— Мої сили вичерпалися, — видихнув зрештою Мохобородько. — Я просто більше не можу.
— І я теж, — приєднався Муфтик. — Аж пальці отерпли.
Півчеревичок підвів голову і безнадійним поглядом окинув юрму довкола них.
— Може, таки годі? — похмуро запитав він. Але охочі до автографів не бажали про це й слухати.
— Ми благаємо! — лунали й лунали вигуки з юрми. — Ми вже чекаємо годину! Ми дуже просимо!
Вклинювалися й суворіші голоси:
— А ви ж то як гадали! Слава зобов’язує!
— Знову ця слава! — сердито кинув Півчеревичок, але настільки тихо, що ніхто не почув. — Насправді слава зобов’язує нас берегти своє життя і здоров’я, а оці люди хочуть загнати нас у могилу.
Вкрай натомлені чоловічки продовжували давати автографи: Мохобородько, Півчеревичок, Муфтик… Муфтик, Півчеревичок, Мохобородько… Півчеревичок, Мохобородько, Муфтик… Мохобородько, Муфтик, Півчеревичок…
І тут сталося нечуване.
— Допоможіть, я непритомнію! — заволав Півчеревичок.
Він безсило розвів руки, трохи погойдався на ногах і бухнувся на землю.
Натовп злякано загомонів.
— Він зомлів! — вигукнув хтось. А хтось додав майже захоплено:
— Писав, писав, допоки не впав!
— Ну, бувають же отакі нерозумні люди, — сердилася чиясь мати, яка щойно отримала автографи. — Вони вимагають і край! А про життя маленьких чоловічків не подбає ніхто!
— А раптом він дух спустив? — висловив здогад, пробираючись до Півчеревичка, жовтовусий чоловік із мітлою, мабуть, двірник. Інакше навіщо б він тримав у руці мітлу.
Це зауваження двірника швидко передалося з уст в уста, і змусило натовп зашуміти ще тривожніше.
А Півчеревичок, як і раніше, лежав на землі, Муфтик і Мохобородько стояли поруч, самі від переляку на грані непритомності.
Першим оговтався Мохобородько:
— Півчеревичка треба віднести в автомашину і негайно повезти до лікаря.
— Може, підігнати фургончика сюди? — враз пожвавішав Муфтик. — Це, напевне, найкраще рішення, бо в машини є колеса, а в Півчеревичка їх немає.
Наче бажаючи переконатись, що Півчеревичок справді без коліс, Мохобородько поглянув на його ноги. І з подивом помітив, як пальці Півчеревичка швидко рухаються — то вгору, то вниз.
«Півчеревичок і справді своєрідний тип, — подумав Мохобородько. — Я аніскілечки не здивувався б, коли б він і в труні не перестав ворушити пальцями».
Та зараз довго роздумувати над цим у Мохобородька не було часу, тому що серйозність становища потребувала неабиякої уваги.
— Іди й підкоти фургончик, — звелів він Муфтику. — Я початую Півчеревичка, щоб юрма, бува, не розтоптала його.
Муфтик тієї ж миті почав рішуче пробиратись до автомобіля. На жаль, дістатися до машини було нелегко, бо допитливі все відчутніше натискували ззаду, тож натовп щільнішав.
— Прошу, відступіться! — кричав Муфтик, намагаючись пройти поміж людськими ногами, буцімто крізь праліс.
Та люди просто не могли розступитись, бо стовпилися так, що ніде курці клюнути. На щастя, Муфтикові допоміг жовтовусий двірник. Озброївшись мітлою, він неначе промітав собі й Муфтикові шлях крізь натовп, і хоч скрутненько, все ж удвох вони дісталися до машини.
Минуло чимало часу, доки нарешті Муфтик усівся за кермо і завів мотор. Двірникова підмога більше не знадобилася, оскільки Муфтик увесь час тримав руку на кнопці сирени, і фургон із гучним сигналом викли кав значно більше поваги, ніж буркотливий двірни» із мітлою. Просто незбагненно, як людське стовписько так швидко розступилося, і Муфтик підкотив до місця, де скоїлося нещастя.
— У вас є ноші? — запитав хтось із натовпу. Нош, звісно, не було, зате знайшлася розкладачка, і Муфтик витяг її з машини.
— Обережно! — турботливо вигукнув хтось. — При падінні міг статися струс мозку! А в цьому ви падку треба бути вельми обережними!
Муфтик і Мохобородько й без оцих засторог нама гались якомога обачніше покласти Півчеревичка т розкладачку.
