Дмитрiй зиркнув на дружину. Вона так щиро говорила, їй були такi сумнi очi, що в нiм раптом прокинулось почуття огиди до себе.
- Ти мене пробач, Ганнусю, - сказав вiн. - Я й справдi рiзко висловився… Але виною цьому настрiй: я сьогоднi спав дуже погано.
Карамазов обняв Ганну i став ласкати її. Вiн нарештi пiдтвердив її припущення. Записка, звичайно, вiд "тих же дам". Але що ж тут такого? Тьотя Клава (вiн майже несвiдомо заговорив саме про цю даму, не згадуючи Аглаї) така собi мiщаночка, i вiн це прекрасно розумiє. Чи, може, вона думає, що вiн все-таки закохається в неї? Тодi це зовсiм несерйозно.
Ганнi хутко забилось серце, i вона зупинила свiй тривожний погляд на чоловiковi.
- I ти це правду говориш? - спитала вона.
- Що з тобою, Ганнусько? - сказав Карамазов. - Яку це правду ти маєш на увазi?
- А от таку, - зiтхнула Ганна. - Менi, Дiмi, i в голову не приходило в чомусь серйозному запiдозрювати тебе, але зараз я дивуюсь твоїй красномовностi.
- Ну, от уже й красномовнiсть не подобається. Карамазов держав у зубах нiжно-смагляве вухо своєї дружини й розгублено дивився на стелю. Вiн зрозумiв, що спросонку видав сам себе й що виправити вже не можна. I тому, коли Ганна вперто повторила своє запитання: "ти це правду говориш?", у нiм спалахнула злiсiь.
- Нi, - рiзко сказав вiн. - Я брешу!
Ганна добре знала чоловiка i чекала такої вiдповiдi. Але вона знала й те, що пiсля таких вибухiв вiн остаточно обезволюється.
- Ах, Дiмi! Боже мiй, Дiмi! Що ти робиш iз собою? Справа ж зовсiм не в цих дачницях. Невже ти гадаєш, що я вже не вмiю поважати себе?
Дмитрiй слухав дружину й нiчого не чув. В цей момент вiн i не мiг чути, бо мислi й почуття раптом покинули його i вiн лежав мертвим шматом м'яса. Так iз ним завжди бувало пiсля сварки з Ганною.
- Ах, Дiмi! Ти зовсiм даремно так про мене думаєш. От познайом мене з цими дачницями, i я тобi доведу це… Ти обiцяєш познайомити?.. Ну?
- Я зроблю все… що хочеш, - сказав Дмитрiй. - Тiльки, будь ласка, вийди вiдцiля.
Ганна не примусила довго прохати себе, i за якусь хвилину її вже не було в кiмнатi. Тодi Карамазов вийняв iз чемодана купальний костюм i, покликавши товариша Вовчика, пiшов iз ним до рiчки.
- Ти подивись на цi обличчя, що обминають нас, - сказав лiнгвiст, посилаючи до нiг свого сетера. - Зверни увагу, як вони дивляться: їй-богу, як вороги. От психологiя! Коли приїхав на вiдпочинок, то обов'язково пан.
- Вони, очевидно, мають рацiю так думати.
- Так, по-твоєму, треба знищити всi будинки вiдпочинку?
- По-моєму, треба залишити цю тему, бо все одно з порожнiх фраз ми не виберемось. Коли цi дикуни не хочуть вбачати в тобi трудової людини й не хочуть розумiти, що ця людина має право за якийсь рiк чи то два роки вiдпочити один мiсяць, то твоє обурення проти них є цiлком законне явище. Але, з другого боку, цiлком законно й вони обурюються проти тебе, бо, по-перше, ти не один, а таких, як ти, тисячi, по-друге, не всi цi тисячi умiють коректно поводитись iз цими людьми й, по-третє, ми й справдi в порiвняннi з ними - пани.
- Словом, i тут тупик? - сказав товариш Вовчик.
- Що ти хочеш цим вiдзначити?
- Те хочу вiдзначити, що ти й справдi трагiчна фiгура. Всюди ввижається тобi сама безвихiднiсть.
