Де зерно, там і полова - Кропивницький Марко Лукич 8 стр.

Піднімайте, друж­ки, но­ги,

Ви­сокі по­ро­ги,

Бо над­ворі річки-ка­люж­ки,

Бу­дуть тобі гіркі друж­ки.

Ті ж Зінька і Сам­рось.

Ті ж і Ган­на.

Ганна (з ко­ро­ваєм у ру­ках). Осьдеч­ки вам і ко­ро­вай! Та як виріс!.. (Зди­ву­ва­ла­ся). О, і Зінька тут?

Це вже, ку­мо, прик­ме­та: як ко­ро­вай рос­те, то так і та­лан мо­ло­дих рос­ти­ме! (Став­ляє на стіл). Те­пер би й стра­ву вий­ма­ти з печі. (Ки­дається до печі). Зінько, да­вай по­вий­маємо стра­ву.

(Виймають і став­ля­ють на припічок.)

А мені сьогодні бог радість дав, та ще й яку: моя те­ли­ця-тре­тя­ка оте­ли­ла­ся! Чуєте, ку­мо? А мій уніс бич­ка в ха­ту та й ка­же: оце ж по­да­руємо би­ка мо­ло­дим! Ку­мо, чи діжа го­то­ва, щоб за­раз пе­ред поріг ви­нес­ти, як тільки мо­лоді увійдуть у подвір'я? А ко­жух, ку­мо, де? Не за­будьте ви­вер­ну­ти вов­ною на­верх, як зустріча­ти­ме­те зя­тя!.. Де ж пляш­ка та чар­ка? Осьдеч­ки! (Нас­лу­ха). Ой, ли­бонь, вже йдуть? Вже, вже!.. (Підбіга до вікна). Швид­ше!

За лаш­тун­ка­ми чут­но весільний спів і му­зи­ка підграє. З ха­ти Ган­на ви­но­сить діжу, руш­ни­ком пок­ри­ту.

Котилося яб­лу­ко з Мир­го­ро­да,

Підкотилось під во­ро­та,

Відчи­няй­те во­ро­та,

Бо їде Хве­до­ня мо­ло­да.

Ой ми бу­ли в церкві

Та ба­чи­ли ди­во:

Два вінці на стільці,

Третій на голівці.

Вий­ди, матінко, вітай­ся,

В сво­го ди­тя­ти пи­тай­ся:

Де ж твоє ди­тя бу­ва­ло?

Під царським вінцем сто­яло!

Пусти, сва­ту, в ха­ту,

Тут нас не­ба­га­то,

Чет­ве­ро, та п'яте­ро,

Та всіх дев'яте­ро!

А в на­шо­го сва­та

Солом'яна ха­та,

Та боїться впус­ти­ти,

Щоб не роз­ва­ли­ти.

Ой вінча­лась Хве­до­ня, вінча­лась,

У чер­воні чобітки взу­ва­лась:

Червоні чобітки на нозі,

Що ку­пив Ро­ман на торзі.

Хоч на торзі, не на торзі,

На до­розі,

Чер­вонії чобітки

На нозі!

Попереду йде ста­рос­та (Чи­кал­ка), ве­де за руш­ник мо­ло­дих в ха­ту. За ни­ми все весілля і гості.

Як ішов Ро­ман на по­сад,

Зустрічав йо­го гос­подь сам

Із до­лею щас­ли­вою

Та з доб­рою го­ди­ною.

Їли бо­яре, їли,

Ціло­го во­ла з'їли:

На столі ні кри­хот­ки,

Під сто­лом ні кісточ­ки.

Їли дру­жеч­ки, їли,

Півго­луб­чи­ка з'їли:

На столі всі кри­хот­ки,

Під сто­лом всі кісточ­ки.

Стиснулися стіни,

Як бо­яре сіли;

Ще гірше стис­нуться,

Як горілки нап'ються.

Чикалка час­тує Сам­ро­ся.

Ганна (вбіга­ючи). Ой го­ре, ой ли­шенько!

Всі. Що, що та­ке?

Ганна. Зінька в ко­морі повіси­ла­ся!

Всі заніміли, у Сам­ро­ся па­дає чар­ка з рук.

Завіса