Раптом пролунав чийсь дзвінкий голос:
— Боже мій! У цього бідолахи судомить пальці.
«Пальці, ну, звичайно! — подумав Мохобородько. — Півчеревичкові треба купити нові черевики і не відрізати в них носків. Взував би їх на випадок непритомності, щоб не впадало в око його ворушіння пальцями, бо й справді ніяково, коли він навіть непритомний рухає пальцями».
Отак роздумуючи, Мохобородько взявся за розкладачку ззаду і своєю розкішною бородою прикрив Півчеревичкові ноги, щоб не помічали, як його товариш ворушить пальцями. Муфтик узявся спереду, і незабаром усі троє опинились у фургончику.
Новина, яку оголосив дзвінкий голос, прокотилася межи людьми, і невдовзі кожен скрушно говорив:
— Ох, у нього вже почалися корчі.
І навіть тоді, коли Муфтиків автомобіль від’їхав! ген-ген, юрма ще довго не розходилася — все гомоніли про Півчеревичкову непритомність.
— Бідне маля! — без угаву повторювали люди. — У нього вже почалися корчі.
В УНІВЕРМАЗІ
Як тільки Муфтикова машина полишила стоянку і звернула в першу-ліпшу вулицю, Півчеревичок раптом усівся на розкладачці.
— Ну? — запитав радісно. — Як вам сподобалась моя воєнна хитрість?
Мохобородько був просто ошелешений несподіваним одужанням Півчеревичка.
— Воєнна хитрість… — запнувся він. — Ага, твоє запаморочення лише воєнна хитрість. А ми з Муфтиком серйозно переживали за тебе!
Півчеревичок зайшовся сміхом:
— Що ж мені зрештою лишалось робити, — вдоволено пояснював він. — Я втомився до смерті, а то ще й більше, а ці автографохапальники напосідають і край.
— Я від цього шаленого писання автографів ще й досі не очуняв, — зізнався Муфтик, сидячи за кермом. — Та, на жаль, не маю змоги непритомніти, бо я — водій машини.
— Безперечно! —кивнув Півчеревичок. —Ти зрештою повинен привезти нас до теплого моря.
— Вірогідно, на морському узбережжі ми позбудемося тягаря слави, — припустив Муфтик. — Я не вірю, що наша слава простерлася далеко за межі міста, і навряд чи в когось із нас на березі моря прохатимуть автограф.
Півчеревичок блаженно усміхнувся.
— Я вже зараз уявляю, як на морському узбережжі зариюся в пісок, — мріяв він, мліючи від задоволення. — Прихоплю з собою кілька пляшок лимонаду і час од часу попиватиму по ковточку або по два. Це, гадаю, дуже приємно, безумовно, дуже приємно.
Раптом Муфтик натиснув на гальма, і авто та різко спинилося, що Півчеревичок і Мохобородько мало не попадали на підлогу.
— В чому річ? — злякано поцікавився Півчеревичок.
Муфтик показав на вітрину універмагу, перед спинився фургончик.
— Вважаю, що ми повинні дещо купити, — сказав він. — Під час відпустки нам стануть у пригоді дея речі, котрі продаються в універмазі.
Півчеревичкові й Мохобородьку хоч-не-хоч довелось погодитися. Адже й без слів було ясно, що всіля кі речі, необхідні для відпочинку, зроблять його цікавішим і змістовнішим.
— Мені, наприклад, треба білий носовичок, яким обв’яжу голову, — мовив Півчеревичок. — Інакше н. приморському сонці можна занадто перегрітися.
— А мені конче потрібен черпак для збиранн„ брусниці, — згадав Мохобородько. — Ось-ось дозво лять рвати ці ягоди.
Отже, так і вирішили. Кумедні чоловічки полиши ли авто і ввійшли до універмагу.
— Ой леле! — вигукнув Муфтик. — Скільки доб ра! Як же ми виберемо з такого розмаю потрібні на речі?
Вони влилися в людський потік і посувалися впе ред, увесь час уважно роззираючись довкола.
— Спорттовари! — раптом вигукнув Півчеревичок, погляд якого прикипів до спортивного відділу. — Я просто не розумію, чому досі ми не захопилися спортом. Адже відпустка — чудова пора для занять спортом і, по-моєму, нам треба неодмінно купити спортивне спорядження.
Півчеревичкова пропозиція не дуже захопила Мохобородька і Муфтика.
— Гадаю, що туристські обладунки набагато потрібніші, — сказав Мохобородько. — Під час відпустки чудово помандрувати пішки, щоб ознайомитись із навколишньою природою і місцевими пам’ятками.
