Він прислухався і почув:
“Не все зрозумів. Кажи далі”.
“Щоб не віддавати більше, ніж берем, щоб ціна не була занадто висока, треба знати, скількитреба тобі, що тобі треба, вивчити те, що береш, і те, звідки береш. Раніше ніжузяти, треба знати. Це ти розумієш?”
“Розумію. Кажи далі”.
“В Океані треба іти тим же шляхом, яким людина йшла по суходолу. Їй не вистачало дикихплодів, і вона почала сама обробляти землю і вирощувати плоди. Вона почала сама собі дарувати. Ів Океані необхідно організувати підводне землеробство і тваринництво. Треба обробляти поляводоростей і планктону, одомашнювати морських тварин, розводити і випасати табуни риб. Та біда втому, що робити все це в Океані нам важче, ніж на Землі. Правда, ми колись вийшли з нього, алеприрода зробила за нас свій вибір, і тепер Океан для нас — чуже середовище. Ми не можемо тамвільно жити, нам потрібні дорогі, громіздкі споруди. Але є й інший, легший шлях. Знайти вірнихпомічників: посильних пастухів і розвідників. Ти б згодився служити нам, Мудрець?”
“Так!” — почувся вигук восьминога.
“Якщо розумно користуватися морем, з одного гектара можна одержати більше риби, ніж зтакого ж земного пасовиська — м’яса. А крім риби, є ще устриці й креветки, мідії й трепанги, ікраморських їжаків і морські гребінці, і врешті краби…”
“Краби залишаться нам”, — заперечив восьминіг.
“Гаразд! — великодушно згодився Валерій. — Вистачить на всіх. Морська капуста, наприклад,не поступається смаком перед капустою городньою, але значно поживніша і багатша на вітаміни. Крімтого, вона запобігає серцево-судинним захворюванням. А калорійність деяких водоростей більша, ніжшоколаду. Мідії містять дуже важливі для людини мікроелементи. А мінеральні багатства Океану? Вморській воді розчинені всі відомі нам хімічні елементи, в тому числі найрідкісніші, запаси якихна суходолі вже вичерпуються. В морях розчинено стільки торію та молібдену, що коли видобути їх,то на кожну людину припало б майже по двісті тонн. Проте справжні успіхи досягнуті лише в галузідобування нафти та в опрісненні морської води. Там, де нас підганяє жорстока необхідність…”
“Чим вона жорстокіша, тим більше вас підганяє?” — почулося запитання.
Валерій посміхнувся.
“Майже так, близько до правди. Але є й інший бік цього питання: наші можливості. Інколидоводиться просто тугіше затягувати пасок, вдовольнятися дещицею. Адже, наприклад, щоб вивестидеякі рослини і тварини, нам потрібні були тисячі років. І, звичайно, для того, щоб вивести новівисоковрожайні сорти водоростей чи нові породи риб, теж треба буде немало часу…”
“Наскільки я зрозумів, найдорожче для вас — час? Ви завжди поспішаєте? Чому? Вас занадтобагато чи ви занадто багато їсте? Ті, кого ти називаєш дельфінами, теж ненажерливі. Коли б видопомогли їм упоратися з акулами і розмножитись, вони з’їдали б стільки риби, що стали б вашимиворогами. А без крабів ви зможете обійтися?”
“Зможемо, — заспокоїв Мудреця Валерій. — В Океані ж багато іншої їжі, особливо водоростей.Неподалік на дні однієї з заток уже оброблено величезні плантації морської капусти. Ми такожрозводимо табуни риб на підводних пасовиськах. А в деяких морських водоймах агрономи в аквалангахстворили підводні городи для вирощування водоростей”.
“Це добре, — схвалив Мудрець. — Той, хто харчується водоростями, не ворог нам”.
Восьминіг раптом насторожився, підвів голову, заклацав дзьобом і став дивитися у вікно.
— Що там? — запитав уголос Валерій.
“Сюди пливе людина. Поспішає. Ще більше, ніж ви поспішаєте завжди. Вона думає не про тебе.Про мене”.
Валерій покрутив ручку яскравості бокового прожектора, але нікого в морі не побачив.Подумки запитав:
“Вона далеко?”
“Далеко і недалеко. Ти не побачиш. Прилади не допоможуть”.
“Вона пливе на кораблі? Ти знаєш, що таке підводний корабель?”
