— Що знає сучасна медицина про сонячне світло? — тихо сказав він. І хоча з цим запитанням він звертався, власне, тільки до самого себе, сер Овен Прайс визнав за потрібне негайно ж відгукнутися:
— Вона має цілу галузь сонцелікування — геліотерапію.
— Так, — погодився Нен-Сагор, — вона її має. Сучасна медицина має цілу галузь сонцелікування — геліотерапію. А що має геліотерапія?
3 сер О всі разом, не розуміючи, здвигнули плечима. Проте Нен-Сагор не дав жодному з них заговорити.
— Треба констатувати, що сучасна офіціальна геліотерапія абсолютно не вміє використати тих обширних знань про сонячне світло, якими володіють інші науки про сонце. Справді, які методи лікування сонячним промінням і сонячним теплом відомі сучасній геліотерапії? їх навдивовижу мало. Я не буду несправедливий, коли скажу, що всі методи сучасної геліотерапії сходять… сходять до…
— До приморського чи гірського пляжу? — раптом допоміг йому Думбадзе. Три здивовані, обурені й гнівні погляди 3 сер О були йому за нагороду. Нен-Сагор радісно підхопив цю фразу:
— Саме так! До приморського або гірського пляжу. Тисячі хворих, що слабують на найрізноманітніші хвороби і відповідно до того потребують і різних методів лікування, простісінько кладуться на пляжі і вилежуються під палючим сонячним промінням, що лікує одного, а вбиває двох.
— Дозвольте! — не витримав сер Овен Прайс, — а дозування? Геліотерапевт суворо дозує сонячне світло для різних хвороб.
— Дозує! Тільки — дозує: більшого він і не вміє робити. Розгорніть перший-ліпший підручник сучасної геліотерапії — і що ви знайдете там? Ви знайдете там заповіді сонцелікування, що перша з них говорить: “При невмілому поводженні з сонцем, при недозованому й надмірному використанні сонячних променів ціла справа сонцелікування не тільки тратить свій сенс, а більше — може обернути цілющу сонячну променисту енергію на страшну руїнницьку силу…” Це надзвичайно правильно, але як кінчає цю тезу сучасна геліотерапія? Вона кінчає її так: “Отже, повне використання цілющої сонячної енергії приступне тільки цілком здоровому організмові…” Тобто сонце може лікувати… здорових! Надзвичайно дотепно! Виходячи з цієї безмежно дотепної формули, сучасний геліотерапевт будує цілу свою систему дозування. Він дозволяє здоровому повно користатися із сонячної цілющості, кволому — менше, а зовсім хворого він зовсім ізолює від сонячного проміння: він не дозволяє йому користатись сонячним світлом. Який же сенс цього дозування і цілої сучасної геліотерапії? Це нужденно!
Сер Овен Прайс змінив свій вираз обличчя. Воно висловлювало його думку: “Говоріть, балакайте, ми вже чули про це у вашій доповіді на зборах Королівського медичного товариства. Сперечатися з вами ми не будемо, бо інакше б ми й не приїхали сюди. Але дозвольте це ще раз занотувати і тим ствердити всі наші прогнози…” Він навіть, відповідно до цієї думки, поглянув на Альберта Сю, і старий архіваріус, меткий і здогадливий, цілком точно занотував цю дарма що невисловлену вголос думку.
Всі помовчали деякий час, поки Коломієць не порушив мовчанки чисто об’єктивним, на його думку, зауваженням:
— Це правда. Але й за такого нужденного використання цілющих властивостей сонця ми всі знаємо, який надзвичайний ефект має від нього здоров’я людини…
— Якщо цей ефект, ставши на користь одному хворому органові, не викличе захворювання іншого, може, й здорового перед тим органа, — відказав Нен-Сагор. — А ви можете уявити собі, який буде цей ефект, якщо використання цілющих властивостей сонця поставити в повному обсязі, а головне, в суто науковій інтерпретації? Щоб ізолювати хворий організм від шкідливих для нього властивостей сонячного променя, не ізолюючи в той же час його від сонця зовсім, тобто — від корисних для цього хворого організму властивостей сонячного проміння?
- Індивідуальний підхід до кожного хворого! — захоплено вигукнув Думбадзе. — Це надзвичайно вірно! Старі геліотерапевти — запеклі механісти! Вони традиційні носологи і свої перші кроки на шляху опанування поступової носунтології роблять надзвичайно несміливо. Наша медицина… — але тут він запнувся.
Нога Коломійця вже давно й боляче тисла йому мозоль під столом. Здивовані фізіономії трьох поважних ескулапів непевно і з явною підозрою оберталися до нього.
