У ортенців, цивілізації своєрідної, прогрес ішов інакше, ніж на Землі. Свій інтелект вони спрямовували передусім на те, щоб підпорядкувати собі весь навколишній світ. Рибоподібні, молюски, теплокровні - все живе на Ортені - швидше наслідок розвитку цивілізації, ніж еволюції, це невіддільна частка їхнього розумного господарювання. Ортенці невпинно контролюють увесь живий світ, удосконалюють, дбають про харчування, регулюють розмноження, захищають від ворогів. Ця опіка розповсюджується і на кернів. Але, ніде правди діти, це єдині тварини, яких ортенцям так і не вдалося приборкати до кінця. Арсенові здалося, що при тих словах його супутник мав би скрушно похитати головою. Керни давно завдають клопоту гармонійному співжиттю. Ці непокірні чудовиська - лихо ортенського океану. Вони весь час намагаються виполонитися з-під розумної опіки ортенців, хоч їхнє одомашнення триває вже кілька земних віків. Дурні, недоладні створіння. Інстинкт усамітнення штовхає їх до життя в дикій стихії, що рівнозначно смерті. Гинуть такі керни тисячами, вмирають від епідемій, від голоду. Ніяк не збагнуть, що еволюція давно засудила їх на вимирання. І єдиний порятунок від того - підкоритися волі ортенців, які бережуть і примножують живе багатство планети. Керни мають деяку здатність до наслідування, а тому їх порівняно легко навчити багатьом простим операціям, виконанню нескладної, але корисної роботи. Ті керни, які повністю довірилися ортенцям, а таких значна більшість, приносять чималу користь суспільству. Вони завжди нагодовані, доглянуті. Перебувають під пильним наглядом ортенців. Такі керни поступово втрачають свою агресивність, стають слухняними і навіть ласкавими створіннями. Гуманність ортенської цивілізації не дозволяє безслідно зникнути жодній гілці живого світу планети. Всіма силами допомагати їх процвітанню - така найперша заповідь ортенців по відношенню до кернів.
І все ж частина кернів не розуміє цього. Вони переховуються ось у таких глухих, занедбаних закутках, як, приміром, Шпилясті скелі. Ці керни стають небезпечними ворогами ортенців. Час од часу доводиться робити на них облави, брати в полон...
- Так, так, - Арсен уважніше прислухається до розповіді ортенця, бо вловлює прямий зв’язок між існуванням раніше йому невідомих кернів і Орестовою смертю в Шпилястих скелях.
Адже там гуртуються дикі керни, які ненавидять ортенців. Отож цілком ймовірно, що ця ненависть розповсюджується і на їхніх інопланетних друзів. На останній, трагічній сторінці Орестового життя з’явилися нові дійові особи - дикі, небезпечні істоти, які звуться кернами. Засліплені люттю і чорною ненавистю до всього, що не належить до їхнього виду, вони знищили людину. А сьогодні ортенець врятував і своє, і Арсенове життя. Жорстоко? Неестетично? Що зробиш, це бій. Ортенці не мають іншої зброї захисту і нападу, крім тої, що дала їм еволюція. Будь вона не така надійна, чи й вижили б у боротьбі за існування. І хто дав йому право судити чужий світ із земної вузької точки зору?
Здавалося, ортенець якимось чином вловив ті думки чи зрозумів з виразу Арсенового обличчя. Він заспокоївся і вже повільніше, з чималими паузами вів далі розповідь про те, що роблять ортенці для порятування невдячних кернів, як їх дресирують, оберігають від згубних мікроорганізмів, доглядають нащадків, про яких ті самі нездатні піклуватися. Море філантропії, якої не цінують нерозумні страховиська!
“Стривай, стривай, - раптом подумки зупинив безперервний плюскіт слів, - а чому ж ця ортенська чеснота невідома на Землі?”
Він уважно переглянув усі матеріали стосовно Ортени: географія цієї планети, її міста, суспільний уклад ортенців, тваринний і рослинний світ, досягнення цивілізації. І жодної згадки про кернів. Та й тут, на Ортені, почув про кернів, дякуючи випадку. Зрозумів, що йдеться про щось невід’ємне від поступу ортенської цивілізації, але таке, чого господарі планети соромляться чи принаймні не виставляють на показ. І коли б не ця несподівана зустріч, і повернувся б на Землю, нічого не знаючи про кернів.
Керни якимось чином заманили Ореста до тих страшних Шпилястих скель - свого лігва. А втім, це було не так і важко здійснити, якщо взяти до уваги Орестів потяг до розгадування таємниць. Та цього разу в гонитві за таємницею він забув про обережність. Цілком можливо, що човник таки справді напоровся на підступний іритовий стрімчак, а може, якимось іншим, тільки кернам відомим шляхом, було завдано металевій броні смертоносної рани, та першопричиною трагедії були керни і ніхто інший.
Здавалося, що все те обдумує вже добру годину, а тим часом ортенець навіть не встиг закінчити своєї розповіді про кернів. Він пригадував нові й нові випадки, що свідчили про підступність і велику небезпечність кернів. Живописав, як вони заманюють одиноких ортенців у глухі місця, а потім гуртом накидаються на них і знищують. Діють, як правило, групою, бо сам на сам сила на боці ортенця. Нерідко ці дикуни руйнують ортенські споруди, знищують насадження поживних водоростей, і тільки мудрість та велике терпіння утримують ортенців від помсти і тотального знищення цих потвор.
Можна було вже дещо одноманітну розповідь слухати краєм вуха і міркувати про своє, та Арсен зловив себе на тому, що напружено стежить за розповіддю, бо шукає в словах ортенця хоча б натяку на зв’язок між Орестовою смертю і кернами, а його немає. Ніби кернів серед Шпилястих скель не існувало зовсім у тій минулій Орестовій дійсності. І ортенець усе обминає й обминає логічний висновок, який випливає з розповіді і з тих подій, які щойно сталися. Чим викликане це намагання заплющити очі на очевидне? Хоча... Ортенці не бажають виставляти перед представником Землі непривабливі, застарілі виразки затишної, безпечної Ортени.
Справді, навіщо це їм?..
Він ще помудрує над цим на самоті, без поспіху, без емоцій, а тоді припре ортенців до стінки. Адже їхні милі, соромливі виверти привели врешті-решт Ореста до трагічного фіналу, а де гарантія, що подібне більше не повториться?
Несподівано різкий біль лещатами стиснув скроні. Арсен відкинув голову навзнак, заплющив очі і наказав собі більше ні про що не думати. І раптом перед його внутрішнім зором постала невеличка скринька, яку знайшов у Орестовому човнику і яка зараз лежить десь тут, поряд, схована від сторонніх очей.
“Звідки вона все-таки там взялася? Я ж так добре все обдивився раніше. Ну, та однаково добре, що я таки побачив її... Колись люди не все говорили, що думали, тепер не варто думати про все, про що хотілося б, бо стереже ту думку якщо не Інформатор, то якийсь інший витвір людського чи інопланетного генія”.
З цією останньою думкою про думки обірвався й голос ортенця.
Арсена раптово здолав сон.
V
...Хай спить цікавий чужинець. Сон зборює навіть найнепіддатливіших, він стирає сумніви, залишає їх по той бік свідомості, який повернутий до минулого. Сон як ортенський океан: очищає, змиває, заліковує. І якщо в прискіпливого землянина похитнулася віра в доброчесність і порядність ортенців, у їхню непричетність до Орестової смерті, то під час сну вона відродиться, зміцніє знову, про це вже потурбується ортенець, приставлений пильнувати й оберігати гостя. Але тому, що землянин не підключений до каналів ортенського Інформатора, доводилося діяти навмання, і ортенець помилився, долаючи Арсена непереборним сном. Його підопічний був далекий від думки про звинувачення ортенців у Орестовій смерті, а тому, коли б прокинувся, то його перша думка була б та, з якою заснув.
Ортенець 56334, саме за таким іменням мав звертатися до нього землянин, потішався з Арсена. Слідчий з того виявився нікудишній, а тому поїздка наближається до кінця досить успішно. Тепер, коли Арсен спить, він може полишити човник на автокерування, а сам повештатися обабіч, не втрачаючи його з поля зору: чи не зачаївся де, чи не прив’язався, чого доброго, за ними якийсь настирливий керн? Надто вже липнуть вони до цих землян.