“Знаю. Я бачив його. Але це не такий корабель, як ти зараз думаєш. Він менший. Подумайще…”
Валерій почав згадувати різноманітні типи підводних човнів, батискафів…
“Ще!” — підганяв Мудрець.
Валерій перебрав усі підводні кораблі, які знав, і тільки тоді восьминіг уточнив:
“Ні. Інший корабель. Знайомий тобі. Один із двох, які були тут”.
Валерієві здалося, що він бачить цяточку, яка швидко зростає. Невдовзі вже міг розпізнатипостать людини, що пливла на якомусь снаряді. Та це ж Косинчук на “торпеді”!
“Мудрець міг же зразу підказати мені відповідь. Нащо ж він розпитував мене? Випадково?Грав? Чи дресирував? А може, хотів одержати інформацію про різні типи кораблів? Чорт забирай, явже думаю про нього, ніби про якогось шпигуна!”
Зображення все росло й росло, потім раптом щезло, а за мить Валерій побачив Євга. Тойрозвернув апарат, загальмував, підплив до “вікна”. Він, очевидно, і справді поспішав, бо перевівшлюз-камеру на прискорений режим і, важко дихаючи, тільки відкинув шлем, одразу запитавМудреця:
— Ти знаєш, де оселилися твої восьминоги?
“А ти знаєш?” — почули відповідь Косинчук і Валерій.
— Тепер знаю, — сказав Євг.
“Де оселились?” — запитав Мудрець.
— У підводних печерах, — відповів іхтіолог.
“Ти був там?”
— У самі печери я не міг проникнути. Входи завалені камінням.
“Хочеш, щоб я пішов з тобою? Попереду. Я, потім — ти?”
— Так. Ти допоможеш мені розчистити один із виходів. Ми увійдемо туди разом.
“Ні. Спочатку — я. Розповім про тебе. Про вас. Восьминоги тоді швидше зрозуміють тебе”.
— Згода. Так, може, й краще. Іди зараз. Домовся і повертайся за мною.
Восьминіг попростував до шлюз-камери, і люди почули команду: “Вмикай!”
13
— Уявляю, який переполох зчиниться в Академії після нашої доповіді, — сказав Косинчук,коли вони з Валерієм залишились самі. — Про існування такої тварини ніхто серйозно не думав.Правду кажучи, мені весь час хочеться вщипнути себе, щоб знову й знову переконатись, що все це несон.
Він був незвичайно збуджений. Куди й поділася його млявість. Валерій здивовано відзначивдля себе зміни, що сталися з товаришем, особливо його дивувало те, як хвилює Євга доповідь дляАкадемії. Потім він згадав, що іхтіологові ніяк не вдається захистити кандидатської дисертації.Відгуки рецензентів зводяться до того, що в ній занадто мало нового. А знаменитий академік Є.Косинчук сказав: “Це схоже на мого племінника. Він з успіхом дослідить і опише всіх рибОхотського та Японського морів. А ось вічного двигуна, на жаль, не винайде!” Лихі язикистверджували, що саме ці слова академіка поклали початок родинному розбрату. Євг замріянопримружився:
— Це тобі не паршивенька монографія в блискучій суперобкладинці (напевно, малась на увазімонографія Є. Косинчука про безхребетних), а справжнісінький переворот у науці! Глобальний ударпо людській зарозумілості, і допоможе він людям швидше рухатися вперед. Ну, а ти, Валерію,згоден, що спрути — це чудові помічники?
— Вони можуть ними стати, коли…
— Що “коли”?
— Ні, ні, нічого…
Іхтіолог стурбовано похитав головою.
— Ти щось не доказуєш. Краще б…
— Я розповів Мудрецеві про проблеми освоєння Океану, — перебив його Валерій, явно зякимось наміром, — і він відповів, що згоден бути помічником у людини.
— Але ти не відповів на моє запитання, — нагадав Євг. — Що це за недомовки з твого боку?
— Ти дещо забув, — сказав Валерій багатозначно. — А загалом ти маєш рацію. Я справді невсе викладаю. Зрозумів? Боюсь, що й так наговорив багато зайвого. Усупереч власній волі.Розумієш? Проти своєї волі.
Косинчук махнув рукою:
— Дурниці. Військові ж обшукували бухту.
— Але вони не знайшли і восьминогів…
— Тому, що не мали такого завдання.
— Хай буде по-твоєму, — зітхнув Валерій. — І все ж виконай моє прохання. Менше слів ібільше інтонацій. Намагайся при цьому не думати образами. Уникай військових тем. Боюсь, що вдругене зможу тобі цього сказати.
