ЩЕ ОДНА ПРЕКРАСНА КАТАСТРОФА - Смолич Юрий Корнеевич 11 стр.


Туберкульоз, сифіліс, малярія! Чим гірші ці бактеріогени від недокрів’я чи гіпо- й гіперсекрецій та інших аномалій виснажених або від спадковокволих організмів? Нічим. Це — прокляті соціальні хвороби. Скільки людей загинуло й гине, не вилікувані вчасно! Медицина хвалиться й пишається тим, що вона вже потроху перемагає бацили, всякі стрептококи, спірохети, гонококи та віруси. Але ви також бачили і наслідки цих, часто невдало залікованих уже хвороб — ви, бачили і анеміків, і табетиків, і божевільних, і паралітиків. Ви бачите дітей-рахітиків, породжених від туберкульозників, сифілітиків чи недокрівників.

Тифи, чума, холера, грип, віспа, скарлатина, дифтерит, сап! Ви чули, як хвалиться медицина, що вона вміє боротися з епідеміями, що вона способом завчасних щеплень уміє уникнути страшних і тяжких пошестей? Так, ви знаєте це. І щоразу запитуєте себе — а чи не можна зробити так, щоб пошестей тих і зовсім не було?

Нежить, катари, запалення, бронхіти, мігрені, хвороби серця, шлунка, нервових шляхів! Як звикли ми до явищ в нашому побуті, як звикли ми нехтувати ними — дурницями, не хворобами, а “нездужанням”! А чи знаєте ви, на скільки скорочує людське життя один бронхіт, на скільки довше жили б ви, якби минулого року не хворіли на коліт, і як радісно прожили б ви до кінця днів своїх, коли б не трапилося вам дістати цих проклятих перебоїв серця? Чи підрахували ви, скільки часу й творчої праці, таких потрібних людству, викрадають у людства ці прокляті дрібні хвороби? Кожний з людей досяг би втричі більше за своє життя, а зібрані докупи марно загублені години хвороб і нездужань склали б таку величезну силу енергії-праці, що нею можна було б за день зруйнувати старий світ і за рік збудувати інший, новий, незрівнянно кращий.

Хвороба! Чому не знищить її медицина? Це ж вона покликана боронити людський організм, боронити ціле людство!

Чому медицина тільки “лікує” хвороби, коли ми вимагаємо від неї зовсім знищити їх? Щоб цих хвороб зовсім і не було? Чому?

А тому, що з часів Гіппократа — першого сміливого систематизатора засад послідовної медицини — наука лікування людини немазаним, волами запряженим возом плентається в хвості історії. І людство, скалічене соціальними устроями, побудованими на експлуатації людини людиною, здобуло за цей час дві з половиною тисячі нових, раніше незнаних хвороб. Тому, що медицина тільки “лікує”. Тому, що медицина обрала за свій об’єкт тільки хвору, а не, як слід було б, здорову людину. Тому, що медик прибуває до хворого, як пожежник на пожежу гасити вогонь лиха, і, як пожежник, мало цікавиться тим, чи будують доми так, щоб пожежа була взагалі неможлива.

Що вміє сучасна медицина?

Вона вміє одрізати хвору ногу.

Але медицина не завжди вміє зробити, щоб нога не захворіла.

Геть медицину!

Хай живе медицина!

Соціальні хвороби може знищити соціальна революція, а не тільки медичний препарат. Бо соціальна революція тільки одна здатна знищити ту сферу, в якій розвиваються й множаться умови для пошестей та інфекцій. І соціальна революція тільки одна може дати медицині і найширші перспективи для лікування, і новий метод соціальної профілактики, що унеможливить виникнення й поширення соціальних хвороб.

Так геть медицину, відірвану від умов життя!

І хай живе медицина в спілкуванні з соціальною революцією!

19

Майданчик, на якому були розташовані будівлі Спектрарія, був зовсім безлюдний. Будівлі стояли самотні, полискуючи проти сонця своїми химерними скляними гранями. З-за кущів алеї назустріч експедиції з’явилася грандіозна постать асистента Ями. Він привітав усіх і пішов попереду. Думбадзе поцікавився в нього, чому це так порожньо на майданчику.

— Зараз опівдні, - відповів Яма, — саме почалися лікувальні процедури.