Описав коло побіля човника скоріше для годиться, бо небезпека не така велика, як те вважають мудрі старійшини. Яким чином ті до наївності легковірні земляни можуть розібратися у їхніх підводних ортенських справах? Вони бачили все таким, як того хотілося ортенцям. За прикладом далеко ходити не треба. Взяти хоча б цифрові ймення, на які так покладливо погодилися ортенці і які своєю арифметичною сухістю трохи коробили землян. Насправді то лише видимість, зручна й непрониклива оболонка. Земляни мали б розрізняти їх за розмірами цифр чи за силою вимови, щоб зрозуміти ту ієрархію, яка існувала в ортенському суспільстві і про яку вони навіть не підозрювали. У йменні ортенця 56334, наприклад, кожна цифра звучала б в устах землянина як молитва, з особливим змістом і наголосом. І не за горами той час, коли вони так і звучатимуть і не здаватимуться землянам одноманітними. Вони запам’ятають їх не гірше за власні імена, бо він, ортенець 56334, не просто служник туристського бюро, а один з Десятки Інформатора. Проте сьогодні він має супроводжувати цього дивакуватого землянина, ловити й розуміти найменшу зміну у виразі його обличчя, вникати у зміст сказаного, намагатися здолати непроникну стіну, що ховає його думки, і тішити себе тим, що подібна обережність наблизить час, коли землянам відкриється істинне обличчя орденського світу. Вони побачать його, але не раніше визначеного часу. Хто захоче розкрити таємницю раніше, той помре, як Орест. Океан убив Ореста. Правда, Десятка дуже перелякалася. Ляк тіпав ними і тоді, коли прилетів Арсен, атомуортенець 56334 і супроводжує цього землянина. Але такі перестороги були, видно, марними. Нічого небезпечного в цьому Арсенові немає. Він не второпав навіть того, що човник розкраяно не в Шпилястих скелях, а по дорозі до міста. Для того, щоб іритовий шпичак зробив таку глибоку пробоїну, човник мусив розвинути швидкість, яка йому насправді не під силу. Та й лежав би він не під самим шпичаком, де течія досить сильна, вода віднесла б його значно далі. Це вже помилка тих, хто робив цю бутафорію перед самим Арсеновим прильотом. Десятка, посилаючи його обслуговувати Арсена, вважала це ледве не подвигом і успішному завершенню справи надавала величезного значення, бо свого часу Орест мало не поставив весь план під загрозу. Проте Арсен виявився простаком, він легко впорався з несподіваним візитерством. Вони надто переоцінювали землян, завжди переоцінювали. Але віднині буде не так...
Тепер Арсенові на Ортені довго затримуватися немає сенсу. Він покине планету, все забуде, пам’ятатиме тільки те, що йому навіє ортенець 56334, і ніколи не дізнається правди. Та й чи є вона, правда? Це швидше земне поняття, раніше в ортенців його не було. У них був інший поділ: по один бік - те, що йде на користь ортенській цивілізації, тобто на благо Десятці Інформатора, а по другий - те, що йде на шкоду. Та земляни внесли плутанину й сюди, але це байдуже. Скоро незвичне для Ортени поняття правди знову забудеться і на Ортені, і на Землі. Диктуватимуться тільки їхні вічні закони: все тече, всі цінності міняються місцями, впокорюючись непомітній, але могутній течії ортенського океану, і немає нічого сталого й одвічного. І на Землі життя, - вони йому не вороги, - тектиме розмірено й повільно, як і належить за ортенськими законами, і так буде найкраще для обох планет.
І два божевільні землянина-це рештки минулих земних епох, які не зазнали благотворного ортенського впливу, не зможуть змінити течії, запрограмованої квінтесенцією розуму Ортени. Дивно і незрозуміло, що вони таки виринули з простору-часу. Відносність сталих категорій у товщі океану вгадується досить туманно, чисто теоретично. Очевидно, що для їхніх друзів-землян ці двоє, які мали вже давно зотліти, а замість того повернулися цілісінькими, були теж істотами малозрозумілими й чужими.
Все-таки варто було б старійшинам прислухатися до голосу молодшого, раціональнішого покоління, що входить до Десятки, і пришвидшити здійснення плану “Інформатор”. Вони б уже виходили на фінішну пряму - Ортена здобула на це право. Але старійшини чомусь зволікали. І тепер йому, ортенцю 56334, доводиться сушити голову над тим, що думає цей землянин: витрачати свою енергію сліпо, необачно, то так, то інак навіюючи йому позитивні емоції щодо ортенців. Будь він підключений до Інформатора, точно знав би, що роїться в оцій голові, і діяв би, не наражаючись на несподіванки. А може, послати його слідом за Орестом? Час настав. Скільки можна ховатися за лаштунками етики - цієї давньої вигадки землян? Нам уже замало ортенського океану, потрібно упокорювати інші світи. А старіша частина Десятки чомусь не хоче цього розуміти, на одному затялася: почекаємо, хай набудують більше космічних кораблів, придатних для ортенців, хай розшириться наша колонія в земному океані. А навіщо все це? Адже для їхньої влади зовсім непотрібні ні космічні кораблі, ні та мізерна колонія. Можна чудово владарювати і не покидаючи Ортени, це надійніше, безпечніше і чисто по-ортенськи: вони ніколи не виходили з океану для завоювань, а завжди знаходили спосіб, за яким би упокорений світ сам упав на коліна отут, в їхній стихії. В цьому й полягала мудрість Десятки Інформатора.
VI
Наснилося Арсенові, що із скриньки все ллється і ллється Орестів голос, у чомусь його переконує, щось сповіщає важливе, змінюючи інтонації від різких і жорстких до м’яких і лагідних. От тільки слова дивні. Ніяк не вдається второпати їхнього змісту. З усіх сил намагається зрозуміти їх, до болю в серці відчуває, що випускає єдину можливість, втрачає останній шанс почути від самого Ореста те, що його цікавить. І ще було відчуття, що ота невловимість змісту мучить його не годину, не день, а роки й роки.
Прокинувся після довгого сну, відчув, що втомився по-справжньому і не може, не має сил знову думками повертатися до Орестової загибелі, до цієї своєї поїздки, до кернів.
Трохи здивовано поглянув на ортенця, який, виявляється, всі ці довгі, довгі роки недремно оберігав його. Помітив, бач, що Арсен розплющив очі і привітно всміхається, помахує ластами. Як із ним безпечно, як спокійно! Він захищає тебе від непривітного океану, від підступності кернів. Не стане Арсен присікуватися до ортенців за те, що свого часу промовчали про кернів. Очевидно, не хотіли завдавати людям зайвих прикростей, були певні, що успішно усуватимуть їх з людської дороги. Та й хто він такий, щоб встрявати у відносини між землянами та ортенцями. Хай самі розбираються у тонкощах міжпланетного етикету і вирішують, що пристойно замовчувати, а що ні. Адже сидить на Землі такий мудрий і всезнаючий Уповноважений у справах космічної моральності - це питання його компетенції. Чи не був він і справді людиною далекоглядною, коли не дозволяв Арсенового польоту, боячись, що той може заплутатися саме в подібних питаннях? Тепер, у згадках, вродливе обличчя Уповноваженого в справах космічної моральності видалося навіть приємним. Жаль, що вони так і не зрозуміли один одного. Пригадалася й розмова про Інформатор, без якого людство сьогодні не мислить свого життя.
Може, поговорити про Інформатор із ортенцем, коротаючи решту дороги, і тим виявити до нього хоч якусь прихильність? Хай відчуває людську доброзичливість, забуде, що його, Арсена, ще гризуть сумніви. Власне, його цікавить відповідь лише на троє запитань. Мабуть, ортенець не відмовиться відповісти на них.
Враз його тіло напружилось, як перед страшною, невідомою небезпекою. Троє запитань, про значення яких не повинен думати, але відповідь на які має знати... Саме подібне відчуття врятувало їх там, на планеті-привиді. Тоді теж раптом відчув, що саме ця мить вирве їхній корабель із лабетів планети, яка з кожною секундою віддаляла й віддаляла їх від часу і простору того всесвіту, де була Земля, де вже не існувало ні їх, ні їхнього корабля. І вони зважились на неймовірне...
- 56334, - давлячись на кожній цифрі, звернувся до ортенця, - я б хотів дізнатися, якщо це можливо, про таке: чим саме відрізняється ортенський Інформатор від земного, - і при тих словах вперше привітно посміхнувся до господаря планети.