— Чому?
Валерій відчув, що в голові ніби запрацювали жорна. Він навіть на якийсь час забув, про щовони говорять. Потім згадав, але згадав наче не так, а з іншим почуттям. І все ж таки відпопереднього залишалася дуже важлива думка. Треба було зберегти її, не дати розпливтися. А вонавислизнула, мов риба крізь пальці. Важко було згадати її та й не хотілося згадувати. Але якоюсьще недремною тверезою часткою свого “я” Валерій все ж примусив себе згадати:
“Повідомити Славкові!”
Утримуючи в пам’яті ці слова, не відповідаючи Євгу, він поспішив до апарата, зняв трубку.Гудків не було…
14
Мудрець повернувся досить швидко. І все ж Валерій спіймав себе на тому, що очікує його інавіть приготував шлюзову камеру. Та восьминіг не хотів заходити. Люди почули:
“Я жду. Іди”.
У Валерія з’явилося бажання зупинити Євга. Він подався всім тілом до нього, але Косинчук,зрозумівши його намір, категорично похитав головою. Він опустив шолом, помахав Валерієві рукою напрощання і пірнув у “вікно”.
Валерій почекав, доки Євг та спрут зникли з очей, і підійшов до ящика із слюсарнимиінструментами. Він намагався не думати про те, що зараз робитиме, і викликав в уяві зовсім іншікартини. Уява працювала надто погано, керувати нею було просто неможливо. За кілька хвилинВалерій стомився так, начебто пропрацював цілий день. Він з великим трудом розібрав телефоннийапарат, але не виявив ніякої несправності. Залишилося перевірити провід, який захищалабагатошарова ізоляція, виготовлена на замовлення зв’язківців-підводників. Коли б він десьобірвався, це негайно показав би контрольний прилад. Одначе прилад цього не засвідчував.Найвірогідніше, що ослабли пружини контактних пластин.
Валерій по скобах поліз до люка, на якому була намальована зламана червона стрілка. Вінчимало пововтузився, доки дістався до пластин. Виявилося, що й вони надійно притиснуті одна доодної.
“Де ж іще шукати несправність?” — напружував думку.
Заплющив очі, намагався уявити схему підмикання апарата. Він забув, що тільки-но наказувавсобі не думати про це, і похопився лише тоді, коли відчув знайомий тиск у голові. Спогади, знанняйого розпадалися на дрібні, розпорошені частинки: болти, шматки провода, гайки… Потім з’явилисяпустуни-дельфіни. Людмила з червоними плямами на щоках, суворий молодий командир Олег Жербицький…Чомусь згадалася поїздка на Памір, осяяні сонцем гори, якийсь продовгуватий циліндр, що зникав упітьмі…
“Треба послати Славкові записку, — подумав і відразу ж забув про це. — Восьминоги дужеважливі для нас. Вони допоможуть освоїти Океан… Повинні повернутися двоє — Євг і Мудрець. А може,цей восьминіг — не Мудрець? Він не схожий на того… Чи схожий?.. Мудрець — не Мудрець. Суть не вцьому. Важливо те, що восьминоги потрібні нам, необхідні. Без таких помічників не освоїти Океану,не зорати, не посіяти… Коли б тільки не ця їхня особливість… А чим вона заважає нам? Нічим.Навпаки, допомагає спілкуватися під водою. Саме вона й робить їх такими чудовими помічниками”.
Він вирвав аркушик пластмаси з блокнота, написав на ньому коротенький текст для Славка:
“Восьминоги дуже важливі для нас. Вони допоможуть освоїти Океан”.
Йому вдалось взяти себе в руки. Піт заливав очі. Поперек ламало. Він дописав:
“Необхідно налагодити зв’язок. Що б там не було — налагодити зв’язок”.
15
— Не так уже й багато я довідався, — пробурчав Євг, відповідаючи на Валерієве запитання. —Мудрець привів мене до печер, сам прослизнув у щілину поміж камінням, а мені наказав зачекати.Жду, жду — нема. Вже вирішив сам пробиватись, аж ось він з’явився з іншим восьминогом. Почалирозбирати каміння. Коли утворився прохід якраз по мені, почулося: “Ходім!” Я ледве пересувався,бо “торпеду” довелося залишити біля входу на якорі. Можливо, вони навмисне зробили вузькийпрохід, щоб я залишив апарат. А втім, він у печерах не дуже б і знадобився…
Євг багатозначно подивився на товариша і без будь-якого зв’язку з попередньою фразоюзапитав, киваючи в бік восьминога, який щойно зник за дверима до свого басейну:
— Він знає, що таке радіоактивність?
