Бердник Олесь
ОЛЕСЬ БЕРДНИК
Поза часом i простором
Матерi, яка
навчила мене
любити Мрiю
"БОЖЕВIЛЬНЕ МАРЕННЯ"
...Засiдання свiтової Асамблеї учених наближалися до кiнця Мета Асамблеї була незвичайною - знайти шляхи для бiльш доцiльного iснування людства, вiдшукати новi форми соцiального, полiтичного та фiлософського спiвiснування.
Було багато сказано старих i нових iстин. З трибуни Асамблеї лунали i мудрi слова, i трiскунi фрази, i висока вченiсть, i явне неуцтво.
Коли проходили останнi засiдання Асамблеї, її стали зовсiм мало вiдвiдувати, а преса взагалi втратила до неї всякий iнтерес.
Та на передостанньому засiданнi сталося щось дивне. Репортери, якi ранiше дуже сумно розглядали розмальовану стелю примiщення, тепер гарячково передавали щось з допомогою портативних радiоапаратiв в газети. Газети зробили за годину своє дiло - i сталося небачене...
...Конференц-зал унiверситету знову заповнили вченi. Були представники зовсiм протилежних течiй в науцi - i матерiалiсти, i найреакцiйнiшi iдеалiсти, i навiть священнослужителi рiзних релiгiй.
Засiдання, що вiдбувалося сьогоднi, стало справдi цiкавим завдяки людинi, яка стояла тепер на трибунi. Над здивованою i схвильованою аудиторiєю неголосно, глухо звучав голос, народжуючи незрозумiлi, дивнi iстини, зачаровуючи присутнiх:
- ...В безкiнечнiй пустелi Всесвiту пливуть неосяжнi зорянi свiти. Свiдомiсть неспроможна охопити надграндiозностi свiтобудови, а всi спроби хоча б частково з'ясувати суть Буття - даремнi, нiкчемнi i смiшнi...
- Десь у безоднi - пилинка. Це - Земля. На нiй - нiкчемнi своїми розмiрами iстоти, смiховинно малi! Але дух i розум цих iстот, що вiчно пориваються до шукання, - неймовiрно великi i сильнi...
- Хто вони такi? Куди iдуть? Багато людей шукають розгадки великої таємницi. Двi дороги в Науцi людства. Двi крайностi. Мiж ними - безлiч дрiбних стежечок... Плутанина, ворожнеча - а вiдгадки нема! Таємниця! Де ж iстина?
Оратор замовк. Поглянув на зал.
- Чи не ви будете нам вiдкривати iстину, мiстер Барвицький? - прозвучав серед мовчанки рiзкий iронiчний голос. Аудиторiя зашумiла. Почувся смiх. Та оратор, навiть не звернувши уваги на непристойний вигук, говорив далi:
- З одного боку - мiстичнi теорiї iдеалiстiв, що незмiнно приводять до першопричини i, нарештi, вимагають вiри в Творця Всесвiту, а з другого боку - примiтивнi доктрини матерiалiстiв, якi виводять великий могутнiй Розум людини з косної мертвої матерiї i, таким чином, надiляють матерiю розумною основою хоча б в потенцiалi... Закони Природи, якi дiють нiбито незмiнно скрiзь, де для цього є умови, створюючи в процесi еволюцiйного розвитку живi iстоти вiд первiсного протиста до обдарованої Розумом людини знову нiчим не вiдрiзняються вiд Творця, але тепер уже несвiдомого, що ще гiрше!..
- Це що - знищення всiєї науки? - знову вигукнув насмiшкуватий голос. На нього обурено зашикали. А Барвицький спокiйно говорив:
- Але є, безперечно, є вiрний шлях до абсолютного знання, який захований вiд нас Природою. Гарантiєю цього є той факт, що одна за одною падають таємницi Свiту перед зброєю Розуму. Цей шлях - в шуканнi взаємозв'язку Матерiї, Розуму, Часу i Простору...