Рятуючи своє інкогніто, Думбадзе ще більше розгубився і закінчив уже зовсім недоречно:
— Я, проте, профан у цьому і, гм, висловлюю тільки свою некомпетентну думку…
— Не тільки це, — підхопив зразу Нен-Сагор, — справа не лише в змаганні між реакційною носологією[16] та поступовою носунтологією.[17] Головне в тому, що сучасний геліотерапевт зовсім не знає тих ліків, які прописує своїм пацієнтам. Він зовсім не розуміє джерела тієї цілющої енергії, якою береться лікувати: він не знає сонця!
— Хо! — тільки й зміг протиснути через свою здивовану й обурену горлянку сер Олівер Вебенс.
— Дозвольте! — аж підскочив сер Освальд Кеммері.
— Ну, знаєте… — розвів руками сер Овен Прайс.
— Не знає! — вперто й гнівно повторив Нен-Сагор.
Думбадзе й Коломієць на цей раз присилували себе промовчати.
— Не знає! Він безпорадно опустив руки перед фактом, що одна хвороба боїться сонячного проміння, а інша, навпаки, ще буйніше розвивається. Бо йому ще не зовсім ясно те, що звичайний “білий” сонячний промінь, тобто сполучення дев’ятьох складових спектральних променів, — це щось подібне до складної мікстури, змішаної з багатьох ліків. Така мікстура допомагає, певна річ, від якоїсь хвороби, але буде шкідлива для іншої, хоча кожний окремий з її складових хімікалій може лікувати ще й інші хвороби, йому ще далеко не ясно, що хворий, який нездатний вживати змішаного “білого” сонячного світла і який, за порадою традиційного терапевта, ізолюється взагалі від сонця, — може користатися цілющими властивостями сонячного світла, якщо в цьому світлі ізолювати ті з променів спектра, що йому шкідливі, й опромінювати його тільки корисними й потрібними йому променями сонячного спектра!
Думбадзе знову зірвався і хотів був перепинити Нен-Сагора, але Коломієць вчасно його стримав! 3 сер О зовсім ніяк не реагували на Нен-Сагорову мову, — вони ображено залізли під маску скривдженої невинності, - і Нен-Сагор міг без перешкод викладати свої думки. Це він і робив, поки схвильований Думбадзе тричі вставав і сідав на своє місце і, нарешті, закінчив на тому, що почав нервово мацати себе по кишенях, наче саме там шукав способів заховати своє прокляте інкогніто.
— Адже сучасна фізика й хімія дають медицині величезний матеріал, цілу науку про сонце та його вплив на живу тканину, на живі клітини. Сонячний промінь, такий химерний і незрозумілий першому-ліпшому геліотерапевтові з приморського пляжу, такий небезпечний у руках профана, може обернутися на колосальне джерело людського здоров’я, коли покликати на поміч всі знання фізики й хімії. Що знає сучасна геліотерапія про сонячне світло, як таке, про цілющі властивості “білого”, тобто змішаного сонячного променя? Вона…
Думбадзе нарешті перестав мацати себе по кишенях, — він знайшов, що шукав.
З внутрішньої кишені він вийняв бумажник, а з нього добув невеличкий клаптик газетного паперу — звичайну собі газетну вирізку. З тріумфальним виглядом він поклав її на стіл перед Нен-Сагором. Нен-Сагор не встиг глянути не неї, докінчуючи свою мову:
— Сучасна геліотерапія в загальних рисах знає таке: сонячне світло збуджує людський організм, сонячне світло підвищує кислотні процеси, сонячне світло викликає гіперемію периферійних жил, тобто гонить кров від глибоких жил і тим знижує кров’яний тиск. Сонячне світло підвищує температуру тіла, сонячне світло прискорює і тим поглиблює дихання, сонячне світло прискорює газовий обмін речовин, сонячне світло, діючи через центральну нервову систему, змінює нервово-м’язовий апарат. Це все. Як це багато! Але заразом, — як це загально, як це ненауково! — Тут Нен-Сагор на мить спинився і поглянув на газетну вирізку, запропоновану йому Думбадзе.
На жаль, вона була писана російською мовою, і Нен-Сагор не міг збагнути її змісту. З жестом нерозуміння він повернув її Думбадзе.
— Наша заслуга — “сонцепоклонників”, як охрестив мене з моїми однодумцями сорок сьомий з’їзд Королівського медичного товариства, саме в тому, що ми насамперед фізико-хіміки, а тоді вже — медики. Наша геліотерапія тим і різниться від консервативної офіціальної геліотерапії, що ми використовуємо абсолютно всі знання фізики й хімії та ще самі працюємо в галузі експериментальної фізико-хімії як дослідники — ніяк не більше, і жодного знахарства тут, певна річ, нема! Суть лише в тому, що ми — “сонцепоклонники”, - використовуючи сонячний промінь для медичних процедур, не беремо його таким, яким він спадає на нашу землю, а, як і слід фізико-хімікам, розкладаємо на його складові світло- і теплочастини. Ми маємо справу не просто з сонцем, а з його
21
Місіс Ліліан була дуже стурбована.