В кінці алеї, недалеко від великого корпусу з каменю й полотна, в зелені кущів показалася невеличка будівля, якої раніш подорожні не помітили: вона була зовсім захована в гущавині. Це був невеличкий одноповерховий домик з великими матового скла вікнами й плескатою покрівлею. Ввійшовши до нього, гості побачили, що й плеската покрівля була з такого ж матового скла.

— Це наша приймальня й сортувальня, — пояснив Нен-Сагор. — Сюди прибувають хворі, тут провадиться медичний огляд, і звідси їх направляють в той чи інший корпус, залежно від діагнозу.

В цей час покої приймальні були порожні: прийом закінчився. Обладнано покої приймальні було дуже доскот нально, — скрізь стояли різні лікарські пристрої, попід стінами височіли великі шафи з різними інструментами. Чергова фельдшерка — літня жінка, висока й кремезна — сиділа в останній кімнаті й писала щось у велику книгу. Вона гаряче привітала Нен-Сагора й віддала чемний уклін усім іншим. 3 сер О похмуро скосили очі на її голизну.

— Сьогодні прийнято двох, — поінформувала вона. — Вони прийшли з долини: старий чередник з-під Мардана та жінка здалеку, з Хагана. В старого чабана плеврит, я відіслала його в палату для катариків, в жінки тяжке запалення після хвороби, її я поклала до ліжка в палаті жіночих недуг.

— Добре, Надо, — сказав Нен-Сагор, — я буду в механічному корпусі. Ми почнемо з механічного, там зараз саме повне навантаження процедур. Це буде для вас цікаво.

Всі мовчки погодилися. Експедиція попростувала до великого кам’яного будинку.

За вхідними дверима був невеличкий вестибюль. У ньому стояло багато нош і колясок на пневматичному ході, Скляна кабіна ліфта чекала біля площадки.

— Нагору! — сказав Нен-Сагор, і Яма натиснув четверту кнопку: велика кабіна підняла нагору всіх разом.

Яма відчинив дверцята, і гості увійшли в півтемну кімнату, до якої світло проходило лише крізь її стіни з густо-матового скла. Якісь кольористі тіні ворушилися безперестанку там, по той бік матово-прозорих стін, відкидаючи сюди різноманітні химерні відблиски. Абсолютна тиша панувала довкола.

Яма відчинив шафу в стіні і, повернувшись, простяг гостям цілу купу якихось блискучих речей.

— Прошу всіх одягти окуляри, — запропонував він, — але добре запинайте сітку, щоб і найменший промінь світла не просочився під скло до очей: сила сонячного світла тут збільшена загалом рівно всемеро.

Сер Освальд Кеммері злякано заточився:

— Але ж ми згоримо всі?

Нен-Сагор і Яма посміхнулися, вони всміхалися самими губами — очей уже не видно було під потворними масками з темними лінзами.

— О, не турбуйтеся, — промовив Яма, — збільшено лише силу світлових променів, їх промениста теплота по збільшенню не сягає й сорока градусів Цельсія; що ж до інфрачервоних теплових променів, то вони цілком ізольовані: вони собі гріють мотор і крутять трибки цього ліфта… Всі готові? Тоді ходімо.

Він ще раз уважно оглянув, чи всі добре запнули захисні маски, й широко відчинив двері.

Дивне, зовсім незвичайне і несподіване видовище постало перед темними лінзами окулярів гостей.

Першої хвилини їм здалося, що сліпучі промені різноколірних кінематографічних юпітерів ударили їм звідусіль у лице. Широкі хвилі барвистих променів залили все перед ними і першої хвилини засліпили навіть крізь темні лінзи окулярів. Всі мимоволі позаплющували очі.

Коли за якийсь час вони наважилися розплющити очі, інше враження постало в їх свідомості. Здавалося, вони потрапили в саму периферію великої погідної райдуги. Ціла просторінь великого і розлогого залу тераси світилася, іскрилася, грала веселими, напрочуд яскравими, навдивовижу сильними, незбагненно чистими і ясними плямами всіх кольорів спектра. Яскраві червоні плями звивалися поруч тихих блакитних, густі зелені наче лежали важкими брилами поруч із грайливими й докучливими жовтогарячими, ласкаві й похмурі фіолетові забивали спеку ясно-жовтих, темні й спокійні сині висіли в повітрі, як серпанок передрання на морі.

Але такий вир кольорів тільки на перший погляд здався рухливим і живим. Кольористі плями-стьожки наче застигли великим віялом в просторіш покою, в суворій симетрії сонячного спектра: вони широко розливалися тут, біля входу до залу, і тікали вістрями довгих конусів кудись туди, до другого кінця приміщення: червоний конус, помаранчевий, жовтий, зелений, блакитний, синій і фіолетовий.

