— Панове, — виразно сказала тоді місіс Ліліан, і голос її лише трохи розхвильовано тремтів, — я ж не скінчила. Ми ж маємо ще висновки лікаря Нен-Сагора, висновки, що хоч і походять та постають з суто наукових медичних основ, самі з себе, проте перестають уже бути науковими твердженнями і обертаються на твердження суто політичні…
Ось воно! Так, так, здається, зал трохи поспішив? Ось де наготовлений удар в лице. “Ну й онука! — підбадьорливі посмішки знову виринули з різних кутків залу. — Слухайте, слухайте!”
Джералд Вейс розчаровано клацнув своїм апаратом і припинив писати фейлетон: обсяг скандалу, здається, зменшувався.
Місіс Ліліан обернулася до залу.
— Лікар Нен-Сагор дозволив собі сказати, що з усіх країн він лише за східним бар’єром знаходить умови, сприятливі для розвитку його методу, тобто нової медицини. Що повинен сказати на це кожний лікар із здоровим глуздом? Він повинен сказати, що, дійсно, умови нашої держави, соціально-побутові умови, капіталістичні…
Далі місіс Ліліан все ж таки не дали говорити. Лорд Мерфі, на цілу Англію уславлений меценат медицини, славнозвісна політична постать, найстаріший у палаті лордів і почесний член Королівського медичного товариства, тяжко зомлів… Обурені вигуки залу, здається, загрожували капітальним трьохсотлітнім стінам Іст-Малійського абатства. Місіс Ліліан встигла ще гукнути: “І лікар Нен-Сагор правий: тільки в суспільстві, яке…” — але її вже ніхто не слухав і не чув. Всі найкращі медики кинулися до крісел лорда Мерфі, всі гукали, всі лементували, всі махали руками, палицями й милицями, сер Джордж калатав у срібний дзвіночок з інкрустаціями…
Сорок сьомі річні збори Королівського медичного товариства були схожі на сесію східної палати парламенту. Десятки поважних, прославлених ескулапів старої Англії тислися до кафедри й вимахували кулаками, — ніхто й сподіватися не міг, щоб з їхніх склеротичних горлянок могли вилітати такі сильні й високі ноти. Ніхто й сподіватися не міг, щоб їхні подагричні ноги так шпарко бігали. Ніхто й сподіватися не міг, щоб їхні ревматичні руки могли б так дужо вимахувати важкими стеками з коштовними головками. У лорда Мерфі виявився удар, а не звичайне зомління. Ще чоловіка з десятеро закотили очі й залементували в тяжкій істериці. Сер Джордж Дембі стояв ні в сих ні в тих. І тільки один Джералд Вейс знайшов у собі сили сфотографувати це бойовисько в Іст-Малійському абатстві.
Ні сер Джордж Дембі, ні його найстаріший архіваріус, ні самі стіни ветхого Іст-Малійського абатства не пригадують подібного скандалу.
3
Ні лікар Нен-Сагор, ні його онука місіс Ліліан Нен-Сагор, відомий науковий теоретик і молодий у Лондоні терапевт, не читали сьогодні екстрених випусків вечірніх газет. Просто з Іст-Малійського абатства, з незакінченого вранішнього засідання медичного товариства, вони проїхали таксомотором до готелю “Стара Англія”. В готелі “Стара Англія” лікар Нен-Сагор завжди спинявся, коли одвідував острів. А острів одвідував Нен-Сагор не частіше одного разу на два-три роки.
Місіс Ліліан теж поїхала з дідом до готелю, а не додому, — вона вважала, що сьогодні її присутність конче потрібна старому лікареві. І вона була права:, старий лікар Нен-Сагор був схвильований і майже хворий. Він ледве вибрався з автомобіля і без сторонньої допомоги де здолав би дійти до ліфта. Місіс Ліліан і помічник швейцара допомогли йому.
Разом з таксомотором Сагорів до під’їзду “Старої Англії” підкотили ще з десять машин: десять спритних репортерів жадали мати аудієнцію в сера Сагора або ж у місіс Ліліан Нен-Сагор. Всі десять не проминули сфотографувати обох вигнанців Королівського медичного товариства в трьох позах: під час виходу з авто, на сходах готелю, коли місіс Ліліан з помічником швейцара підтримували розбитого лікаря, і біля ліфта. Всі три фотографії з’явилися в ранішніх газетах з підписом: “Бог карає єретиків і ренегатів. Лікар Нен-Сагор постарів і не може сам зійти на сходи свого дому”.
