Проте, розгорнувши сторінки “Дейлі Гералд”, місіс Ліліан перестала веселитися. “Дейлі Гералд” про Нен-Сагора й згадувала мало. “Дейлі Гералд” головним чином писала саме про неї, про місіс Ліліан.
Замітка “Дейлі” йшла під великим чорним заголовком: “Де шукати причин скандального виступу лікаря Нен-Сагора в медичному товаристві?” І газета, забувши взагалі про самого Нен-Сагора, чорним шрифтом повідомляла англійських джентльменів про те, що, як виявилося з певних джерел, місіс Ліліан Нен-Сагор… є… не хто інша… як… соціалістка! На доказ свого сенсаційного викриття газета друкувала поруч відбиток з партійного квитка громадянки Ліліан Сагор, де виразно можна було розібрати, що Ліліан Сагор належить до соціалістичної партії з 1921 року… З 1921 року! Жах!.. Десять літ громадянка Сагор підло дурила цілу Англію і своїх пацієнтів… Ха-ха! Що ж тут дивного, що її дід договорився мало не до комуністичної революції, це ж очевидно, що він комуніст і, хто знає, може, член того самого Комінтерну…
Місіс Ліліан відклала газету набік. Десять хвилин минуло, і в двері вже стукала Джесі. Перший секретар Королівського медичного товариства жадав бачити лікаря Нен-Сагора.
Місіс Ліліан пройшла в спальню Нен-Сагора. Нен-Сагор, давно одягнутий, сидів біля свого чемодана.
— Я сьогодні їду, Лі, - сказав він місіс Ліліан. — Дякую тобі дуже, що ти вчора потурбувалася за мене. Я гадаю виїхати в сім сорок.
— Добре, діду, — відповіла місіс Ліліан. — Але перед тим вам доведеться все ж таки побалакати з сером Монтеві. Він ще зрання чекає на вас.
Старий лікар невдоволено й болісно скривився:
— Я не хотів би цього, Лі…
— Я розумію, діду, але закони острова цього вимагають. Я гадаю, сер Монтеві прийшов з нами остаточно покінчити, — місіс Ліліан підбадьорливо посміхнулася дідові.
— Добре, Лі, - покірно згодився Нен-Сагор. — Якщо закони вашого острова такі, то я постараюся їх додержати.
5
Генеральний секретар Королівського медичного товариства сер Ів Монтеві ввійшов разом із своїм помічником, шостим секретарем, горбанем Альбертом Сю. Горбань Альберт Сю скромно лишився ближче до дверей. В лівій руці він тримав портфель сера Іва Монтеві, в правій — своє власне тіло й невеличку нот-папку.
Сер Ів Монтеві зробив од дверей рівно два кроки.
— Сер, — сказав він і ледве-ледве, зовсім для стороннього ока непомітно, схилив свою гордовиту голову від лівого запліччя до правої половини грудей, по діагоналі.
Горбань Альберт Сю за себе і свого начальника нахилив голову цілком, на повні півкола, зовсім рівно з лінією заднього горба і перпендикулярно до лінії плечей.
— Сер? — тихо відповів Нен-Сагор і зовсім не нахилив голови. Навпаки, він підвів її догори: це мав бути заразом і уклін, і запитання. — Прошу сідати, сер, — додав іще Нен-Сагор за якусь мить і похилив голову.
Він сів сам у крісло позад письмового столу і вказав серові Іву на крісло навпроти. Горбань Сю сів на стілець оддаля, край столу. Їх було в кімнаті тільки троє: місіс Ліліан вийшла у вестибюль до містера Конрада Канея, поставника хімікалій.
— Сер! — знову сказав сер Ів.
— Сер? — запитав Нен-Сагор.
Сер Ів мовчки подивився на свого підручного. Альберт Сю зрозумів його без зайвих слів і миттю подав йому його зелений портфель з гадючої шкіри.
— Сер, я уповноважений говорити з вами від медичного товариства його величності англійського короля.
— Я слухаю вас, сер, — підвів голову Нен-Сагор.
І в дальшій розмові він так і тримав голову, не схиляючи її. Альберт Сю поклав свою нот-папку на стіл і відкрив стило:[6] він мав стенографувати розмову першого секретаря Королівського медичного товариства і його колишнього члена, індійського лікаря Нен-Сагора.
Сер Ів розклав свого портфеля.
— Я буду говорити коротко, сер.
— Я дуже задоволений з цього, сер.
— Мені нема потреби нагадувати вам, сер, про інцидент, який стався вчора на черговому засіданні Королівського медичного товариства, сер.
