— Ні, тут тридцятивідсоткова невизначеність! — Тей показав на кінцевий відтинок чорного стержня, що ледь помітно вібрував у такт коливанням пов’язаних з ним стрілок.
— Так, повна визначеність — п’ятдесят сім парсеків. Відкинемо п’ять на можливість прихованих помилок — п’ятдесят два. Готуйте пульсацію.
Знову перевірялися всі незліченні механізми і зв’язки корабля. Мут Анг з’єднався з каютами, де знаходилися занурені в сон решта п’ять членів екіпажу «Теллура».
Автомати фізіологічного спостереження відзначили, що організми сплячих у нормальному стані. Тоді командир увімкнув захисне поле навколо житлових приміщень корабля. На матових панелях лівої стіни побігли червоні струмені — потоки газу в схованих позаду них трубках.
— Пора? — трохи хмурячись, спитав командира Тей Ерон.
Той кивнув. Троє чергових мовчки опустилися в глибокі крісла, закріплюючи себе в них повітряними потоками. Коли був застебнутий останній гачок, кожен дістав зі скриньки в лівому бильці прилад для впорскування, готовий до застосування.
— Отож, ще на півтораста років земного життя! — сказав Карі Рам, приклавши апарат до оголеної руки.
Мут Анг зірко подивився на нього. Очі юнака світилися легкою насмішкою, властивою здоровій і цілком врівноваженій людині. Командир почекав, поки його товариші відкинулися в кріслах і заплющили очі, впадаючи в несвідомий стан. Тоді він увімкнув важельки на маленькій коробочці біля свого коліна. Безшумно і невідворотно, мов сама доля, опустилися зі стелі масивні ковпаки. За хвилину до цього Мут Анг увімкнув механічних роботів, що керували пульсацією і захисним полем. Під ковпаком у слабкому світлі блакитнуватого нічника командир прочитав покази контрольних приладів і лише після цього приспав себе…
* * *
Зореліт вийшов з четвертої пульсації. Тепер загадкове світило — мета польоту — виросло на екранах правого, «північного» боку до розмірів Сонця, видимого з Меркурія.
Колосальна зірка з рідкісного класу «темних» вуглецевих зір була піддана детальному вивченню. «Теллур» ішов на субсвітловій швидкості на відстані менш ніж чотирьох парсеків від гігантської тьмяної зорі КНТ8008, ледь видимої з Землі навіть у потужні телескопи. Подібні зірки — їх поперечник дорівнював ста п’ятдесяти — ста сімдесяти діаметрам нашого Сонця — відрізнялися багатством вуглецю у своїх атмосферах. При температурі в дві-три тисячі градусів атоми вуглецю сполучалися в особливі молекули-ланцюжки, з трьох атомів кожен. Атмосфера зорі з такими молекулами затримувала випромінювання фіолетової частини спектра, і світло гіганта було дуже слабким порівняно з його розмірами.
Але центри вуглецевих гігантів, розігріті до ста мільйонів градусів, були могутніми генераторами нейтронів і перетворювали легкі елементи у важкі і навіть зауранові, включно до каліфорнію і россію, як було названо найважчий з елементів із атомною вагою 401, створений уже чотири століття тому. Вчені вважали, що фабриками важких елементів Всесвіту були вуглецеві зірки. Вони розсіювали ці елементи в просторі після періодичних вибухів. Збагачення загального хімічного складу нашої Галактики йде саме за рахунок дії темних вуглецевих гігантів.
Пульсаційний зореліт дав, нарешті, людству можливість вивчити вуглецеву зорю з близької відстані, зрозуміти сутність процесів перетворення матерії, що відбувалися на ній. До їх тлумачення фізики Землі ще не підібрали всіх ключів.
Екіпаж зорельота прокинувся, і кожен зайнявся тими дослідженнями, заради яких він помер для Землі на сімсот років. Рух корабля здавався тепер дуже повільним, але більш швидкий біг і не був потрібен.
«Теллур» ішов, трохи відхиляючись на південь від вуглецевої зорі, щоб тримати екран локатора поза її випромінюванням. І його чорне дзеркало тижнями, місяцями й роками залишалося як і раніше безпросвітно темним. «Теллур», або, як він значився в реєстрі космофлоту Землі, «ІФ-1 (Зет-685)», перший зореліт оберненого поля, або шістсот вісімдесят п’ятий за загальним списком космічних кораблів, не був таким великим, як субсвітлові зорельоти далекої дії. Від їх спорудження відмовилися лише недавно — з винайденням пульсаційних кораблів.
