Мардж широко розплющила очі і якусь хвильку не могла здобутися на слово — так їй перехопило дух.
— Отакої! — нарешті промовила вона. — Що ж, може, я й не Джіна Лоллобріджіда й не Аніта Екберг, але взагалі у мене все гаразд. Якби мій Ед був тут, він би вам сказав! — Тоді звернулась до Чарлі. — Слухайте, скажіть цій банькатій почварі, що в мене фігура нормальна.
— Та я ж не дивлюся на вас, — лагідно відказав Чарлі.
— Аякже, не дивитесь. Тільки нишком підглядаєте, то можете розплющити свої очиська та заступитись за жінку, коли ви хоч трошечки джентльмен. Та який там із вас джентльмен!
— Ну гаразд, — сказав Чарлі, скоса глянувши на Мардж, яка при тій нагоді розправила плечі й випнула груди, — не хочеться мені встрявати в таке делікатне діло, але фігура у вас, здається, хоч куди.
— Вам здається? Може, ви сліпий? Я колись трохи не стала «міс Бруклін», щоб ви знали, і як не стала, то через талію, а не…
Чарлі заспокоїв її.
— Та гаразд, гаразд. Все у вас як слід. Чесно. — І закивав головою до Ботакса. — Груди в неї хоч куди. Розумієте, з мене невеликий знавець, але, як на мене, вони гарні.
Мардж повеселішала.
Ботакс теж підбадьорився, Він обернувся до Гарма:
— Більша форма вже виявляє інтерес, капітане. Збудник діє. Тепер останній крок.
— Який же це?
— Нашою кольоровою мовою його нема як назвати, капітане. Він полягає в тому, що одна форма притулює свій отвір для їжі та мовлення до відповідного отвору другої форми. По-їхньому він називається «поцілунок»
— Невже цій гидоті кінця не буде? — застогнав капітан.
— Це завершальна фаза. В усіх оповіданнях, коли шкіру здерто силоміць, вони стискають одне одного в обіймах і зливаються в палкому поцілунку — так можна приблизно перекласти дуже часто вживаний у тих оповіданнях вислів. Ось один приклад, вибраний навмання: «Він обхопив дівчину руками й жадібно припав устами до її уст».
— Може, одне пожирало друге? — спитав капітан.
— Зовсім ні, — нетерпляче заперечив Ботакс. — То були палкі поцілунки.
— Як це — палкі? Вони обпалюють?
— Навряд чи це треба розуміти буквально. По-моєму, в такий спосіб констатується підвищення температури. Мабуть, що вища температура, то успішніше народжуються дитинчата. Коли більша форма збуджена як слід, їй тільки треба притулити уста до уст меншої, а без цього дитинчата не народжуються. Ось про цю взаємодію я й говорив.
— Оце й усе? Так це ж… — Капітан сплеснув руками, але виразити свою думку мовою кольорових спалахів не зміг.
— Оце й усе, — підтвердив Ботакс. — У жодному оповіданні, навіть у «Любителі розваг», я не знайшов опису якихось дальших дій, пов’язаних із розмноженням. Інколи після опису поцілунку стоїть кілька крапок, або цілий рядок їх, але вони, я гадаю, означають нові поцілунки: кожна крапка — поцілунок; це коли вони хочуть народити кількох дитинчат.
— Ні, нам зараз не треба кількох.
— Авжеж, капітане.
Ботакс поважно й виразно попросив:
— Сер, поцілуйте, будь ласка, даму.
— Я ж не можу рухатись, — відказав Чарлі.
— Та я вас звільню.
— А може, дама не хоче.
Мардж сердито зиркнула на нього.
— Ще б пак. Звісно, не хочу. І не підходьте.
— Та мені воно ні до чого, але що скажуть вони? Не треба дратувати їх. Можна просто так… легенько цмокнутись.
Мардж завагалась: вона розуміла, що Чарлі має рацію.
— Ну дарма. Тільки глядіть! Я не звикла стояти отак перед кожним.
— Я знаю. Хіба ж це я винен! Ну скажіть самі.
— Слизуваті потвори, — промурмотіла Мардж. — Мабуть, думають, що вони боги якісь — отак усіма командують. Слизуваті боги!
Чарлі підступив до неї.
— Ну, гаразд уже. — Він нерішуче підняв руку, ніби хотів скинути капелюх. Потім незграбно поклав долоні їй на голі плечі й нахилився до її обличчя.
Мардж так напружилася, що аж шкіра на шиї натяглась. Їхні губи зустрітися.
Капітан Гарм роздратовано блиснув кольоровою плямою:
— Я не відчуваю підвищення температури.
На маківці в нього випнувся довгий вирост — орган, яким він відчував тепло, — і затремтів.
— Не відчуваю і я, — досить збентежено сказав Ботакс, — але ж ми зробили все, як описано в тих оповіданнях. Здається, кінцівки повинні бути простягнені далі… О, дивіться! Щось виходить.
