— Говори.
— їм потрібна симфонія.
— Добре. їм потрібна симфонія. Що далі?
— Симфонія до відкриття Євро дві тисячі дванадцять. Але ні слова.
— Це великі темні отці?
— Мовчи! Це бабло. Це велике темне бабло.
— Велике темне апокаліптичне бабло.
— Це заради майбутнього.
— Про яке майбутнє мова? У дві тисячі дванадцятому кінець світу.
— Хто тобі це сказав? Твоя Майя?
— Зайди в Інтернет, там про це всі говорять.
Брат забичкував сигарету і підкурив ще одну.
— Де цю дурепу носить? Офіціантко! Машо!
Підбігла офіціантка.
— Попільничку принеси.
Офіціантка потупотіла за чистою. Матвій спопелив їй спину поглядом.
— Ану назад.
Офіціантка завмерла. — Повернись, кому кажу... Цю залиш. Принесеш чисту, тоді забереш.
Ти що, сліпа?
Я курю.
Офіціантка з півдороги повернулася і поставила попільничку на місце. Не минуло й
півзатяжки, як вона повернулася з чистою попільничкою, накрила нею повну, протерла
стіл і поставила попільничку перед братом.
Брат забичкував чергову сигарету і видобув із пачки нову. Закурив і відкинувся у кріслі. На
чолі в нього виступив піт. Брат послабив
вузол краватки і розстібнув одразу два ґудзики згори.
— Великі темні отці хочуть, щоб цю симфонію писав ти.
Десь так цю розмову Яків собі й уявляв. Матвій запропонує черговий «секс за гроші»
перед владиками, йому стане гидко, і він відмовиться, якщо не вдавиться. Тому
відповідав словами, які приготував заздалегідь:
— € безліч інших композиторів, які сидять на хлібі й воді, вони готові взятися за такий
проект на совість. І, я впевнений, зроблять це талановитіше. — Яків подумки плюнув собі
в обличчя й обтерся. — Чому я?
— Вони чули «Люципера».
— «Люципер» — гівно. Це для лохів диджеїв. Великі темні отці повинні слухати
Пахельбеля і Арво Пярта, а не «Хіт-FM». Я написав це на першому курсі.
— Отже, тепер у сто разів краще напишеш.
Брат замовк. Матвій знову грюкнув по столу і вигукнув слова прокляття так різко, що зразу
кілька офіціанток вискочили з-за портьєр.
— Такі люди не називають випадкових імен. Вони стукають у двері сильних світу
сього.
— Мовчи! Це бабло. Це велике темне бабло.
— Велике темне апокаліптичне бабло.
— Це заради майбутнього.
— Про яке майбутнє мова? У дві тисячі дванадцятому кінець світу.
— Хто тобі це сказав? Твоя Майя?
— Зайди в Інтернет, там про це всі говорять.
Брат забичкував сигарету і підкурив ще одну.
— Де цю дурепу носить? Офіціантко! Машо!
Підбігла офіціантка.
— Попільничку принеси.
Офіціантка потупотіла за чистою. Матвій спопелив їй спину поглядом.
— Ану назад.
Офіціантка завмерла.
— Повернись, кому кажу... Цю залиш. Принесеш чисту, тоді забереш. Ти що, сліпа? Я
курю. Офіціантка з півдороги повернулася і поставила попільничку на місце. Не минуло й
півзатяжки, як вона повернулася з чистою попільничкою, накрила нею повну, протерла
стіл і поставила попільничку перед братом.
Брат забичкував чергову сигарету і видобув із пачки нову. Закурив і відкинувся у кріслі. На
чолі в нього виступив піт. Брат послабив
вузол краватки і розстібнув одразу два ґудзики згори.
— Великі темні отці хочуть, щоб цю симфонію писав ти.
Десь так цю розмову Яків собі й уявляв. Матвій запропонує черговий «секс за гроші»
перед владиками, йому стане гидко, і він відмовиться, якщо не вдавиться. Тому
відповідав словами, які приготував заздалегідь:
— Є безліч інших композиторів, які сидять на хлібі й воді, вони готові взятися за такий
проект на совість. І, я впевнений, зроблять це талановитіше. — Яків подумки плюнув собі
в обличчя й обтерся. — Чому я?
— Вони чули «Люципера».
