Іван Єфремов
COR SERPENTIS
© ГЕНИК Віталій, переклад з російської, 2008.
Перекладено за виданням: ЕФРЕМОВ И. А. Юрта ворона. — М.: Молодая гвардия, 1960. — 288 с
Крізь туман забуття, що огортав свідомість, прорвалася музика. «Не спи! Бо байдужість — звитяга Ентропії чорної!..» Слова відомої арії пробудили звичні асоціації пам’яті і повели, потягнули за собою її нескінченний ланцюг.
Життя поверталося. Величезний корабель ще здригався, але автоматичні механізми неухильно продовжували свою справу. Вихори енергії навколо кожного з трьох захисних ковпаків зупинили невидиме обертання. Декілька хвилин ковпаки, схожі на великі вулики з матового зеленого металу, залишалися в попередньому положенні, затим раптово і одночасно відскочили вгору і зникли в комірках стелі, серед складного плетива труб, поперечин і дротів.
Двоє чоловіків лишилися нерухомими в глибоких кріслах, оточених кільцями — основами зниклих ковпаків. Третій обережно підвів обважнілу голову і зненацька легко трусонув темним волоссям. Він обережно піднявся з глибини щонайм’якшої ізоляції, сів і нахилився вперед, щоб прочитати покази приладів. Вони в чималій кількості усіювали похилу світлу дошку великого пульта, що простягнувся впоперек усього приміщення у півметрі від крісел.
— Вийшли з пульсації! — пролунав упевнений голос. — Ви знову отямилися найшвидше, Карі? Ідеальне здоров’я для зорельотчика!
Карі Рам, електронний механік і астронавігатор зорельота «Теллур», вмить обернувся, зустрівши ще затуманений погляд командира.
Мут Анг, із зусиллям рухаючись, полегшено зітхнув і встав перед пультом.
— Двадцять чотири парсеки. Ми минули зірку. Нові прилади завжди неточні… вірніше, ми погано володіємо ними. Можна вимкнути музику. Тей прокинувся!
Карі Рам почув у запалій тиші лише нерівне дихання товариша, що отямився.
Центральний пост управління зорельота нагадував досить великий круглий зал, надійно схований у глибині гігантського корабля. Вище пультів приладів і герметичних дверей приміщення оббігав синюватий екран, утворюючи повне кільце. Попереду, по центральній осі корабля, в екрані був виріз, у котрому знаходився прозорий, мов кришталь, диск локатора діаметром майже в два людські зрости. Величезний диск наче зливався з космічним простором і, зблискуючи у вогниках приладів, скидався на чорний алмаз.
Мут Анг зробив невловимий порух, і вмить усі троє людей, що знаходилися в посту управління, майже однаковими жестами прикрили очі. Колосальне помаранчеве сонце загорілося з лівого боку на екрані. Його світло, ослаблене потужними фільтрами, було ледве стерпним.
Мут Анг похитав головою.
— Ще трохи, і ми пронеслися б через корону зірки. Більше не буду прокладати точного курсу. Значно безпечніше пройти стороною.
— Тим і страшні нові пульсаційні зорельоти, — відказав з глибини крісла Тей Ерон, помічник командира і головний астрофізик. — Ми робимо розрахунок, а потім корабель мчить наосліп, мов постріл у темряву. І ми також мертві і сліпі всередині захисних вихрових полів. Мені не подобається цей спосіб польоту в космос, хоча він і швидший від усього, що могло придумати людство.
— Двадцять чотири парсеки! — вигукнув Мут Анг. — А для нас минула наче мить…
— Мить сну, схожого на смерть, — похмуро заперечив Тей Ерон, — а взагалі на Землі…
— Краще не думати, — випростався Карі Рам, — що на Землі минуло понад сімдесят вісім років. Чимало з друзів і близьких мертві, багато змінилося… Що ж буде, коли…
— Це неминуче в далекому шляху з будь-якою системою зорельота, — спокійно сказав командир. — На «Теллурі» час для нас іде особливо швидко. І хоча ми заглиблюємося найдалі в космос, повернемося майже такими самими…
Тей Ерон наблизився до обчислювальної машини.
— Все бездоганно, — сказав він кілька хвилин по тому. — Це Кор Серпентіс, або, як його називали стародавні арабські астрономи, Унук аль Хай — Серце Змії.
