Опинитися зараз у центрі незнайомого небезпечного світу, вдихнути повітря, що, можливо, отруєне, бути готовою до будь-яких випадковостей — тоді й увімкнеться інстинкт самозбереження і порожні слова ніколи не народяться.
10.04.2009
Війна завдає моральні збитки як переможцям, так і переможеним. Перші божеволіють від радості, інші впадають у страшну депресію і навіть можуть зникнути як нація. Якось у Кенігсберзі червоноармієць розстріляв гарно одягнену російську офіціантку просто на вулиці. Можна тільки уявити, як було небезпечно жити у той час: більше злих людей, аніж добрих.
Утім, ворожнеча триває і досі. Колишні вояки всіх армій, крім радянської, не почувають жодної ненависті до супротивника. Євреї також — до німців як народу. Винен, напевно, культ переможців, штучно роздутий. Перемога на війні не повинна ставати культом. Зброя і вбивства не мають зі святістю нічого спільного.
Але мені слід якось назвати своїх персонажів, і поступово занурюючись у їхній світ, стати ними. Перше слово, перша фраза викличуть ланцюгову реакцію, і далі від мене вже мало що залежатиме.
11.04.2009
Весняна пауза — цвіте терен. Біла тінь зими.
12.04.2009
Курт Воннегут, який бачив руйнування Дрездена під час Другої світової, приїхав туди в 1967 році. Він спитав одного чоловіка, як йому живеться. Той відповів, що раніше було погано, а тепер начебто добре. Є квартира, дочка здобуває освіту. «Дурниці якісь», спершу подумала я. Типово совкове задоволення, що раз бомби не падають, життя прекрасне. Але тепер мені здається, що переживши жахіття війни, людина й справді відчуває себе вдоволеною життям. Бо ж і Курт Воннегут, живучи в своїй Америці, не міг забути жахіть спаленого міста. За його телеграфічно-ідіотичним стилем завжди ховалось почуття незахищеності. Бува й таке. Моя улюблена фраза.
Юність завжди більш вразлива. Те, що я пережила в юному віці, не зажило й досі. Особливо, ошуканство, втрачені надії. Завершеність завжди краще, але нам ніколи не судилося натішитися нею. Як сказав би найчорніший серед чорних Ворон Едгара По.
13.04.2009
У міста також свій пейзаж. Навіть в аморфній забудові прозирають контури природного ландшафту. Хоча краще б міста не розростались, не проривали дамбу. Гарлем у Нью-Йорку стає престижним районом, але нам не радили відходити від автобуса.
Для мене кожне місто спершу небезпечне. Як незнайомий ліс. Сьогодні мені наснилась подорож в кареті, дуже довга і стомлива. Прокинулась геть розбита. За вікном вчорашній дощ. Я мешкаю на околиці міста, яке також розростається. Із вікон видно тільки маленький просвіт з полем. Ліс став такий засмічений, що я більше туди не ходжу.
Коли можна спостерігати за містом на віддалі — це дуже повчально. Так ніби дивишся на себе збоку. Письменник, не здатний відділити себе від світу цього, — жалюгідний черв’як, що повзає у бруді.
14.04.2009
Пропагандисти Гебельса наприкінці війни попереджали населення Пруссії про пришестя тих, хто «буде мити ноги в унітазі». Зараз нас лякають чорношкірими й арабами, які «зіпсують генофонд нації». Пропаганда найефективніша, коли заторкує сферу інтимного життя. Але ще гірше, коли пропаганда намагається звести нанівець духовність і культуру, руйнує зсередини норми виховання, принижує історію, створює псевдоміфи. На світі повнісінько людей, ладних повірити в найбільшу нісенітницю. Учора перечитувала «Дике полювання короля Стаха» Володимира Короткевича. Про занепад і вимирання білоруської шляхти. Один з найблискучіших романів XX століття. Безперечно, виродження — це дуже сумно, але ще гірше торжество варварів і їхня примітивна пропаганда. Дайте смерті спокійно померти. І не потрібно ставити розкішні надгробки у вигляді музеїв. Один з найсучасніших музеїв я бачила у Вашингтоні: Музей індіанської культури.