— «Люципер» — гівно. Це для лохів диджеїв. Великі темні отці повинні слухати
Пахельбеля і Арво Пярта, а не «Хіт-FM». Я написав це на першому курсі.
— Отже, тепер у сто разів краще напишеш.
Брат замовк. Матвій знову грюкнув по столу і вигукнув слова прокляття так різко, що зразу
кілька офіціанток вискочили з-за портьєр.
— Такі люди не називають випадкових імен. Вони стукають у двері сильних світу
сього.
А ти, жлобина, пишеш озвучку для ґоблінів. Скільки тобі за ґоблінів заплатять?
— Я не жлобина.
— Знаєш, яку суму вони пропонують за симфонію?
— Здогадуюсь.
— Ти не здогадуйся, ти сюди дивись.
І брат набрав на своєму айфоні кілька цифр.
— Це у євро?
— Ні, Вася, в рупіях!
— Перельман таки відмовився від мільйона за теорему Пуанісаре. Знаєш, що він їм
сказав? «Навіщо мені мільйон доларів, якщо я знаю, як керувати Всесвітом?»
— Ти не Перельман. Можеш не кокетувати.
— Євро впаде. Долар впаде. Єна впаде. Все повалиться. Так написано в Біблії. Сон
Навуходоносора про колоса на глиняних ногах. Ти читав?
Матвій кривлячись подавив відриг.
— Великі темні отці кажуть, щоб ти про колос не хвилювався. Не твого розуму справа, без тебе розберуться. Так що бери, поки пропонують.
— Не можу. У Європі за свої симфонії таких грошей не отримує навіть Бульоз, —
сказав Яків.
— Хто такий Бульоз? — Будьоз — це бог. А я ні, — сказав Яків.
Саме тоді на обличчі Майї, яку Яків поставив собі на заставку мобільного, з'явився
невідомий номер.
Палець Якова рефлекторно потягнувся до кнопки і прийняв виклик.
— Слухаю вас, — сказав Яків, дивлячись на Матвія.
11.
— Тато помер. — сказав Яків Матвієві після хвилинної розмови. — Годину тому. Серцевий
напад.
— Як це — помер? Що значить — помер?
— Значить, забрали ямадути. Цьоця Галина тільки що сказала.
— Шо ти мені втираєш, я з ним зранку говорив. Не може такого бути.
— Матвію... Ти мене чуєш?
— Бля-а-а-а! Ну чому саме тепер? — Матвій затулив обличчя руками і застогнав. —
Тато, ну на хера ти так?.. Не міг зачекати?
Яків сидів мовчки. Руки склав на колінах.
Брат прибрав руки від обличчя і поглянув на Якова.
— Ну от.
Яків кивнув у німій згоді. Більше в ту хвилину не було чого додати.
— Малий знає?
Малий — Іван — був їхнім третім братом, наймолодшим.
Яків кивнув.
Офіціантка з люб'язністю, властивою цьому закладові, спитала:
— Будете замовляти ще?
— Прошу рахунок, — сказав Яків.
Матвій заходився натискати кнопки на своєму органайзері.
— Два квитки до Львова на сьогодні, — наказав Матвій в органайзер. Офіціантка вже
ступила крок від стола, коли брат вхопив її за руку.
«О Боже, тільки не це». Знову в брата заскоки. Зараз він скаже, щоб офіціантка покликала
адміністратора. Далі він виллє відро гівна на голову адміністратора. Далі він скаже, що
офіціантка М. хамить клієнтам і накаже, щоб її звільнили. За кілька днів він перевірить, чи
справді офіціантку Машу було звільнено.
Розмова у наказовому тоні з диспетчером авіакас переросла у крик:
— Нє, ти скажи, як тебе звати? Я дізнаюся, хто у вас там сидів на прийомі. Ах ти ж
хамка! Я тебе знайду і вижену копняком під зад з цієї роботи! Сама стули пельку! — 3
цими словами брат відрубав зв'язок.
— Дівчину відпусти, — сказав братові Яків.
Матвій помітив, що стискає руку офіціантки, і відпустив її.
— В-ви щось х-хотіли?.. — спитала перелякана офіціантка.
Тепер уже Яків затулив обличчя руками. «Починається». — Хотів вам дати чайові. — Матвій
поліз до портмоне, витягнув звідти стос купюр.