— А де ж її близький сусіда? — спитав Карі Рам.
— Схований від нас головною зорею. Бачите, спектр К-нуль. З нашого боку — затемнення, — відповів Тей.
— Розсуньте щити всіх приймачів! — розпорядився командир.
Їх оточила бездонна чорнота космосу. Вона здавалася більш глибокою, тому що ліворуч і позаду горіло оранжево-золотим вогнем Серце Змії, що затьмарило всі зорі й Чумацький Шлях.
Лише внизу, сперечаючись з нею, сяяла полум’ям біла зірка.
— Епсилон Змії зовсім близько, — голосно сказав Карі Рам.
Молодий астронавігатор хотів заслужити схвалення командира. Але Мут Анг мовчки дивився праворуч, де виділялася чистим білим світлом далека й яскрава зоря.
— Туди пішов мій попередній зореліт «Сонце», — повільно промовив командир, відчувши в себе за плечима вичікувальну мовчанку, — на нові планети…
— То це Альфекка в Північній Короні?
— Так, Раме, або, якщо хочете, європейська назва Гемма… Але час до справи!
— Будити решту? — з готовністю спитав Тей Ерон.
— Для чого? Ми зробимо одну-дві пульсації, якщо переконаємося, що попереду порожньо, — відповів Мут Анг. — Вмикайте оптичні й радіотелескопи, перевірте настройку пам’ятних машин. Тей, увімкніть ядерні мотори! Наразі будемо рухатися на них. Давайте прискорення!
— До шести сьомих світлової?
І у відповідь на мовчазний кивок командира Тей Ерон швидко виконав необхідні маніпуляції. Зореліт навіть не здригнувся, хоча сліпуче райдужне полум’я палахнуло на весь огляд екранів і цілком сховало слабкі зорі нижче виблискуючого Чумацького Шляху. Серед тих зірок було і земне Сонце.
— У нас кілька годин, поки прилади завершать спостереження і закінчать чотирикратну перевірку програми, — сказав Мут Анг. — Треба попоїсти, потім кожен з нас може усамітнитися і відпочити трохи. Я зміню Карі.
Зорельотчики вийшли з центрального посту. Карі Рам пересів у обертове крісло посередині пульта. Астронавігатор закрив кормові екрани, і полум’я ракетних моторів зникло.
Вогняне Кор Серпентіс продовжувало ряхтіти зухвалими відблисками на незворушному поліруванні приладів. Диск переднього локатора залишався чорним, бездонним колодязем, але це не бентежило, а втішало астронавігатора. Розрахунки, що зайняли шість років праці могутніх умів і дослідницьких машин Землі, виявилися непомильними.
Сюди, у широкий коридор простору, вільного від зоряних скупчень і темних хмар, було спрямовано «Теллур» — перший пульсаційний зореліт Землі. Цей тип зорельотів, що пересувалися в нуль-просторі, повинен був досягнути значно більших глибин Галактики, аніж попередні ядерно-ракетні, анамезонні зорельоти, що літали зі швидкістю п’ять шостих і шість сьомих швидкості світла. Пульсаційні кораблі діяли за принципом стиснення часу і були в тисячі разів швидшими. Але їх небезпечним боком було те, що зореліт у мить пульсації не міг бути керованим. Люди також могли перенести пульсацію лише в несвідомому стані, сховані всередині потужного магнітного поля. «Теллур» пересувався мовби ривками, щоразу прискіпливо вивчаючи, чи вільний шлях для наступної пульсації.
Повз Змію, у майже вільному від зір просторі високих широт Галактики, «Теллур» повинен був пройти в сузір’я Геркулеса до вуглецевої зорі.
«Теллур» послали в неймовірно далекий рейс, щоб його екіпаж вивчив загадкові процеси перетворення матерії безпосередньо на вуглецевій зірці, дуже важливі для земної енергетики. Підозрювалося, що зірка була пов’язана з темною хмарою у формі обертового електромагнітного диска, зверненого ребром до Землі. Вчені очікували, що вони побачать повторення історії утворення нашої планетної системи порівняно недалеко від Сонця. «Недалеко» — це сто десять парсеків, або триста п’ятдесят років шляху світлового променя…
Карі Рам перевірив прилади-охоронці. Вони показували, що всі зв’язки автоматів корабля справні. Молодий астрольотчик віддався роздумам.