Принаймні вона навіть забула привітатися до присутніх. Вона просто пройшла до діда й заговорила до нього дуже швидко, гаряче й схвильовано.
Ніхто з присутніх, крім асистента Ями, не міг зрозуміти її, бо говорила вона мовою гінді. Але, безперечно, вона прийшла з якимось дуже важливим повідомленням, бо, тільки почувши її перші слова, асистент Яма зірвався з місця й підійшов ближче.
3 сер О сполохано насторожилися.
Альберт Сю, тільки тепер здобувши змогу випростувати над стенограмою втомлену руку, поглянув на місіс Ліліан більше з подякою, ніж з цікавістю.
— Але ж, — пробурмотів сер Овен Прайс, відкопиливши губу, — місіс Ліліан не може похвалитися своєю чемністю: вона так раптово вдерлася сюди, що навіть перелякала мене. Навіть якби сталася десь поблизу пожежа, то й тоді…
— Пожежа? — злякано сахнувся сер Олівер Вебенс. — Де пожежа?!
Він до нестями боявся вогню. Крім того, він трохи задрімав під кінець Нен-Сагорової промови, і розбудив його не так прихід місіс Ліліан, як шепіт його колеги з цим страшним словом — пожежа!
Нен-Сагор у цей час рвучко встав.
— Я прошу пробачити мені, - промовив він і хутко попростував до дверей.
Місіс Ліліан пішла за ним. Яма теж нерішуче подався за ними.
— Це мені подобається! — розвів руками сер Овен Прайс. — Нас лишити самих! Нехай навіть трапилося якесь нещастя, але не можна ж так, не попередивши…
— Дійсно, — сер Кеммері теж звів плечі з пихою стопроцентного джентльмена. — Але чи й можна шукати чемності в цій… дикій країні?
Сер Олівер Вебенс негайно ж погодився з своїми двома колегами.
— Як вам сподобалася критика сучасної геліотерапії? — звернувся сер Овен Прайс, терапевт, до Думбадзе. — І це він говорить нам, терапевтам, просто в лице… Альберте, ви все справно нотуєте?
— Так, сер, — схопився клерк, — я нотую все дуже справно.
Коломієць не стерпів і, залишивши Думбадзе в приємній компанії трьох набундючених ескулапів, тихо вийшов з кімнати. Цікавість тягла його навздогін за Нен-Сагором.
В коридорі не було нікого. Кабіна ліфта була внизу. Коломієць перехилився через поручні сходів і побачив Яму, що сходив униз. Швидкою ходою Коломієць пішов за ним. На третьому повороті він його наздогнав.
— Що там трапилося? — спитав він Яму. — Може, потрібна й наша допомога?
Яма нічого не відповів. Він тільки зробив короткий рух рукою, запрошуючи Коломійця йти за ним. Вони вийшли в палісадник.
Несподівана й дивна картина чекала там на них.
Десять кроків від будівлі, на широкій стежці, стояли Нен-Сагор з місіс Ліліан. Вони були не самі. З півста чудних постатей оточували їх. Це не були красиві тубільці з Геліополя, це не були різноколірні хворі з Спектрарія. Це був гурт людей звідтіля — з долини, з-за гір. Можливо, чабани, можливо, селяни й робітники з долинних селищ. Їхнє соціальне положення виказували їхні чорні загрубілі руки, їхні обвітрені, загартовані й вимучені працею обличчя, їхня одежа, нарешті, лахміття, важке взуття, засмальцьовані шаровари, подерті сорочки. Лише деякі мали піджаки чи баранячі кожушки.
Вони всі стояли зараз довкола Нен-Сагора з похмуро похиленими головами, з сумними й жорстокими лицями і мовчки слухали енергійну голосну мову старого лікаря. Нен-Сагор жестикулював — і вони тихо стежили за його рухами. Нен-Сагор щось з’ясовував їм, переконував їх — і вони реагували на його мову важким похитуванням голів, — розпатланих, невиспаних, чимсь заклопотаних голів. Вони, очевидно, погоджувалися з тим, що говорив їм старий лікар, але вони не відступалися од свого і чогось уперто домагалися.
В цей час заговорила місіс Ліліан. Вона заговорила ще голосніше за свого діда, і мова її була пристрасна, гаряча, запальна. Місіс Ліліан щось обіцяла їм — вони задоволено гули їй у відповідь. Місіс Ліліан зверталася до діда — і вони всі підтримували її глухим рокотом притишеної мови.
— Що таке? Що сталося? — запитав Коломієць в Ями. — Що це за незвичайні тут люди?
Яма відповів: