Незнайомець швидким поглядом окинув кімнату, якусь мить затримав його на ремені з кобурою пістолета, що висів на бильці ліжка, потім з голови до ніг оглянув постать Гольдрінга.
«Хто він?» — промайнуло в голові у Генріха, і він стиснув у кишені ручку маузера.
— Бон суар, месьє! — м'яким баритоном промовив незнайомий.
— Бон суар! — холодно відповів Генріх.
— Парле ву франсе? — запитав незнайомий.
— Я розмовляю лише німецькою мовою!
— Можна й німецькою, — погодився гість і, знявши капелюха, поклав його на столик біля дверей.
— Ви барон фон Гольдрінг, лейтенант?
— Коли ви зайшли до мене, то, очевидно, знаєте, хто я, хоч я про вас не маю жодного уявлення. Чи не вважаєте ви, що вам слід назвати себе?
— Я зараз все поясню. Дозвольте сісти? — запитав незнайомий і, не дочекавшись запрошення, сів на стілець біля стола.
Генріх сів навпроти, поклавши перед собою пачку сигарет.
— У нас буде розмова, як кажуть німці, між чотирьох очей, — почав несподіваний гість, — ви згодні?
— Я вас слухаю! — кинув Генріх і повільно засунув руку в праву кишеню штанів.
Незнайомий настороженим поглядом простежив за рухом свого візаві. Генріх, не поспішаючи, витяг запальничку, припалив сигарету і поклав запальничку назад у кишеню. Незнайомець відкинувся на спинку стільця і зручно витягнув ноги.
— Я хотів би зробити коротенький вступ до нашої розмови, — почав він. — Ви, звісно, здивовані, що я, зовсім не знайома вам людина, будемо відверті, досить безцеремонно вдерся до вас у номер і збираюся говорити, очевидно, про справу дуже важливу, інакше я б не дозволив собі так порушити етикет. Так, ви мене ніколи не бачили. Зате я вас бачив і знаю дуже добре. Я і мої друзі, бароне, давно слідкуємо за вами, намагаючись встановити з вами контакт. Досі ми не могли створити такої обстановки, яка б дала нам змогу спокійно поговорити. Ваша подорож — дуже зручна для нас нагода… Ми знаємо, що ви майже все своє свідоме життя прожили в Росії. Відомо нам, і яку роботу ви там виконували. Але це нас зараз мало цікавить. І ось чому. Ми певні, що тривале перебування в тому чи тому середовищі не може не накласти свого відбитку на людину, яка так чи так потрапила в це середовище. Тому ми й гадаємо, що життя в Радянській Росії мусило якось позначитися на ваших поглядах, психіці, хай навіть підсвідомо. Восени ви під прізвищем Комарова перейшли на сторону німців. Зважте, що і це нам відомо. Але, знов-таки, ми не надаємо цьому великого значення. Це було патріотичне поривання юнака, не позбавлене, якщо хочете, романтичного забарвлення. Перше зіткнення з суворою дійсністю, напевно, вас розчарувало, бо по психіці, повторюю, ви швидше росіянин, ніж німець, бо в Росії ви прожили все своє життя, а в Німеччині лише кілька місяців.
Незнайомий на хвилину спинився, чекаючи якоїсь репліки від Генріха, але той кинув лише одне коротеньке слово:
— Продовжуйте.
Генріх уважно стежив за кожним рухом незнайомого.
— Досі я говорив лише про ваше минуле. А тепер поговоримо про майбутнє. Ви даремно перейшли до німців, бароне, бо не зважили на потенціальні можливості супротивного табору в цій війні. Кожна розсудлива людина повинна прийти до висновку, що Німеччина вже вичерпала себе і не зможе перемогти таких колосів, як Радянський Союз, Сполучені Штати і Англія. Це вже зрозуміли всі поневолені фашистами народи, які почали і посилюють партизанську боротьбу. Англо-американці ось-ось висадять свої війська на французькому березі Ла-Маншу. Все це факти, з якими ви не можете не погодитись. І кожна розсудлива людина, яка носить зараз німецький мундир, повинна подумати про своє майбутнє. Ви людина молода, багата, у вас все життя попереду. Але в разі поразки Німеччини, а така поразка неминуча, вам доведеться відповідати по суті за чужі гріхи. Чим ви тоді виправдаєте вашу участь у цій розбійницькій війні? Нічим! Ми вирішили дати вам таку можливість виправдатись.