Далеко-далеко, на відстані сімдесяти восьми світлових років, залишилася Земля — прекрасна, облаштована людством для світлого життя і натхненної творчої праці. У цьому суспільстві без класів кожна людина добре знала всю планету. Не лише її заводи, рудники, плантації і морські промисли, навчальні й дослідницькі центри, музеї і заповідники, але й милі серцю кутки відпочинку, самотності чи усамітнення з коханою людиною.
І від цього чудового світу людина, ставлячи до себе високі вимоги, заглиблювалася все далі в космічні крижані безодні у погоні за новими знаннями, за розгадкою таємниць природи, що не скорялася без запеклого опору. Все далі йшла людина від Місяця, залитого вбивчим рентгенівським і ультрафіолетовим випромінюванням Сонця, від спекотної й безживної Венери з її океанами нафти, липким смоляним ґрунтом і вічним туманом, від холодного, засипаного пісками Марса з ледь жевріючим підземним життям. Тільки-но почалося вивчення Юпітера, як нові кораблі досягли найближчих зір. Земні зорельоти відвідали Альфу і Проксиму Центавра, зорю Барнарда, Сіріус, Ету Ерідана і навіть Тау Кита. Звичайно, не самі зірки, а їх планети чи найближчі околиці, якщо це були подвійні зорі, як Сіріус, позбавлені планетних систем. Але міжзоряні кораблі Землі ще не побували на планетах, де життя досягло своєї найвищої форми, де мешкали мислячі істоти — люди.
З далеких безоднь космосу ультракороткі радіохвилі несли звістки населених світів, іноді вони приходили на Землю через тисячі років після того, як були відправлені. Людство тільки вчилося читати ці передачі і стало уявляти, який океан знань, техніки і мистецтва здійснює свій кругообіг між населеними світами нашої Галактики. Світами, ще недосяжними. Що вже казати про інші зоряні острови — галактики, розділені мільйонами світлових років відстані!.. Та від цього ставало лише більшим прагнення досягнути планет, населених людьми, хай не схожими на земних, але такими, що також збудували мудре суспільство, яке правильно розвивається, де кожен має свою частку щастя, щонайбільшого при їх рівні влади над природою. Утім, було відомо, що є цілком схожі на нас люди, і цих, імовірно, більше. Закони розвитку планетних систем і життя на них однорідні не лише в нашій Галактиці, але й у всій відомій нам частині космосу.
Пульсаційний зореліт — останній винахід генія Землі — дає можливість прийти на поклик далеких світів. Якщо політ «Теллура» виявиться вдалим, тоді… Тільки, як усе в житті, новий винахід має два боки.
— І ось зворотний бік… — Задумавшись, Карі Рам не помітив, що вимовив останні слова вголос.
Раптом позаду пролунав приємний і сильний голос Мут Анга:
Зворотний бік любові —
Карі Рам здригнувся.
— Я не знав, що ви також захоплюєтесь старовинною музикою, — посміхнувся командир зорельота. — Цьому романсові не менше п’яти століть!
— Я зовсім нічого не знаю! — вигукнув астронавігатор. — Я думав про наш зореліт. Про те, коли ми повернемося…
Командир став серйозним.
— Ми зробили лише першу пульсацію, а ви думаєте про повернення?
— О ні! Нащо б я намагався потрапити в число обраних для польоту? Мені здалося… адже ми повернемося на Землю, коли там мине сімсот років і, незважаючи на подвоєне довголіття людини, навіть правнуки наших сестер і братів уже будуть мертві…
— Хіба ви цього не знали?
— Знав, звичайно, — вперто продовжував Рам. — Але мені спало на думку інше.
— Я зрозумів. Позірна марність нашого польоту?