Оратор зупинився, передихнув Взяв стакан, спокiйно вiдпив ковток води.
Це був високий худий чоловiк з розтрiпаною величезною русявою шевелюрою, з глибоко запалими очима на довгому кiстлявому обличчi, в якому була своєрiдна похмура краса. Ось вiн вiдкинув волосся з лоба, пошукав щось в записцi, яка лежала перед ним, i знову пiдняв темний незрозумiлий погляд на аудиторiю.
Всi з подивом i тривогою ждали, що їм скаже ще цей дивний, схожий на манiяка, вчений. А вiн говорив, дивлячись кудись за голови, за стiни будiвлi, немов проникаючи силою думки в безоднi Космосу:
- Чи можна стверджувати, що є тiльки Буття, яке пiзнається нашими почуттями? Нi в якому разi! Бо це буде вульгарне обмеження безкiнечного Всесвiту, який мусить бути в своїх проявах безкiнечним так само, як в Часi i Просторi. Людина ж з своїми почуттями i аналiзом Розуму пiзнає тiльки найнiкчемнiшу частину безмежного Буття не тiльки в Часi i Просторi, а i в якостi.
Той самий молодий учений, що кидав iронiчнi реплiки, знову не витримав i, схопившись з мiсця, крикнув:
- Для чого ви спецiально ускладнюєте проблему? Для чого нагромаджуєте стiльки мiстики i незрозумiлостi? Чи є що-небудь поза можливостями почуттiв, ми не знаємо! А те, що ми поволi i безкiнечно пiзнаємо свiт - це ясно кожному школяревi!..
- Цiлком вiрно - кожному школяревi! - спокiйно пiдтвердив оратор. - Але питання йде про те, як ми його пiзнаємо, наскiльки глибоко...
- В безкiнечному Космосi є безкiнечнi кiлькостi рiзних невiдомих нам iснувань. Природа їхньої органiзацiї та координати, в яких вони знаходяться, чужi i недоступнi для нас I ось, в той час, коли перед нами лежать безкрайнi простори невивчених чудесних країн, ми повиннi зупинитися на березi океану, який вiддiляє нас вiд тих чудес. Цей океан - Час i Простiр! Так, кайдани Часу i Простору зв'язують руки i ноги людства, яке, незважаючи на "прогрес"безсильне i жалюгiдне!
- Ну, це вже занадто! - закричало з десяток голосiв з рiзних мiсць залу.
- За кого вiн нас вважає?
- Що за неонiгiлiзм?!
- Тихо! Джентльмени, це ж дуже цiкаво!
- Геть!
Всi цi вигуки заглушив спокiйний голос Барвицького:
- Нi! Не занадто... Я доведу це!
- Справдi, давайте проаналiзуємо справжнє становище людства. Куди пориваються люди, що хочуть, якi їхнi перспективи в майбутньому?..
- Незаперечнi заслуги науки в полегшеннi працi людини, у виробленнi засобiв для бiльш швидкого пересування у створеннi засобiв зв'язку на вiдстанi та iнше... Все це робиться для того, щоб максимально задовольнити рiзноманiтнi потреби людей. Але самi вони - "Царi природи" - для чого живуть i куди йдуть? Це не пусте запитання, не треба iронiчних поглядiв! Адже нiякi потуги соцiологiчних наук, якi звуть людей до справедливого суспiльства, i нiхто з вас не приховає i не спростує того, що в даний час людина вiдрiзняється вiд тварини тiльки своїм iнтелектом та тим, що може бiльш повнiше задовольняти свої забаганки чи бажання - як хочете! В усьому ж iншому - народження, короткочасне життя, зникнення разом з iндивiдом навiть найпрекраснiших його iдей чи бажань, смерть - ми подiбнi до нещасних тварин, життя яких з фiлософської точки зору безглузде. Можуть заперечити - адже нашi дiла приносять користь майбутнiм поколiнням! Пуста фiкцiя! В майбутньому настане час, коли загине i наша планета i людство. То в iм'я чого ж всi незлiченнi страждання i страшна праця тисяч поколiнь? Ради того, щоб колись на мертвому космiчному тiлi залишити тiльки слiди дiяльностi нiкчемних iстот, якi багато мiльйонiв рокiв боролися ради ефемерних iдей, а потiм забрали їх з собою в могилу, чи кинули в безоднi Космосу?!
