Повернувши кав'ярню до попереднього стану, друзі затягай смертежерів назад у їхню кабінку й посадовили їх, попритулявши до стін, один навпроти одного.
— Як же вони нас знайшли? — не вгавала Герміона, дивлячись на непритомних смертежерів. — Як дізналися, де ми?
Вона глянула на Гаррі.
— Гаррі… ти не думаєш, що на тобі й досі є твій Слід?
— Це неможливо, — заперечив Рон. — За чаклунським законодавством Слід припиняє свою дію в сімнадцять років, його не можна вчепити на дорослу людину.
— Це ти так знаєш, — засумнівалася Герміона. —А що, як смертежери знайшли спосіб почепити Слід на сімнадцятирічного?
— Але ж за минулу добу біля Гаррі не було жодного смерте—жера. Хто міг почепити на нього Слід?
Герміона нічого не відповіла. Гаррі відчув себе заразним, нечистим: невже смертежери й справді знайшли його саме так?
— Якщо я не можу користуватися чарами, і ви не можете користуватися чарами біля мене, не виказуючи нашого місця перебування… — почав було він.
— Ми тебе не покинемо! — твердо урвала його Герміона.
— Нам треба знайти надійну схованку, — сказав Рон. — Щоб усе обміркувати.
— Площа Ґримо, — запропонував Гаррі. Двоє його друзів аж роти пороззявляли.
— Не кажи дурниць, Гаррі, туди може проникати Снейп!
— Ронів тато казав, що вони захистилися від нього заклят— тями… та навіть якщо вони не подіють, — з притиском до дав він, бо Герміона вже хотіла було заперечувати, — то й що? Клянуся, я нічого так не прагну, як зустрітися зі Снейпом!
— Але…
— Герміоно, а де ще? Це для нас найкращий варіант. Снейп — це тільки один смертежер. А якщо Слід і далі на мені, то куди б ми не поткнулися, скрізь на нас чигатимуть цілі зграї смертежерів.
Герміона не сперечалася, хоч видно було, що сперечатися їй хочеться. Поки вона відмикала двері, Рон клацнув світло—гасником, випускаючи на волю світло кав'ярні. Тоді Гаррі розпочав відлік, і на рахунок "три" вони зняли закляття з трьох своїх жертв. Коли офіціантка та смертежери сонно заворушилися, Гаррі, Рон і Герміона крутнулися на місці і знову зникли в дедалі густішій темряві.
Минуло кілька секунд, легені Гаррі знову змогли дихати вільно, і він розплющив очі. Вони стояли посеред знайомого маленького занедбаного майдану. Високі вбогі будинки дивилися на них зусібіч. Будинок номер дванадцять теж виднівся серед них, бо про його існування їм сказав Дамблдор, тайнохоронець будинку. Отож вони подалися до входу, щокілька кроків перевіряючи, чи ніхто їх не переслідує і не стежить за ними. Забігли на кам'яні східці, й Гаррі вдарив по вхідних дверях чарівною паличкою. Почулося металеве клацання та брязкіт ланцюга, двері зі скрипом відчинилися й вони швиденько переступили поріг.
Коли Гаррі зачинив за собою двері, старомодні газові світильники ожили, осяявши мерехтливим світлом довгий коридор. Усе тут було так само, як пам'ятав Гаррі: морок, павутиння, а на стінах голови ельфів—домовиків, що кидали химерні тіні на сходи. Довгі темні портьєри завішували портрет Сіріусової матері. Не на своєму місці була тільки підставка для парасоль з тролевої лапи. Вона лежала на боці, наче її оце щойно ще раз перекинула Тонкс.
— Здається, тут хтось був, — прошепотіла Герміона, вказуючи на підставку.
— Вона могла впасти, коли звідси відходив Орден, — промимрив Рон.
— А де ж закляття проти Снейпа? —запитав Гаррі.
— Може, вони починають діяти тільки тоді, як він з'явля ється? — припустив Рон.
Вони трималися близенько одне коло одного на килимку біля дверей, не наважуючись заходити в будинок далі.
— Не можемо ж ми стояти тут вічно, — сказав Гаррі й ступив крок уперед.
— Северус Снейп?
З темряви почувся шепіт Дикозора Муді, і друзі аж підстрибнули з жаху.
— Ми не Снейп! — прохрипів Гаррі, але щось просвистіло над ним, наче струмінь холодного повітря, і язик його скор чився в роті, не даючи змоги говорити. Та не встиг він помацати його пальцем, як язика відпустило.
Його друзі, видно, теж пережили ці неприємні відчуття. Рон ледь не блював, а Герміона, затинаючись, сказала:
— М—мабуть, це б—було з—закляття "язиков'яз", вичаклуване Дикозором проти Снейпа!
Гаррі боязко ступив ще один крок. Щось заворушилося в темному кінці коридору й не встигли вони вимовити й півслова, як з килимової доріжки підвелася фігура — висока, сіра, наче порох, і жахлива. Герміона заверещала, і на цей вереск відгукнулася й місіс Блек, портьєри перед портретом якої відхилилися. Сіра фігура линула до них дедалі швидше й швидше, ЇЇ довжелезні, до пояса, волосся й борода розвівалися за спиною. Лице було запале й безплотне, з порожніми очницями. Знайома до жаху, страхітливо змінена, вона підняла висохлу руку, вказуючи на Гаррі.
