ФЕНОМЕН ІВАНИХІНА
Жені Іванихіну дванадцять років. У нього білясті брови і трішки розкосі темні очі, через що його прозвали Зайцем. Губи в нього повні, яскраві, бантиком, у синю або чорну цятку, бо він часто гризе олівець, ручку і взагалі все, що потрапляє до рук.
Крім тата й мами, в Жені є ще сестра і брат-восьмикласник. Вітя, типовий акселерат, зріст—метр вісімдесят п’ять, широченні плечі, кандидат у майстри спорту з боксу. Женина сестра Люся теж акселератка: вища за маму на півтори голови. Вона баскетболістка, юна скрипачка і (ой, цей тато!) піжонка. Цього року Люся закінчує середню школу і якщо потрапить до інституту, то лише завдяки татовим друзям та баскетболу: тато знайде такий вуз, де збирається сильна команда баскетболісток. Люся носить модні штани з блискавками і чоловічі светри. У неї залізний характер і стільки залицяльників, що на 8 Березня Женя задихається від запаху мімози.
У сім’ї найбільше люблять і жаліють Зайця, але не тому, що він молодший. Тяжка недуга прикувала його до постелі з семи років. Травма хребта, а в результаті — параліч. Спочатку мали надію вилікувати, та з часом надія стала пригасати.
Женю вивозять на вулицю у спеціальній колясці. Він не любить ці прогулянки, насторожено помічає жалісливі погляди перехожих, його вікном у світ став кольоровий телевізор і розповіді решти членів сім’ї, які він жадібно слухає, добре запам’ятовуючи найменші подробиці.
Важко тепер пригадати, коли в Зайця вперше прорізався дар. Можливо, це сталося того дня й години, коли Віктор по безплідних муках шпурнув зошит із алгебри і його очі підозріло заблищали.
— Добре, допоможу, давай задачник, — запропонував Заєць, — а то ще рюмсати почнеш…
Вітя, відвертаючи обличчя, простягнув задачник і одразу ж почув:
— Записуй рішення.
Відтоді, як Женя подивився на задачу і сказав записувати рішення, промайнули частки секунди. Якби хтось їх підрахував, то з подивом зауважив би: на розв’язання Зайцю знадобилося менше часу, ніж електронній обчислювальній машині.
Вітя, як людина діловита, негайно зробив практичні висновки. Він присвоїв братові звання “професора математики” і таким чином раз і назавжди розподілив обов’язки: кому задачки розв’язувати, а кому битися на рингу, засмагати на пляжі, ходити в кіно і займатися іншими цікавими справами.
Незабаром про незвичайні математичні успіхи кандидата в майстри спорту заговорила вся школа. Це дуже ускладнило життя кандидатові, йому довелося розвивати спритність і здатність викручуватися, щоб брати участь у заочних математичних олімпіадах і ухилятися від очних. Коли ж йому стало зовсім скрутно, довелося втаємничити сестру. Люся дуже зраділа тому, про що дізналась, у неї були свої порахунки з синусами та косинусами.
Мама, довідавшися про Женин дар, заойкала, заплакала і стала нетерпляче ждати чоловікового приходу з роботи. Та глава сім’ї прийшов насуплений, як чорна хмара. Він працював виконробом на будівництві мосту через Дніпро, і в цей день упала частина опори. Із самого початку на будівництві справи були кепські. В ході робіт проект перероблявся понад десять разів. Потім виявилися неякісними залізобетонні плити. Простоювала то одна бригада, то друга, про прогресивку давно забули. А тепер і зовсім комісії замучать…
Женин батько сидів, поклавши важкі руки на коліна, і розповідав про сьогоднішній випадок, а мати ніяк не могла вибрати момент, щоб повідомити про Женю. І раптом Заєць мовив:
— Це все дрібниці, тату. Біда в тому, що весь проект ваш неправильний.
— Що таке? — скипів старший Іванихін. — Та ти звідки це взяв? Од матері наслухався? Чи слова Павла Никифоровича запам’ятав? Так він же тоді зопалу…
— Ні, тату. Просто коли ви сперечались, я подумав, що в цьому місці річки треба інший міст будувати. Ось такий, дивись…
Женя дістав з альбома аркуш паперу, складений навпіл, розгорнув і простягнув батькові.
Той утупився в ескіз проекту, на стовпчики цифр і формул.