— І не забудьмо про купальні простирадла, — додав Муфтик. — Ви тільки уявіть, як приємно на березі моря обгорнутися купальним простирадлом!
Півчеревичок уже відкрив рота, щоб повести мову про значення спорту, як зненацька помітив відділ іграшок і вмить забув про спортивні обладунки.
— Здорово! — захоплено прошепотів Півчеревичок. — Дивіться, які чудові іграшки!
— А навіщо вони нам, — буркнув Муфтик.
Одначе Півчеревичок не слухав його, а вже пробирався до відділу іграшок. Так що Мохобородьку й Муфтикові не зосталось нічого іншого, як похмуро плентатись услід за своїм другом. Вони виявили Півчеревичка біля прилавка з надувними гумовими звірятками.
Півчеревичкові очі блискотіли від захвату.
— Ви лиш погляньте! — скрикнув він, простягаючи руку до гумових іграшок. — Погляньте, які милі!
— Ну то й що? — насторожено запитав Мохобородько. — Чи не збираєшся їх зараз же купувати?
— А знаєш, оце думаю, — продовжив Півчеревичок. — Надувні іграшкові звірі — це саме те спорядження, що знадобиться коло моря. Ми, звичайно, можемо Заритись у пісочок і попивати лимонад, але без гумових звіряток такий відпочинок швидко нам набридне.
Муфтик і Мохобородько замислились. Невже Півчеревичок таки має рацію? Біля одноманітної морської синяви, мабуть, справді ці іграшки урізноманітять життя-буття, тим паче, що, надуті, вони гарно тримають на воді…
Ну, гаразд, — погодився Муфтик. І звернувся до продавщиці:
— Будь ласка, мені крокодила.
— А мені лева, — попрохав Мохобородько.
— А мені слона, — радісно сказав Півчеревичок. — Тільки з якомога довшим хоботом, якщо є.
Продавщиця розуміюче кивнула.
— Чудовий вибір, — похвалила вона. — Це все звірі жарких країн і добре пасують один до одного.
Потому на хвильку задумалась і додала:
— Відверто кажучи, у нас є один прекрасний комплект — тільки сьогодні надійшов у продаж, а вже майже розпродано. Зараз покажу.
Вона дістала з-під прилавка велику коробку і, відкриваючи її, вела далі:
— Будь ласка, ось вони, трійко малесеньких чоловічків, які порятували наше місто від пацюків.
Звично й швидко продавщиця понадувала іграшки й поставила на прилавок рядком.
— Який гарний! — вигукнув Муфтик і зграбастав надувного Муфтика, щоб роздивитися зблизька.
— Авжеж, — кивнула продавщиця.
Вона хотіла щось додати, але раптом оніміла і широко розплющеними очима поглядала на трьох пустунів.
— Послухайте лишень! — вигукнула зрештою вона. — Адже вони — це ви самі!
— І справді, який збіг, — стримано всміхнувся Мохобородько.
Та за мить його усмішка відбилася на обличчі продавщиці.
— Вітаю щиросердо, — сказала вона розчулено. — Я ще раз наголошую, що вас дуже добре купують.
Трійця теж посприяла цьому, бо як усе-таки не придбати подібних собі гумових чоловічків.
— Мені, будь ласка, одного Муфтика, — попрохав Муфтик.
— Мені Мохобородька, — пристав Мохобородько.
— А мені десять Півчеревичків, — одповів Півчеревичок. — Принагідно даруватиму знайомим.
— Справді, — погодилася продавщиця. — Кращого дарунка важко й уявити.
Вона загорнула покупки в папір, кумедні чоловічки заплатили і ввічливо попрощалися з привітною продавщицею.
— Ну, так, — сказав Муфтик. — Тепер почнемо вибирати спорядження для відпустки. Перш за все купальні простирадла, а потому — все інше.
Але Півчеревичок уже простував до іншого прилавка, де продавали заводні іграшки.
— Зачекай, Півчеревичку, — суворо наказав Мохобородько. — Цього разу іграшок у нас вдосталь!
— Безумовно, — ствердив Муфтик. — Більше ніяких іграшок! Тепер на черзі купальні простирадла.
Півчеревичок зупинився і пильно поглянув на друзів.
— Не забувайте, що в мене було важке дитинство, — зронив він. — Мене ніколи не пестили і не засипали іграшками. І тепер, коли я маю нарешті можливість придбати собі заводну іграшку, ви забороняєте мені!