Генріх сидів з закам'янілим обличчям, не перериваючи незнайомця. Що ж, хай веде свою гру! Обставини покажуть, як себе поводити!
— Вам, з нашого погляду, потрібно було б мати документи і свідків, які б підтвердили, що ви, хоч і були в німецькій армії, але допомагали французьким патріотам. Ви розумієте, яке б це мало значення?
Примруживши очі, Генріх дивився повз незнайомого, ніби роздумуючи над його словами. Заохочений мовчанкою свого слухача, той продовжував:
— Ви мене слухаєте уважно, і це вже хороша ознака. Тепер я можу назвати й себе. Я керівник однієї з секцій французького руху Опору, комуніст П'єр Кеспі. Ясна річ, що ми не тільки користуватимемось вашими послугами, а й матеріально допомагатимемо вам, залежно від значення матеріалів, які ви нам будете передавати…
Для Генріха тепер було цілком зрозуміло в чому річ.
— Чого ви від мене хочете? — запитав Генріх і сам здивувався, як спокійно прозвучав його голос.
— Оце практичне питання! — зрадів той, хто назвав себе П'єром Кеспі. — Я буду лаконічним: час від часу ви повинні давати нам відомості, які нас цікавитимуть. Як працівникові штабу дивізії вам це буде легко робити. Ціну за кожне повідомлення або документ ви визначатимете самі. Для початку ви мусите дати мені той пакет, який везете з собою. За годину я поверну його вам точнісінько таким, як і візьму, і жодна людина не дізнається, що його було розпечатано.
Генріх мовчав, спокійно дивлячись просто в очі співрозмовника, хоч мозок його в цей час гарячково працював. А, він знає і про цей пакет! Отже, відрядження до Ліона було своєрідним випробуванням? І все? Вони хотіли перевірити його відданість фатерландові? Що ж, він доведе її їм!
Повільно розім'явши сигарету, Генріх опустив руку в кишеню. Гестапівець і собі взяв сигарету. Він крутив її в пальцях, чекаючи, поки Гольдрінг витягне запальничку. Але коли гість, взявши сигарету в зуби, подався вперед, щоб припалити, замість запальнички, він побачив перед собою дуло пістолета.
Все дальше сталося протягом буквально якоїсь секунди: гестапівець ногою щосили штовхнув стіл і, скориставшись з того, що Гольдрінг, похитнувшись, на якусь мить опустив пістолет, вискочив з номера. Коли Генріх вибіг за двері, провокатор уже мчав коридором.
Один за одним пролунало два постріли, почувся несамовитий зойк і майже одночасно звук падіння важкого тіла.
Генріх озирнувся. В коридорі нікого не було. Але знизу почулися кроки, а за мить з'явився офіцер у формі СД, фельдфебель і двоє солдатів.
«Приготувалися!» — промайнуло в голові Генріха.
— Не стріляйте, ми — патруль! — вигукнув офіцер здаля.
— Покажіть документи! — голос Генріха звучав рішуче. Гестапівець витяг документи і показав їх Гольдрінгу. Солдати кинулися до тіла, що непорушно лежало на підлозі.
— Що тут сталося? — запитав офіцер.
— До готелю пробрався французький партизан і одержав по заслугах, — з люттю сказав Генріх, ховаючи зброю.
У себе в номері барон фон Гольдрінг точно передав офіцерові СД суть того, що говорив невідомий. Фельдфебель записав його свідчення і попросив Генріха розписатися.
— Ви на ніч добре замкніть двері! — порадив офіцер, прощаючись.
— А вам слід звернути увагу на охорону готелю. Неподобство! Французькі партизани заходять до привокзального готелю, як до себе додому! — сердито кинув Генріх, хоч самому хотілося зареготати.
МАЙОР МІЛЛЕР ПРАГНЕ ПОДРУЖИТИСЯ З ГОЛЬДРІНГОМ
Генерал Еверс вже збирався йти до казино обідати, коли Лютц сповістив:
— Гер Міллер просить прийняти його.
— Чого він унадився? — незадоволено запитав Еверс. — Знову щось вигадав? Може, й мене збирається перевіряти?
— Мабуть, скоріше мене.
— Просіть.
— Ви знову з якимись неприємностями, гер Міллер? — запитав Еверс.
— Навпаки, цього разу я приніс вам приємну звістку, гер генерал, — відповів Міллер, сідаючи.
Всупереч його заяві про те, що звістка приємна, обличчя майора мало досить кислий вигляд.