Ті колосальні кораблі несли екіпаж до двохсот чоловік, і зміна поколінь давала можливість проникати досить глибоко в міжзоряний простір.
З кожним поверненням дальнього зорельота на Землі з’являлося кілька десятків вихідців з іншого часу — представників далекого минулого. І хоча рівень розвитку цих пережитків минулого був дуже високий, все ж нові часи виявлялися для них чужими, і часто глибока меланхолія чи відчуженість ставала уділом космічних скитальців.
Тепер пульсаційні зорельоти закинуть людей ще далі. Мине трохи часу, за міркою астрольотчиків, і в людському суспільстві з’являться тисячолітні Мафусаїли. Ті, кому випаде на долю вирушити на інші галактики, повернутися на рідну планету мільйони років потому. Таким видавався зворотний бік далеких космічних рейсів, підступна перепона, поставлена природою своєму невгамовному синові. На нових зорельотах екіпажі налічували всього вісім чоловік. Цим мандрівникам у безмірні далі космосу і одночасно в майбутнє було заборонено, на відміну від попередніх заохочувальних постанов, мати дітей під час подорожі.
І хоча «Теллур» був менший від своїх попередників, все ж він представляв собою величезний корабель, де просторно розмістився його малочисельний екіпаж.
Пробудження після тривалого сну викликало, як завжди, підйом життєвої енергії. Екіпаж зорельота — переважно молоді люди — проводив вільний час у гімнастичному залі.
Вони вигадували найважчі вправи, фантастичні танці або, вдягнувши відштовхуючі пояси і кільця на руки і на ноги, здійснювали карколомні трюки в антигравітаційному кутку залу. Астрольотчики любили плавати у великому басейні з іонізованою світною водою, що зберігала чудову блакить колиски народів Землі — Середземного моря.
Карі Рам скинув робочий костюм і попрямував до басейну, але його зупинив веселий голос:
— Карі, допоможіть! Без вас не виходить цей поворот.
Висока дівчина-хімік Тайна Дан, в короткій туніці з зеленої в тон її очей лискучої тканини, була найвеселішою і наймолодшою учасницею експедиції. Вона не раз обурювала спокійного Карі своєю поривчастою різкістю, але танці він любив не менше від Тайни — природженої танцюристки. Він із посмішкою підійшов до неї.
Зліва, з висоти помосту над басейном, його привітала Афра Деві — біолог зорельота. Вона старанно вкладала масу свого чорного волосся перед вправою на трапеції. До Афри наблизився, обережно ступаючи по пружній пластмасі, Тей Ерон, простягаючи за спиною дівчини м’язисту, сильну руку. Розхитуючись у такт рухам дошки, Афра відкинулася назад, на цю ненадійну опору. На секунду обоє завмерли, смагляві, сильні і впевнені, з гладкою шкірою, котру дає людині лише здорове життя на повітрі і сонці. Ледь вловимим рухом молода жінка вигнулася ще сильніше, зробила повний оберт навколо руки помічника командира, і обоє полетіли над залом, сплітаючись наче в танці.
— Він все забув! — проспівала Тайна Дан, прикриваючи очі механіка кінчиками гарячих пальців.
— Хіба не гарно? — відповів той питанням і притягнув до себе дівчину у першому русі танцю, увійшовши у смугу звукового фону.
Карі й Тайна були найкращими танцюристами корабля. Лише вони вміли віддавати себе повністю мелодії і ритму, вимикаючи всі інші думи й почуття. І Карі полинув у світ танцю, не відчуваючи нічого, крім насолоди узгодженими легкими рухами. Рука дівчини, що лежала в нього на плечі, була сильною й ніжною. Зелені очі потемніли.
— Ви і ваше ім’я — одне, — шепнув Карі.— Я запам’ятав, що Тайна на стародавній мові — це невідоме, нерозгадане.
— Ви тішите мене, — без посмішки відказала дівчина, — мені завжди здавалося, що таємниці зосталися тільки в космосі, а на нашій Землі їх нема більше. Нема їх у людей — всі ми прості, ясні й чисті!
— І ви шкодуєте про це?
— Іноді. Мені хотілося б зустріти таку людину, як в далекому минулому. Змушену приховувати свої мрії, свої почуття від оточуючої злоби, гартувати їх, вирощувати непохитними, повними неймовірної сили.