- І я так гадаю, сер.
— Президія Королівського медичного товариства, сер, зібравшися вчора ввечері після згаданого інциденту, в складі президента Королівського медичного товариства сера Джорджа Дембі, віце-президента сера Майкла Вітлі та першого секретаря товариства, тобто вашого покірного слуги, обговорила, сер, цей згаданий інцидент.
— Я слухаю вас, сер.
— Президія Королівського медичного товариства, сер, уважно і глибоко обдумавши ваш, сер, виступ на вчорашньому засіданні товариства, зволила знайти в ньому, сер, дві, так би мовити, частини. Ви слухаєте, сер?
— Я слухаю вас, сер.
— Перша частина — це, так би мовити, частина “наукова”, сер. — Сер Ів Монтеві слово “наукова” вимовив у лапках. — Друга частина — це, так би мовити, частина… політична… — Слово “політична” сер Ів вимовив без лапок. — Ви слухаєте, сер?
— Я уважно вас слухаю, сер.
Сер Ів Монтеві на мить спинився, відчуваючи потребу випростатися перед слухачами. Але, крім Альберта Сю, слухачів не було: лікар Нен-Сагор був не слухач, а підсудний. Тому сер Ів не добрав нічого іншого, як вовком глянути на свого шостого секретаря. Переляканий горбань, бувши не виборним почесним секретарем Королівського медичного товариства, а всього лише найманим клерком, сховався за свій горб і вдав, що він зачарований з красномовства свого начальника, сера Іва Монтеві. Задоволений сер Ів знову обернувся до співрозмовця.
— Отже, сер, президія Королівського медичного товариства, будучи організацією виключно науковою, далекою від будь-якої політики, вирішила… — сер Ів ще раз спинився, а Альберт Сю ще раз перелякався, — вирішила висловлені вами ганебні політичні сентенції лишити виключно на вашому власному сумлінні. Ви, сер, повинні самі відповідати за них перед англійським суспільством, а коли на те буде потреба — і перед англійським законом.
— Прекрасно, сер.
— Сер?
— Я хочу сказати, сер, що я вважав вирішення президії високорозумним і високодостойним.
— Так отож, сер, тоді для вас не буде несподіванкою, що, схваливши таку преамбулу, президія товариства не вбачає за можливе ваше, сер, дальше перебування в лавах членів Королівського медичного товариства?
— Так, сер.
— Президія, робивши такий висновок, виходила, сер, з того, що політично заплямована особа не може бути членом Королівського медичного товариства.
— Я, сер, не потребую ніяких пояснень. Я цілком згодний з такою думкою президії.
— Я дуже радий, сер. Альберте, ви повинні точно зафіксувати відповідь містера Нен-Сагора.
— Я слухаю, сер! — пропищав горбань і зовсім сховався в свою нот-папку.
Сер Ів вийняв із свого портфеля аркуш паперу. Він поклав його на стіл, і лікар Нен-Сагор міг побачити, що то є виписка з протоколу засідання президії. Проте сер Ів не поспішав передавати її колишньому членові товариства, лікареві Нен-Сагорові. Він вийняв монокль, заправив його в ліве око і поглянув на постанову.
— Проте, сер, — почав він по паузі, - деякі міркування не дозволяють нам покінчити з усім цим, оформивши таким чином ваше, сер, вибуття з товариства.
Нен-Сагор зацікавлено підвів очі.
— Так, сер. Не знаю, чи ви, сер, мали приємність проглядати сьогоднішні газети, але там є низка статей з приводу вчорашнього інциденту й, зокрема, з приводу вашої, сер, особи…
— Мені здається, сер, — почав був Нен-Сагор, але сер Ів зовсім навіть не по-джентльменському перебив його.
— Ви, сер, хочете сказати, що все це лягає виключно на вас, сер, і ви самі якось дасте цьому всьому раду?
— Ви дуже проникливі, сер.
— Отож. І я, сер, сьогодні був би з вами цілком згодний. Не лише я, а й ціла президія товариства, сер. Але, сер… сьогодні. Я прошу не забувати, сер, що все це трапилося вчора, коли ви, сер, мали щастя бути ще членом Королівського медичного товариства… Таким чином, усі обвинувачення вашої, сер, особи в… знахарстві, шахрайстві… і тому подібне, — не будемо цього перераховувати, сер, — певною мірою кладуть тінь і на все медичне товариство, сер. Газети, сер, заявляють, що в лавах Королівського медичного товариства довгі роки був… — пробачте, сер, але я переказую чужі слова, — знахар, шахрай і тому подібне, не будемо всього цього переказувати, сер.