15.04.2009
Місячний краєвид в Дрездені після бомбардування зробив Курта Воннегута письменником-фантастом. Такого не купиш технічним прогресом. Зрештою, тепер нікого вже не купиш. Людство ховається під землю як у переносному, так і в буквальному сенсі. В особисті бункери й пристосовані для цього приміщення. Хоча холодна війна закінчилась. Берлін також був зруйнований. Одна стіна. Це гарне руйнування, бо воно відбулось у свідомості. Воннегут пише, що в Дрездені загинуло 135 тисяч людей. У Кенігсберзі —120 тисяч. У Токіо загинуло більше, ніж у Хіросімі. Про страхіття Сталінграда згадують нечасто, але там загинуло понад мільйон людей. Людей з частинкою безсмертної душі. Беглузда жорстокість, але жорстокість завжди безглузда.
Тепер я сприймаю Воннегута по-іншому. Хоча він підсвідомо вів мене усі ці роки до Кенігсберга. Ніщо не виникає саме по собі. Мої історичні мандрівки від Шумеру до Кенігсберга нагадують подорожі Біллі. Певно, це мій спосіб позбуватися лінійного мислення.
16.04.2009
Ми живемо у світі, де повсякчас відбувається підміна реальності декорацією. Повільно й непомітно. В американському Сан-Дієго я бачила в центральному парку іспанську вулицю, з різнокольоровою бруківкою, в рожевих і бузкових тонах, для романтичних дам. Але я уявляю собі іспанську вулицю зовсім іншою, хоча ніколи не бачила справжньої іспанської вулиці. «Моя» іспанська вулиця — це теж декорація, але вона мені ближча й рідніша. Так і з Калінінградом-Кенігсбергом — на мене очікують декорації впереміш з реальністю. Слід бути до цього готовою.
Вчора відклала Гофмана задля книги про масову культуру. Боже, що за нудота і яке тупе смирення перед декораціями та штучними джунглями. Бодріяр, Еко та інша комерційна псевдофілософія. Тільки наприкінці післямова російського автора, схожа на зойк людини, що опинилася під ковшем сміттєзбирального екскаватора.
17.04.2009
Мертві сняться і кажуть, як їм там добре. І що коло них рідні й близькі. Учора купила букетик штучних жовтих квітів. «Жовтих?» — перепитала жінка-продавець, ніби в цьому було щось дивне. Я здригнулась, усвідомивши, для кого купую ці квіти. Все ще боляче. Мені доводилося чотири рази бути присутньою під час агонії та смерті людей, і я уявляла себе на їхньому місці. Безмежна самотність і відчуження тих, хто поруч. Почуття горя додає ритуал, коли живі починають плакати від страху перед смертю.
18.04.2009
Як стане поводити себе божевільний у нормальному світі й нормальний у світі, збожеволілому від ненависті? Як не крути, але у випадку з Кенігсбергом ми маємо справу із зіткненням двох світів, і без роздвоєння свідомості тут не обійтися. Та я знаю, що варто почати, і все піде так, як належить, незалежно від плану. Я вже казала, що вибору для окремої людини не існує. Об цю стіну зі сталевими шпичаками бився Гофман. І був переможений.
19.04.2009
Відчуття як у дитини, яка чекала, що вдома побачить обіцяні іграшки, але не побачила. Учора розбирала статті про Кенігсберг, а потім переглядала книгу «Прогулянки по Кенігсбергу». Читаєш про якийсь будинок, а потім дізнаєшся, що його не існує.
20.04.2009
Лицарські замки Пруссії. Ті, що в Німеччині й Польщі, відреставровані, ті, що в Росії, лежать в руїнах. Найгірше, коли звідти беруть цеглу. Спершу її висушували на сонці, потім випалювали у печі. Цегла ставала міцна наче залізо. Я б назвала цей вандалізм помстою рабів, хоча мета в цегляних злодюжок геть примітивна. Але в підсвідомості є щось спільне для всіх «гомо совєтікус» — презирство до «блакитної крові» і до інтелігенції.
Я не хочу думати про руїни і про те, ким стає неодноразово зраджена й обдурена людина. «Блаженні ті, хто відає, що творить, але прокляті ті, хто творить, не відаючи». Із «Євангелія від Фоми».