- Що ж ви пропонуєте? - вигукнуло тепер уже декiлька роздратованих голосiв. А той самий вчений, що кидав реплiки, iронiчно додав:
- Очевидно, шановний професор пропонує колективне самогубство для всього людства, якщо все наше життя ефемерне!..
- Не поспiшайте з висновками, погано вихований молодий чоловiче! вiдрiзав Барвицький i говорив далi:
- Де ж вихiд? Як глибше пiзнати Свiт? Як осмислити наше життя i зробити його бiльш перспективним?..
Весь зал притих.
Барвицький, очевидно, пiдходив до основного, ради чого вiн - професор унiверситету - авторитетний вчений, виступив на Асамблеї, куди з'їхалися ученi майже з усього свiту.
I ось присутнi почули слова, якi примусили їх здивовано перезирнутись:
- Перш за все треба зробити людство безсмертним! Так, панове насмiшники, - iменно безсмертним! I не окремих людей, а все людство!
- Ахiнеї! - почулося кiлька голосiв. Вченi i всi присутнi стримано i якось нiяково почали перемовлятись. Але оратор уже пiдняв руку, закликаючи до порядку схвильовану аудиторiю.
- Не дивуйтесь! Я все з'ясую, панове! Судити будете потiм Справа йде про те, щоб розiрвати ланцюги Часу i Простору, якi скували Людство i примусили його скнiти в безглуздiй метушнi - полiтичнiй i соцiальнiй - на нiкчемнiй планетi, без надiї вiдвернути коли-небудь невмолимий фатум Часу i Простору - народження, смерть, народження, смерть!..
- Я гадаю, що висновки теорiї вiдносностi вiдомi всiм присутнiм, i зупинятися на конкретизацiї їх я не буду Скажу основне...
- Ви всi знаєте, що для об'єкта чи суб'єкта, який летить в просторi з швидкiстю променя, i об'єкта або суб'єкта, що знаходиться, допустимо, в звичайних умовах, на Землi, час буде проходити по-рiзному. Чим бiльша швидкiсть, тим менше "старiє" об'єкт або суб'єкт. Такий висновок теорiї вiдносностi. Людина, промандрувавши в Космосi кiлька мiсяцiв, може повернутися на Землю через столiття за земним часом. Страшний парадокс! Але в ньому, на щастя, вихiд для всього людства. Це - та стежечка, те вiконце, яке Природа залишила для нас в царство безкiнечностi i осмисленого безсмертного Буття!
Зал насторожився.
- Найбiльша швидкiсть розповсюдження причинностi - це швидкiсть розповсюдження променя. Так говорить теорiя вiдносностi. Я вважаю, що це неправильний висновок! Обмеженi швидкостi можуть бути тiльки в обмеженому Всесвiтi. Всесвiт же безкiнечний, тому й швидкостi в ньому можуть бути загалом безмежно великi! А раз так, то неминуче наступить момент, коли тiло, що летить з надпроменевою швидкiстю, сповiльнить свiй розвиток до мiнiмуму, потiм зупиниться в своєму розвитку в часi, а далi почне молодiти! Я стверджую-хто досягне надпроменевої швидкостi, той буде вiчно молодим i безсмертним, вiн вийде за межi Часу i Простору i зможе навiть вернутися в будь-яке минуле. Таким чином Людина стане справжнiм господарем Буття, Космосу, а не жалюгiдною лялькою в руках слiпих сил Природи!..