— Вчора ми здійснили свій план: провели перевірку вашого офіцера для доручень, лейтенанта фон Гольдрінга…
— Ну й що? — зацікавлено запитав генерал.
Міллер докладно і, треба сказати, об'єктивно розповів про події в номері готелю в Шамбері, не приховавши й того, що магнітофон, схований у номері, точно записав усю розмову.
— Лангхайн одержав дві кулі в праву легеню! Він зараз в госпіталі і, мабуть, не скоро звідти вийде…
Генерал щиро зареготав. Його підтримав і Лютц.
— Ну, гер Міллер! Тепер ви переконалися в благонадійності Гольдрінга?
— Цілком!
— Гер Лютц, сьогодні ж приготуйте реляцію про нагородження лейтенанта фон Гольдрінга залізним хрестом другого ступеня!
— Яволь!
— Адже лейтенант не знав, що перед ним сидить оберштурмбанфюрер СД Лангхайн, а стріляв у партизана! Так, гер Міллер?
— Так точно! Я певен, що коли б він здогадався, хто розмовляє з ним, то перевірка не закінчилася б так криваво. Але зате ми цілком переконані в благонадійності лейтенанта фон Гольдрінга.
— А тепер, гер Міллер, чи не бажаєте пообідати з нами? — запросив Еверс.
Розповідь Міллера про наслідки перевірки фон Гольдрінга привела генерала в явно хороший настрій.
— Вважатиму за честь, гер генерал, — вклонився Міллер.
Коли всі офіцери зібралися в казино і сіли за стіл, Еверс урочисто проголосив:
— Гершафтен! Я можу сповістити вам цікаву новину. Голови всіх присутніх повернулися до генерала.
— Вчора я послав свого офіцера для особливих доручень барона фон Гольдрінга з важливим пакетом у штаб корпусу. В готелі у Шамбері на барона вчинили напад французькі терористи, які, очевидно, хотіли заволодіти пакетом. Гольдрінг пострілом з пістолета одного з них тяжко поранив. За виявлену пильність я представив барона до нагороди залізним хрестом другого ступеня…
За обідом, який сьогодні, на відміну від багатьох попередніх, пройшов жваво і весело, тільки й розмови було, що про фон Гольдрінга і про потребу більш рішучих заходів проти партизанів, які чимдалі посилюють свою активність. Під кінець обіду генерал був у такому піднесеному настрої, що проголосив тост за успіх розпочатого на Східному фронті наступу, який багатьом з присутніх дасть можливість вже цього року побувати в Москві.
Генріх ніяк не сподівався, що чутка про події в Шамбері так швидко долине до Сан-Ремі, але вийшло, що слава випередила його. Коли він по приїзді попрямував у штаб, біля вхідних дверей його спинив обер-лейтенант Фельднер.
— А, барон! — привітно і поштиво промовив той. — З щасливим поверненням! Про ваші геройські діла в бою з французькими партизанами ми вже чули. Радий поздоровити вас першим!
— В якому бою? — не зрозумів Гольдрінг.
— Не скромничайте! Про ваші подвиги генерал розповів усім офіцерам учора під час обіду.
— А-а! Он ви про що… Дякую за поздоровлення!
Генріх увійшов до вестибюля і хотів уже підніматися сходами, коли його увагу привернув солдат, який, побачивши лейтенанта, виструнчився перед ним. Це був юнак років дев'ятнадцяти-двадцяти, білявий, худорлявий, з розумними блакитними очима. Саме вираз його очей і примусив Генріха зупинитися. У погляді юнака було стільки смутку, навіть відчаю, що не помітити цього було не можна. Біля ніг солдата лежав рюкзак.
— Хто ви такий? — запитав лейтенант.
— Єфрейтор Курт Шмідт, гер лейтенант! — чітко відповів солдат.
— Ви звідки?
— Служив у другій роті, другого батальйону, сто сімнадцятого полку, а зараз одержав призначення на Східний фронт.
На очах молоденького солдата, який здавався ще хлопчаком., забриніли сльози.
— А чому вас туди переводять?
— За рапортом командира роти обер-лейтенанта Фельднера!
— У чому ж полягає ваша провина?
— Чотири дні тому обер-лейтенант був трохи напідпитку. Йому здалося, що я не так, як слід, привітав його, хоч, слово честі, я привітав його, як годиться. Тоді він почав командувати: «Ляж», «Встань». Я виконував його накази, доки в мене вистачило сили. Але скоро я стомився. Він вилаяв мене, а потім написав рапорт, ніби я відмовився коритися наказові і просив відправити мене на Східний фронт.