Але місіс Ліліан біля самісінького носа першого з десятьох репортерів щільно зачинила двері й замкнула їх на ключ. Потім вона подзвонила до служниці і протелефонувала їй три накази. По-перше, до десятої години ранку нікого до лікаря Нен-Сагора не пускати, тим паче — ніяких репортерів чи інтерв’юерів. По-друге, не купувати й не приносити вечірніх газет. І по-третє, подати холодний чай, содової, сандвічів і гумову грілку.
Після того місіс Ліліан подзвонила до себе додому і розпиталася, як там кохана Елі, трирічна її дочка, та чи повернувся із школи Мак, її десятилітній син. Вона попросила міс добре доглянути за дітьми якийсь тиждень, бо протягом цього тижня місіс Ліліан не думала повертатися додому: вона не могла лишити діда самого. Вона послала ще дітям поцілунок і розпорядилася повісити на дверях кабінету аншлаг про те, що протягом цього тижня вона не прийматиме хворих.
Місіс Ліліан, може, вперше за життя, виказала себе наївним дівчатком: їй не було чого турбуватися про такий, аншлаг: жоден джентльмен уже не піде на прийом до колись славного і модного терапевта, Ліліан Нен-Сагор. Англійський джентльмен не дарує скандалу.
Покінчивши з усіма справами, місіс Ліліан повернулася до діда.
Старий Нен-Сагор сидів там же і в такій самій позі, як його допіру лишила онука. Він сидів на твердому стільці біля дверей, зігнувшися на руки. Капелюха він забув скинути, і він зсунувся йому на лице, прикривши очі. Права рукавичка валялася зібгана долі.
— Діду, — сказала місіс Ліліан, — я гадаю, вам зараз найкраще буде лягти.
— Я гадаю теж, — покірно відповів старий лікар, так само, як і онука, мовою хінді.
— Ходімо, я наготовила вам постіль.
Старий лікар покірно встав, поклав капелюх і пішов за онукою.
Місіс Ліліан укрила діда пледом, поклала грілку до ніг і подала йому холодного чаю.
— Ви повинні випити чашку, — сказала вона, — і з’їсти два сандвічі. Мені здається, в такому стані вам буде зовсім зайве обідати.
Старий лікар і на цей раз покірно виконав наказ своєї онуки.
— Елі й Мак дзвонили мені зараз телефоном, вони просили поцілувати дідуся, — і місіс Ліліан нахилилася до діда. Вона двічі поцілувала його в холодне зморщене чоло. Старий лікар тихо всміхнувся.
Після цього місіс Ліліан запнула штору й легко навшпиньки вийшла до приймальні. Там вона налила собі содової, відчинила вікно й сіла, спершися на лутку.
Вікно приймальні лікаря Нен-Сагора виходило на передній фасад “Старої Англії”. Переднім фасадом “Стара Англія” стояла на широкому бульварі Вест-Енда. Місіс Ліліан, навіть не висуваючись з вікна, могла бачити всю східну частину Меферстріту. Меферстріт весь день стояв порожній і тихий: він був у затишній аристократичній частині Лондона, і його мешканці не покидали своїх домів раніш сьомої-восьмої години ввечері. З сьомої-восьмої години починався рух і тисячі автомобілів враз запруджували розлогі асфальти стріту.
Місіс Ліліан дивилася з височини третього поверху на лавину моторів і не бачила їх. Ясне як день освітлення Меферстріту було наче замале для стомлених очей місіс Ліліан. Але слух місіс Ліліан, дарма що не менш стомлений, чудово реагував на всі звуки Меферстріту. І з-поміж усіх гучних і дошкульних звуків вечірнього буржуазного міста над усе дошкульніші були вигуки вечірніх газетярів. Їх, правда, майже й чути не було, бо в цьому аристократичному закуткові Лондона регламент вуличного життя забороняв торгувати, а тим більше гукати газетярам, але іноді їхні вигуки проривалися з сусідніх перехресних магістралей. Головне ж, вухо місіс Ліліан, проти волі, само шукало ці прикрі, вразливі й дошкульні вигуки.
— Нечуваний скандал на річних зборах Королівського медичного товариства! — як один, гукали всі газетярі. -Лікар Нен-Сагор і його онука, лікар Ліліан Нен-Сагор…
Місіс Ліліан допила содову й зачинила вікно: вона не хотіла читати вечірніх газет. Потім вона подзвонила й попросила подати їй з ресторану обід.