Взяв із жмені банкнот купюру в сто доларів, передумав і витягнув двадцятку. Вклав
офіціантці в долоньку і стиснув долоньку в кулачок.
— У мене батько помер, — сказав Матвій, зазираючи дівчині в очі. Її ручка знову була
в братових лапах. — Мато. Машенько. Скажи мені щось утішне. У мене тільки-но батько
помер. Машенько...
— Можна, я піду? — прошепотіла дівчина.
Брат, гіпнотизуючи її поглядом, послабив хватку. Офіціантка висмикнула руку і побігла за
портьєру.
— Машенько, — прошепотів він, дивлячись туди, де розтанув її ефірний силует.
— Ти псих.
Брат розвернувся до Якова й сказав тихо:
— Я варяг. Я орієнтуюсь на північ, брате.
12.
Тибетці вважають: ти не народжуєшся і не вмираєш. У момент смерті ти, невмирущий,
відкриваєш себе для Передвічного Світла, із якого все почалося. Про цю неминучу подію
тибетці пишуть так: «Скоро випустиш ти останній подих, і дихання твоє припиниться. Тут
побачиш ти Ясне Світло. Немислимий простір стане перед тобою, безмежний, схожий на
океан без хвиль під чистим небом».
Не підготовлений гідним чином, ти не можеш упізнати в Ясному Світлі себе. За якийсь час
після невдалих спроб з'єднатися з ним (тибетці називають цей етап «Станом Смертного
Часу») ти переживаєш радісні і страшні видіння, після яких черево матері втягує тебе, і так
зачинається дитина.
13.
їхній батько був відомою персоною у Львові — дисидентом, що уславився на початку
дев'яностих одіозними промовами на мітингах. Як і більшість його друзів, Горах відсидів
своє — сім років тюрми і п'ять років таборів за п'ятдесят восьмою статтею КК УРСР —
«Антирадянська пропаганда і агітація».
їхня мама, відома на цілий Львів красуня, вирішила піти від батька, дочекавшись
народження третього сина, власного будинку піді Львовом і часу, коли все мало заграти
кольорами золотої осені.
14.
Карма відреагувала блискавично: буквально за місяць мама відкрилася Передвічному
Ясному Світлу.
Батько помер зі середньостатистичною точністю: у шістдесят п'ять, як годиться українцеві
згідно з даними Держкомстату.
їхньому третьому братові було всього чотирнадцять. Матвію, найстаршому, тридцять
вісім. Мама піймала Матвія у своє черево, коли їй заледве виповнилося сімнадцять. Це
було ще в ті часи, коли Плутон вважали дев'ятою планетою Сонячної системи. За три роки до
часу, в який відбувалися події в кафе, Яків довідався новину: вчені
вирішили вважати Плутон планетоїдом, а не планетою, як це було в часи, коли
материнське черево засмоктало Матвія, Якова та Івана.
16.
Поки Матвій замовляв квитки на літак, Яків думав не про батька, а про порожній дім.
А що про батька думати? Згідно з тибетською Книгою мертвих, перший посмертний стан
триває близько трьох днів. Тепер батько був десь там — поміж Ясним Світлом і його
першими затьмареннями. Ом і хум.
Майя вела свою справу третій рік. Спектр послуг її «PSY-СТУДІЇ» стосувався краси у всіх
можливих проявах зі ставкою на ексцентричність.
Більшість креативних послуг студії починалися з приставки «психо-». Наприклад —
ПСИXODESIGN. Інтер'єри «PSY-СТУДІЇ» обіцяли навіювання бажаного стану душі:
умиротворення, зосередженість, креативність. У столичних колах ходила мода навіювати
стани на душу, і Майчині послуги були на диво запотребовані.
Під час особистих зустрічей і для окремих клієнтів студія пропонувала психодизайни, які
викликали не тільки умиротворення чи зосередженість, але й паніку, безпричинний жах
та відчай. На це теж був попит.
Серед інших послуг із приставкою «психо-» студія робила психомакіяжї, психодекори, психозачіски.
33
Окрім vip-занять з psy-фітнес-йоґи найбільш запотребованими були психозачіски. Матвій
останній рік стригся тільки у її дівчат і не зважав на суму, яку відвалював за таке
2 Голова Якова
задоволення. Його відстовбурчена психошевелюра навіювала безпричинний жах та
відчай клієнтам і слугувала підтвердженням великих звершень психодизайну.