— А розрахунки чиї?
— Мої. Вчора півдня на них витратив, — відповів Заєць.
Батько замотав головою, наче ґедзів одганяючи, і пішов до телефону.
— Павле, можеш негайно прийти? — мовив він у трубку. — І Гелія Антоновича приведи. Тут, брате, такі чудеса…
Жениного батька знали як людину серйозну, трохи педантичну, не схильну до безвідповідальних жартів і розиграшів, та й до першого квітня було ще далеченько. Отож не минуло й години, як з’явились обидва: невисокий, кремезний, із кругленьким черевцем Павло Никифорович і стрункий, по-спортивному підтягнутий конструктор Гелій Антонович.
Вони по черзі роздивлялися ескіз креслення, затим Гелій Антонович загадково гмукнув і заходився перевіряти розрахунки, а Павло Никифорович і Женин батько, піднімаючись навшпиньки, заглядали йому через плече.
Гмукання Гелія Антоновича ставало дедалі загадковішим у міру того, як виростав стовпчик цифр, час від часу він зиркав на Зайця, а під кінець перевірки дивився більше на нього, ніж на цифри. Нарешті Гелій Антонович промовив, звертаючись, мабуть, до Жениного батька, але дивлячись, мов заворожений, на Женю:
— Ще стародавні говорили: “Неймовірно, але факт”. У тебе, Іванихін, незвичайний син. А що як він і насправді вундер?
Женин батько потягнув конструктора за рукав, щось швидко зашепотів на вухо, і вся трійця вийшла до іншої кімнати. За ними квапливо попрямувала Женина мама.
Заєць посміхався їм услід і думав: “Бояться, як би не зіпсувати мене… Дорослі діти… Що з них візьмеш?..”
Невдовзі Заєць створив ще одне диво — допоміг мамі та її співробітницям одержати новий вид пластмаси. Чутки про вундеркінда поширилися по місту, і Женя більше не знав спокою. До нього потяглися довжелезні черги педагогів і психологів, лікарів різних спеціальностей, просто цікавих. Усі вони хотіли обстежити хлопчика, перевірити свої припущення, знайти підтвердження своїх гіпотез або спростувати чужі. Спеціалісти замучили порадами Жениних батьків, викликали ревнощі у Віктора і гордість у сестри, котра думала, що коли її брат — геній, то геніальна й вона…
Фахівці губилися в здогадах. Адже хлопчик проявив дивовижні здібності не в якійсь одній галузі, наприклад у музиці чи математиці. Незбагненним чином він виявився буквально нашпигований знаннями з усіх розділів хімії і фізики, астрономії і літакобудування, космонавтики та криміналістики. Це він пояснив астрономам закономірності у випромінюванні пульсарів.
Психологи влаштовували симпозіуми, щоб обговорити особливості його мислення, прославлені медики сперечалися про специфіку його нервової системи. Вони все більше схилялися до гіпотези, що вся справа в мутації — одній із мільйонів можливих, яка спричинилася до неповторної будови його пам’яті. Так виник феномен Іванихіна.
У пошуки розгадки включився і поклонник Жениної сестри, студент мехмату. Він довго розмовляв із Зайцем на астрономічні теми, доки не з’ясував, яку ділянку зоряного неба Женя знає найкраще.
— Слухай, друже, — сказав він Зайцю. — У мене до тебе прохання. Виконаєш?
— Добре, — скрушно зітхнув Женя, що звик до прохань. — Рівняння чи задача?
— Ні те, ні інше. Дрібничка. Я називатиму сузір’я і зірки, а ти скажеш, яка з назв більше тобі до вподоби.
— Сузір’я взагалі мають красиві назви, — зауважив Заєць.
— Але одна з них тобі сподобається особливо, — впевнено правив своє студент, пильно вдивляючись у хлопчика. — Слухай. Візничий, Персей, Андромеда, Водолій, Телець, Оріон…
Женині губи змінили форму, розтягнулись в усмішці. Студент здригнувся, напружився, мов гончак, уздрівши дичину. Не відриваючи од Зайця примружених блискучих очей, він почав швидко перераховувати зірки, які входять у сузір’я Оріон:
— Бетельгайзе. Рігель. Беллатрікс…
Щось на мить невловимо змінилося в обличчі Зайця. Може, ледь розширилися його очі або ніздрі, а може, він трохи глибше зітхнув, але й це не пройшло повз увагу студента.