— Ні! — закричав Гаррі, піднявши чарівну паличку, але на думку не спало жодне закляття. — Ні! То не ми! Ми вас не вбивали…
На слові "вбивали" фігура вибухла, залишивши по собі хмару куряви. Очі в Гаррі засльозилися, він закашлявся й озирнувся. Побачив Герміону, що припала до підлоги біля дверей, затуляючи руками голову, і Рона, котрий дрижав з голови до ніг, незграбно гладив її по плечах і примовляв:
— Усе д—добре… він з—зник…
Курява висіла навколо Гаррі, наче туман, перехоплюючи синє сяйво газових світильників, а місіс Блек і далі репетувала.
— Бруднокровці, нечисть, мерзенні виродки, ганьба нашого роду…
— ЗАТКНИСЯ! — заревів Гаррі, спрямовуючи на неї чарівну паличку. Щось ляснуло, шугонули червоні іскри, і портьєри знову затулилися, примусивши місіс Блейк замовкнути.
— Це… це був… — схлипнула Герміона, а Рон допоміг їй підвестися.
— Так, —погодився Гаррі, —тільки не справжній. Просто, щоб налякати Снейпа.
"Цікаво, чи це подіяло, — подумав Гаррі, — чи, може, Снейп відкинув цю страхітливу фігуру так само мимохідь, як убив справжнього Дамблдора?" Намагаючись угамувати нерви, він пішов коридором далі, остерігаючись, чи не з'явиться ще якесь жахіття, проте ніщо вже не ворушилося, крім мишки, що пробігла вздовж плінтуса.
— Перш ніж іти далі, треба все перевірити, — прошепо тіла Герміона, підняла чарівну паличку й промовила:
— Гоменумревеліо. Нічого не сталося.
— Ти щойно пережила великий шок, — лагідно сказав Рон. — Яке це було закляття?
— Таке, як треба! — сердито огризнулася Герміона. — Це було закляття для виявлення людської присутності, і тут зараз немає нікого, крім нас!
— …та старого Порошенка, — додав Рон, вдивляючись у місце на килимовій доріжці, з якого щойно вигулькнула була фігура з пороху.
— Ходімо нагору, — запропонувала Герміона, перелякано придивляючись до килима, і перша пішла по скрипучих сходах до вітальні на другому поверсі.
Герміона махнула чарівною паличкою, щоб запалити старі газові світильники, і, здригаючись від протягів, сіла на канапі, міцно охопивши себе руками. Рон підійшов до вікна й ледь—ледь одхилив важку оксамитову портьєру.
— Нікого не видно, — доповів. — А якби на Гаррі зали шався Слід, то вони б уже десь тут бути. Я знаю, що вони не можуть зайти в будинок, але… що таке, Гаррі?
Гаррі скрикнув від болю — його шрам знову запалав і щось майнуло в голові, наче яскраве світло на воді. Він побачив велику тінь і відчувуяк тіло пронизала лють, що йому не належала, сильна й короттса, мов удар струмом.
— Що ти побачив? — запитав Рон, підступаючи до Гаррі. — Побачив його у мене вдома?
— Ні, просто відчув злість… він дуже злий…
— Але це могло бути в "Барлозі", —голосно вигукнув Рон. — Що ще? Ти нічого не бачив? Він когось закляв?
— Ні, я просто відчув злість… важко сказати…
Гаррі почувався зацьковано й розгублено, а Герміона аж ніяк не допомогла, спитавши переляканим голосом:
— Знову шрам? Та що ж це таке? Я думала, цей зв'язок розірвано!
— Було розірвано, на якийсь час, — промимрив Гаррі. Шрам і далі болів, заважаючи зосередитись. — Я… я думаю, зв'язок відновлюється щоразу, як він втрачає контроль над собою, так і раніше було…
— Тоді ти маєш закрити доступ до мозку! — різко сказала Герміона. — Гаррі, Дамблдор не хотів, щоб ти користався цим зв'язком, він хотів, щоб ти його розірвав, для того ти й мав навчитися блокології! Інакше Волдеморт може вселити у твій мозок фальшиві образи, згадай…
— Та я не забув, дякую, — огризнувся крізь зціплені зуби Гаррі. Йому не треба було нагадувати, що Волдеморт колись використав зв'язок між ними, щоб заманити його в пастку, і що все це тоді закінчилося смертю Сіріуса. Краще б він не розповідав їм, що бачив і що відчував. Тепер Волдеморт здавався ще загрозливішим, немовби намагався проникнути в кімнату через вікно, а біль у шрамі ставав дедалі нестерпніший і дедалі важче було з ним боротися: так, ніби стримуєш з останніх сил напад блювоти.
Він повернувся спиною до Рона й Терміни, вдаючи, що розглядає на стіні старий гобелен з фамільним деревом Блеків. Тут Герміона заверещала. Гаррі вихопив чарівну паличку й крутнувся на місці, побачивши срібного патро—нуса, що залетів у вікно вітальні, приземлився перед ними на підлозі, згустився в горностая й заговорив голосом Ройового батька.
— Родина в безпеці, не відповідайте, за нами стежать. — Патронус розчинився й зник. Рон чи то заскімлив, чи то застогнав і впав на канапу. Герміона сіла біля нього, хапаючи його за руку.