22. 04. 2009
Сьогодні — день народження Канта. Геній місця, що називається Кенігсберг. Утім, будиночок філософа продали відразу ж після його смерті. Зрештою, всі ми гості в цьому не найкращому зі світів. І не треба шкодувати за втраченим. Український філософ Памфіл Юркевич побудував свою філософію серця на вченні Канта. Паралельно з Кантом у ХVІІІ столітті Григорій Сковорода також створив філософію серця: «Кожен є тим, чиє серце в нім». Після людини залишаються її думки. У них свої шляхи в повітрі. Потоки думок омивають людей, відкритих для інформації.
Гарний нині день. Синє небо, квітучі сади і перше листя на деревах.
23.04.2009
Заснула, читаючи біографію Канта. Автор прагнув показати, що біографії як опису життєвого шляху не існує, є лише історія вчення. Я гадаю, Кант — останній з племені філософів, хто прибирав біля себе все зайве, що тривожило зір і слух. Думка потребує простору всередині серця, аскетизму. За життя над Кантом підсміювались міщани Кенігсберга, після смерті почали поважати. Йому пощастило народитися в місті, що так жадібно всотувало в себе усе нове.
Це місце на березі ріки, на березі затоки, що складалось з трьох міст, звикле до лицарів і успадковуваної влади, врешті знищене — я мушу пам’ятати, що від нього залишилась лише тінь. Але тінь завжди важливіша ніж оригінал, бо її не можна знищити. Ось куди я зайшла сьогодні вранці. Не бачу власної тіні. Але, можливо, це вона не бачить мене…
24.04.2009
Вплив природничих наук на розвиток філософії сильно перебільшений. Їй завжди доводилось несолодко. Релігія, політика, економіка — всі намагалися зробити її служницею. Навіть сьогодні філософія залежна, хоча про це іншим разом. У розпорядженні Канта були часто невірні, навіть кумедні наукові відомості, але його думки навдивовижу сучасні. Наприклад, що географія робить історію. Пізніше це підхопив Фернан Бродель у 30-х роках XX століття. Чи про те, що світи з’являються і гинуть. Ранні праці Канта присвячені космогонії. «Дайте мені матерію і я створю з неї безліч світів.» Що справедливо і для мистецької творчості. Або ж гуманітарної сфери: «Якщо ти не розправишся з натурою всередині себе, вона розправиться з тобою».
Усе це допомагає мені краще зрозуміти світ. Я завжди намагаюсь розширити власну свідомість. «А хіба можна по-іншому?» — спитають мене. На жаль, по-іншому буває дуже часто. І найчастіше — вузький егоїзм. Не треба називати його новим гуманізмом. Гуманізм у сучасному значенні — турботливе ставлення людини до всього сущого.
25.04.2009
Для розвитку культури потрібні бодай невеликі зусилля держави, і вона буде процвітати навіть на пустирі. Російські офіцери під час нетривалої окупації Пруссії після Семилітньої війни ходили слухати лекції Канта з фортифікації. Поручик Андрій Болотов гнівався на Канта і Вольфа за їхні філософські погляди, що начебто суперечили християнству. Влаштовувались конкурси на філософські твори, і переможця видавали. Кантова есеїстика перевидавалась за життя філософа 8 разів. І це не було явищем тимчасовим, і не лише в Пруссії. У Росії також змогли пробитися талановиті вчені.
Про наші часи навіть сказати нема що. Економічна криза — привід, щоб ще більше принизити високу культуру. Усього 10 відсотків книг накладом 1000 примірників видається щорічно в кожній країні, плюс-мінус. Один конкурс з філософії чи історії став би потужним поштовхом для розвитку цих наук.
26.04.2009
Кенігсберг і Прип’ять. Від міста Прип’ять залишились будинки, зруйновані негодою й часом, і напівстерті емоції людей, які поспіхом покинули його. Але навіть якщо Кенігсберг буде зруйновано знову, його могутня духовна аура залишиться. Кожне старовинне місто — це нашарування міст минулого. У знищеного міста доля краща, ніж у покинутого напризволяще.