Іхтіолог вимовив ці слова байдужим, безбарвним тоном, не дивлячись на Валерія. Потім,рушивши услід за Мудрецем, додав:
— Дам йому поїсти. А ти поки що подумай над відповіддю.
Валерій не міг, звичайно, дати точну відповідь. Восьминіг був знайомий з лічильникомГейгера, можливо, зрозумів і його призначення, якщо…
— Тут десять “якщо”, — сказав Валерій Євгу, коли той повернувся. — Якщо у нього є органи,щоб відчути радіоактивність… Якщо він здатний зрозуміти, що це за явище… А взагалі, не знаю. Танащо тобі це треба?
— Мій лічильник Гейгера почав тріскотіти, коли ми наблизилися до печер. А в печерахвипромінювання весь час зростало…
Валерій насторожився. В пам’яті промайнуло перше занурення із Славком на батискафі,таємниче зникнення контейнера…
Косинчук розповідав далі.
— Там я побачив трьох восьминогів, що присмокталися до каміння в різних частинах печери.Один відпочивав у типовій для спрутів “позі філософа”, другий звисав зі стелі, як люстра, іворушив щупальцями, третій наполовину виліз із-за каменя й дивився мені просто у вічі. Здається,це були уповноважені посли восьминогового племені. Всі вони зовні скидалися на нашого Мудреця.Такі ж незвичайно великі для октопусів тулуби, величезні очі, збільшені “лоби”. Зовсім невідомийнауці вид. Я запитав, чому вони залишили своє колишнє селище і чи є в них ще селища. Одинвідповів, що селища їм, мовляв, не потрібні, коли є печера, а два інших відразу засипали менезапитаннями про людей, їх цікавили навіть подробиці: якого кольору у людей кров, чи відпочиваємоми, перетравляючи їжу, як добуваємо метали, як створюємо пластмаси. Один допитувався, чому людине відмовляються від одягу, другого цікавило, чим годуємо ми “дітей-помічників”, — так вониназивають апарати та механізми. Та головне вони питали про джерела життя. Довелося розповісти проСонце, про енергію сонячних променів, про фотосинтез. Вони ловили кожне слово буквально на льоту,сприймали поняття, інколи на свій лад доповнюючи їх. Часом і мені щастило задати запитання.Восьминоги відповідали, але без особливого бажання. Вони, як діти, більше люблять запитувати, ніжвідповідати…
“А чи як діти? — подумав Валерій. — Це властиве не тільки дітям…”
— Я з’ясував, що їхнє мислення де в чому схоже на наше, але є й істотні відміни. Так,наприклад, вони здатні сприймати абстрактні поняття, але ніяк не можуть зрозуміти, що означаєслово “море”. Для них поверхня моря — це одне, а глибина — інше. Спокійне море нічим не нагадуєбурхливе; місце, де водяться одні види риб, не схоже на місця, де водяться інші. Змінитьсятемпература води, — і змінюється поняття. А слово “океан” вони зрозуміли так: місця, де можутьжити восьминоги й люди. Суходіл вони спочатку теж визнали частиною Океану.
— Краще б вони так не визнавали, — без усмішки сказав Валерій.
Євг не зреагував на його зауваження. Він захопився власною розповіддю, вдруге переживавзустрічі з восьминогами:
— Все ж мені пощастило втлумачити, що Земля складається із суші й Океану. Але потім вониніяк не могли второпати, що ж таке суша. Я сказав, що це — місце, де живуть люди, а восьминогиможуть там жити дуже недовго. Вони запитали: “А довго теж можуть? Від народження до смерті?” Явідповів, що це можливо лише в тому разі, коли їх помістити в спеціальні басейни. Словом, я дужестомився й заплутався, та раптом наш Мудрець допоміг мені, запитавши: “Чи живуть на суші краби?”Скінчилось тим, що вони зрозуміли елово “суша” як “місце, де не живуть краби”. У мене вжепаморочилась голова від утоми, але я не хотів іти, не довідавшись, як вони розмножуються. Адже ценеобхідно вказати в доповіді для Академії. Я вже пояснив, що в принципі вони розмножуютьсяяєчками — так само, як усі октопуси…