- Очевидно, така вже вдача менi, - сказав Дмитрiй i широко позiхнув.
Вони пiдходили до рiчки. На пристанi суетились портовики i щось вигружали з пiдвод. Пароплава ще не було, не було й вiтерця, так що рiка стояла як дзеркало. Ранок був винятковий: пiсля дощiв ночi стали холоднiти, i холодок нiчний затримувався на водi, аж поки сходило сонце.
- Ну, вже скоро почнемо полювати, - сказав товариш Вовчик i вiд задоволення крякнув.
Карамазов одв'язав свiй каюк, i вони, вiдпливши сажнiв три вiд берега, кинулись у воду.
I тодi ж хтось недалеко зареготав, Карамазов подивився i побачив у купальних костюмах Аглаю i тьотю Клаву. Вони стояли на рiчному пляжi й готувались лiзти в воду.
- Драстуйте, мої голуб'ятка! - закричав товариш Вовчик.
- Здоров був, голубе! - вiдповiла йому криком тьотя Клава.
Дмитрiй вiдчув, що йому стало важко дихати. Вiн наздогнав свiй каюк i влiз у нього. Цiлу нiч Аглая не давала йому спокою, цiлу нiч вiн мрiяв про зустрiч iз нею (наче вiн не бачився з нею сто рокiв), i от на ранок вiн раптом зустрiчає її в купальному костюмi. В ньому в перший раз прокинувся до неї справжнiй стривожений самець. Вiн безсоромно дивився на її таз, на її груди i нiяк не мiг одiрватись. Йому захотiлось зареготати й так дико, як, очевидно, реготала первiсна людина. Йому навiть прийшла мисль пiдпливти до флоберiвських дам i жартуючи схопити в свої обiйми Аглаю.
- Ану покажи, як ти плаваєш? - закричала Аглая, звертаючись до Карамазова й так випинаючи груди, нiби вона збиралась летiти до нього.
- Ah, mon Dieu! que difes-vous la[8]. -крикнув товариш Вовчик.
- I ти тут, mоn ami? I ти? Que vous etes aimable de venir me surprendre ainsi[9].
- Але компенсацiя, мадмуазель. J'espere que vous me ferez I'amitie de diner avec moi[10]
- C'est une grave question qui demande reflexion[11]
- Будь ласка, подумайте. Бо я до обiду дiстав прекрасного вина.
Товариш Вовчик уже сидiв у каюку напроти Дмитрiя i поволi грiб до пляжу.
- Ти знаєш, - сказав вiн, звертаючись до свого приятеля. - Я говорю про загадковiсть, що за неї сховались нашi дами. її все-таки можна розшифрувати.
- Яким же це чином?
- Дуже просто, - тихенько засмiявся лiнгвiст. - Ми їх напоїмо добрим мiцним вином - i вони нам усе розкажуть.
- Ти так думаєш?
- Я цього певний… Тим паче, що дами не вiд того, щоб колись iз нами випити. Оце недавно тьотя Клава так прямо менi й сказала, що вона хоче "кутнуть".
Карамазову ця мисль теж подобалась. Не тому, що йому хотiлось "розшифрувати", як говорив товариш Вовчик, московських дам - ця загадковiсть iз кожним днем його все менше й менше цiкавила, - а тому, що сьогоднi вiн побачив прекрасне Аглаїне тiло, тому, що йому захотiлось кусати її. Йому метнулось у головi, що п'янка може утворити непогану обстановку, i вiн уже напружено шукав мiсця для оргiї.
- Я бачу, що ти подiляєш мою думку, - сказав товариш Вовчик.
- Я її цiлком подiляю.
- Ну, так тодi допомагай менi, друже. Я думаю зараз атакувати наших дам i сподiваюсь, що сьогоднi вночi ми будемо з ними пиячити,
- Але де ж ми з ними зiйдемось? - спитав Карамазов.
- Про це я вже подумав. Годинi о восьмiй ми сядемо в каюк, заберемо з собою що треба й поїдемо на Зелену Косу. Там можна буде навiть огнище розвести.