— Отже, подвійна зірка Беллатрікс… — замислено прошепотів він.
У пам’яті виринали рядки з фантастичних романів. Спалахували чужі сонця, один за одним стартували в космос кораблі. Мудрі істоти з інших планет знаходили різні способи допомагати слаборозвинутим цивілізаціям, засилали до них своїх послів. Іноді це були космонавти, а іноді…
Студент із вдячністю думав про книжки, що підготували його до зустрічі з дивом. О, так, він умів розгадувати чудеса, бо знав їхнє підґрунтя!
Найбільшої напруги суперечки досягли після того, як Женя вилікував сам себе, створивши стимулятор Іванихіна. Стимулятор виліковував усі форми паралічів, які виникли внаслідок ураження нервової системи. За рішенням ЮНЕСКО було скликано міжнародний конгрес, присвячений феномену Іванихіна.
На конгрес Заєць приїхав з батьками. Дванадцятирічний хлопчик, звичайний на вигляд, сидів у окремій ложі і поглядав на доповідачів розкосими темними очима. Його губи кривилися, і він совався, згадуючи, що там, за стінами цього будинку, хитається гілля дерев, бігають його ровесники, грають у футбол. Зайцю треба було ще стільки надолужувати в іграх та пустощах, а замість цього він мусить сидіти отут і слухати.
— Зважаючи на все вище сказане, — говорив співдоповідач чергового доповідача, — можна вважати доведеним, що хлопчик має феноменальну пам’ять — таку ж, як у відомих усім людей-лічильників. Експерименти показали, що йому досить трьох секунд, аби, нашвидку переглянувши, запам’ятати і з точністю до двох знаків відтворити сторінку спеціального наукового тексту середньої складності. Така пам’ять здатна творити чудеса, як це неодноразово демонстрували люди-лічильники. Сьогодні ми можемо твердити, що пам’ять Жені Іванихіна більше швидкодіюча й міцніша, ніж у всіх лічильників, яких учені спостерігали досі. Отже, Іванихін міг би швидко запам’ятати колосальні об’єми інформації з найрізноманітніших проблем. Однак і тут ми змушені розвести руками — загадка полягає в тому, що, як ми з’ясували, такої інформації у нього не було. Женя Іванихін ніколи не читав книжок з теорії мостобудування і з багатьох розділів хімії, фізики, біології, медицини. А проте саме в цих галузях науки він робив відкриття… Професор Сочиваров вважає, що в даному разі має місце надзвичайно рідкісна комбінація генів. Вона нагромаджувалася в клітинах-зиготах кількох поколінь Іванихіних. Ми повинні з’ясувати, що це за комбінація, описати її математично, щоб потім навчитися її штучно відтворювати…
— Мені доведеться заперечити шановному доповідачеві, — мовив інший учений. — Сама по собі така рідкісна комбінація генів не могла виникнути. Цей феномен дали нам мутації. Ми провели серію експериментів на морських свинках. Дозвольте оголосити цікаві результати…
Він оголошував їх кілька хвилин, а потім головуючий надав слово новому доповідачеві —представникові студентського наукового товариства. На трибуну піднявся юнак років двадцяти. Його молодості не міг приховати навіть дуже наморщений лоб і суворий, незворушний вираз обличчя. Зал тихенько загув, бо вперше на таких наукових форумах виступав представник студентського товариства. Юнак, у якому ледве можна було впізнати поклонника Жениної сестри, зашелестів паперами. Його голос, хрипкий від хвилювання, от-от, здавалося, зірветься на фальцет, але юнак скоро опанував себе.
— Попередній доповідач багато говорив про мутації. Одначе задумаємося, де і як могла відбутися подібна мутація? У мене є розрахунки та інші докази, що такі феномени могли б часто появлятися лише за певних умов опромінення, спрямованого на клітину під певним кутом. Зараз я покажу вам це на екрані.
Спалахнув світлий квадрат, заповнений формулами й цифрами.
— У всесвіті є такі місця і такі умови. Це система деяких подвійних зірок…
Голос студента забринів на найвищій ноті, і юнак на мить замовк, щоб утамувати хвилювання.
— Так от, я назву вам те місце, звідки до нас прибув феномен як перший, так би мовити, посол іншої цивілізації. Шоста планета із системи подвійної зірки Беллатрікс!
