вигулькнуло в голові, але я впевнена, що нам безпечніше перебувати серед маґлів, бо ніхто й не подумає, що ми тут.
— Точно, — погодився, озираючись, Рон, — але ти не почуваєшся тут трохи… беззахисно?
— А де краще? — Герміона зіщулилась, коли чоловіки з того боку вулиці до неї засвистіли. — Навряд чи ми зможемо зняти номери в "Дірявому казані". І площа Ґримо відпадає, якщо туди може потрапити Снейп… Можна було б у будинок моїх батьків, але існує ймовірність, що вони й там шукатимуть… ой, та коли ж ці дурні заткнуться!
— Альо, кицюню! — загорлав найп'яніший з чоловіків з того боку вулиці. — Хильнути хочеш? Кидай свого рудого і йди до нас!
— Пішли десь посидимо, — швиденько запропонувала Герміона, бо Рон уже й рота роззявив, щоб крикнути щось у відповідь. —Дивіться, отут непогано, ходімо!
Це була невеличка й занедбана нічна кав'ярня. Легкий шар жиру блищав на пластику столиків — зате всередині нікого не було. Гаррі перший ковзнув у кабінку, а Рон сів поруч з ним, якраз навпроти Герміони, яка опинилася спиною до входу, чим явно була невдоволена й озиралася так часто, наче її судомило. Гаррі не подобалося сидіти на місці. Коли вони йшли, то створювалася ілюзія, що в них є якась мета. Він відчував, як закінчується дія багатозільної настійки і руки під плащем набувають звичної форми і розміру. Вийняв з кишені окуляри й надів.
Минула одна—дві хвилини, і Рон сказав:
— Знаєте, а "Дірявий казан" звідси недалеко, це ж на Черінґ—Крос…
— Роне, нам не можна! — негайно заперечила Герміона.
— Та ми туди підемо не ночувати, а тільки рознюхаємо, що діється!
— Ми знаємо, що діється! Волдеморт захопив міністерство! Що нам ще треба знати?
— Усе—все, я просто дав ідею!
І знову запала напружена тиша. Підійшла, жуючи жуйку, офіціантка, і Герміона замовила два капучіно. Оскільки Гаррі був невидимий, то було б дивно, якби вони замовили щось і для нього. В кав'ярню зайшло двоє дебелих роботяг, вони ледве втислися в сусідню кабінку. Герміона заговорила пошепки:
— Треба знайти якесь тихе місце, роз'явитися й податися за місто. А звідти вже пошлемо вістку Орденові.
— А ти що, вже вмієш робити балакучого патронуса? — запитав Рон.
— Я багато над цим працювала й думаю, що зумію, — відповіла Герміона.
— Головне, щоб це нашим не зашкодило, хоч їх, можливо, вже заарештували. Господи, яка гидота, — скривився Рон, сьорбнувши пінної, сіруватої кави.
Офіціантка це почула, окинула Рона злісним поглядом і пішла до нових клієнтів брати замовлення. Гаррі побачив, як один з роботяг, білявий здоровань, махнув на офіціантку, щоб відійшла. Та обурено на нього витріщилась.
— Може, йдемо звідси, не хочу я пити ці помиї, — сказав Рон. — Герміоно, а ти маєш маґлівські гроші, щоб заплатити?
— Маю. Ще перед «Барлогом» я зняла всі гроші з рахунку, якийсь дріб'язок, — Герміона зітхнула і потяглася до сумочки.
Роботяги зробили однакові рухи, і Гаррі миттєво відтворив їх, навіть не усвідомивши, що робить. Усі троє вихопили чарівні палички. Рон, котрий на кілька секунд пізніше збагнув, що діється, кинувся через стіл і штовхнув Герміону на лаву. Потужні смертежерські закляття розтрощили кахлі на стіні — там, де щойно була Ронова голова, а Гаррі, й досі невидимий, крикнув:
— Закляктус!