На Зелену Косу? Прекрасно. Як це вiн про неї не подумав. Це ж такий затишний куточок, що кращого й не треба. Там навiть можна буде й заночувати… саме в копицях сiна.
- Ти добре придумав, - сказав Карамазов. - Я з охотою пiдтримаю тебе.
Товариш Вовчик ще раз вiд задоволення крякнув i змовк: вони вже були бiля флоберiвських дам.
- Що ви там секретничаєте? - спитала тьотя Клава, коли каюк легко сiв на пiсок пляжу.
- Це я кажу Вовчиковi, - знайшовся Дмитрiй, - що пора вже вас познайомити з моєю дружиною.
- Ти це серйозно говориш? - спитала Аглая, примружуючи очi.
- Цiлком серйозно… i ми зробимо так: я вас познайомлю з Ганною, а ви нас познайомите з чоловiком тьотi Клави.
Аглая поспiшила погодитись. Бiльше того: вона гадає, що треба це зробити сьогоднi увечерi.
- Тiльки не сьогоднi, - кинув товариш Вовчик i поiнформував дам про свiй план щодо випивки.
Дами план прийняли, але Аглая сказала, що перш за все вона хоче познайомитися iз Ганною.
- Чому це "перш за все"? - незадоволено спитав Дмитрiй. - На цю iсторiю ще буде час.
- Але й на випивку буде час, - уперто сказала Аглая. Вона так рiшуче стояла на своєму, що за кiлька хвилин Вовчик уже виходив iз себе. Тодi дами несподiвано почали вдягатись i демонстративно покинули пляж.
- I на чорта тобi треба було говорити про це знайомство? - незадоволено сказав лiнгвiст.
Але Карамазов i сам проклинав себе за необачнiсть. У всякому разi, друзi вже знали Аглаю i зрозумiли, що нiякої вечiрки не можна влаштувати, доки вони не задовольнять цю капризну й уперту дiвчину.
VI
Звести Аглаю з Ганною вдалось тiльки на четвертий день пiсля розмови на рiчному пляжi. Це трапилось увечерi бiля хвiртки, саме на тому мiсцi, вiдкiля флоберiвськi дами починали чергову гулянку з своїми кавалерами. Зустрiч була холодна, i це особливо вiдчули Ганна.
- Чого це ви так цураєтесь громади? - спитала Аглая, беручи пiд руку дружину Карамазова.
- Вiдкiля це ви взяли? - в свою чергу пiдвела брови Ганна.
- От тобi й маєш! Скiльки вже часу живемо тут, а вас жодного разу не бачили на вулицi. Хiба це не замкнутiсть?
- Ганна страшенна iндивiдуалiстка, - пожартував товариш Вовчик.
Тьотя Клава нi з того нi з сього засмiялась, дрiбненьким i негарним смiшком.
- А я от думаю, що тут зовсiм iнша причина, - сказала Аглая. - Ти, Дiмi, як думаєш?
Карамазов iздригнув. Вiн зовсiм не чекав, що Аглая буде так фамiльярно поводитись iз ним у присутностi Ганни.
- Я вас прослухав, - червонiючи сказав вiн. - Про що ви там?
- Цебто я? - Ну да, ви!
- Ти подумай, тьотю Клаво, - засмiялась Аглая. - Вiн уже до мене звертається на "ви".
- Ха, ха! - знову розсипалась дрiбним i неприємним смiшком друга флоберiвська дама.
Утворилось нiякове становище. Таке нiякове, що навiть товариш Вовчик вiдчув це.
- Ви Дмитрiя не зрозумiли, - раптом спокiйним голосом сказала Ганна. - Вiн пiд цим "ви" мав на увазi й вас, i мене.
- Ти, Дiмi, пiдтверджуєш це? - спитала Аглая i уважно, навiть з деякою повагою подивилась на Ганну.
- Звичайно, - зрушив плечима Дмитрiй i вийняв Портсигара.
Вiн уже взяв себе в руки, i обличчя йому було спокiйне.