Місіс Ліліан так і не прочитала сьогоднішніх вечірніх газет, отже, й не знала всіх сенсацій сьогоднішнього ранку й дня: відомо ж, що всі сенсації потрапляють виключно у вечірні газети. А серед цих сенсацій на першому місці, попереду одинадцятої папської булли із шостою анафемою на Радянський Союз, попереду тридцять сьомої кризи польського кабінету, попереду звітів про повстання в Індії, на Мадагаскарі, на Новій Зеландії, на островах Фіджі і на Сандвічевих островах, попереду опису карнавалу в новому палаці оселедцевого магната Англії — попереду всього була інформація про скандальний виступ індійського лікаря Нен-Сагора на річних зборах медичного товариства. Інформація була зовсім коротенька, не довша як на тридцять рядків, але заголовок до неї забирав півтори подвійних шпальти й надрукований був сотим кеглем[4] чорного шрифту. В змісті він теж не претендував на скромність. Ось він на ваш суд:
“ЩЕ, ЩЕ І ЩЕ РУКА МОСКВИ!”
В самій інформації коротко переповідався процес інциденту: виступ Нен-Сагора, реагування залу, ганебний вискок (газети саме так висловлювалися) місіс Ліліан, але ні словом не згадувалося про суть самого виступу Нен-Сагора, про тези його доповіді, про сенс його наукових винаходів і пропозицій. Кореспонденти газет виправдувалися браком місця і обіцяли про все це найдокладніше подати в ранішніх виданнях. Лише мимохідь згадувалося де-не-де в обуреній саркастичній формі про низьке походження лікаря Нен-Сагора і про те, що кров його батьків таки виказала себе в науковій теорії нащадків. В одній газеті недвозначно писалося про те, що своєю науковою гіпотезою (цей вислів, певна річ, писався в лапках) божевільний індус Нен-Сагор не хотів нічого іншого, як спропагувати ветху єресь злочинної секти індійських чи то вогнепоклонників, чи то сонцепоклонників. Але найбільше приділяли місця газети, певна річ, скандальній заяві самого Нен-Сагора та його онуки, в якій вони неприховано заявили свої симпатії до східного варвара. Зміст цієї заяви також не переказувався, лише коментувався здогадами про шляхи зв’язку між лікарем Нен-Сагором та радянським торгпредством, про революцію в Індії та її “залежність” від Москви.
Соціалістичний листок, куди подав інформацію Джералд Вейс, дав своїй інформації інший заголовок. Він назвав її так: “Підозріле єднання чистої науки з нечистою політикою”. Крім усіх інших відомостей, аналогічних до таких же і в інших газетах, соціалістичний листок нагадував про те, що маєток лікаря Нен-Сагора в Північному Індостані — Нурі знаходиться надто близько від радянських кордонів. Соціалістичний листок, як і личить “соціалістичному” листкові, закликав військове міністерство й інтелідженс сервіс[5] бути пильними…
Місіс Ліліан не читала вечірніх газет. Пообідавши, вона сіла до бювара й написала довгого листа. Листа вона заадресувала Ансарі Манаті, її чоловікові, в Пешавар. “До швидкого побачення, друже”, - закінчувала вона свого листа.
Після того місіс Ліліан загасила світло і, зібравшися лягти тут-таки, в приймальні діда, зазирнула спочатку у його спальню.
Старий лікар Нен-Сагор не спав. Він лежав горілиць і широкими очима дивився в стелю, його вісімдесят четвертий рік глибоко вирізбився на худому, смуглявому і досі майже молодому обличчі.
4
Точно о десятій Джесі, служниця при номері лікаря Нен-Сагора, подзвонила до місіс Ліліан.
— Місіс, — сказала вона, — у вестибюлі готелю цілий натовп чекає на згоду сера Нен-Сагора побалакати з ним. Накажете принести до вас картки чи вийдете до відвідувачів самі?
— Принесіть картки, Джесі, - відповіла місіс Ліліан.
Джесі негайно прийшла з книгою для відвідувачів. Місіс Ліліан розгорнула сьогоднішню сторінку. На сторінці було сорок три записи.
“Ого! — подумала місіс Ліліан, — а я вже гадала, що більше ніколи ні одного запису не буде в приймальній книзі дому Нен-Сагорів. “Темпора мутантур” — стара Англія зраджує себе”.
Вона присунула книжку до себе і почала серед ряботиння прізвищ шукати друзів.
Перші тридцять дев’ять записів були дуже подібні один до одного: за кожним, прізвищем стояла ще назва якогось видання чи газетного агентства. Це тридцять дев’ять репортерів, у порядку живої черги, добивалися бачити лікаря Нен-Сагора або місіс Ліліан Нен-Сагор. “У справах преси” — дописано було до кожного запису. Місіс Ліліан проминула їх усіх гуртом. Сороковим був записаний кравець Нен-Сагора, він прийшов одержати на свої рахунки: дійшлий брюкмахер уже прочув про події вчорашнього дня і не хотів рискувати своїм заробітком, він мав досвід на оскандалених джентльменах.
— Передайте йому, — сказала місіс Ліліан, відраховуючи Джесі з свого портмоне всю суму, проставлену в рахунках.