Ніби несвідомо Чарлі обняв рукою гладенький голий стан Мардж. І вона на мить наче хитнулась до нього, а потім раптом відсахнулась, перемагаючи опір силового поля, що й досі сковувало її.
— Пустіть, — мовила вона здушено, бо Чарлі затуляв їй рот своїми губами. І несподівано вкусила його. Чарлі, дико скрикнувши, відскочив, ухопився за губу, а коли відняв руку й глянув, на пальцях червоніла кров.
— Чого це ви? — жалісно спитав він.
— Ми ж тільки цмокнутись домовлялися, і все. А ви чого лапатись почали? Ви що, розпусник? Господи, куди я попала! Розпусник і слизуваті боги!
Капітан Гарм швидко заблимав синім і жовтим.
— Ну, готово? Скільки нам іще дожидатись?
— По-моєму, це має статися зразу. Адже в усьому всесвіті, коли настає час брунькуватись, з’являється брунька, самі знаєте. Яке тут чекання!
— Гм, коли я подумаю про огидні звичаї оцих істот, що ви описали, то думаю, що навряд чи захочу ще коли брунькуватися. Кінчаймо швидше, будь ласка.
— Ще хвилиночку, капітане.
Але хвилиночка минала за хвилиночкою, і колір капітанових спалахів помалу переходив у оранжевий, ознаку досади, а Ботаксова цятка майже зовсім потемніла.
Нарешті Ботакс нерішуче спитав:
— Пробачте, мадам, а коли ж ви брунькуватиметесь?
— Що?
— Коли ви породите дитинча?
— У мене вже є дитина.
— Ні, оце тепер.
— Та що ви! Я ще не хочу другої дитини.
— Що, що? — спитав капітан. — Що вона каже?
— Здається, вона поки що не збирається розмножуватися, — сказав Ботакс.
Капітанова цятка яскраво спалахнула.
— Знаєте що, досліднику? Ви, по-моєму, ненормальний, у вас якісь збочені думки. З цими істотами нічого не сталось. Ніякої взаємодії між ними нема, і ніякого розмноження не буде. Я певен, що це два різні види, а ви затіяли якийсь дурний жарт.
— Але ж, капітане… — почав Ботакс.
— Годі! — відрубав капітан. — Не хочу й слухати. Мене нудить, мені з душі верне від того, що ви тут наговорили про брунькування, марнуючи мій час. Вам захотілося слави, сенсації, але я подбаю, щоб її не було. Віддайте цій істоті її шкіру й верніть обох туди, де взяли. А кошти на затримку часу цього разу я вирахую з вашої платні.
— Але ж, капітане…
— Не заперечуйте! Верніть їх на те саме місце і в той самий час. Я не дозволю, щоб з цією планетою щось сталося. — Він пронизав Ботакса ще лютішим поглядом. — Один вид, дві форми, груди, поцілунки, взаємодія, тринди-ринди… Ви йолоп, досліднику, ви ненормальний! Психопат!
Сперечатися з ним не випадало. Ботакс, увесь тремтячи, заходився транспортувати бранців назад.
І ось вони знову стояли на пероні, безтямно озираючись довкола. Вже смеркалось, і з долини почувся тихий гуркіт — надходив поїзд.
Мардж нерішуче сказала:
— Чи це справді було, містере?
Чарлі кивнув головою.
— Я теж пам’ятаю.
— І розказати нікому не можна… — мовила Мардж.
— Авжеж ні. Скажуть, що ми божевільні. А знаєте що?
— Гм… А що? — насторожилась Мардж.
— Послухайте… Я розумію, що вам було ніяково. Але ж я не винен.
— Не хвилюйтесь. Я знаю. — Мардж втупила очі в дошки платформи.
Поїзд гуркотів уже гучніше.
— Я хотів вам сказати, що ви таки справді непогана з себе. Я просто засоромився й не сказав цього тоді.
Вона раптом усміхнулася.
— Нічого, нічого.
— Може, зайдемо кудись вип’ємо по чашці кави? Моя жінка ще не жде мене додому.
— Ну що ж… Мій Ед теж поїхав за місто на неділю, а малого я відвезла до мами. І вдома в мене нікого нема…
— Ну то ходімо. Ми тепер наче знайомі.
— Атож, — засміялась вона.
Підійшов поїзд, але вони вже спускалися вузенькими сходами з платформи на вулицю.
Вони справді випили по коктейлю-другому, а потім Чарлі довелося провести її додому, бо вже стемніло, а коли опинились біля її дверей, Мардж не могла не запросити його до квартири — на кілька хвилин, звичайно.
Тим часом засмучений Ботакс, що вже вернувся на космічний корабель, робив останню спробу довести, що він мав рацію. Поки Гарм готувався відлетіти, він квапливо натяг відеоекран, щоб востаннє побачити своїх піддослідних. Він сфокусував апарат на Чарлі й Мардж у квартирі. Тепловий вусик його напружився, і цятка над очима замигтіла справжньою веселкою кольорів.
— Капітане Гарм! Капітане! Дивіться, що вони роблять!
Але в ту саму мить корабель вихопився з затриманого часу.