- Так от що, - сказала Аглая. - Чи не тому ви так рiдко виходите на вулицю, що не хочете зустрiчатись iз мiщанками?.. Так би мовити, тiкаєте вiд обивательського оточення? Я не помиляюсь?
- Я.тiльки не знаю, кого ви маєте за мiщан? - спокiйно спитала Ганна.:
- Кого я маю? Ну хоч би саму себе, тьотю Клаву й так далi.
- Я вас так мало знаю, що вважати вас за мiщан поки що не ризикую.
- Ну, а як узнаєте - тодi ризикнете? Ганна взяла свою косу й положила її на груди. Вона помовчала декiлька секунд i нарештi сказала:
- Тут i ризикувати нiчого. Коли ви мiщанки, то, значить, мiщанки… Але я сподiваюсь, що маю справу з людьми iншого гатунку.
Тьотя Клава по-солдатськи скинула свою голубу парасольку на плече i взяла праву руку "пiд козирок".
- Рад стараться, ваше-ство! - чiтко сказала вона, звертаючись до товариша Вовчика.
Знову утворилось нiякове становище, Ганна, звичайно, зрозумiла, що тьотя Клава глузує з неї, але тепер вона вже не зумiла розрядити напружену атмосферу й мовчки дивилась убiк.
- Давайте покинемо цi розмови, - сказав товариш Вовчик.
- Навiщо це робити? - промовила Аглая. - Ця тема дуже цiкава… Ти, Дiмi, як гадаєш?
Карамазов нiчого не вiдповiв на це запитання i раптом зробив кiлька крокiв убiк.
- Почекайте мене, будь ласка, хвилини двi. Я зараз буду тут.
- Це ж ти куди збираєшся втекти? - не без iронiї сказала Аглая.
- Нiкуди я не думаю тiкати, - грубо кинув Карамазов. - Я йду в буфет води напитись.
- А чому ти думаєш, що ми води не хочемо? Правда, Ганно?
- Так, i я хочу води, - сказала Карамазова.
- Ну, так тодi ходiмте всi, - незадоволено кинув Дмитрiй.
Вони вже стояли посеред базару, недалеко вiд "буфету найкращих фiалок I. Л. Карасика". Саме в цей буфет i рушили вони.
- Я думаю, - сказала Аглая, сходячи на ганок, - що шановний I. Л. Карасик угостить нас не тiльки фiалкою, але й святою водою?
- Про що ви говорите, баришня? - спитав крамар, люб'язно усмiхаючись.
- Я говорю про святу воду, цебто-про горiлку.
- Ви, очевидно, гадаєте, що я, крiм фiалки, продаю ще й горiлку з-пiд поли? - ображено сказав I. Л. Карасик.
- Я не тiльки гадаю, алей певна, що це так. Крамар iз задоволенням подивився на своїх гостей i раптом заметушився бiля столикiв.
- Ну, коли ви так певнi, то хай буде по-вашому… Якої ж вам горiлки треба i скiльки ви її подужаєте?
Компанiя зареготала: мовляв, так би й давно. I нiчого куражитись. Хiба вони не знають, що I. Л. Карасик симпатична людина i, як усяка симпатична людина, вмiв кожному прислужитись?
- Ми серйозно будемо пити горiлку? - сказав Карамазов (вiн хотiв сказати "ти серйозно думаєш пити" iякось не мiг цього вимовити в присутностi Ганни).
- Звичайно, серйозно! - сказала Аглая. - Чому ж не пити? Хiба ти не пропонував менi влаштувати п'янку?
Карамазов почервонiв i звiв свої брови. Цей цинiзм, що ним бравувала сьогоднi Аглая, його вже починав нервувати. Вiн усiм корпусом зробив рiзкий рух i одiйшов до дальнього столика. За ним пiшла й тьотя Клава з Вовчиком: лiнгвiст теж був незадоволений.
- Дiмi - страшенний чудак, - говорила Аглая, взявши за руку Ганну, i так говорила, нiби нiчого не трапилось. - Вранцi, знаєте, ледве скандалу не пiдняв, що я не хочу з ним пиячити… А зараз чомусь сам одмовляється,
Ганна холодно подивилась на Аглаю.