- Ідіть сюди, — почувся голос Нен-Сагора, — пройдіть у цей кінець, тут проміння не сліпитиме вам зір, бо ви стоятимете позад основи світлового віяла.

Всі навмання, на голос, рушили в другий кінець залу. Справді, за десять-двадцять кроків люди вийшли з яскравої кольористої пелени й стали в світловому затишку, куди падали лиш слабкі відблиски променів. Всі були дуже збентежені.

Тепер із спокійного затишку стало видно цілу внутрішність зали.

Це було велике приміщення, зовсім ізольоване від світла зовні. Зал був прямокутний, з площиною підлоги від 400 до 500 квадратних метрів. До стелі було не менше 7–8 метрів. Всі стіни й стеля були блискучо-білі — чи то з кахля, чи то емальовані: їх рівна шліфована поверхня чудово відбивала всі світляні промені. Така ж була й підлога. Це було царство світла, ні, царство кольорів. Царство кольорів і спокою: жодного звуку зовні не просякало сюди. Тільки чотири величезні вентилятори тихо шелестіли в чотирьох кутках.

В середині бічної стіни, на рівному віддаленні від її країв, стояв якийсь пристрій. Він був зовсім простої конструкції, на білому мармуровому п’єдесталі, на блискучій нікельованій дошці стояв нескладний механізм: два вертикальні триби, один горизонтальний, прямокутно до них. Вертикальні триби крутилися пасом, що йшов з-під підлоги крізь п’єдестал. Вони крутили горизонтальний триб. Рух механізму був зовсім повільний, його ледве можна було вловити оком. На горизонтальному трибі, на нікельованих суставах і кулькових підшипниках, разом з трибом тихо й спокійно оберталася висока, чистого кришталевого скла трикутна призма. Вона була метрів з два заввишки, її третя грань була в фокусі сонячного проміння, що спадало крізь відтулину згори. Триби годинникового механізму постійно обертали призму за світлом сонця. Всю світлову силу сонячного проміння приймали в себе три грані кришталевої тригранчастої призми і, розбивши його, могутній сонячний промінь, на його складові світлові, спектральні промені, жбурляли віялом спектра до протилежної емальової стінки залу.

Під цією стінкою у вирі веселки стояла споруда, схожа на амфітеатр. Це було велике чвертьколо, поділене радіусними бар’єрами на окремі стійла-кабіни. Бар’єри були на зріст людини, трохи вищі, з непрозорими дзеркальними поверхнями. Така ж дзеркальна була й внутрішня стіна чвертькола. Все світло, що потрапляло до кабіни, яскраво віддзеркалювалося від її стінок, не просочуючись до сусідньої. Таких кабін було сім. Рівними смугами, радіусним промінням від призми лягали в них різноколірні промені спектра: в одну лягав червоний, в другу — помаранчевий, в третю — жовтий, в четверту — зелений, в п’яту — блакитний, в шосту — синій і в сьому-фіолетовий. Механізм спектродайної призми й механізми, що обертали ціле чвертьколо з його кабінами, були точно припасовані й точно розраховані до спектрального конуса: в кожну кабіну лягав лише один промінь спектра, мішаний блиск

переходів одного кольору в другий лягав на горішній пруг міжкабінного бар’єра.

Крім цих семи кабін, відповідних до спектральних променів, по краях чвертькола було ще по одній кабіні. Але ці дві кабіни були герметично закриті. Білий алебастр покривав усі їхні стінки. Від залу їхні горла були закриті густим матово-чорним склом. Від цих чорних горл довгі й густі чорні сітки, як неводи рибалок, тяглися до самісінької призми, обхоплюючи таким чином цілий конус спектра: в промені, що линули там, таким чином не могла потрапити, проходячи по залу, ні одна людина. Зразу було зрозуміло, що там, між тих сіток, за непроточними чорними площинами, линуть невидимі — восьмий і дев’ятий — кольори спектра: інфрачервоний і ультрафіолетовий.