— О, я розумію! Але я думав не про людей і жалкував лише за нерозгаданими таємницями… Як в стародавніх романах: повсюди таємничі руїни, невідомі глибини, непідкорені висоти, а ще раніше — зачакловані, прокляті й наділені загадковими силами гаї, джерела, заповідні стежки, будинки.
— Так, Карі! Добре було б і тут, у зорельоті, знайти потаємні закутки, заборонені проходи.
— І вони вели б у невідомі кімнати, де ховалося…
— Що ховалося?
— Не знаю, — помовчавши, признався механік і зупинився.
Але Тайна увійшла у гру і, нахмурившись, потягнула його за рукав. Карі рушив за дівчиною, і вони вийшли із спортивного залу в тьмяно освітлений бічний прохід. Вказівники вібрації рівномірно і неяскраво блимали, неначе стіни корабля боролися з підступаючим сном. Дівчина зробила декілька швидких, безшумних кроків і завмерла. Тінь нудьги майнула на її обличчі так швидко, що Карі не міг би поручитися, що він справді помітив у неї цю ознаку душевної слабкості. Незнайоме почуття боляче різонуло його. Механік знову взяв руку Тайни.
— Ходімо в бібліотеку. Мені дві години до зміни.
Вона слухняно попрямувала до центра корабля.
Бібліотека, або зал спільних занять, знаходилася безпосередньо за центральним постом управління, як на усіх зорельотах. Карі і Тайна відчинили герметичні двері третього поперечного коридору і вийшли до двохстворчастого еліпса люка центрального проходу. Тільки-но Карі наступив на бронзову пластинку і важкі створки безгучно розійшлися, як молоді люди почули могутній вібруючий звук. Тайна радісно стиснула пальці Карі.
— Мут Анг!
Обоє ковзнули у бібліотеку. Розсіяне світло, здавалося, вилося серпанком під матовою стелею. Двоє людей прихистилися у глибоких кріслах між колонками фільмотек, сховані в тінях заглиблень. Тайна побачила лікаря Світ Сіма і квадратну постать Яс Тіна — інженера пульсаційних пристроїв, що снив про щось, заплющивши очі. Ліворуч, під гладкими мушлями акустичних пристроїв, схилився над сріблястим футляром ЕМСР сам командир «Теллура».
ЕМСР — електромагнітний скрипкорояль — давно вже замінив темперований рояль, що звучав жорстко, зберігши його багатоголосу складність і надавши йому багатство скрипічних відтінків. Підсилювачі звуку цього інструмента могли надавати йому в потрібні моменти вражаючої сили.
Мут Анг не помітив тих, хто увійшов. Він трохи подався вперед, підняв обличчя до ромбічних панелей сталі. Як і в старовинному роялі, пальці музиканта визначали всі відтінки звучання, хоча видобувався звук не з допомогою молоточка і струни, а найтоншими електронними імпульсами майже мозкової тонкості.
Гармонійно сплетені теми єдності Землі та космосу стали роздвоюватись, віддалятися. Протиріччя спокійної печалі і жорсткого далекого грому накипали, посилювалися, перериваючись видзвонюючими нотами, наче криками відчаю. І раптом розмірене, мелодійне розгортання теми завмерло. Удар зіткнення був страхітливий, і все розсипалося лавиною дисонансів, зісковзнувши, мов у темне озеро, в незграйні скарги невідворотної утрати.
Несподівано під пальцями Мут Анга народилися ясні й чіткі звуки прозорої радості, вона злилася з тихою печаллю акомпонементу.
У бібліотеку нечутно ковзнула Афра Деві в білому халаті. Світ Сім, лікар корабля, став робити командирові якісь знаки. Мут Анг підвівся, і тиша зігнала владу звуків, мов швидка ніч тропіків — вечірню заграву.
Лікар і командир вийшли, супроводжувані стривоженими поглядами слухачів. З другим астронавігатором на чергуванні трапилася дуже рідкісна біда — приступ гнійного апендициту. Імовірно, він не виконував абсолютно точно програму лікарської підготовки до космічної подорожі. І тепер Світ Сім запросив дозволу командира на негайну операцію.
Мут Анг висловив сумнів. Сучасна медицина, що оволоділа методами імпульсного нервового регулювання людського організму, як у електронних пристроях, могла усувати чимало захворювань.