Зал завмер. Тисячі очей дивилися на Зайця. І раптом обличчя його засмикалося, він зареготав, хапаючись за живіт і примовляючи:
— Ой, не можу! Ой, тримайте мене!..
Це було так по-дитячому, так щиро й заразливо, що йому почали вторити. Спочатку засміялося кілька людей, за ними — інші, і ось уже реготав цілий зал, даючи вихід накопиченому напруженню.
І під цей загальний сміх учені навіть не помітили, як із трибуни зник студент, а замість нього з’явився сам винуватець переполоху.
Піднявшись на трибуну, Заєць опинився немовби у глибокому окопі, звідки бачив лише останні ряди і стелю. Довелося стати поряд із трибуною. Виждавши, доки вщухне сміх, Заєць щось сказав і замахав руками, але люди в залі не чули його слів. Тоді до нього на сцену вийшов чоловік у синьому комбінезоні, і все з’ясувалося: Женя просив переносний мікрофон.
— Пробачте мені, що я не виступив раніше, — почав він, — і не сказав вам: немає жодної загадки. Вчені з’ясували, що пам’ять у мене феноменальна. Та хіба це дивина? Таку пам’ять демонструють різні люди, показуючи психологічні досліди. Нам кажуть, що таємниця полягає в іншому. Як я робив відкриття, не маючи належних знань? Але в тім-то й річ, що знання у мене були і з теорії мостобудування, і з фізики часток, і з хімії колоїдних розчинів, і ще з усякої всячини. Звичайно, я не знав жодної з цих наук так глибоко, як спеціаліст, зате мої знання поширювалися на суміжні галузі. Всі ми пам’ятаємо, що наука тільки умовно поділяється на математику й хімію, фізику й літературу, а насправді вона єдина, як природа, котру вивчаємо. І закони її теж єдині. Наприклад, закони гармонії однаково застосовані і в поезії, і в мостобудуванні, у математиці, і в оптиці.
Мене можна назвати енциклопедичним дилетантом. Ця властивість дозволяла мені легко робити відкриття там, де спеціалісти потрапляли в глухий кут. А найголовніше полягало в тому, що знання нагромаджувалися в мені, та і в багатьох моїх ровесників, не в активній пам’яті, а в підсвідомості. Вони розташовувалися там довільно — не розділені перегородками й не розкладені по поличках. У потрібну хвилину я витягав їх інтуїтивно, проте, як виявилося, безпомилково. Так накопичував знання про навколишнє Дерсу Узала, а у хвилини небезпеки діяв блискавично і майже завжди успішно.
Ви дивуєтеся, чому це ми, діти, тепер так швидко дорослішаємо — і фізично, і психічно. Ви запитуєте, звідки взялися мільйони оцих акселератів та акселераток, ви шукаєте причини у вітамінах, у якісному харчуванні. Ці фактори ви вивчили. Але ж головну причину слід шукати не тут. Є інша сила, також знайома вам, однак прояви її вивчені ще менше, ніж наслідки забруднення навколишнього середовища. Це — ПОТІК ІНФОРМАЦІЇ, що вивергається на нас постійно. Звідки? Джерело загальновідоме.
Спробуйте підрахувати, скільки біт інформації дає щосекунди голубий екран телевізора. Пам’ять і підсвідомість дорослих людей уже завантажені, і ці біти летять мимо. Крім того, ваш мозок настроєний на вибіркове запам’ятовування. А у наших коморах мозку місця багато, інформація осідає хаотично.
На мене потік діяв особливо інтенсивно, адже я протягом років був прикутий до ліжка і мав феноменальну пам’ять, а телевізор у моїй кімнаті вимикався лише на ніч. Я дивився і слухав п’єси-казки для найменших, передачі для пенсіонерів, лекції для слухачів вечірніх університетів, трансляції наукових конгресів та з’їздів письменників, концерти і кінопанорами…
Не треба шукати причини загадки феномена в мутаціях і космосі. Не було нічого незвичайного. Тільки багаторазово помножений потік інформації і добра пам’ять. Вони й: творили феномен Іванихіна.
Добре це чи погано? Думаю, добре. Але до появи таких феноменів людство повинно бути готовим. Ми знаємо, що кожне явище має кілька сторін і силу-силенну близьких і віддалених наслідків. Чи зуміємо ми їх передбачити?..