- Безумний! - зiрвався з мiсця високий блiдий священик. - Разом з сучасною наукою ви хочете зруйнувати iдею Бога! Ваша теза про безсмертя Людини в плотi - богохульство! Ви ставите пiд сумнiв iснування душi, боготворите Людину!
Барвицький криво усмiхнувся:
- Факти говорять за себе! Чи не краще самим стати Богами, зруйнувавши стiну Часу i Простору, згромаджену Космосом навколо нас, нiж чекати милостi невiдомого Бога? Перед людством - прекрасний шлях!
- Тепер необхiдно побудувати апарат, який мiг би досягти надпроменевої швидкостi, i провести експеримент. Це можливо завдяки успiхам ядерної фiзики. Але я бачу iншi часи. Недалеко та хвиля, коли Людство перетворить планету, на якiй живе, в величезний мiжзоряний корабель, який, летячи в просторi з неймовiрними швидкостями, буде не тюрмою для нашого бунтарського духа, а справжньою машиною часу, яка перенесе нас в будь-яке Буття, в будь-який час i дасть безсмертя.
- Я звертаюсь до вас, кращi вченi свiту, мозок людства! Давайте всi разом приступимо до практичних робiт по пiдкоренню Космосу i розiрвемо кайдани Часу i Простору!..
Потiк неймовiрних iдей був такий раптовий i вражаючий, що багато присутнiх не змогли знайти вiдразу слiв для реакцiї. Тiльки репортери без кiнця фотографували сенсацiйне засiдання та передавали по радiо нечуванi слова Барвицького.
Нарештi, пiднявся старий академiк Мiльтон - Президент Нацiональної академiї.
- Питання ставиться так, - роздратовано сказав вiн, - що всякий, поважаючий себе вчений, вiдмовиться брати участь в подiбних прожектах. Все це нiщо iнше, як антинаукова авантюра, якщо не гiрше ..
- Ви помиляєтесь, мiстер Мiльтон,- заперечив росiйський академiк Копилов.- Хоч я i не згоден з фiлософськими висновками Барвицького, але в його пропозицiї - великий науковий i практичний смисл Питання поставлено дуже смiливо, але з якого це часу смiливiсть в науцi вважається авантюрою або неуцтвом?!
Та роздратований Президент з свитою професорiв поспiшав до виходу. Чулися образливi вигуки на адресу Барвицького, нiчого не можна було зрозумiти в залi, яка кипiла почуттями схвильованих до краю людей...
До Барвицького пiдiйшов Копилов, кiлька французьких iнженерiв, з десяток молодих учених.
- Колего, - говорив росiйський академiк, - по-моєму, ви в своїх висновках глибоко помиляєтесь. Я не кажу вже про ваш повний нiгiлiзм в соцiологiчних проблемах.
- Так що - ви цiлком вiдкидаєте мої пропозицiї? Ви вважаєте їх нездiйсненними? - рiзко запитав Барвицький.
- Нi, чому ж! Але ви справдi, критикуючи iдеалiзм, самi залазите у архiiдеалiзм Ви зважаєте, що людина звiльниться вiд своєї матерiальної оболонки при досягненнi зверхпроменевих швидкостей i цiлком перейде в область iдеї - здається, я так зрозумiв вас?
- Майже так!
- То ось - я вважаю, що ви жорстоко помиляєтесь. Людина - це, перш за все, матерiальна субстанцiя, i "перетворення", зв'язанi з рiзницею часу, можуть бути обмеженi, а не такi фантастичнi, як ви малюєте! Чи не краще зайнятися справдi побудовою корабля, але для реальних польотiв, в межах швидкостi свiтла? Це буде корисно, по-перше, а по-друге - наша Академiя вiзьме участь в цьому...
- Нi! - вперто нахмурився Барвицький. - Вийти за межi Часу i Простору можна. I я зроблю це!..
- Гляньте! - показав Копилов на залу.
Глибоко запалими очима дивився Барвицький, як виходили один за одним вченi, до яких вiн звертався, у кого в руках була доля здiйснення його фантастичних незбагненних iдей .. Потiм повернувся спиною i понуро схилив голову... Гостi переглянулись, Копилов теж знизав плечима i пiшов. За ним пiшли iншi.
Барвицький залишився один. Зовсiм один!..
На другий день газети всього свiту вийшли з великими статтями, присвяченими Асамблеї. Газети Америки майже всi дали велетенськi заголовки:
"БОЖЕВIЛЬНЕ МАРЕННЯ ПРОФЕСОРА БАРВИЦЬКОГО"
- ДИКI IДЕЇ
"КОСМIЧНЕ БЕЗГЛУЗДЯ"
В кожнiй газетi слова i iдеї Барвицького трактувалися по-рiзному. Однi насмiхалися над тими iдеями, iншi погрожували, третi вимагали заборонити подiбнi виступи, бо вони, мовляв, пiдривають вiру в смисл життя i суспiльства.
Газети, зв'язанi з релiгiйними органiзацiями, надрукували ряд злобних нападок на Барвицького i його виступ. Вони вимагали повнiстю розгромити подiбнi iдеї i їх iнiцiаторiв, i серед слiв у кожному рядку вiдчувалася погроза..
...Барвицький посмiхнувся, прочитавши тi погрози. Але його легковажнiсть була передчасна. Коли вiн прийшов на другий день до унiверситету, його викликав ректор.
- Мiстер Барвицький, - сухо офiцiально звернувся вiн до професора, - на превеликий жаль ми мусимо вiдмовитися надалi вiд ваших послуг.
- В чому рiч? - здивовано пiдняв брови Барвицький.
- Я бiльше нiчого не можу сказати вам...
Професор пильно подивився на ректора, зрозумiв, що вже почали дiяти тi сили, якi погрожували, мовчки повернувся i вийшов.
В той же день його було звiльнено вiд наукових посад в усiх iнститутах. Барвицький був пригнiчений. Замiсть того, щоб зрозумiти його, свiт позбавляє його можливостi навiть теоретично працювати над улюбленою проблемою, не кажучи вже про практичне здiйснення.
Що ж робити? їхати в Європу? Копилов обiцяв, що їх Академiя допоможе! Нi! Вони не тим шляхом iдуть, вони не одiрвуться вiд Землi навiть тодi, коли ракета буде летiти з швидкiстю свiтла! Це, здається, крах його iдей! Днi iдуть за днями i скоро старiсть! Його надiя на Асамблею, на її пiдтримку провалилась, i тепер залишилось тiльки, як пишуть газети, "божевiльне марення", всесвiтня ганьба i гiркота в душi...
НЕСПОДIВАНЕ ЗАПРОШЕННЯ
...Ввечерi Барвицький бездумно йшов по вулицi. Йому тепер було все одно - куди йти. Дома його ждала пуста, холодна квартира, де вiн самiтно жив багато рокiв з своїми неймовiрними мрiями вiч-на-вiч. Вiн подобався багатьом жiнкам, але жiнки чомусь не подобались йому його обурювали найменшi ознаки мiщанства, неуцтва, легковажностi. I вiн залишався самотнiм... I ще буйнiше линули його мрiї в безоднi Всесвiту...
Настирливо звали кудись вогнянi реклама на землi, на стiнах i навiть в небi, мимо пропливав безкiнечний натовп, тiнями пролiтали над головою гелiкоптери, на екранах вуличних телевiзорiв показувалась передача з Мiсяця, куди прилетiли першi експедицiї з Землi, але нiчого цього не бачив Барвицький.. Знову приходила апатiя, як це бувало з ним часто. Вiн повернув до велетенського моста i вийшов до парапету..,