— Це все правда, що ви мені розповіли?
— Свята правда, гер лейтенант, як перед богом! — юнак глянув на Гольдрінга з таким благанням, що тому стало шкода цього хлопчика в солдатській шинелі.
— А ви дуже боїтеся Східного фронту?
— Там, гер лейтенант, вже загинуло двоє моїх братів. У матері лишився я один. І коли вона дізнається, що й мене послано на Східний фронт, вона не переживе цього.
— А чому ви не сказали про все генералові?
— Навіть командир полку не захотів говорити зі мною…
— Наказ про відкомандирування при вас? — трохи подумавши, запитав Генріх.
— Ось! Мені наказано тут почекати попутної машини на Шамбері.
— Що ж, я можу поговорити з генералом. Але треба висунути якусь причину, щоб вас тут залишити. Якщо хочете, я можу сказати, що візьму вас денщиком. Ви згодні?
— Я буду виконувати всі ваші розпорядження і працюватиму так, як ніхто інший.
— Давайте ваші документи і чекайте на мене тут.
Солдат похапцем, ніби боячись, що офіцер може змінити своє рішення, тремтячими руками витяг папірці і передав їх лейтенантові.
Генріх піднявся на другий поверх і увійшов до кабінету Лютца.
— А-а! Гольдрінг! Радий вас бачити, — Лютц щиро потис руку Генріха. — Генерал просив, щоб ви негайно зайшли до нього.
Здавши гауптману розписку штабу про одержання пакета, Генріх попрямував до генерала.
— Ну, лейтенанте, розкажіть, як все це було? — вигукнув Еверс, побачивши Гольдрінга.
Генріх розповів усе до найменших деталей.
— Я представив вас до нагороди залізним хрестом другого ступеня, — сповістив Еверс.
— Щиро дякую, гер генерал! Я сьогодні напишу про це Бертгольду. І певен, що оберст буде теж вдячний вам за турботи про мене.
Ця відповідь дуже сподобалася генералові.
— Передайте оберсту щирий привіт від мене, — попросив він.
— Гер генерал! Дозвольте мені звернутися до вас з одним проханням?
— Прошу!
— Тут у вестибюлі знаходиться солдат, якого відправляють на Східний фронт за рапортом обер-лейтенанта Фельднера. Я не хотів би говорити про це, але запевняю, що обер-лейтенант вчинив дуже несправедливо, особливо, коли зважити, що солдат цей дуже кволий фізично і що його два брата вже поклали свої голови на Східному фронті. А мені саме потрібен денщик. Я прошу, гер генерал, змінити своє рішення і дозволити мені взяти його за денщика.
— Оце і все ваше прохання? — генерал був навіть трохи розчарований, що не може зробити чогось більшого для офіцера, який так відзначився.
Взявши з рук Генріха документи Курта, генерал перекреслив свою попередню резолюцію про відправку на Східний фронт і крупним почерком написав: «Залишити при штабі як денщика лейтенанта барона фон Гольдрінга».
— Дуже вдячний, гер генерал! А тепер, коли ви так швидко задовольнили моє перше прохання, дозвольте звернутися до вас з другим…
— Можливо, що виконаю і його, — посміхнувся Еверс.
— Тоді я прошу прийняти від мене десять пляшок шампанського, старого французького шампанського, яке я розшукав у Ліоні спеціально для вас. Мені гауптман Лютц якось сказав, що ви любите хороше шампанське.
— Це ваше прохання я виконаю ще з більшою охотою, ніж перше!
— Дозвольте йти? — запитав Генріх.
— Можете йти, тільки сьогодні ж подайте рапорт про надання вам тижневої відпустки за сімейними обставинами.
— О! Безмежно вдячний, гер генерал! Про це я давно мріяв, але просити не наважувався.
Коли Генріх спустився вниз, Курт Шмідт схопився з лави і, забувши про субординацію, кинувся до лейтенанта.
— Ну, Курт, — сказав Генріх, — ви тепер мій денщик!
Радість, що буквально осяяла обличчя молодого солдата, мимоволі передалася й Генріхові. Він з теплою посмішкою позирав на цього хлопчика в солдатській шинелі, що стиснув свою пілотку з такою силою, ніби намагався вдавити її у власні долоні.