— Так! Ще до винайдення і спорудження «Теллура» пішли звичайні ракетні зорельоти на Фомальгаут, Капеллу і Арктур. Фомальгаутська експедиція очікується через два роки — вже минуло п’ятдесят. Але з Арктура й Капелли кораблі прийдуть ще через сорок-п’ятдесят років: адже до цих зірок дванадцять і чотирнадцять парсеків. А зараз уже будують пульсаційні кораблі, котрі можуть опинитися на Арктурі за одну пульсацію. За той час, поки ми здійснимо свій політ, люди остаточно переможуть час, або простір, якщо хочете. Тоді наші земні кораблі опиняться набагато далі від нас, а ми повернемося з вантажем застарілих і непотрібних знань…
— Ми пішли з Землі, як відходять з життя померлі, — повільно сказав Мут Анг, — і повернемося відсталими в розвитку, з пережитками минулого.
— Про це я й подумав!
— Ви праві й глибоко не праві. Розвиток знань, накопичення досвіду, дослідження бездонного космосу мають бути безперервними. Інакше порушаться закони розвитку, котрий завжди нерівномірний і суперечливий. Уявіть, що стародавні природознавці, що видаються нам наївними, стали б очікувати, ну, скажімо, винайдення сучасних квантових мікроскопів! Або землероби і будівничі далекого минулого, що щедро полили нашу планету своїм потом, стали б чекати на автоматичні машини і… так і не вийшли б із сирих землянок, харчуючись крихтами, що їх наділяла природа!
Карі Рам дзвінко розсміявся. Мут Анг продовжував без посмішки:
— Ми так само покликані виконати свій обов’язок, як і кожен член суспільства. За те, що ми першими доторкнемося до небачених ще глибин космосу, ми померли на сімсот років. Ті, хто залишився на Землі, щоб користуватися всією радістю земного життя, ніколи не відчувають величних почуттів людини, що зазирнула в таємниці розвитку Всесвіту. І так усе. Але повернення… Ви дарма побоюєтесь майбутнього. В кожному етапі своєї історії людство у чомусь поверталося назад, незважаючи на загальне сходження за законом спірального розвитку. Кожне століття мало свої неповторні особливості і разом з тим спільні усім риси… Хто може сказати, можливо, та крихта знання, що ми доправимо на нашу планету, послужить новому злетові науки, покращенню життя людини. Та й ми самі повернемося з глибини минулого, але принесемо новим людям наші життя й серця, віддані майбутньому. Хіба ми прийдемо чужими? Хіба може виявитися чужим той, хто служить в повну міру сил? Адже людина — це не лише сума знань, але й щонайскладніша архітектура почуттів, а в цьому ми, що відчули всю складність довгого шляху через космос, не виявимося гіршими від тих, майбутніх… — Мут Анг помовчав і зовсім іншим, насмішкуватим тоном закінчив: — Не знаю, як вам, а мені так цікаво зазирнути в майбутнє, що заради цього одного…
— Можна тимчасово померти для Землі! — вигукнув астронавігатор.
Командир «Теллура» кивнув головою.
— Ідіть мийтеся, їжте, наступна пульсація вже скоро! Тей, ви чому повернулися?
Помічник командира стенув плечима.
— Хочеться якнайшвидше взнати шлях, прокладений приладами. Я готовий змінити вас.
І без подальших слів астрофізик натиснув кнопку в середині пульта. Увігнута полірована кришка безгучно відсунулася, і з глибини приладу піднялася скручена спіраллю стрічка сріблястого металу. Її пронизував тонкий чорний стержень, що означав шлях корабля. Мов коштовне каміння, горіли на спіралі крихітні вогники — зорі різних спектральних класів, повз котрі йшов шлях «Теллура». Стрілки незліченних циферблатів почали хоровод майже осмислених рухів. Це обчислювальні машини урівноважували пряму лінію наступної пульсації так, щоб прокласти її в якомога більшому віддаленні від зірок, темних хмар і туманностей світного газу, котрі могли приховувати ще невідомі небесні тіла.
Захоплений роботою, Тей Ерон не помітив, як проминуло кілька мовчазних годин. Велетенський зореліт продовжував свій біг у чорну порожнечу простору. Товариші астрофізика тихо сиділи в глибині напівкруглої канапи, поблизу від масивних потрійних дверей, що ізолювали пост управління від інших приміщень корабля.
Веселий дзвін маленьких дзвіночків сигналізував про закінчення обчислень. Командир зорельота повільно підійшов до пультів.
— Вдало! Друга пульсація може бути майже втричі довшою від першої…