Але лікар зорельота наполіг на своєму. Він довів, що у хворого залишиться заліковане вогнище, котре може дати новий спалах при величезних фізіологічних перевантаженнях, що їх переносять зорельотчики.
Астронавігатор ліг на широке ложе, обплутаний дротами імпульсних датчиків. Тридцять шість приладів слідкували за станом організму. В затемненій кімнаті розмірено заблимав і слабо задзвенів гіпнотизуючий прилад. Світ Сім окинув поглядом апарати і кивнув Афрі Деві — помічникові лікаря. Кожен член екіпажу «Теллура» суміщав декілька професій.
Афра присунула прозорий куб. В синюватій рідині лежав членистий металевий апарат, схожий на крупну сколопендру. Афра вийняла з рідини апарат і з другої посудини витягнула конічну втулку з приєднаними до неї тонкими проводами, або шлангами. Легке клацання затискача — і металева сколопендра заворушилася, видаючи ледь чутне бриніння.
Світ Сім кивнув, і апарат зник у розкритому роті астронавігатора, що продовжував спокійно дихати. Засвітився напівпрозорий екран, косо поставлений над животом хворого. Мут Анг присунувся ближче. У зеленкуватому сяйві сірі контури нутрощів були цілком виразними, і по них повільно рухався членистий прилад. Легкий спалах майнув, коли прилад дав імпульс замикаючому м’язові — сфінктеру шлунка, проник у дванадцятипалу кишку і став повзти складними звивинами тонких кишок. Ще трохи — і тупий кінець сколопендри вперся в основу червоподібного відростка.
Тут, в області нагноєння, болі були сильнішими, і від тиску приладу мимовільні рухи кишок так посилилися, що довелося вдатися до заспокійливих ліків. Ще кілька хвилин — і аналітична машина з’ясувала причину захворювання: випадкове засмічення відростка, встановила характер нагноєння і рекомендувала потрібну суміш антибіотиків та знезаражувальних ліків. Членистий апарат випустив довгі гнучкі вусики, які глибоко занурилися в апендикс. Гній був відсмоктаний, піщинки, що потрапили в апендикс, видалені. Затим відбулося енергійне промивання біологічними розчинами, які швидко загоїли слизову оболонку відростка і сліпої кишки. Хворий мирно спав, поки всередині нього продовжував діяти чудовий прилад, керований автоматами. Операція закінчилася, і лікареві залишалося лише витягнути прилад.
Командир «Теллура» заспокоївся. Хоч якою великою була могутність медицини, все ж нерідко непередбачені особливості організму (адже завчасно визначити їх серед мільярдів індивідуальностей було немислимо) давали несподівані ускладнення, нестрашні у величезних лікувальних інститутах планети, проте небезпечні в невеликій експедиції.
Нічого не трапилося. Мут Анг повернувся до скрипкорояля, в знелюднілу бібліотеку. Командиру не схотілося грати, і він поринув у роздуми.
Не раз уже командир зорельота повертався до думок про щастя, про майбутнє.
Четверта подорож у космос… Але ще ніколи він не думав здійснити такий далекий стрибок через простір і час. Сімсот років! При тій стрімкості життя, наростанні нових досягнень, відкриттів, при тих обріях знання, які вже досягнуті на Землі! Важко порівнювати, та сімсот років означали мало в епохи стародавніх цивілізацій, коли розвиток суспільства, не підстьобнутий знаннями і необхідністю, йшов лише до подальшого поширення людини, заселення ще порожніх просторів планети. Тоді час був безмірним і всі виміри людства текли повільно, як колись льодовики на островах Арктики та Антарктики.
Століття немов провалювалися в порожнечу бездіяльності. Що таке одне людське життя, що таке сто, тисяча років?
Майже з жахом Мут Анг подумав: як велося б людям стародавнього світу, якщо б вони могли знати наперед повільність тогочасних суспільних процесів, зрозуміти, що пригнічення, несправедливість і невлаштованість планети будуть тягнутися ще так багато років? Повернутися через сімсот років в стародавньому Єгипті означало б потрапити в те саме рабовласницьке суспільство з його найгіршим пригніченням, в тисячолітньому Китаї — до тих самих воєн і династій імператорів чи в Європі — від початку релігійної ночі середньовіччя потрапити в розпал багать інквізиції, розгулу шаленого мракобісся.