Сер Ів спинився, вдруге відчувши потребу випростатися перед аудиторією. Альберт Сю застрочив своїм стило, як добра ткацька машина човником. Старий лікар Нен-Сагор по-старечому безсило розвів руками.
— Мені дуже прикро, сер… Сер Ів зробив милостивий жест:
— Я розумію вас, сер, але ви не будете заперечувати, сер, що Королівське медичне товариство повинно бути реабілітоване?
Сер Ів замовк, мовчав і лікар Нен-Сагор. Коли проминуло п’ять-шість секунд і далі мовчати було вже незручно, старий лікар тихо запитав:
— Чого, сер, хоче від мене Королівське медичне товариство? Чи хоче воно, щоб я подав у пресу заяву про те, що я дійсно знахар і шахрай, який нечесним шляхом проліз був у члени товариства?
Сер Ів збирався був кінчати свою красномовну промову, але захлинувся, почувши Нен-Сагорове питання. Він ніяк не чекав такого почути і тепер обмірковував, чи не скоїло дурня товариство, ухваливши зовсім іншу постанову, а не саме цю, і чи не краще справді було б ухвалити саме таку постанову? Але постанова президії товариства лежала просто перед ним на столі, і тепер уже пізно було перерішувати. Тому сер Ів ображено звів свою колись красиву, а тепер зовсім лису голову.
— Королівське товариство, сер, нічого не хоче від вас. Королівське товариство, сер, повинно себе реабілітувати й тому ухвалило, оформляючи ваше, сер, вибуття з причин вашого, сер, політичного заплямування, водночас проревізувати, сер, і вашу наукову роботу. Цим Королівське медичне товариство остаточно встановить, кого свого часу приймало до лав своїх членів — лікаря й наукового експериментатора чи… — пробачте, сер, я повторюю чужі слова, — знахаря і шахрая та інше, не будемо всього цього перераховувати, сер.
Сер Ів урочисто замовк. Старий лікар мовчав. Він звісив голову на груди й тяжко замислився: його проревізувати…
Невідомо, що відповів би він серові Іву Монтеві, першому секретареві Королівського медичного товариства, — він, ображений, знеславлений і скривджений старий лікар, — можливо, він зірвався б на рівні ноги й затопив би серові Монтеві в голову його портфелем з гадючої шкіри, можливо, але… цього не сталося, бо в цю мить двері сусідньої кімнати розчинилися і місіс Ліліан ввійшла без дозволу в приймальню лікаря Нен-Сагора.
Місіс Ліліан не тільки нечемно, порушуючи всі етикети й елементарні правила ввічливості, ввійшла без дозволу в приймальню Нен-Сагора під час його ділової розмови з сером Монтеві, - вона ще й ганебно, наче якась камеристка, підслухувала по той бік дверей.
— Місіс! — підвівся сер Монтеві, гублячи монокль і ворушачи останніми волосинками на своїй колись красивій голові. — О! О, місіс…
Вся його фізіономія була точним начерком цієї інтернаціональної літери “О”. В інтонації, з якою він вимовляв цю інтернаціональну літеру, були всі природні в таку хвилину почуття: переляк, здивування, розгублення, обурення, пошана до жінок і гнів.
Місіс Ліліан не дала йому отямитися.
— Пробачте, сер, — сказала вона, — що я, не поспитавши дозволу, зайшла сюди, але… — місіс Ліліан лише на секунду задумалася і зразу ж спритно відбрехалася, — але мені щойно подзвонили, що сера Нен-Сагора викликають до прямого трансконтинентального провода з Індії, і я дозволила собі перервати вашу розмову.
Сер Ів Монтеві змалечку мав велику пошану до всіх точних зв’язків, особливо трансконтинентальних, а також до жінки… навіть і тоді, коли вона… каже неправду.
Він був щирий джентльмен і тому достойно схилив свою лисину.
— Місіс!
— Добридень, сер. Діду, — докінчила свою брехню місіс Ліліан, — вам треба буде підійти до апарата в десять годин сорок п’ять хвилин. Ви ще маєте десять хвилин часу.
Потім вона повернулася до сера Іва й привітно хитнула головою.
— Прошу, сер, сідайте. — І вона сіла сама. — Ви пробачте мені, але, ввійшовши, я чула вашу останню фразу. Так президія товариства ухвалила зробити ревізію наукової роботи мого діда? Назвімо це, як хочете. Нехай буде ревізія, але чи не цього ж самого жадав сер Сагор від шановних зборів? Він якраз і жадав, щоб товариство ближче ознайомилося з його роботами і відрядило для цього спеціальну комісію. Значить, президія призначила таку комісію?