Тепер, роздивившись по залу і оговтавшись серед усіх його пристроїв, гості могли побачити й життя, яке було там, всередині семи кольористих кабін. В кожній кабіні вони побачили людину, що сиділа, лежала або ходила в яскравих і ясних променях приділеного їй кольору. Вони були зовсім голі, ці пацієнти, тільки на очах мали маски з темними лінзами. Вони недовго перебували в своїх кабінах, — за дві, три, найбільше п’ять хвилин з’являлася швидка постать санітара чи сестри, завинута в довгу чорну лискучу одежу, і виводила пацієнта з кабіни, з чвертькола, а далі й залу через двері в задній стіні. До вільної кабіни проводили натомість іншого пацієнта. Декотрих з одної кабіни безпосередньо переводили до другої, декотрих водили по трьох, чотирьох, а то й по всіх семи кабінах. Ці пацієнти не були зовсім голі: поперемінно їм запинали лискучими чорними запиналами то одну, то другу частину тіла. Позад чвертькола стояла темна огорожа — звідтіля з’являвся і туди зникав медичний персонал.

Як заворожені стояли гості в затінку залу і з неослабним інтересом роздивлялися на це чудне прекрасне видовище.

Від споглядання веселих, могутніх і яскравих променів спектра якась дивна, непереможна радість зростала їм у грудях, тихий спокій задоволеності ширився там і ріс разом із дужим припливом енергії та ентузіазму. Вони ладні були б повік лишитися тут і споглядати цю радість райдуги, це щастя кольорів… Навіть похмурі й споконвіку скептичні сакси — 3 сер О — повеселішали й випростали свої сутулі плечі.

Але тихий голос Нен-Сагора відірвав їх від цього стану щасливої прострації й повернув до дійсності.

— Ми повинні йти, панове, — говорив він, — не можна довго лишатися тут і споглядати велику таємницю сонячного променя: це шкідливо для організму. Ходімо на повітря, я дам вам пояснення.

Наче пробуджуючись від чарівного юнацького сну, виходили гості з палацу спектра…

20

Вийшовши з залу, всі зійшли поверхом нижче. Широкий темний коридор, освітлений кількома електричними лампами, простягався вздовж усього корпусу. Одна з його стін була кам’яна, пофарбована, з багатьма дверима до окремих кімнат. Друга стіна була з полотна. Яма спинився в кутку і дав рух якомусь механізмові. Зарипіли залізні кривошипи, і ціла ця стіна, як штора, звилася догори. Тепер коридор перестав уже бути коридором, — це була довга тераса. Сонячне світло залило її.

Мимоволі всі голови обернулися в бік сонця, і всі очі примружилися на його яскраве проміння: м’яко-жовтавою пеленою спадали на землю гарячі промені могутнього світла — сім кольористих променів сонячного спектра діяли всі разом і, змішуючись, утворювали цей звичайний, “білий” сонячний блиск.

Нен-Сагор одчинив двері останньої кімнати.

— Прошу, панове, — сказав він, — тут вам буде спокійно, і я зможу зробити вам короткі найперші пояснення. Тоді ввечері, оглянувши всі відділи моєї амбулаторії, ми зробимо й загальні підсумки.

Він відсторонився і дав пройти всім.

Це був великий лікарський кабінет, обладнаний за останнім словом лікарської техніки. Сотні інструментів, пристроїв були розташовані в кутках та попід стінами кабінету або стояли й лежали у великих скляних шафах.

— Це кабінет мого найстаршого асистента. Ями, — сказав Нен-Сагор.

Яма вклонився.

— Сідайте, панове.

Всі розташувалися у великих кріслах, оббитих клейонкою. Яма подав воду й цукерки.

— Це найкраща пожива для людини з піднесеним настроєм, замість тютюну. Вода й цукор.

Думбадзе, проте, запитав дозволу закурити. Це йому дозволено. 3 сер О приєдналися до нього й закурили свої жахливі сигари.

Нен-Сагор сів до письмового столу й розгорнув великий аркуш білого паперу, що лежав тут же на столі. Це була якась діаграма.

— Так от, панове, — почав він, — два слова про сонячне світло, лише про світло, як таке. Пізніше мені доведеться докладніше говорити про саме сонце, як енергетичну основу, але зараз я дам пояснення тільки по суті тих медичних процедур, які ви щойно спостерігали в спектральному залі. Всі ці лікувальні процедури побудовано виключно на сонячному промінні, на його величезних і чарівних властивостях.

Серед присутніх перебіг легкий рух. Всі присунулися ближче. Навіть сер Олівер Вебенс виразив на своєму обличчі деяке зацікавлення. Думбадзе й Коломієць повиймали блокноти. Нен-Сагор помітно хвилювався.

Назад Дальше