Муфтик і Мохобородько примовкли. Та й що вони могли на це відповісти? І в їхньому становищі й справді не зосталося нічого іншого, як змиритись і споглядати за Півчеревичком: він наближався до прилавка із заводними іграшками.
— Що вам? — звернулася до нього продавщиця.
Півчеревичок ковзнув очима по всіх полицях. Заводні автомашини, автобуси, трактори, качки, кури, жаби… Вибір справді великий, нічого не скажеш.
— Що б ви мені порадили? — безпорадно запитав Півчеревичок.
Продавщиця уважно поглянула на маленького чоловічка:
— А, вам?
Якусь хвильку подумала і вирішила:
— Знаєте, — зізналася вона, переходячи на шепіт. — У мене ще є Півчеревичкове заводне мишеня. Я, правда, збиралася приберегти для своїх знайомих, проте віддам вам. У мене чомусь таке відчуття, що саме вам це мишеня чудово підійде.
Сказавши це, вона дістала з-під прилавка бляшане мишеня, завела його й пустила на прилавок. І, ледь попискуючи, воно забігало кружкома. Півчеревичок спостерігав за звірятком мов зачаклований.
— Здорово! — видихнув він. — Який сюрприз…
— Ну, бачите, — всміхнулась продавщиця. — Відразу ж вирішила, що вам буде до вподоби.
І після цього Півчеревичок не міг уже стримувати свого неабиякого захвату. Він заплескав у долоні і необачно застрибав.
— Який сюрприз! — повторював він. — Який сюрприз!
Та ось Муфтик і Мохобородько наблизилися до Півчеревичка і мусили зізнатися, що заводне мишеня їхнього друга вельми гарне і схоже на справжнє.
А Півчеревичок усе підстрибував, та ще з таким запалом і натхненням, що його сорочка висмикнулася зі штанів. І зненацька…
Щось упало на підлогу. Це було Півчеревичкове іграшкове мишеня… Справжнє іграшкове мишеня, на маленьких коліщатах. Воно вже зносилося і потьмяніло. Зате справжнє. На мить запала цілковита тиша. Півчеревичок стояв непорушно. Тоді схилився й підняв з підлоги своє іграшкове мишеня.
— Моє золотеньке, — прошепотів він. — Як же це я міг про тебе забути?!
Він підняв своє мишеня і торкнувся його устами. І тієї миті заводне іграшкове мишеня на прилавку зупинилося.
ПРИБУТТЯ ДО ГОТЕЛЮ
Купівельний запал кумедних чоловічків несподівано згас. Заводне мишеня вони так і не придбали. І все інше — теж.
— Почуття важливіші за речі, — сказав Мохобородько. — Цього ніколи не можна забувати.
Вони вийшли з універмагу і повернулись до фургончика.
— А тепер газуй на всю! — порадив Півчеревичок, тайкома, крізь сорочку, голублячи своє іграшкове мишеня. — Сонце, повітря і вода зачекалися на нас!
Автомобіль рушив.
Трійця ледве досягла найближчого перехрестя, як люди неждано-негадано висипали на дорогу, так що Муфтик змушений був натиснути на гальма.
— Наші малесенькі! — чулися голоси. — Наші славні визволителі! Наші малесенькі хоробрі улюбленці!
Далі продовжувати поїздку не було ні найменшої змоги.
Півчеревичок помахав людям рукою з вікна, і це вмить викликало неабияку хвилю радощів. Заклацали фотоапарати. Хтось тицьнув у вікно великий кошик із яблуками.
Якийсь хлопчик намалював крейдою на капоті усміхнені личка кумедної трійці.
А вони самі навіть не усміхались.
— Коли ж ми тепер виберемося з міста? — неп коївся Муфтик.
— Принаймні не так швидко, — припустив Мохої бородько. — Образно кажучи, нас оточує мур слави)
— Справді, — погодився Півчеревичок. — Ми — в’язні слави.
При цьому він знову махнув рукою, і з натовпу про лунали захоплені вигуки.
— Що це ти розмахався, — зауважив Муфтик Півчеревичкові. — Це ще більше розпалює людей.
Та все-таки Півчеревичок невдовзі змахнув знову.
— Облиш це, нарешті, — розсердився Мохобородько. — Ти ніби не маєш нічого проти, щоб сидіти у полоні за мурами слави.
Півчеревичок не відповів, але помахувати рукою припинив. І про себе мусив визнати, що у зауваженні Мохобородька є вагома частка правди. Усередині щось приємно лоскотало і, звичайно, це спричиняло не що інше як слава.