Білявого здорованя—смертежера вдарило в лице струменем червоного світла і він упав непритомний. Його напарник не бачив, хто випустив закляття, тому знову націлився в Рона. З кінчика його чарівної палички вилетіли блискучі чорні мотузки і обв'язали Рона з голови до п'ят. Офіціантка заверещала й кинулася до дверей. Гаррі випустив у смертежера з перекошеним лицем, який зв'язав Рона, ще одне приголомшливе закляття, проте не влучив і воно зрикошетило од вікна й дісталося офіціантці, яка бухнулася мішком перед самими дверима.
— Експульсо! — заревів смертежер, і стіл, за яким стояв Гаррі, розлетівся на друзки. Вибуховою хвилею його жбур нуло об стіну, і Гаррі відчув, що паличка вислизає з руки, а плащ спадає з плечей.
— Петрифікус тоталус! —закричала звідкілясь Герміона, і смертежер повалився, наче статуя, з хрускотом приземляючись лицем прямо на мішанину з битої порцеляни, розтрощеного стола й розлитої кави. Герміона, трясучись, як у пропасниці, і струшуючи з волосся скалки скляної попільнички, вилізла з—під лавки.
— Д—діфіндо, — вона націлила паличку на Рона, і він аж заревів з болю, бо його джинси роздерлися на коліні і там виник глибокий поріз. — Ой, вибач, Роне, руки тремтять! Діфіндо!
Розрізані мотузки впали додолу. Рон звівся на ноги і потрусив затерплими руками. Гаррі підняв з підлоги чарівну паличку й поліз через уламки й скалки до білявого здоро—ваня—смертежера, що лежав розпластаний на лаві.
— Я мав би його впізнати, він був тієї ночі, коли загинув Дамблдор, — сказав Гаррі. Перевернув ногою чорнявого смертежера. Очі в того бігали, поглядаючи то на Гаррі, то на Рона, то на Герміону
— Це Дологов, —упізнав Рон. — Пам'ятаю його зі старих плакатів про розшук. А той здоровило, мабуть, Торфін Роу.
— Яка різниця, як їх звати! — трохи істерично вигукнула Герміона. — Як вони нас знайшли? І що нам тепер робити?!
Якимось чином її паніка очистила думки Гаррі.
— Замкни двері, — звелів він їй, — а ти, Роне, погаси світло.
Він дивився на паралізованого Дологова й швидко міркував. Клацнув замок у дверях. Рон світлогасником занурив кав'ярню в темряву. Гаррі чув, як ті чоловіки, що перед цим дражнилися з Герміони, чіпляються на вулиці до якоїсь іншої дівчини.
— Що нам з ними робити? — прошепотів у темряві Рон до Гаррі, а тоді ще тихіше додав:
— Повбивати їх? Вони б нас повбивали. Щойно ледь це не зробили.
Герміона здригнулася й відступила на крок. Гаррі труснув головою.
— Просто зітремо їм пам'ять, — сказав він. — Так буде краще, бо тоді ми зіб'ємо їх усіх зі сліду. Якщо ж ми цих повбиваємо, то стане ясно, що ми тут були.
— Як скажеш, — полегшено зітхнув Рон. — Тільки я ще ні разу не насилав чарів забуття.
— Я теж, — додала Герміона, — хоч знаю це теоретично. Вона глибоко вдихнула, щоб заспокоїтись, націлилась чарівною Паличкою Дологову в лоб і проказала:
— Забуттятус.
Одразу ж очі в Дологова стали несфокусовані й сонні.
— Блискуче! — зрадів Гаррі й поплескав її по спині. — Тепер візьмися за другого й за офіціантку, а ми з Роном поприбираємо.
— Поприбираємо? — оглянув Рон напівзруйновану кав'ярню. — Навіщо?
— Думаєш, їм не стане цікаво, що тут сталося, коли вони опритомніють у кав'ярні, яка наче побувала під бомбами?
— А, так, ясно…
Рон трохи помучився, доки спромігся витягти з кишені чарівну паличку.
— Не дивно, що вона застрягла! Герміоно, ти запакувала мої старі джинси, вони вже на мене малі.
— Ой, вибач, — прошипіла Герміона, відтягуючи офіціантку подалі від вікна, і Гаррі почув, як вона бурмоче пропозицію, куди мав би запхати свою паличку Рон.