Сер Ів Монтеві був зовсім спантеличений таким навальним наскоком і зміною співрозмовця, до того ж він ще змалечку ніяковів при жінках.
— Так, — промимрив сер Ів. — Гм… так. Президія виділила комісію… Це сер Овен Прайс, терапевт, сер Освальд Кеммері, хірург, сер Олівер Вебенс, невропатолог… Як бачите, комісія дуже компетентна: представлено і теоретичну, і практичну медицину. Сер Овен Прайс великий експериментатор, його знає ціла Англія. І взагалі…
І взагалі сер Ів Монтеві замовк, бо розгубився остаточно.
6
Сер Ів Монтеві пробув у лікаря Нен-Сагора ще рівно вісім хвилин: він же чудово пам’ятав, що серові Нен-Сагорові за десять хвилин треба йти на розмову до трансконтинентального провода. Тому за дві хвилини до десятої години сорока п’яти хвилин він встав і з повагою відкланявся. Горбань Сю виніс за ним портфель.
За ці вісім хвилин збентежений сер Ів не встиг навіть докінчити свого доручення: присутність жінки, як завжди, зовсім збила його з пантелику. Ці жінки завжди так недоречно вміють перевести ділову, офіціальну і вельми відповідальну та суху розмову на якусь блазенську і ніяк не суху і не офіціальну балачку: місіс Ліліан розмовляла з сером Івом про зростання цін на ринку та останній концерт у Королівській опері. Сер Ів не встиг навіть переказати місіс Ліліан, що її теж викреслено з списків кандидатів медичного товариства: коли мовиться про ціни на сибірське масло та про Бетховена, хіба тут до таких делікатних повідомлень? Сер Ів вийшов з дому Сагорів ні в сих ні в тих і дуже злостився на себе та на місіс Ліліан. Бідному горбаневі, Альбертові Сю, перепало за всіх. Проте сер Ів вирішив послати місіс Ліліан офіціальне сповіщення поштою й на тому заспокоївся.
Нен-Сагор залишився вдвох з місіс Ліліан. Старий лікар розгублено м’яв у руці залишений йому протокол медичного товариства.
— Ти це сказала навмисне, Лі, про прямий провід? — спитав він.
— Так, діду, я боялася, щоб ви не наробили дурниць. Ви повинні пробачити мені.
Нен-Сагор сумно усміхнувся.
— Можливо, ти маєш рацію. — Потім він проглянув ще раз текст протоколу. — Виїзд призначено на середу вранці Отже, сьогодні мені не доведеться їхати. Треба сказати Джесі розібрати чемодан.
— Я вже розібрала його.
Нен-Сагор знову сумно усміхнувся. Він, либонь, і не чув своєї розмови з онукою. Він був зовсім пригнічений, і йому боліла голова. Він розгублено тинявся по кімнаті з кутка в куток, покусуючи губи й ламаючи пальці. Вперше за вісімдесят літ життя спина йому похилилася і чоло гірко потуманіло.
— Я, мабуть, вип’ю брому, — мовив він, аби щось сказати. — Лі, налий мені з пляшечки, що на каміні.
Але коли місіс Ліліан попростувала до дверей, старий лікар раптом спинив її.
— Лі, - тихо сказав він, — але ж, Лі, ти проглядала газети? Я трохи пробіг очима, вони ж приписують нам мало не зв’язок з… цими… з руськими комуністами?
— Щось подібне.
— Але ж… — старий лікар розгублено спинився. — Це ж абсурд.
— Абсурд, діду.
— Я ніколи нічого… та й взагалі… я мало й чув про них.
— Очевидно, діду, — усміхнулася місіс Ліліан. — Я ніколи не знала за вами охоти до політичних справ. Не журіться, це ж звичайна газетна плітка і сенсація. Всі це чудово розуміють.
— А потім… — старий лікар мало чув мову онуки. — А потім ще вони щось плетуть про мій нібито зв’язок з… повстанцями… нашими, наче повстанцями там, у Індії.
— Те ж саме, діду.
Нен-Сагор, украй спантеличений, спинився перед онукою.
— Але ж… я вже півроку тут, на острові. Я рідко читаю газети, та й наші газети, вони так брешуть, коли йдеться про щось політичне, — я… я навіть майже й не чув нічого про… про те, що у нас в Індії… неспокійно. Хіба у нас, на батьківщині, революція?