- Я тiльки не розумiю, для чого це ви менi говорите, - сказала вона.
- Як для чого? Для того, щоб ви випили зi мною, бо менi зараз дуже хочеться випити.
- А менi, на жаль, не хочеться. Давайте краще пiдемо на свiже повiтря.
- Ви зовсiм не п'єте?.. Чи, може, тiльки зараз одмовляєтесь?
- Чому ж не п'ю? - вимушено всмiхнулась Ганна. - Iнодi i я п'ю, але сьогоднi я не хочу. Я гадаю, що й ви не маєте великого бажання: в таку духоту не п'ють горiлки.
Аглая знову взяла Карамазову за руку i з спiвчуттям подивилась на неї.
- Що духота, то це ви правдиво говорите, - сказала вона. - Але не в однiй же духотi справа; я думаю, що вам усе-таки важко-вам, комунiстам.
- Чому ж нам важко?.. Ви зовсiм даремно спiвчуваєте.
- Невже вам можна пити горiлку? - з робленим здивуванням спитала Аглая.
- Звичайно, можна. Хiба ви не чули?.. Але, як-то кажуть, у мiру.
- Словом, золота серединка? Ну що ж, i це добре. Отже, зробiть менi милiсть i випийте зi мною "в мiру".
Вона не дочекалась вiдповiдi i, пiдбiгши до крамаря, запропонувала йому поставити на один iз столикiв пляшку горiлки. Потiм, пiдлетiвши до компанiї, схопила Карамазова та товариша Вовчика за руки й потягла їх до Ганни.
- Я теж думаю, що зараз не варто пити, - сказав товариш Вовчик. - I справдi духота страшенна.
- Ну от, i цей тiєї ж спiває… А що ти менi вранцi говорив?
Карамазов зиркнув на Аглаю, зробив рiшучий крок до крамаря.
- Чи нема у вас якогось кабiнету, де можна було б посидiти? - спитав вiн.
- Як так нема! - нi з того нi з сього образився I Л. Карасик.
- Так би й давно! - сказала Аглая i, здається, п'ятий раз узяла Ганну за руку. - Чудачок цей Дiмi, страшенно неврiвноважена натура… Ви вже давно з ним живете?
Пiдiйшла до Ганни й тьотя Клава i теж узяла її за руку.
- Ви менi, їй-богу, подобаєтесь, - сказала вона. - Я завжди гнiвалась на Дмитрiя, що вiн так iз вами поводиться.
- Я вас не розумiю! - кинула Ганна й розгублено подивилась на товариша Вовчика: вона раптом вiдчула себе зацькованим звiрком.
- Ну, як же так? - промовила тьотя Клава. - Хiба це гарне поводження, коли вiн тiльки сьогоднi спромiгся вивести вас на люди.
- Тут Дмитрiй нi при чому. Я сама нiкуди не хотiла виходити.
- Сама? Ну, це iнша справа. Товаришка Ганна, очевидно, вiдпочиває, фунти, так би мовити, набирає. Це - зовсiм непогано.
Вони вже сидiли в кабiнетi, i бiля них метушився крамар. Карамазов перетворився. Коли за якiсь пiвгодини вiн був похмурий, то тепер на його обличчi ввесь час грала весела усмiшка i вiн щедро розкидав дотепи та сентенцiї. Аглаїн цинiзм, що спершу його приголомшив, скоро став за те джерело, яке напоїло його чарiвною водою i дало йому, так би мовити, "наплювательський" настрiй. Вiн добре знав, що Ганна давно вже рветься додому, що флоберiвськi дами не дадуть їй спокою, i, нарештi, знав, що вже, можливо, недалеко навiть до скандалу, але все це вкупi не тiльки не тривожило його, все це вкупi пiдштовхувало його робити те, що iншого разу вiн би, безперечно, не зробив. Вiн згадував сьогоднiшнiй ранок, згадував Аглаїне тiло, i йому хотiлось мучити Ганну - мучити за те, що вона не дає йому взяти це тiло… i взагалi так уперто стоїть йому на дорозi.