Час від часу психомакіяж і психоманікюр замовляли світські левиці — папеси ґламурного
ордену целюліток, названих так на ім'я демона, з котрим жриці вели жорстоку війну.
Останнє замовлення з психодизайну надійшло від невеликої, але заможної студії
звукозапису. За чутками, її створив один респектабельний бізнесмен для коханки, з котрої
хотів зробити співачку.
Замовлення дало Майці не тільки щедрий гонорар, але й знайомство з таким собі Яковом
Горахом-Євлампією, композитором, що працював там звукорежисером.
18.
їхня перша близькість сталася пізно ввечері на студії звукозапису. У кімнаті стояв запах
свіжої фарби, гримкотіло від ударів кулаками і п'ятами по роялю. Яскравий, схожий на
ваґіну диван лежав перевернутим.
Потім вони робили це щовечора, як кішки. Сусіди стукали серед ночі по трубах і вставали
з ліжка на другий перекур. Упродовж усього їхнього спілкування Майчині черево-двері
залишалися міцно стуленими. Яків записався до Майї на фітнес-йоґу. Після роботи він
приходив до йоґа-студії, напускав
на себе серйозного виду, вдавав, що вони незнайомі, й у всьому її слухався.
Спостерігаючи за тим, як Майка ставить в «угіор лежачи» щасливих власниць тойтер'єрів, він милувався її виходами з упору лежачи в позу собаки мордою догори, а ще більше —
переходами стегон у талію і думав, як приємно вгризатися в її пружне тіло вночі, на свіжих
простирадлах.
19.
Ірену. котра намагалась прорватися крізь блокаду на його телефоні, Яків про смерть
Гкітька не повідомляв. Не писав їй нічого ось уже вісім місяців.
Коли Яків приїздив до Львова, він проходим непоміченим повз Іренин дім, але зайти не
наважувався. Там усе було розпечене від шматків серця, яке розірвалося комусь у грудях
тут, у під'їзді. Він знав, що то серце Іри, і знав, що вибухівку він заклав їй у груди власними
руками.
20.
Яків іґнорував її дзвінки, повідомлення, мейли. То був єдиний спосіб припинити ці
безглузді страждання, які інакше, ніж public drama, не назвеш.
21.
Скнилівський аеропорт у Львові зустрів голими полями і болотом. Зими ставали щодалі
теплішими.
Під дахом летовища, ховаючись від дощу, стояли двоє чоловіків. Один високий і
широкий, схожий на прямокутник. Нагадував прямокутник і другий, — але нижчий і
вужчий. Чоловіки ловили таксі.
На скнилівські поля наповзала темрява.
— У морг, — сказав Матвій до водія, умостившись спереду.
Мишами тхне, — вибачився водій, як тільки вони сіли у машину.
Яків принюхався. Пахло прокуреним салоном і машинним мастилом.
— У мене в гаражі миші завелися, — знову озвався водій, завмираючи на перехресті.
— Тут якась миша в салоні мусила здохнути.
Тепер принюхався брат. Сказав, що нічого не чує.
— У вас катар. У всіх зараз катар, — відповів на це водій. — А мені шо, мені то тільки
на руку. Раз пасажирам не мішає, я вже якось витримаю.
Він сам принюхався, скривився і покрутив ручкою на дверцях, опускаючи шибу. Яків
мерзлякувато втягнув шию в шалик.
Холодно. Зачиніть, — сказав брат і відсунувся від водія подалі.
Водій повернув шибу на місце. Більше він не озивався. Мовчали й брати.
Мовчазна їзда під зимовим дощем діяла як гіпноз.
Чорні прямокутники вилізли з таксі. На вулиці було тихо, лиш час від часу повз морг
шелестіла шинами іномарка. Іноді Яків бачив світ таким, як тепер: коли крізь речі
проступала ясність. З дверей моргу випурхнуло кілька щебетух-студенток. З-під їхніх
дублянок визирали білі
халати.
23.
Біля ординаторського столу сиділо двоє: молода фарбована чорнявка і старша медсестра.
На столі горіла настільна лампа.
Жіночка у пуховій хустині провела їх у підвал, де лежало тіло.
— Будете забирати? — спитала вона.
— Завтра заберемо, — сказав Матвій.
— Такий молодий, ладний... Боже, Боже... Медсестра склала руки і стала молитися