27.04.2009
Відчуття пастки. Сяє квітучий ранок, але здається, начебто за вікном не мій знайомий світ, а щось абсолютно чуже, байдуже і навіть вороже. Чи це пропаганда загальної доброзичливості, що вихлюпується з Інтернету, чи я вже в Кенігсберзі. Насправді я ще не знайшла ні вулиці, ні будинку, ні маєтку, де мешкатимуть мої герої. Наразі ми блукаємо безпритульно, під відкритим небом моєї душі. І вночі все ще дуже холодно.
28.04.2009
Я помилилась, назвавши несвідоме у Канта «темними картинами» замість «темних уявлень», хоча невідомо, як там в оригіналі. Завжди захоплювалась німецькою мовою. Жодна інша не пасує так до філософії. Але навіть Кант розумів, що існують поняття, які неможливо означити через слово. Це і є «річ у собі». В сумлінних перекладах деякі філософські терміни подають у дужках також мовою оригіналу.
У нашому галицькому діалекті присутній вплив німецької мови, і не лише на лексичному рівні, а й в конструкції речень, засиллі присвійних займенників. У мене лежить стара «Історія німецької мови» Жирмунського. Треба подивитися. Мій батько був учителем німецької мови.
29.04.2009
Учора читала «Історію німецької мови» наче якийсь роман. Історія народу не лише в пейзажі, а й у мові.
А які дискусії велися наприкінці XVIII століття! За репліку одного студента, буцімто треба провчитись 30 років в університеті, щоб збагнути «Критику чистого розуму» Канта, інший студент викликав його на дуель. А чого варта війна Гердера з Кантом. Справжня драма, від якої віє жахом. Людина, мовить Кант, будує вежу, а потім розбирає, щоб подивитись на підмурівок.
30.04.2009
Писати про Кенігсберг крізь призму філософії Канта — видається найбільш природним. Потужна духовна аура цього чоловіка і далі впливає на місто. Не треба плутати з харизмою. Але були й інші сліди: стародавніх пруссів, їх богів, Симона Даха і Гофмана. Можна уявити вищу істоту, яка спостерігає, керує, будує…
Коли я побудую вежу, почну розбирати фундамент.
04.05.2009
У потязі читала про Пруссію, про колоністів, яких приводили з собою лицарі. Завойовники завжди ведуть за собою переселенців, людей, для яких немає місця в світі. Вони ще цікавіші, ніж самі завойовники.
Викорінення язичництва здійснювалося абсолютно брутально. Уявила себе на місці пруса, на чиїх очах зрізають священний дуб.
05.05.2009
Сон відходить усе далі, розсуваючи вкриті порохом запони ночі, білої від цвітіння садів. «Філософським вогнем» називали багаття з книг у захопленому Кенігсберзі. Це нагадало мені «Таємничого незнайомця» Марка Твена. Епізод, де спалюють чаклуна, коли стара жебрачка гріється біля кострища. Свята простота. Зараз тисячі книг, серед яких є чудові книги, написані незрозумілою мовою, видрукувані готичним шрифтом, потрапляють до макулатури. Їм ламають кістки, перемелюють на борошно і створюють нові книги. І папір, на якому я пишу, зберігає частинки душі померлих книг.
Чи не тому, пишучи на папері, я починаю раптом думати про несподівані речі?
Жмут старих газет з Калінінграда допоміг мені зрозуміти, звідки беруться ці незрозумілі почуття.
06.05.2009
У якийсь момент, читаючи «Нариси історії Пруссії», я раптом усвідомила щось дуже важливе для себе. Історія раптом запульсувала яскравим сліпучим сяєвом, проступили зв’язки, які я марно намагалась відшукати. Наприклад, французький вплив на Пруссію. Або литвини як зухвалий сильний народ, чия мова надзвичайно близька до санскриту. Чи різні способи навернення до іншої віри.
Потім увечері, читаючи чергову порцію біографії Канта, я змогла це пов’язати з Альбертом Швейцером, який писав дисертацію про Канта, і його слова про те, що людство рятують сни і надії, теж стали для мене миттю просвітління і знаком згори. Ніщо не приходить не у свій час. Стіни розсуваються, за ними країна зелених лугів і блакитних озер. Хіба мандруючи в просторі чи риючись в архівах, я змогла б побачити найтонші ментальні нитки, що пронизують Кенігсберг?