— Стривайте, Джесі, - спинила її місіс Ліліан, коли Джесі рушила до дверей, — сорок перший тут швець, він також прийшов по гроші. Передайте і йому.
Місіс Ліліан відрахувала ще грошей і повернулася до книги.
Сорок другим був записаний містер Конрад Каней, поставщик хімікалій і агент торгового дому “Вебл, Ульман і Каней у Лондоні”. Він прийшов з договорами й векселями Тооговий дім “Вебл, Ульман і Каней” постійно постачав матеріал в Нурі.
- І цей злякався, — посміхнулася місіс Ліліан. — Джесі, ви попросите містера Канея почекати у вестибюлі десять хвилин: я прийму його сама.
Нарешті, сорок третім і останнім був записаний сер Ів Монтеві, перший і генеральний секретар Королівського медичного товариства, “разом з шостим секретарем, Альбертом Сю, — стояло в дужках, — у справах обох сторін”. Місіс Ліліан на мить замислилася над підписом сера Іва Монтеві.
— Вони прийшли повернути мені й дідові наші членські візи…
І місіс Ліліан звелася.
— Джесі, скажіть серові Івові Монтеві, що не далі як за десять хвилин сер Нен-Сагор буде до послуг. Попросіть сера Іва Монтеві прийти сюди.
Після цього місіс Ліліан взяла вранішні газети.
Ось що писав “Таймс”:
“Вчорашній скандал у Королівському медичному товаристві збудоражив цілий науковий світ. Сьогодні вранці наша редакція одержала понад триста листів від славних діячів науки з протестом проти ганебного й зрадницького виступу індуського знахаря Нен-Сагора. Наукова громада з обуренням викреслює із своїх списків комінтернівського запроданця, що нечесним шляхом проліз був у чесні кола славетного Королівського товариства медиків”.
Це було все.
В “Дейлі телеграф” місіс Ліліан знайшла ще інформацію про те, що божевільні ворожбитські Сагорові ідеї зустріті були на засіданні гомеричним реготом усіх зборів, його безглузді гіпотези й висновки доводять тільки одне, що громадянин Сагор взагалі не лікар і шість десятків літ тільки дурив суспільність, шахрайськи пролізши в члени медичного товариства.
Приблизно те саме було ще в півдесятку вранішніх видань. Всі вони дуже охоче натякали на якесь темне минуле лікаря Нен-Сагора, робили здогади про його зв’язки з революційними колами, з робітничою опозицією, комуністами й анархістами, інші — навіть з кримінальним елементом. Але жодна з газет не згадувала й півсловом про суть самої наукової доповіді Нен-Сагора, її постулатів. Нен-Сагора ганьбили й чорнили перед усім світом за його нібито зрадницьку заяву, але ні цієї заяви, ані, головне, матеріалів, що на їх підставі лікар Нен-Сагор зробив цю заяву — його наукових висновків, — жодна з газет не подавала.
Це було зрозуміло. Видавці потурбувались викреслити переказ наукової теорії Нен-Сагора, справедливо побоюючись, що, перечитавши її, і найгірший дурень королівства може самохіть дійти тих політичних висновків, що їх дійшов тихий і, за всіма попередніми ознаками, аполітичний лікар у далекій Індії.
Про місіс Ліліан газети висловлювалися ще стриманіше. “Таймс” і зовсім обережно, навіть благородно, оцінював її виступ. Кореспондент газети “Таймс” в тонах глибокого жалкування писав про те, що Лондон добре знає гарячу, експансивну й не завжди стриману вдачу цієї популярної і навіть модної лікарки. Її нестримні й трохи навіть скандальні виступи минулих років проти свого ж діда з його науковою теорією — тому найкращий доказ. Певна річ, що ці ж таки виступи можуть промовляти лише на користь місіс Ліліан, реабілітуючи її перед науковим світом: кожному ж джентльменові зрозуміло, що, бувши і лишаючись запеклим ворогом дідових знахарських теорій, місіс Ліліан на цей раз виступала на оборону дідової доповіді тільки через свою експансивність та через глибокі родинні почуття, — в родинному засліпленні воліючи будь-як затушкувати скандальний виступ свого діда. Певна річ, що й ганебної підтримки зрадницької політичної заяви Нен-Сагора місіс Ліліан допустилася тільки в тому ж родинному засліпленні…
Місіс Ліліан розгнівано зім’яла зошит газети і жбурнула його додолу.
Але інші газети не посідали такої доброзичливої позиції до місіс Ліліан. Вони ганьбили її поруч із дідом, і називали знахаркою, шахраєм і запроданцем. Місіс Ліліан з більшим душевним спокоєм перечитала ці побрехеньки. Вони навіть розважили її і дещо звеселили.